ПОГЛЯДИ ГРУШЕВ. НА УКР.. ІСТ. ХІХ-ХХ ст

XIX ст. в працях Грушевського посідає цен­тральне місце. Перша половина століття означала рішучий відхід від антикварності до культу народності під впливом німецького романтизму, через російську історіографію та захід­нослов'янське оточення. Те, що раніше було об'єктом родинно­го вшанування, дістає нову цінність. Збирання етно­графічних матеріалів, здебільшого фольклорних, стає «про­відним інтересом у сфері українознавства». Українська етно­графія, за словами Грушевського, стає «бойовою наукою надов­го, мало не на все XIX ст.».

Не обійшов увагою Грушевський і початок археографічної діяльності на просторі українознавства, пов'язаний з працями митрополита Євгенія Болховітінова, київської археографічної комісії (Максимович, Куліш), М. Бодянського (23 кн. ЧОИДР). З ідеологічної точки зору важливі прийоми історіографічних спостережень Грушевського. Так, розвиток історичних дослід­жень він розглядає у тісному зв'язку із суспільно-політичною думкою та громадсько-політичними рухами. Епоха Кирило-Мефодіївського товариства оцінювалась ним як «кульмінацій­ний пункт у розвитку політичної та громадської української самосвідомості».

Розвиток «українських вивчень» у другій половині XIX ст. Грушевський пов'язує з іменами М. Костомарова, П. Куліша, В. Антоновича, О. Лазаревського/ Грушевський вико­ристовує в своїх дослідженнях такий історіографічний прийом, як вивчення історич­ної думки у зв'язку з науковими інституціями.

Від попередніх дослідників «історії малоруської історіографії» Грушевського відрізняє цілісний підхід до історіографічного процесу в усіх українських землях. В останні десятиліття XIX ст., з точки зору Грушевського, центром історичних студій стала Галичина. Здобутки українських учених Наддніпрянщини, че­рез несприятливі умови та урядові переслідування в Росії, зго­дом були синтезовані на галицькому ґрунті. Про це свідчить реорганізація Наукового товариства ім. Т. Шевченка, заснова­ного ще у 1870-х роках «українцями з Росії», видання багатотом­ної історії українського народу Грушевського та його ж історії української літератури. У 100 томах ЗНТШ накопичені чис­ленні матеріали з політичної, культурної та соціальної історії, а також з етнології, історії літератури та фольклору. В цілому, в українознавстві, підсумовує Грушевський, не було такої га­лузі, яка б не була опрацьована дослідниками східних та захід­них українських земель. За допомогою тих самих розумових сил у тісному союзі з НТШ почало діяти Наукове товариство у Києві, засноване у 1907 р.

Як бачимо, праці Грушевського - це перша спроба власної рефлексії історичної науки в Україні. Звичайно, ця спроба була ще недосконалою, вузьким місцем лишалось термінологічне питання.