Завдання
Відмежуйте хуліганство від суміжних злочинів.
7 Порядок розмежування хуліганства від злочинів проти життя та здоров'я особи
‘Суди повинні відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу винного, мотивів, цілей та обставин вчинених ним дій.
Дії, що супроводжувались погрозами вбивством, образою, нанесенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені в сім'ї, квартирі, щодо родичів, знайомих і викликані особистими неприязними відносинами, неправильними діями потерпілих тощо, повинні кваліфікуватися за статтям КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Такі дії можуть кваліфікуватись як хуліганство лише в тих випадках, коли вони одночасно були поєднані з грубим порушенням громадського порядку і виражали явну неповагу до суспільства’.
Ігнорування суб'єктивної сторони вчиненого, зокрема, його мотиву, тягне неправильну кваліфікацію дій винного як хуліганства.
Не можуть кваліфікуватись як хуліганство правомірні дії, вчинені в стані необхідної оборони, а також дії, спрямовані на припинення злочинних посягань і затримання злочинця.
Замах на зґвалтування, в процесі якого особа нанесла образи, побої, спричинила тілесні ушкодження потерпілій, а потім добровільно відмовилась від здійснення зґвалтування, може бути кваліфікований як хуліганство, що відзначається за своїм змістом винятковим цинізмом, лише в тому випадку, якщо вчинене було поєднане з грубим порушенням громадського порядку і виражало явну неповагу до суспільства.
Дії, спрямовані на зґвалтування потерпілої, додаткової кваліфікації як хуліганство не потребують, якщо засуджений не мав умислу на порушення громадського порядку.
Не повинне кваліфікуватися за ч.3 ст.296 дрібне хуліганство, пов'язане з опором представникові влади, працівникові правоохоронного органу під час виконання ними службових обов'язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку. Вчинений за таких обставин названим особам опір становить злочин, передбачений відповідними частинами ст.342. Опір інший службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов'язок, у зв'язку з їх службовою чи громадською діяльністю, поєднаний з умисним нанесенням побоїв або заподіянням легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження, кваліфікується за ч.2 ст.350, а поєднаний з заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, - за ч.З ст.350.
Від опору як активної протидії треба відрізняти непокору, яка не є кваліфікуючою ознакою хуліганства і виражається в невиконанні вимог представника влади, громадськості або іншого громадянина.
Хуліганські дії, пов'язані з опором представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві, не потребують додаткової кваліфікації як злочин проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян і охоплюється ч.3 або 4.4 ст.296. Опір цим особам або іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, не охоплюються названими нормами у випадках, коли внаслідок застосованого при цьому насильства вчиняється ще й інший, більш тяжкий злочин за ступенем суспільної небезпечності (наприклад, передбачений п.8 ч.2 ст.115, ст.121, ст.348) чи за характером суспільної небезпечності (ст. 119).
В той же час опір, який мав місце після припинення хуліганських дій, зокрема, у зв'язку з пізнішим затриманням винного, не є кваліфікуючою ознакою хуліганства і підлягає кваліфікації за сукупністю з останнім.
Хуліганство часто являє собою складний (складений) злочин, під час вчинення якого мають місце дії, які за інших умов тягнуть самостійну кримінальну відповідальність. Погроза знищення майна (ст. 195), погроза вбивством (ч.1 ст.129), нанесення особі побоїв (ч.1 ст.126), умисних легких тілесних ушкоджень (ст. 125), будучи складовою частиною хуліганства, кваліфікуються тільки за ч.1 ст.296. Додаткова кваліфікація вчиненого у таких випадках за статтями про злочини проти особи або власності не потрібна.
Однак вчинення під час хуліганства більш тяжких злочинів кваліфікується за сукупністю з хуліганством. Так, вбивство через необережність (ч.1 ст.119), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ч.1 ст.122), умисне тяжке тілесне ушкодження (ч.1 ст.121), умисне знищення або пошкодження майна (ч.1 ст.194), наруга над могилою (ст. 297), нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури (ч.1 ст.298) за ступенем суспільної небезпечності є більш тяжкими злочинами, ніж хуліганство, передбачене ч.1 ст.296, і мають кваліфікуватися за сукупністю з останнім. За сукупністю з ч.1 ст.296 має кваліфікуватись, на мою думку, також вбивство через необережність (ст.119), необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128), що є більш тяжкими злочинами за характером суспільної небезпечності1.
Оскільки п.7 4.2 ст.115 спеціально передбачає відповідальність за умисне вбивство з хуліганських мотивів, вчинене в такому випадку кваліфікується лише за цією нормою. Якщо крім вбивства з хуліганських мотивів винний вчинив ще и інші хуліганські дії (реальна сукупність), вчинене потрібно кваліфікувати за відповідною частиною статті, яка передбачає відповідальність за хуліганство, та статтею КК, яка передбачає відповідальність за вбивство (абз.2 п.9 постанови ПВСУ від 1 квітня 1994 р. №1 ‘Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини’ // Постанови... Том 2. -С.118), тобто за відповідною частиною ст.296 та п.7 ч.2ст.115.
