Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Клінічна смерть




Термінальний стан (від лат. terminalis — кінцевий) — це стан, що межує між життям і смертю.

Умирання — це процес згасання функцій організму, який полягає у поступовому виключенні його функцій і систем із можливим їх відновленням.

Зупинення або припинення кровообігу можуть виникнути раптово або поступово як кінцевий етап серцевої недостатності. Тому важливим є питання про показання і протипоказання до проведення серцево-легеневої та церебральної реанімації. Ефективність відновлення життєво важливих функцій залежить від своєчасності допомоги, надання якої необхідно розпочинати безпосередньо після настання клінічної смерті. На догоспітальному етапі та в побуті важливу роль при цьому може відіграти реаніматор — людина, котра проводить оживлення, тому кожний дорослий повинен уміти надати допомогу на місці події. Реанімація неефективна у хворих, життєві сили яких вичерпані внаслідок невиліковних захворювань або в разі ураження життєво важливого органа.

Динаміка вмирання охоплює низку патологічних процесів, які проявляються: припиненням серцевої діяльності, зупиненням кровообігу і дихання, порушенням функції мозку, непритомністю, розширенням зіниць. Розрізняють такі етапи вмирання, як передагональний стан, агонія, клінічна смерть.

Передагоналъний стан характеризується різким загальмуванням функцій організму. Свідомість сплутана або ж розвивається кома. Систолічний АТ низький (70—60 мм рт. ст.) або не визначаеться; пульс частий, слабкого наповнення і напруження; спостерігається ціаноз або блідість шкірного покриву; дихання поверхневе, часте, іноді періодичне. Перехідним періодом між передагонією та агонією є термінальна пауза, яка триває від кількох секунд до 1—2 хв. Для неї характерне різке прискорення дихання, а потім його раптове і повне зупинення зі швидким згасанням рогівкових рефлексів.

У разі агонії свідомість та рогівкові рефлекси відсутні. Спочатку спостерігається коротка серія вдихів або единий неглибокий вдих, потім амплітуда дихальних рухів наростає, в акті дихання додатково беруть участь м’язи шії, рота. Через короткий період часу дихальні рухи зменшуються і швидко припиняються. АТ не визначається, пульс на периферійних судинах ниткоподібний або не пальпується, на сонних артеріях — слабкого наповнення. Унаслідок мобілізації останніх резервів організму можлива поява пульсації на всіх великих артеріях, прискорення серцевих скорочень, відновлення свідомості, а потім настає зупинення серця і дихання.

Клінічна смертъ це стан, який характеризується непритомністю, зупиненням серця та дихання і триває протягом декількох хвилин до розвитку незворотних змін у вищих відділах ЦНС, тобто є перехідним етапом між життям та смертю. Життя людини, яка перебуває у стані клінічної смерті, може бути відновлене в разі правильного проведення серцево-легеневої реанімації. При зупиненні серця надходження до мозку кисню та поживних речовин припиняється протягом 10—15 с, кисень у мозку метаболізується і настає втрата свідомості. Протягом 20—30 с згасає біоелектрична активність головного мозку. У подальшому порушується церебральний іоногомеостаз із виходом калію в позаклітинний простір і переходом натрію та кальцію у внутршньоклітинний простір, через 5 хв глюкоза метаболізується, а багаті на енергію фосфати розпадаються.

Вважається, що у звичайних умовах (нормотермії) у людей молодого віку тривалість клінічної смерті становить 4—6 хв. В осіб похилого віку незворотні зміни настають швидше і відповідно період клінічної смерті скорочується. Зменшення тривалості періоду клінічної смерті зумовлюють фізична перевтома, емоційний стрес, гостра крововтрата, а збільшенню його тривалості сприяють низька температура, попередне застосування препаратів, що уповільнюють клітинний метаболізм.

Розрізняють 3 види станів, що виникають після зупинення кровообігу:

I (зворотний) — клінічна смерть, за якої відсутні незворотні зміни в життєво
важливих органах і системах, у тому числі в ЦНС; ; ,

II (частково зворотний) — соціальна смерть, за якої на тлі вже нежиттєздатної кори великого мозку зміни в інших тканинах ще зворотні;

III (незворотний) — біологічна смерть (істинна, остаточна), коли всі тканини виявляються нежиттєздатними. Після зупинення кровообігу незворотні зміни у ЦНС насамперед виникають у клітинах кори великого мозку (декортикація), а пізніше гинуть клітини інших відділів нервової системи (децеребрація).

