Організаційна структура управління фізичною культурою і спортом1. Визначення понять «процес управління», «механізм управління», «структура управління», «управління». 2. Державні органи та органи спеціальної компетенції управління ФКС. 3. Громадські органи управління ФКС. У вітчизняній і закордонній літературі теорія понять, пов'язана з організацією й управлінням, представлена на підставі розвитку організаційно-управлінської науки. У сучасних умовах, коли зростає роль фізичної культури і спорту в суспільстві, особливе значення в організаційно-управлінській науці здобувають аспекти, пов'язані з збереженням здоров'я людини, індивідуальності особистості, з розвитком рухових здібностей, з підвищенням життєвої активності, із продовженням людського життя, зі збільшенням рівня спортивної майстерності, із установленням спортивних зв'язків на місцевому, регіональному, державному і міжнародному рівнях. Справа в тому, що при визначенні ціннісних орієнтацій, установленні взаємозв'язків окремих частин організованої системи і її функцій, усе більше уваги приділяється визначеному наборові понять, що досить широко вживаються в теорії і практиці організації і управління. В останні роки найбільш значимими виділяються наступні поняття: «організація», «управління», «менеджмент», «структура управління», «механізм управління», «система управління», «процес управління», «суб'єкт управління», «об'єкт управління». Поняття «організація» розглядається як внутрішня упорядкованість, погодженість взаємодій окремих частин цілого, обумовлених відповідною структурою. Конкретні організації в сфері фізичної культури і спорту (від спортивної команди до міжнародних спортивних організацій) – це об'єднання людей і координація різних функцій, спрямованих на досягнення єдиної мети відповідно до законів, правил, що існують у положенні та статуті. «Управління» – це функція організованої системи, цілеспрямована на вплив суб'єкта на об'єкт, з метою координації діяльності, що забезпечує збереження структури відповідної системи (соціальної, біологічної, технічної). У центрі концепції «управління» знаходиться людина, що розглядається як вища цінність будь-якої організації. «Структура управління» – (від лат. – побудова) розглядається як внутрішня побудова організованої системи, що представляє єдність стійких взаємозв'язків між її елементами. Для структуроутворення управління в сфері фізичної культури і спорту характерний не стільки спадкоємний взаємозв'язок, скільки різний ступінь супідрядності і взаємозалежності однієї ланки управління від іншого. «Механізм управління» – це упорядкований стан, що припускає зміну або тимчасову рівновагу між окремими процесами підсистем управління. «Процес управління» (від лат. – походження) – це взаємодія керівника і виконавця, спрямована на послідовну зміну в керованому об'єкті. Сучасний процес управління в сфері фізичної культури і спорту визначається як дії, здійснювані на основі наступних принципів: - раціонального використання модернізованих форм управління в організованих структурах; - досягнення ефективності в спільній діяльності керуючого і керованого; - раціоналізації в практиці управління на основі результатів відповідних науково-теоретичних досліджень. «Суб'єкт управління» – це керівник або орган управління, діяльність якого спрямована на виконавця. Оскільки управління – свідома діяльність, то суб'єктом завжди буде людина або група людей. У сфері фізичної культури і спорту суб'єктом управління можуть бути різні спортивні організації, управління, комітети, фізкультурно-спортивні клуби, ради колективів фізичної культури, тренерські ради, окремі особи – педагоги, спортсмени, судді, голови комітетів, завідувачі відділами спортивних колективів і т.д. «Об'єкт управління» – це виконавець розпоряджень, команд, що надходять від суб'єкта управління. Це та частина середовища, на яку спрямований управлінський процес. Об'єкт і суб'єкт управління утворюють єдиний організм – управлінську систему, у якій суб'єкт – керуюча підсистема, а об'єкт – керована. Більш докладний розгляд понять теорії організації управління у представленим наступних розділах даного посібника. Державні органи управління, до компетенції яких входить фізична культура, умовно можна поділити на три групи: органи загальної, відомчої та спеціальної компетенції. До першої з названих груп відносяться такі, що у своїй діяльності розглядають та вирішують питання із різних сфер життя нашої країни, в тому числі фізичної культури. Найголовнішим представником органів управління загальної компетенції є Верховна Рада України. Це Вищий орган законодавчої