Історія українського козацтва у концепції М.Грушевського.

Одним із фундаментальних питань, яке поставив і розв'язав Грушевський на сторінках "Історії України-Руси", було питання появи та розвитку українського козацтва, його місце в історії українського народу. Насамперед історик з'ясовує роль внутрішніх і зовнішніх факторів, які зумовили появу козацтва (до перших він відносить посилення феодального гніту, який виштовхував з суспільного середовища різні верстви населення, передусім селян; до других - загрозу спустошливих вторгнень на українські землі кримських татар). М.Грушевський дотримувався точки зору, що козацтво - це продукт усього попереднього соціального та економічного розвитку українського народу. Своєрідним прототипом козацтва вчений найперше вважає кочове населення степових районів періоду Київської Русі. Грушевський дотримується "уходницької" теорії виникнення козацького населення, не заперечуючи, однак, ролі втеч селянських мас як соціального фактору, що сприяв чисельності козацтва. Водночас історик підкреслював, що в цьому процесі брали участь й інші категорії населення - бояри, міщани, дрібна шляхта. За його спостереженнями козацтво пройшло тривалий еволюційний шлях у своїй історії. Виникнувши як явище побутове, воно поступово набувало нової якості, перетворюючись в окремий стан із своїми правами та привілеями.

М.Грушевський надзвичайно високо оцінює місце та значення козацтва в історії українського народу. Принциповою є думка автора про конструктивну роль козацтва в різних сферах історичного розвитку України, яке всупереч політиці Речі Посполитої колонізувало й освоювало територію "дикого поля", захищало рідну землю від татарських орд.

Окремо розглянута проблема заснування та розвитку Запорізької Січі. Грушевський оцінює це явище як важливу подію в історії козацтва, що істотно розширила його політичний світогляд, вивела на дорогу міжнародного життя. Запоріжжя, - на думку вченого, стало огнищем козацької сили, солідарності, організованості.

Серед багатьох проблем, порушених і розроблених Грушевським на сторінках "Історії України-Руси", особливе місце належить визвольній війні українського народу під проводом Б.Хмельницького. Вчений аналізує комплекс причин, які зродили цей могутній народний вибух, показує джерела формування та соціальний склад повстанського табору, описує військові битви, оцінює зміст укладених договорів та угод, хоча не завжди оцінки бувають однозначними й категоричними (IX том).

Останній, X том праці, присвячений історії України у 1657-1658 рр. М.Грушевський схарактеризував і оцінив найважливіші події того часу - повстання під проводом полтавського полковника М.Пушкаря та кошового отамана Я.Барабана, обставини укладення шведсько-української угоди та відновлення кримсько-українського союзу. Відтворено перші кроки царизму на шляху ліквідації автономного устрою України, показано наростання напруженості між новим гетьманом І.Виговським і царським урядом, що вилилось у відкритий конфлікт. У центр уваги історика потрапив комплекс гострих питань, пов'язаних з укладенням Гадяцької угоди 1658 р. між І.Виговським і польським королем. Грушевський намагається розібратися у причинах, які зумовили цей крок гетьмана та осіб з його оточення, аналізує зміст самої угоди. Так, М.Грушевський не погоджувався з версією про І.Виговського як "зрадника". Нового гетьмана він оцінював як видатного керівника козаччини.