Основними ознаками зупинення кровообігу \ відповідно клінічної смерті є: втрата свідомості (розвивається через 10 с від моменту зупинення кровообігу); відсутність пульсу на великих артеріях (сонній або стегновій); зупинення дихання (настає через 20—30 с). Допоміжними ознаками можуть бути: розширення зіниць (настає через 40—60 с після зупинення серця); різко блідий колір слизових оболонок та шкірних покривів (якщо спочатку припинилося дихання, то спостерігається ціаноз); судоми (з'являються в момент втрати свідомості) з подальшою арефлексією, тотальною атонією.

Соціальна смерть — це частково зворотний стан, за якого втрачаються функції кори великого мозку при збереженні вегетативних функцій.

Діагноз смерті мозку встановлюють на підставі клінічних даних і деяких спеціальних методів дослідження. Смерть мозку діагностують у разі повної відсутності свідомості; спонтанної та викликаної активності мозку (на електроенцефалограмі); спонтанного дихання; арефлексії, фіксованого розширення зіниць, атонії м’язів на периферії (за винятком спінальних рефлекторних відповідей); зниження температури тіла й АТ; брадикардії і вщсутності реакції на введення атропіну сульфату.

Біологічну смерть в узагальненому вигляді зазначають як незворотне припинення життєдіяльності, тобто як кінцеву стадію існування живої системи організму. Достовірними ознаками біологічної смерті є: змутніння рогівки та її висихання; трупне заклякання; трупні плями; виявлення симптому "котячого ока" (під час стискання очного яблука з боків зіниця звужується у вигляді вертикальної щілини); пом’якшення очних яблук.

Наявність будь-яких двох із трьох основних ознак зупинення кровообігу (роз-ширення зіниць, відсутність пульсу, припинення дихання) дає право діагностува-ти клінічну смерть. На встановлення діагнозу слід витратити не більше як 7— 10 с. При цьому потрібно розпочати реанімаційні заходи, які мають включати серцево-легеневу і церебральну реанімацію (СЛЦР).

Серцево-легенева реанімація

Реанімащя (від лат. re — знову; аniтаrе — оживляти) — комплекс лікувальних заходів із відновлення життєво важливих функцій, який застосовують у разі зупинення кровообігу і дихання. Реаніматологія — медична наука, що вивчає закономірності згасання життевих функцій організму, методи їх активного відновлення та тривалого підтримання, а також заходи щодо запобігання розвитку термінальних станів. Реаніматор — людина, яка проводить оживлення.

На різних етапах вмирання організму основною є тріада клінічних ознак: відсутність дихання, зупинення кровообігу, втрата свідомості. Унаслідок труднощів у розмежуванні зворотного та незворотного стану реанімаційні заходи необхідно розпочинати у всіх випадках передчасної смерті, а вже в процесі надання допомоги уточнювати ефективність дій і прогноз для хворого (це правило не поширюється лише на випадки із чігкими зовнішніми ознаками біологічної смерті).

У разі раптового зупинення кровообігу необхідно оперативно вирішувати такі завдання: 1) негайно почати проведення реанімаційних заходів; 2) установити можливу причину іглибину порушень життєво важливих функцій організму; 3) одночасно із проведенням основних реанімаційних заходів необхідно оцінити їх ефективність, обсяг додаткових екстрених дій, характер і масштаб патолопчних змін.

СЛЦР — основний метод лікування раптового зупинення кровообігу та дихання, який спрямований на забезпечення тимчасого підтримання коронарного і мозкового кровообігу на певному рівні.

Ефективність стабілізації життєвих функцій багато в чому залежить від своєчасності надання допомоги, а прогноз реатнімації найсприятливіший у разі первинного зупинення дихання. Результати аналізу ефективності СЛЦР свідчать про те, що доля первинного (раптового) зупинення серця виживає приблизно третина хворих. Так, за даними К. Маisе (1985), щорічно із 200 000 хворих із зупиненням серця, яким проводили СЛЦР, виживають приблизно 70 000 пацієнтів (30 %).