влади, який приймає законодавчі акти, що регулюють розвиток фізичної культури та спорту в країні. Так, Верховною Радою України у грудні 1993 року прийнято Закон України "Про фізичну культуру і спорт", який є законодавчою базою функціонування всіх підсистем фізичної культури. Крім названого закону, Верховною Радою прийнято ще ряд законів, у яких йдеться про фізичну культуру (про охорону здоров'я, працю, освіту та ін.) У складі Верховної Ради України діє депутатська комісія у справах молоді, спорту· і туризму. Вона вивчає проблеми, бере участь у розробці рішень Ради, організовує роботу з їх виконання, здійснює контроль. Аналогічні функції виконують Ради народних депутатів обласного, міського та районного рівнів. Крім того, Ради народних депутатів, регіональні адміністрації формують склад та керують діяльністю відповідних комітетів фізичної культури та спорту державних органів спеціальної компетенції. Рішення Рад народних депутатів носять законодавчий характер і є обов'язковими для всіх фізкультурних організацій, що розташовані на їх території. Зміст роботи депутатських комісій визначається планом роботи, у якому враховуються пропозиції депутатів і накази виборців. Другу групу державних органів, в компетенції яких знаходяться питання фізичної культури, складають органи відомчої компетенції. До її складу входить ряд міністерств і відомств та їх органи на місцях. До другої групи відносяться Міністерство освіти та науки України, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство культури, Міністерство оборони, Комітет Національної безпеки, Міністерство внутрішніх справ та інші. Для керівництва розвитком фізичної культури в рамках міністерств утворені відповідні управлінські структури. Так у системі Міносвіти України діє Управління з фізичної культури і спорту, яке є державною (бюджетною) організацією. Управління керує розвитком фізичної культури серед дітей, учнівської та студентської молоді. Відповідні осередки існують в областях. Третю групу органів державного управління складають органи спеціальної компетенції. До цієї групи входять Міністерство України у справах сім’ї, молоді і спорту, на обласних, міських, районних рівнях - комітети, відділи, управління, сектори. Міністерство України у справах сім’ї, молоді і спорту - є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України. Міністерство забезпечує реалізацію державної політики з питань молоді, фізичної культури і спорту, несе відповідальність за їх розвиток. У межах своєї компетенції Міністерство організує виконання актів законодавства України і здійснює систематичний контроль за їх виконанням. Громадські органи управління фізичною культурою і спортом доповнюють державні форми організації фізичного виховання, сприяють залученню широких мас населення до рішення завдань, пов'язаних з оздоровчою фізичною культурою, розвитком масового, професійного та олімпійського, паралімпійського, дефлімпійського спорту. Громадські органи управління здійснюють координують розвиток фізичної культури і спорту з урахуванням територіально-відомчого принципу. Керівні і виконавчі органи управління формуються за принципом виборності знизу доверху від низового колективу до центральних органів, шляхом висування кандидатур і проведення виборів на загальних зборах, конференціях, пленумах – обираються відповідні органи і визначається їх кількісний склад. Громадські органи управління фізичною культурою і спортом (колективи фізичної культури, спортивні і фізкультурно-оздоровчі клуби) у своїй діяльності спираються на фізкультурний актив, створюють різні комісії, федерації з видів спорту, з метою стимулювання росту ділової кваліфікації фізкультурних кадрів, підвищення відповідальності, інформуються вищестоящі фізкультурні органи про проведену роботу та ін. Спортивні товариства мають свою символіку (прапор, емблему, членські квитки, нагрудні значки, спортивну форму і т.д.). Найменування громадських спортивних організацій змінюються – з'являються нові, деякі з організацій тимчасово припиняють своє існування, потім знову відроджуються, окремі з них цілком припиняють свою діяльність. Фінансуються громадські органи управління фізичною культурою і спортом з різних джерел – частково з держбюджету, профспілкових організацій, доходів виробничої, господарської, видавничої, комерційної діяльності, спонсорів, організованих виставок, лекцій, лотерей, аукціонів, спортивних заходів, особистих внесків, соціального страхування, місцевих бюджетів, від експлуатації спортивних споруд і інших різних платних послуг. Серед значної кількості громадських організацій, в останні роки істотні