Дії, що входять в об'єктивну сторону складу умисного вбивства, вчиненого з хуліганських мотивів, не повинні враховуватись в якості кваліфікуючої ознаки при вирішенні питання про вид вчиненого при цьому хуліганства. Зокрема, використання за таких обставин фінського ножа лише для вбивства не перетворює просте хуліганство в особливо кваліфіковане, передбачене ч.4 ст.296.
На кваліфікацію не впливає час виникнення наміру щодо використання вогнепальної або холодної зброї для нанесення тілесних ушкоджень, так само як і причини, в силу яких у винного опинились ці предмети. Однак якщо винний незаконно носив, зберігав, відремонтував, виготовив або придбав вогнепальну зброю (крім гладкоствольної мисливської), носив, відремонтував або виготовив холодну зброю, за допомогою якої вчинив найтяжчий вид хуліганства, все вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів - за ч.4 ст.296 і ч.1 чи 2 ст.263.
Необхідно розрізняти хуліганство, вчинене групою осіб (ч.2 ст.296), та групове порушення громадського порядку (ст. 29 3) і масові заворушення.
8 торг людьми ВАРІАНТ № 8
Завдання
Розкрийте зміст кваліфікуючих ознак торгівлі людьми або іншої угоди щодо передачі людини.
Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є воля, честь і гідність особи. Додатковий факультативний безпосередній об'єкт - життя та здоров'я особи, встановлений порядок здійснення службовими особами своїх повноважень, суспільна моральність тощо. Потерпілий від злочину - будь-яка особа з 18-річного віку. Вчинення цього злочину щодо неповнолітнього утворює кваліфікований вид злочину (ч. 2 ст. 149 КК), а щодо малолітнього - особливо кваліфікований (ч. 3 ст. 149 КК).
Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 149 КК) виражається у таких формах: 1) торгівля людьми; 2) здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина; 3) вербування людини; 4) переміщення людини; 5) переховування людини; 6) передача людини; 7) одержання людини.
Торгівля людьми - це вчинення актів куплі-продажу людей. Здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, включає здійснення таких угод, як дарування, міна, надання у безоплатне користування, передача в рахунок погашення боргу, та будь-які інші дії, за якими особа передається для експлуатації. Вербування людини - це дії, що полягають у досягненні домовленності через безпосереднє наймання людини, тобто запрошування та набору добровольців начебто для участі у певній діяльності. Переміщення людини - це зміна місця перебування людини через її перевезення та інше переміщення як через державний кордон України, так і в межах території України. Переховування людини - це розміщення людини у певному приміщенні, у транспортному засобі, у певній місцевості тощо, надання їй підроблених документів, вчинення щодо неї пластичної операції тощо. Передача та одержання людини - це дії, вчинені після акту куплі-продажу щодо людини, її вебування, переміщення тощо, пов'язані з переходом фактичного контролю над нею від однієї особи (групи осіб) до іншої.
Обов'язковою ознакою злочину, передбаченого ч. 1 ст. 149 КК, якщо він вчинюється у третій - сьомій формах, крім випадків вчинення його щодо малолітнього та неповнолітнього, є спосіб - використання обману, шантажу чи уразливого стану особи. Приміром, під уразливим станом особи (у статтях 149 та 303 КК) слід розуміти зумовлений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин (п. 2 примітки до ст. 149 КК).
У перших двох формах злочин є закінченим з моменту продажу (іншої передачі) людини іншій особі (особам). Злочин у його третій - сьомій формах є закінченим з того моменту, коли жертва злочину, відповідно, завербована, переміщена, перехована, передана чи одержана.
Суб'єкт злочину - загальний, тобто фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку.
Суб'єктивна сторона злочину передбачає прямий умисел і, зазвичай, корисливий мотив. Для третьої - сьомої форм цього злочину обов'язковою ознакою є мета експлуатації людини. Відповідно до п. 1 примітки до ст. 149 КК, під експлуатацією людини слід розуміти всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагітність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо.
Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 149 КК) є вчинення його: 1) щодо неповнолітнього; 2) щодо кількох осіб; 3) повторно; 4) за попередньою змовою групою осіб; 5) службовою особою з використанням службового становища; 6) особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності; 7) у поєднанні з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого чи його близьких, або 8) з погрозою застосування такого насильства.
Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 149 КК) визнається вчинення тих самих дій: 1) щодо малолітнього; 2) організованою групою; 2) у поєднанні з насильством, яке є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого чи його близьких, або 4) з погрозою застосування такого насильства, а так само 5) якщо вони спричинили тяжкі наслідки (це може бути тяжка хвороба, заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, самогубство жертви чи її зникнення безвісти тощо).
Відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання малолітнього чи неповнолітнього за цією статтею має наставати незалежно від того, чи вчинені такі дії з використанням обману, шантажу чи уразливого стану зазначених осіб або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, використання службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності (п. 3 примітки до ст. 149 КК).