СЛЦР проводять у декілька стадій, які відокремлено умовно для того, щоб чітко визначити правила надання термінової допомоги, обсяг і послідовність дій реаніматолога.

Розрізняють 3 стадії СЛЦР:

I стадія — елементарне підтримання життя (відновний етап СЛЦР), головною метою є екстрена оксигенація;

II стадія — подальше підтримання життя (стабілізаційний етап), метою є відновлення самостійного кровообігу;

III стадія — тривале підтримання життя (реституційний етап), інтенсивна терапія спрямована на відновлення всіх функцій організму іметою є церебральна реанімація (відновлення інтегративноі функції ЦНС).

Стадія елементарного підтримання життя. Завданням цього етапу є встановлення діагнозу "клінічна смерть", підтримання дихання і кровообігу. Заходи з надання медичної допомоги негайно розпочинають на місці пригоди із послідовністю дії згідно з правилом "АВС":

— А (Аir wау ореn) — забезпечення прохідності дихальних шляхів;

— В (Вгеаth for victum) — проведення ШВЛ;

— С (Сirculation his blood) — підтримання штучного кровообігу.

(А) — контроль і забезпечення прохідності дихальних шляхів. Реанімація буде неефективною в разі непрохідності дихальних шляхів. Причинами непрохідності дихальних шляхів можуть бути: наявність сторонніх (твердих або рідких) тіл у і трахеї чи бронхах; механічне здавлення гортані; набряк гортані або глотки; спазм голосових зв’язок (ларингоспазм) чи їх ушкодження; западіння язика, язичка, м’якого піднебіння; пухлини гортані та носової частини глотки.

Перед початком контролю за прохідністю дихальних шляхів розстібають стискуючий одяг на потерпілому, виймають знімні зубні протези. За наявності сторонніх тіл у ротовій порожнині і гортані проводять ії видалення. Тверді стороні тіла усувають пальцями, обмотавши їх хустинкою, марлею, рушником. Рідини (аспіровану кров, шлунковий вміст, воду) видаляють за допомогою дренажноі позиції. Тіло потерпілого розміщують обличчям униз так, щоб голова знаходилася нижче грудної клітки (маленьких д1тей можна підняти за ніжки вниз головою). Сторонн тіла з гортані можна спробувати видалити постукуванням по спині основою долоні в міжлопатковій ділянці; енерпйними стисканнями грудної клітки, обхопивши її обома руками на рівш нижньої третини груднини; стисканням верхніх відділів живота нижче мечоподібного відростка обома руками (цей прийом не можна застосовувати у вагітних і дітей).

Проте навіть за відсутності сторонніх тіл анатомічні утворення ротової частини глотки (язик, м’яке піднебіння, надгортанник) стають перешкодою для проходження повітря в трахею, оскільки розслаблені м’язи язика і шиї не можуть утримати корінь язика над задньою стінкою глотки. Щоб підняти язик у правильне положення, застосовують так званий потрійний прийом, спрямований на забезпечення прохідності дихальних шляхів — закидають голову потерпілого максимально назад, висовують (зміщують) нижню щелепу вперед, відкривають рот. Додатково можна під плечі покласти валик із одягу.

У разі підозри на перелом чи вивих у шийному відділі хребта (під час пірнання на мілководді, дорожніх пригод) не можна розгинати голову у атланто-потиличному зчленуванні. У таких випадках звільнення дихальних шляхів досягається висуванням уперед нижньої щелепи пальцями обох рук реаніматолога. При цьому шию і грудну клітку утримують в одній площині так, щоб не завдавати додаткової травми мозку.

У разі обструкції верхніх дихальних шляхів на рівні гортані чи верхньої третини трахеї (унаслідок наявності стороннього тіла, спазму голосових зв’язок, значного набряку горташ різного генезу, значної щелепно-лицевої травми, перелому перснеподібного хряща) у невідкладній ситуації допускається створення штучного дихального шляху методом крикотомії чи пункції крикотиреоїдної зв’язки.