соціальні завдання вирішуються Національним Олімпійським Комітетом України (НОК), що створений у 1990 р. Українською асамблеєю засновників і визнаний Міжнародним Олімпійським Комітетом у 1992 р. Як самостійна громадська організація, НОК функціонує відповідно типового статуту НОК Олімпійської Хартії. Очолює НОК президент і три віце-президенти. Члени НОК обираються на чотири роки. У їхньому складі: представники від областей (це голови управлінь з фізичної культури і спорту облдержадміністрацій), міст Києва і Севастополя, представники національних федерацій з видів спорту, представники громадських організацій і окремих громадян України, що сприяють розвиткові Олімпійського руху – це почесні, заслужені спортсмени, тренери, працівники фізичної культури і спорту, спонсори. Діяльність НОК багатопланова і багатогранна. В останні роки яскраво виражена нова тенденція, відповідно до якої подальший розвиток Олімпійського руху зв'язується з його комерціалізацією і спортивною професіоналізацією. Це супроводжується великими витратами на організацію і управління сучасним Олімпійським рухом. На сучасному етапі основними державними і частковими джерелами фінансування НОК є: - надходження з держбюджету України, від спортивних суспільних, відомчих та ін. організацій; - надходження бюджетних засобів МОК; - спонсорські засоби фірм, приватних осіб; - надходження від ліцензування – продажу прав використання символіки НОК; - відрахування від продажу лотерей, комерційної діяльності, продажу квитків на окремі спортивні заходи і прав на телетрансляцію; - доходи від лекційної, рекламно-видавничої діяльності, від продажу Олімпійських монет та ін. Таким чином, в останні роки, структура фінансування НОК, як і інших громадських організацій у сфері фізичної культури і спорту стала якісно іншою. Часто випадки використання фінансових джерел, що не мають безпосередніх відносин до спортивної діяльності. Це одержання доходів від речових і автомобільних ринків, розміщених на території спортивних споруджень, від організаційних виробничих підприємств, від здачі в оренду спортивних баз, від організації виставки, від доходів з нерухомості (автостоянки, гаражі), від продажу продукції спонсорів. З переходом до ринкових відносин, що веде роль у управлінні фізичною культурою, спортом і туризмом у цілому зберігають різного роду державні структури (мерії, адміністрації, виконавчі комітети міст, областей, районів). Але з розвитком ринкової системи необхідний загальний контроль для захисту від можливих висновків спонсорських і торговельних угод, що суперечили б завданням розвитку національного фізкультурного руху в Україні. З економічної точки зору фізична культура як галузь народного господарства відноситься до невиробничої сфери, а діяльність фізкультурних організацій і кожного працівника безпосередньо не направлена на створення суспільного матеріального продукту і національного доходу. Мета їх діяльності полягає у створенні фізкультурно-спортивних послуг, які сприятимуть задоволенню потреб у фізичному розвитку і удосконаленні, за допомогою чого розширюються можливості для розвитку матеріального виробництва. Проте усередині галузі існують свої власні джерела фінансування і накопичення грошових коштів. До них відносяться: 1. Прямі асигнування з державного бюджету (загальнодержавного і місцевого); 2. Непряме бюджетне фінансування (асигнування міністерств і відомств, що знаходяться на бюджетному фінансуванні); 3. Асигнування з профспілкового бюджету (19-23 %); 4. Відрахування кооперативних організацій; 5. Власні накопичення фізкультурних організацій від надання платних послуг, проведення спортивно-масових заходів, комерційної діяльності; 6. Реалізація спортивних виробів, виготовлених на підприємствах, що знаходяться у підпорядкуванні фізкультурних організацій. 7. Видавнича діяльність; 8. Проведення грошових лотерей; 9. Збори вступних членських внесків; 10. Надходження від доходів житлово-комунальних господарств; 11. Спонсорські і меценатські надходження. Питання до модуля №11: 1. Організаційні структура управління фізичною культурою і спортом. 2. Порядок фінансування державних та громадських установ. 3. Загальна характеристика структури управління. 4. Перелік державних посад та їх функції. 5. Типологія вітчизняних фізкультурно-спортивних клубів. 6. Менеджмент закордонних спортивних клубів. Перелік використаної літератури: 1. Закон України “Про фізичну культуру і спорт”. - К.; 1994.- 22с. 2. Мудрик В.І. Організаційно-управлінська практика студентів – Харків: 2007 – 2004с. 3. Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту. – К., 2004. – 16с.
|
