Володимир Антонович (1834-1908) народився в містечку Махнівці Бердичівського повіту, Київської губернії, в польській родині. У Київському університеті, медичний факультет якого він закінчив у 1855, а історико-філологічний - у 1860 р., Антонович став одним з найактивніших діячів польської партії. Але в 1861 р. порвав з нею і опублікував у часописі "Основа" свою славнозвісну "Сповідь", яка стала маніфестом українського громадівського руху другої половини XIX ст.
Дослідники творчості Антоновича звернули увагу на близькість його наукової позиції щодо загального історичного розвитку до концепції французької історіографії епохи формування раціоналізму в філософії і лібералізму в політиці. Сам Антонович у своїй автобіографії писав, що на його світогляд вплинули ідеї французьких філософів XVIII ст. - Ш.Монтеск'є, Ж.-Ж.Руссо і Ф.Вольтера, з творами яких він ознайомився ще змолоду.
Світогляд Антоновича як історика сформувався на рубежі 60-х років. На відміну від своїх сучасників - М.Максимовича,П.Куліша,М.Костомарова, О.Лазаревського, чия наукова діяльність зазнала безпосереднього впливу російської культури, Антонович прийшов до української історичної науки, вихований насамперед на культурі польській та французькій. І це виразно позначилося на його творчості. Саме тому М.Драгоманов та М.Грушевський неодноразово називали Антоновича "першим європейцем української історії", підкреслюючи цим пріоритетну орієнтацію вченого на західноєвропейську наукову думку. Студіювання класиків світової історії О.Тьєррі, Ф.Гізо, А.Токвілля, Л.Блана, Г.Бокля, Л.Ранке наклало свій відбиток на зміст наукових праць Антоновича. Зокрема, в галузі методики історичного дослідження вчений не тільки сприймав головні положення західноєвропейської історіографії, а й критично переосмислював їх. Антонович розумів світовий історичний процес як розвиток, боротьбу взаємин і зустріч певних сил, начал і провідних ідей, що створюються соціальним оточенням на біологічній чи, точніше, антропологічній основі. Щоби збагнути ті сили, начала й провідні ідеї, треба, на його думку, вивчити і осягнути антропологічні, географічні, нарешті, своєрідні історично-побутові обставини, в яких перебував той чи інший народ. Визнаючи вплив кожної з цих обставин на витворення провідної ідеї народу, Антонович відмовлявся від моністичного зведення їх до однієї первісної, залишаючись прихильником думки про взаємну залежність багатьох обставин і плюралістичного розуміння факторів історичного розвитку. Провідна ідея (дух історичного розвитку народу з найдавніших часів), невід'ємна від його життя. Раз з'явившись, ця ідея постійно зазнає різних впливів, натрапляє на перешкоди; вона то затримується у своєму розвитку, то, навпаки, діставши сприятливі умови, являєгься у розквітлих, повних формах. Розвиток провідної ідеї, на думку Антоновича, це якраз і є історичний процес. Суспільне життя формується в залежності від провідної ідеї того чи іншого народу, а, також в залежності від рівня його свідомості, культури й освіти. Тільки при високому рівні народної освіти, на думку Антоновича, можна дійти до найкращого втілення провідної ідеї, а низький культурний рівень мас будь-які спроби організувати по-новому суспільне життя робить марними і безрезультатними. Маючи таку філософію історії, Антонович певні історичні явища кваліфікував як вияв народного духу того чи іншого народу. Так, феодалізм він вважав соціальною категорією, притаманною лише германським народам, і в своїй праці з історії Литовської держави трактує це поняття як явище, цілком запозичене литовцями під впливом крайньої оборонної необхідності. Общину ж історик розглядав як одну з провідних ідей слов'янських народів. Cеред українців він виділив три типи, кожний з яких істотно відрізняється один від одного: південно-західний галицький, північний та український. Проаналізувавши географію розміщення кожного з них, Антонович дійшов висновку, що галицький тип відрізняється здатністю до найширшої ініціативи, прагненням до зближення з західними культурними народами, стійкістю в збереженні своїх національних особливостей. Значно менше позитивних рис знаходить він в українському типові, який особливо виділяється з-поміж інших гарячістю, завзяттям, у якого ініціатива нерідко передує думці. Північний тип українського народу Антонович характеризує як політично індиферентний, у якого абсолютно відсутня ініціатива. Антонович є передусім творець національно-української демократичної концепції України. Правда, незакінченої й довершеної пізніше, він є самобутнім мислителем, оригінальним вченим і творцем нових ідей. Спроба створення української концепції історії України - головна заслуга Антоновича.