Крикотомія (конікотомія) є по суті ларинготомією, яку виконують у разі асфіксії у дорослих. Проводять крикотомію, пальпаторно визначивши ямку між нижнім краєм щитоподобного хряща і дугою перснеподібного хряща. Розріз шкіри здійснюють по серединній лінії 1 пересікають поперечно крикотиреоїдну зв’язку, яка вирізняється жовтим кольором. Унаслідок скорочення еластичних волокон зв’язки на передній стінці гортані утворюється овальний отвір. Оскільки крикотиреоїдна зв’язка відділена від шкіри лише пухкою сполучною тканиною і поверхневою фасцією шиї, у випадку крайньої потреби можна відкрити нижні дихальні шляхи одним розрізом через шкіру і зв’язку. Тканини перетинають поперечно, уникаючи ушкодження задньої стінки гортані. Крикотомія є тимчасовим втручанням, за яким відразу після ліквідації небезпечного стану необхідно виконати верхню трахеостомію. Пункція крикотиреоїдної зв’язки може бути альтернативою крикотомії і тимчасово забезпечити короткочасну адекватну вентиляцію протягом 15—30 хв.

(В) — проведення ШВЛ. Переконавшись, що дихальні шляхи вільні, реаніматор робить глибокий вдих, потім щільно притискається своїми губами до відкритого рота потерпілого (або обхопивши губами його ніс, а у немовлят — і ніс, і рот) і вду-ває повітря в його легені, закриваючи ніс пальцями руки. 3 гігієнічних міркувань штучне дихання методом рот до рота проводять через хустинку, шматок одежі чи марлі. ШВЛ через ніс проводять у тих випадках, коли тяжко домогтися герметизації при проведенні дихання методом рот до рота, а також при пораненні губ, ротової порожнини, нижньої щелепи. Не слід дуже форсовано проводити вдих, оскільки при частковому перекриванні дихальних шлхтв легко відбувається роздування шлунка, що може призвести до регургітації (пасивного затікання вмісту шлунка у ротову порожнину) і аспірації шлункового вмісту в легені. Треба пам’ятати, що рухи грудної клітки в такт вдування (контролюється візуально) є ознакою правильного застосування методу. Видих вщбувається пасивно завдяки еластичності легень. Під час видиху голова розігнута (відхилена назад), рот і ніс пацієнта відкриті.

На початку реанімації завжди проводять 3—5 глибоких вдихів поспіль, а потім переходять на ритм: 1 дихання через 5 с (тобто 12 дихань за 1 хв), у дігей — 24— 30 дихань за 1 хв.

При цьому методі дихання повітря може потрапити в шлунок, що проявляється здуттям надчеревної ділянки. Повітря видаляють обережним натисканням до-лонею під мечоподібним відростком груднини. Для запобігання регургітації мож-на застосувати прийом Селліка — натиснути на трахею в місці розташування перснеподібного хряща в напрямку до хребта (при цьому перекривається отвір стравоходу).

Для ШВЛ можна застосовувати ротоглотковий чи S-подібний повітровод, мішок Амбу, ручні та портативні дихальні апарати. Під час СЛЦР не дозволяють використовувати центральні аналептики (кофеїн, бемегрид, коразол, цититон, кордіамін тощо), які в умовах гіпоксії здатні спричинити збудження ЦНС тільки на короткий час, а потім настає ще більше її пригнічення, у тому числі і дихаль-ного центру. Основною ознакою ефективності ШВЛ є рухи грудної клітки на вдиху і видиху.

(С) — підтримання штучного кровообігу. Найпростішим і досить ефективним способом відновлення кровообігу є масаж серця з обов’язковою ШВЛ. При цьому забезпечується приблизно 30 % належного серцевого викиду, що є достатнім для запобігання незворотним змінам у життєво важливих органах. Окрім того, відновлений коронарний кровообіг і механічне подразнення міокарда сприяють відновленню серцевої діяльності.

