Дмитро Яворницький (1855-1940) відомий в Україні й поза межами як неперевершений знавець та історик запорізької козаччини. За 50 років активної наукової діяльності він надрукував понад 200 праць з історії України, Середньої Азії, Росії. Серед найважливіших слід назвати "Кількість і порядок Запорізьких Січей з топографічним нарисом Запоріжжя" (1884), "Збірник матеріалів для історії запорізьких козаків", "Запоріжжя в залишках старовини та переказах народу" (1888), "Отаман Антон Головатий" (1889), "Нариси з історії запорізьких козаків і Новоросійського краю" (1889), "Вольності запорізьких козаків" (1890), "Іван Дмитрович Сірко, славний кошовий отаман Війська запорізьких низових козаків" (1894), "Слідами запорожців" (1898), "Гетьман С.Зборовський" (1902). "Джерела до історії запорізьких козаків" т.І-2 (1903), "Запорожці в поезії Т.Г. Шевченка" (1912), "Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний" (1913), "До історії Степової України" (1929). Головною фундаментальною працею ученого є "Історія запорізьких козаків" у трьох томах (С-Пб., 1892, 1895, 1897). Для її створення Д.Яворницький використав такі опубліковані збірники документів як "Архив Юго-Западной России", власні збірники, численні публікації окремих пам'яток і документів. Особливу увагу автора привертали літописи й хроніки - давньоруські, козацькі, польські. Загалом бібліографія першого тому (першого видання) налічує 170 позицій. Іншим, не менш суттєвим джерелом "Історії запорізьких козаків" були неопубліковані документи з російських та українських архівів, бібліотек, приватних зібрань. Широко залучив автор і праці своїх попередників -Г.Міллера, С.Соловйова, М.Маркевича, П.Куліша, М.Максимовича, М. Костомарова, В.Антоновича й багатьох інших. При систематизації матеріалу Д.Яворницький виробив струнку схему: перший том присвятив побуту козацтва, окремі розділи якого характеризують соціально-економічну його історію походження, склад, збройні сили, судочинство, органи влади, військовий та територіально-адміністративний поділ, різногалузеве господарство, культурно-релігійні питання, побут, звичаї, одяг та ін. Завдяки чіткості й детальному викладові, синтезові знань і майстерності оповідача перший том і досі залишається еталоном по-справжньому наукового творчого висвітлення історії.
Другий і третій томи - це системний, послідовний і детальний виклад політичної історії запорізького козацтва від його першопочатків до 1734 р. Як відомо, Яворницький мав намір довести історію козацтва до останньої чверті XVIII ст., тобто до ліквідації Січі російським царизмом. Для цього він мав намір написати четвертий том, який би охоплював 1734-1775 рр., але цей задум залишився нездійсненим, оскільки основний масив потрібних документів козацтва того періоду, архів Коша Нової Січі, перебував у приватних власників, і Яворницький не мав до нього доступу.
Слід відзначити, що свої праці про козацтво Яворницький писав у роки жорстокої реакції, коли після Валуєвського циркуляру 1863 р. було заборонено видавати українську літературу, коли переслідували прогресивних учених. Значну увагу приділив Яворницький боротьбі проти турецько-татарських загарбників, польської шляхти і магнатів, досліджував політику царизму щодо Запорізької Січі.
У 1913 р. Яворницький видає цікавий історичний нарис про життя та державно-політичну діяльність гетьмана України Петра Конашевича-Сагайдачного. Історик на підставі значного документального матеріалу показує гетьмана, який усі свої сили, розум і непересічний талант віддав святій справі визволення України й здобуття її незалежності, духовному розвиткові українською народу. Важливо, що у нарисі Яворницький зумів відобразити усю складність і суперечливість політичного і військового діяча, який знаходив часом надто звивисті й малопомітні шляхи до поставленої великої мети, готував грунт для своїх наступників і продовжувачів справи відродження України.
