У 50-ті роки XIX ст. виявилося два шляхи об'єднання Італії. 1) республікансько-демократичний; 2) помірковано-ліберальний. Перший шлях представляв Дж. Мадзіні — один з керівників революційної організації «Молода Італія», яка пропагувала терор, як засіб зміни політичного режиму, підпільну боротьбу, змови та повстання. Після кількох спроб підняти повстання (Мілан, Неаполь) рух зазнав невдачі і розколовся.
У 1857 р. під керівництвом К. Кавура в П'ємонті було створено «Італійське національне товариство», гаслом якого було об'єднання Італії під скіпетром Савойської династії.
До цього товариства було запрошено Дж. Гарібальді, який обійняв посаду віце-голови. Відділення «Національного товариства» створювались і за межами П'ємонту, у результаті чого воно набуло загальнонаціонального характеру.
У 1858 р. Сардинське королівство уклало союз із Францією проти Австрії. У 1859 р. союзники завдали останній поразки, Австрія поступилася Ломбардією Франції, яка передала її П'ємонту в обмін на Савойю та Ніццу. Згодом більша частина Північної Італії також приєдналася до П'ємонту.
У 1860 р. вибухнуло повстання в Палермо. На допомогу повсталим прибула тисяча добровольців на чолі з Гарібальді. Оскільки більша частина з них буда одягнена в червоні сорочки, їх назвали «червона тисяча». За три місяці повстанці завоювали всю Сицилію. Кавур захопив Папську область (без Риму). Війська Гарібальді захопили Неаполь, до якої ввійшов згодом зі своєю армією і Кавур.
Наприкінці жовтня 1860 р. «Національне товариство» про вело референдум на Півдні Італії. Його результатом став перехід цього регіону під владу Сардинського королівства.
У лютому 1861 р. у Туріні відбулося перше засідання Національного парламенту, а в березні 1861 р. Віктор Еммануїл був проголошений королем Італії. Проте об'єднання Італії не закінчилося. Венеція залишалася у складі Австрії, а Рим під владою папи Пія IX та під охороною французів. Італія взяла участь у австро-прусській війні 1866 р. і в обмін на це Венеціанська область була передана їй.
Італія не могла відкрито воювати з папою, оскільки його підтримувала Франція. Тому за справу взявся Гарібальді. У 1862 і 1867 pp. він організував експедиції проти Риму, але невдало. Лише після поразки у франко-прусській війні французькі війська покинули Рим і туди ввійшла італійська армія. Рим став столицею Італії. Об'єднання Італії завершилося. Унаслідок подій 1859-1860 рр. майже вся Італія перетворилася на єдину конституційну монархію. Проте не республіканці Мадзіні та Гарібальді, а ліберали - прихильники Кавура очолили єдину національну державу.
Об'єднання Італії ще не було завершене. У Венеціанській області продовжували порядкувати австрійці, а в Римі зберігалася світська влада папи, яку охороняли надіслані Наполеоном III французькі війська. У1862р. Гарібальді на свій страх і ризик здійснив спробу звільнити Рим, але був зупинений королівськими військами. Поранений полководець потрапив у полон і за королівським наказом був засланий на невеличкий острів Капреру.
У 1866 р. Італія, уклавши союз із Пруссією, взяла участь у війні проти Австрії. Хоча італійські війська і зазнали поразки, Австрія була розбита прусською армією. Після цього Венеціанську область було включено до складу Італійського королівства. Через рік спроба гарібальдійців захопити Рим знову закінчилася невдачею: біля Ментани вони наштовхнулися на озброєні новітніми скорострільними гвинтівками «шаспо» французькі війська. Зазнавши тяжких втрат, Гарібальді був змушений відступити.
Останню перешкоду на шляху до об'єднання Італії було усунуто лише в 1870 р. під час франко-німецької війни. Скориставшись тяжким становищем Франції після капітуляції Наполеона III під Седаном, італійські війська безперешкодно зайняли Рим. «Вічне місто» було оголошене столицею Італійського королівства. Об'єднання країни завершилося.
Об'єднання Італії сприяло розвитку капіталізму в країні, особливо в її північних провінціях, де створювались великі господарства та швидко зростала промисловість. Аграрний південь відставав, там ще довго зберігались великі поміщицькі латифундії і напівфеодальна здольщина безземельних селян. Унаслідок цього Італія значно відставала у своєму розвитку від передових держав Європи.