Для проведення закритого масажу серця потерпілого кладуть на спину на тверду основу. Реаніматор стає збоку від потерпілого і кладе кисть однієї руки на нижньосерединну третину груднини, а кисть другої — зверху, упоперек першій для збільшення тиску. Правильний вибір місця для натискання запобігає виник-ненню небезпечних ускладнень (перелом груднини, ребер, ушкодження плеври, легень, перикарда, серця). Ритмичними поштовхами проксимальною частиною кисті, не згинаючи рук у ліктьових суглобах, натискають на груднину з метою зміщення її в напрямку до хребта приблизно на 4—5 см у дорослих (на 3—4 см — у дітей). Під час масажу серця у дорослих доцільно використовувати не тільки силу рук, а й масу тулуба. Після натискання на груднину руки не відривають від грудної клітки, але і не тиснуть на неї, щоб дати можливість грудній клітці відновити вихідний стан. За тривалістю періоди натискання і розслаблення рівні, кількість компресій грудної клітки має бути в межах 60—80 за 1 хв.

У дітей віком до 10 років масаж серця виконують однією рукою з 80 натискань за 1 хв, у новонароджених масаж проводять двома (вказівним і середнім) пальцями з частотою 120 компресій за 1 хв.

Існує два варіанти проведення цього етапу СЛЦР. При першому — реанімацію здійснює одна людина і після кожних 2—3 вдувань робить 10—15 натискань на грудну клітку. При другому варіанті реанімацію виконують 2 реаніматори, один із яких проводить ШВЛ, а інший — закритий масаж серця (після вдування повітря виконують 5 компресій грудної клітки). Правильність виконання масажу контролює реаніматор, який проводить ШВЛ (за наявністю пульсових поштовхів, синхронних із натисканням на груднину). Кожні 2 хв СЛЦР на кілька секунд припиняють, щоб перевірити, чи не з’явився пульс на магістральних артеріях. Якщо реанімацію розпочали своєчасно і проводили правильно, то мають з’явитися ознаки її ефективності — звуження зіниць, відновлення тонусу повік (закривається очна щілина), зміна кольору шкіри і слизових оболонок, поява пульсової хвилі на периферійних і центральних артеріях, поява спонтанних рухів гортані. Слід пам’ятати, що лише видих потерпілого є ознакою спонтанної вентиляції, а наявність пульсу на великих судинах — адекватного кровообігу. При цьому можна помилитися, прийнявши за дихальні рухи спазм діафрагми, блювотні рефлекси і т. ін.

Масаж серця та ШВЛ слід продовжувати до відновлення серцевої діяльності або протягом періоду, поки вдається забезпечити кровообіг, достатнім для підтри-мання життедіяльності вищих відділів головного мозку. Ознаками оживлення по-терпілого є: поява самостійних серцевих скорочень, звуження зіниць, відновлен-ня тонусу м’язів, поява окремих дихальних рухів, зменшення ціанозу шкіри та слизових оболонок. Однак слід пам’ятати, що вирішити питання про припинення реанімащйних заходів надзвичайно важко і тому реанімаційну допомогу потрібно надавати безперервно до прибуття на місце події лікарів лінійних або реанімаційних бригад швидкої допомоги, або до визнання повної безперспективності реанімаційних заходіВ, що рівнозначно констатації біолопчної смерті.

У разі проведення реанімації можливі такі ускладнення: регургітація, астрація, вивих нижньої щелепи, перелом ребер і груднини, розрив легеневоі тканини, пневмоторакс, ушкодження серцевого м’яза чи внутршшіх органів.

Варто пам’ятати, що ішемічні ураження органів можуть продовжуватися і після успішної реатніації, незважаючи на відновлення нормального або вихідного рівня АТ, причому гіпоперфузія може тривати до 18 год.

Стадії подальшого підтримання життя.На цій стадії починають медикаментозне лікування (внутршшьовенне введення адреналіну, лідокаїну, атропіну), інфузійну терапію, ШВЛ у режимі гіпервентиляції і з інтубацією трахеї, за необхідності проводять електричну дефібриляцію, трахеостомію, застосовують електричну стимуляцію серця. Надання допомоги проводять тільки лікарі-спеціалісти в умовах відділення реанімації чи в палаті інтенсивної терапії.

