Іст. українського народу» О. Єфименко.

Олександра Єфименко (дівоче - Ставровська; 1848-1918) народилася в селі Ворзуга Кольського повіту, Архангельської губернії, в сім'ї дрібного державного службовця. Як історик О. Єфименко дотримувалася ліберально-народницьких поглядів.

У творчій спадщині О.Єфименко особливе місце займає "Історія українського народу" - синтетичний, узагальнений виклад історичного процесу в Україні від давніх часів і до кінця XIX ст. Кілька років напруженої праці завершилися виходом у 1906 р. в Санкт-Петербурзі обох випусків книги. При підготовці рукопису авторка здійснила додаткові історичні дослідження, з'ясувала низку важливих питань, якими раніше не займалася, а також розробила власну періодизацію української історії. В основу книги О.Єфименко поклала власні методологічні принципи: пріоритет внутрішньої історії над зовнішньою, зіставлення історичного розвитку різних гілок східного слов'янства, застосування методу порівняльно-історичного аналізу.

Перший розділ праці присвячено доісторичній епосі і слов'янським племенам, які населяли Україну в давнину, другий і третій - історії Київської Русі і періоду феодальної роздробленості, четвертий і п'ятий - становищу українських земель в складі Великого князівства Литовського і шляхетської Польщі, шостий і сьомий містили характеристику часів Хмельниччини, далі - часів "Руїни" і реконструкції ходу розвитку українських земель у XVIII ст. і, • нарешті, у восьмому йшлося про становище України у ХІХ ст.

Основна увага історика зосереджена на розгляді найважливіших періодів: історичного процесу на українських землях з доісторичних часів і до середини XIX ст. В книзі яскраво відтворено сторінки доісторичної епохи, перші віки існування слов'янського світу, висвітлено розселення слов'ян, їх заняття, звичаї, вірування, взаємовідносини із сусідами. При цьому слід мати на увазі, що не все, написане тоді О.Єфименко, підтверджується сучасною археологічною наукою. Коротко, але динамічно написано розділ про Київську Русь та удільну роздробленість її земель. Значний документальний матеріал та спеціальну історичну літературу залучила О.Єфименко до написання третього і четвертого розділів своєї праці. Вона досить повно і правдиво відтворила картину соціально-економічного і суспільно-політичного життя України в складі Великого Литовського князівства. Значна частина цього розділу присвячена господарським і соціальним процесам на українських землях в ХІУ-ХУІ ст. Люблінська унія в інтерпретації О.Єфименко була тим рубежем, за яким різко посилилось закріпачення селян України польськими феодалами. Історик справедливо вказувала на те, що польські магнати захопили величезні масиви землі, підтримували розширення фільварків. Напередодні визвольної війни під проводом Б.Хмельницького, на думку О.Єфименко, величезні маси українських селян перейшли в закріпачений стан. Панщина охопила більшу частину України. Багато яскравих сторінок написала О.Єфименко і про мужність, відвагу й героїзм козаків, які здійснювали походи проти кримських і турецьких нападників на її думку; козак втілював у собі мужність, силу і волелюбність страждального народу. На противагу деяким історикам свого часу О.Єфименко вважала Хмельниччину не козацькою смутою, а революцією, справедливою боротьбою проти польського гніту, яка охопила всі прошарки населення. В її трактуванні Б.Хмельницький - вождь українців, людина, наділена багатьма чеснотами і високими моральними якостями. Такі ж риси, вважала вона, були притаманні й сподвижникам Великого гетьмана. О.Єфименко детально зупиняється на характеристиці ситуації в Україні після смерті Б.Хмельницького. Безперервні військові дії, спустошливі вторгнення татарських орд, постійні старшинські міжусобиці - все це довело українські землі до економічного занепаду. У сьомому і восьмому розділах О.Єфименко зробила спробу розкрити нові тенденції і зміни в господарському й політичному розвитку України у ХУШ-ХІХ ст. Історик справедливо зауважує, що вони були пов'язані з наступом царизму на автономний устрій Лівобережжя, з ліквідацією традиційних державних структур, шо виникли ще в роки визвольної війни під проводом Б.Хмельницького.

Критично підходячи до окремих положень, висновків і характеристик, поданих у книзі, можна, звичайно, подати немало прикладів невідповідностей поглядів О.Єфименко сучасним оцінкам тих чи інших сторінок історії України. Однак неупереджений погляд на цей твір дозволяє твердити, що це одна з найкращих наукових праць кінця XIX - початку XX ст.

О.Я.Єфименко належить до істориків народницького, демократично-просвітницького напряму, дослідженнями яких має підстави пишатися наша історична наука.