Стадія тривалого підтримання життя.Завданням цього етапу є СЛЦР, тобто реституція життєво важливих функщй організму (від лат. restitutio— повернення). У найближчий період після серцево-легеневої реанімації формується складний комплекс розладів життєво важливих функцій організму, який визначають як післяреанімаційну хворобу. В її основі є структурні, функщональні і метаболічні відхилення, які виникають через деякий час після рециркуляції і реоксигенації. Післяреанімаційна хвороба характеризується відносною незалежністю характерних клінічних проявів від причини термінального стану і стадійністю перебігу. На цьому етапі інтенсивну терапію спрямовують на оптимізацію діяльності серцево-судинної та дихальної систем і відновлення функції мозку, лікування відстрочених післяреанімаційних змін (післяреанімаційної хвороби).

 

VІ. План та організаційна структура заняття.

Основні етапи заняття їх функції та зміст Учбові цілі в рівнях засвоєння Методи контролю і навчання Матеріали методичного забезпечення Час
  І. Підготовчий етап Організація заняття       15 хв  
Визначення учбових цілей і мотивація:        
1. визначення “невідкладний стан”; 2. види невідкладних станів в хірургії; 3. клінічну картину невідкладних станів в хірургії; 4 діференціальну діагностику невідкладних станів в хірургії; 5. обсяг надання першої лікарської медичної допомоги хворим з невідкладними станами; 6. визначення поняття “серцево-легенева реанімація”; 7. етапи серцево-легеневої реанімації; 8. показання до проведення серцево-легеневої реанімації; 9. обсяг проведення серцево-легеневої реанімації на її етапах; 10. 11. 12.   І-ІІ     ІІІ     ІІІ   ІІІ   експрес-опитування експрес-опитування експрес-опитування   Письмовий тестовий контроль   Індивідуальне, усне опитування   наочні засоби, обладнання        
ІІ. Основний етап Формування професійних вмінь і навичок       120 хв
1. студент повинен вміти провести діагностику невідкладних станів у хірургічного хворого (непрітомність, колапс, коматозного стану, клінічної смерті);   2. студент повинен вміти надати першу невідкладну лікарську медичну допомогу при невідкладних станах у хірургічного хворого (непрітомність, колапс, коматозний стан, клінічна смерть) 3. студент повинен вміти провести реанімаційні заходи (ШВЛ, закритий масаж серця) при наступлені клінічної смерті     ІІІ     ІІІ     ІІІ   Практична частина, тренінг     Робота в відділенні реанімації та інтенсивної терапії та приймальному відділенні   Обладнання відділення реанімації та інтенсивної терапії  
 
ІІІ. Заключний етап Контроль рівня професійних вмінь і навичок     ІІІ   Вирішування ситуаційних задач     Ситуаційні задачі, тести 15 хв
Підведення підсумків        
Домашнє завдання        

 

 

VII. Матеріали методичного забезпечення заняття

1.Матеріали до підготовчого етапу заняття.

Питання:

1. Що Ви розумієте під поняття “невідкладні стани”?

2. Які невідкладні стани в хірургії існують?

3. Які фактори сприяють виникненню “невідкладного стану” у хірургічного хворого?

4. Що розуміється під поняттям “непрітомность”?

5. Як діагностувати “непрітомность” у хворого?

6. Що розуміється під поняттям “колапс”?

7. Як діагностувати “колапс” у хворого?

8. Що розуміється під поняттям “коматозний стан”?

9. Як діагностувати “коматозний стан” у хворого?

10. Що розуміється під поняттям “клінічна смерть”?

11. Як діагностувати “клінічну смерть” у хворого?

12. Що розуміється під поняттям “серцево-легенева реанімація”?

 

2. Матеріали методичного забезпечення основного етапу заняття.

Тестові завдання:

1. Після первинної зупинки серця спонтанне дихання зазвичай зупиняється:

А. 20 секунд;

В. 30 секунд;

С. 60 секунд;

Д. 40 секунд;

Е. 10 секунд

2. Після первинної зупинки серця свідомість зникає через:

А. 10-15 секунд;

В. 30 секунд;

С. 60 секунд:

Д. 90 секунд;

Е. 2 хвилини

3. Найбільш інформативними для сучасної діагностики зупинки серця є слідуючі симптоми:

А. Ізолінія на ЕКГ;

В.Паралетичний мідріаз;

С.Відсутність пульсації на сонних артеріях;

Д.Ціаноз шкіряних покровів;

С. Відсутність пульсації на переферійних судинах

4. В якому положенні слід проводити міроприємства з приводу серцево-легенево-церебральній реанімації:

А. На боці, в горізонтальному положені;

В. На спині, с приподнятим головним кінцем;

С. На спині, в горізонтальному положені;

Д. На спині, с опущеним головним кінцем;

Е. Положення хворого не має значення

5. Точка для нанесення прекардіального удара розташована:

А. В 5-ому міжреберьї по середньоключичній лінії зліва

В. В ділянці проекції сінусного вузла;

С. В 4-ому міжреберьї по парастернальній лінії;

Д. На границі середньої та нижньої третини грудини;

С. В підключичній ділянці зліва.

6. Для проведення ефективного закритого масажу серця у дорослих пацієнтів грудина повинна прогинатись у напрямку хребта на:

А. 1-2 см;

В. 3-4 см;

С. 5-6 см;

Д. 7-8 см;

Е. 8-9 см

7. Які із переліченних симптомів свідчать про неефективність закритого масажу серця:

А. Вузькі зіниці;

В. Відсутність пульсу на сонних артеріях;

С. Відсутність пульсу на переферійних судинах;

Д. Паралітично розширені зіниці;

Е. Відсутність свідомості

8. Усі перелічені ознаки достовірно свідчать про ефективний кровообіг за виключенням:

А. Ясна свідомість на протязі 30 секунд;

В. Рітмичне дихання на протязі 3 хвилин;

С. Атипові шлункові комплекси на ЕКГ-кривій на протязі 3 хвилин

Д. Визначення палапаторно пульсу на сонних артеріях

Е. Аускультативно вислуховується серцебиття

9. Під час проведення закритого масажу серця виник специфічний хруст, якій свідчить про наявінсть перелому ребер. Які будуть Ваші подальші дії:

А. Зупинити масаж серця внаслідок небезпеки виникнення шокового стану;

В. Виконати новокаїнову блокаду в місті переломів ребер та продовжити масаж серця;

С. Продовжити масаж серця;

Д. Продовжити масаж серця, але чітко розташувати підставу ладонь на грудині;

Е. Перейти на відкритий масаж серця

 

10. Який з наведених препаратів в більшості випадків найбільш ефективен для відновлення серцевої діяльності:

А. Атропіну сульфат;

В. Адреналіну гідрохлорид;

С. Норадреналіну гідротартрат;

Д. Кальцію хлорід;

Е. Новодрін

11. Прийнятними шляхами введення адреналіну в разі зупинки серця є:

А. Внутрішньосерцевий;

В. Внутрішньовенний;

С. Внутрішньом’язовий;

Д. Підшкірний;

Е. Внутрішньотрахеальний

12. Які із нижченаведенних препаратів можна вводити ендотрахеально під час серцево-легенево-церебральнй реанімації:

А. Анденаліну гідрохлорид;

В. Атропіну сульфат;

С. Кальцію хлорид;

Д. Норадреналіну гідротартрат;

С. Лідокаїн

 

Еталони відповідей: 1 – С; 2 – А; 3 – А,В,С; 4 – С,Д; 5 – Д; 6 – В; 7 – В; 8 – С; 9 – Д; 10 –В; 11 – Е; 12 – А,В,С

 

3.Матеріали методичного забезпечення заняття контролю для заключного етапу:

Ситуаційні задачі:

Задача 1: Хворий похилого віку переніс полостну операцію на шлунку пять діб тому. Лікар дозволив хворому вставати з ліжка. Пересуваючись по корідору хірургічного відділення хворий раптово втратив свідомість і впав. При огляді пацієнта встановлено відсутність пульсу на сонних артеріях, зіниці не реагують на світло. Що трапилось з хворим? Перерахуйте заходи з надання невідкладної допомоги.

Задача 2: Хвора молодого віку перебувала в перев’язочній, в якій медсестра зробила перев’язку. Після закінчення перев’язки хвора піднялась з стола і пішла в палату. Раптово втратила свідомість. Пульс на сонних артеріях визначається, зіниці реагують на світло. Після того, як хвора прийшла до тями, в положенні лежачі пацієнтка відмічає посилення болі внизу живота та попереку, а при вставані хвора відмічає різку слабкість та повторне запаморочення. Ваші припущення. Перерахуйте заходи з надання невідкладної допомоги.

Задача 3: Хворому 76 років була проведена термінова операція на товстому кишечнику. Операція проводилась під наркозом. Операційна хірургічна бригада закінчила операцію накладанням останього шва. Лікарем – анестезіологом виявлено зупинка серцевої діяльності у пацієнта. Яка клінічна ситуація виникла? Які дії необхідно проводити лікарям?

Задача 4: В приймальне відділення лікарні по швидкій допомозі була доставлена молода людина, яка потрапила в ДТП. Під час доставки хворого в лікарню у пацієнта одноразово була клінічна смерть. Бригаді швидкої медичної допомоги вдалося хворого вивести із стану клінічної смерті. При огляді потерпілого бригадою реанімаційного відділення лікарні у хворого вдруге наступила клінічна смерть. Які заходи з надання невідкладної допомоги треба провести в данному випадку?

Задача 5: В палаті лікарем проводяться разом медсестрою реанімаційні заходи хворому, який перебуває в стані клінічної смерті. Які дії треба буде застосувати лікарю найближчі 30 хвилин, якщо пацієнт не вийде із стану клінічної смерті?

Задача 6: При проведенні реанімаційних заходів (закритого масажу серця, ШВЛ методом використання S-подібної трубки) хворому в реанімації не вдається вивести хворого із стану клінічної смерті. Які потрібно застосувати найбільш ефективні реанімаційні дії?

Задача 7: До лікаря на консультацію в хірургічне відділення приїхав чоловік 73 років, якому три місяца тому була виконана операція з приводу злоякісної пухлини товстої кишки. Мета огляду хворого було вирішення питання про виконання повторної операції. Після співбесіди з лікарем хворому раптово стало пагано. Відчув загальну слабкість, порушення гостроти зору, відчуття потемніння в очах. При огляді хворого відмічено блідність шкіри обличчя, холодність кістей рук на дотик. Пульс 60 ударів на 1 хв., А/Т 90 мм рт.ст. Що трапилось з хворим?

Задача 8: Під час проведення реанімації хворому, якій знаходиться в стані клінічної смерті, принято рішення виконати медікаментозну стимуляцію серцевої діяльності ( адреналін, кальція хлоріду, атропін ) на фоні закритого масажу серця. Який путь введення медікаментозних засобів на данний час є найбільш ефективним та раціональним для такої мети?

Задача 9: Хворий різько встав з ліжка після тривалого перебування в горізонтальному положенні і одразу біля ліжка впав, втративши свідомість. У хворого відмічено блідість шкіряних покровів, частий пульс, слабкого наповнення, дихання поверхневе. Що відбулося з хворим?

Задача 10: Хворому, який перебуває в реанімаційному відділенні проводиться лікування після перенесенної важкої операції на легенях. Під час спостереження за хворим в раньому післяопераційному періоді у пацієнта виявлена клінічна смерть. Хворому почали проводити реанімаційнй заходи у вигляді закритого масажу серця, медикаментозної стимуляції серцевої діяльності. На протязі 30 хвилин реанімація неефективна. Як діяти далі в проведенні реанімації хворого?

Задача 11: Під час проведення операції жінці виникла клініка клінічної смерті. Які дії повинні бути операційної бригади та лікаря-анестезіолога в данному клінічному випадку?

Задача 12: Під час транспортування хворого похилого віку після планової операції з приводу пахової грижі із операційної в палату виникли ознаки порушення гемодинаміки у вигляді колапсу. Хворий потребує проведення серцево-легеневої реанімації? Чому?

 







Дата добавления: 2015-09-06; просмотров: 3455. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2020 год . (0.03 сек.) русская версия | украинская версия