Тема 4. ПОДАТКИ. ПОДАТКОВА СИСТЕМА 1 страница

План

1.Предмет і методи фінансової науки.

2.Сутність,призначення і роль фінансів.

3.Функції фінансів.

4.Фінансово-економічні системи держави.

5.Теоритичні основи побудови фінансової системи.

6.Структура фінансової системи.

7.Правові та організаційні основи фінансової системи.

2.Сутність,призначення і роль фінансів.

Фінанси входять до складу соціально-економічних наук. У 90-ті pp. XX ст. фінансові теорії зазвичай розробляють економісти, які спеціалізуються в галузі фінансів. Доказом є те, що в 1990 і 1997 pp. лауреатами Нобелівської премії з економіки за значний внесок у розвиток теорії фінансів були Т. Марковіц, M. Міллер, В. Шарпе, а також P.K. Мертон і М. Шоуіз.

Фінансова наука успішно відіграє свою роль у суспільстві тільки за умови використання певних методів пізнання. Головні загальнонаукові методичні прийоми дослідження фінансів ґрунтуються на аналізі та синтезі, індукції й дедукції, аналогії, моделюванні та ін.

Фінанси — відносини, що виникають у процесі створення і перерозподілу суспільних благ і багатств, вони пов'язані з розвитком держави і товарно-грошового обігу.

Матеріальною основою існування фінансів є гроші, які виконують різні функції; головною з них вважається функція загального еквівалента — товару, що визначає цінність і вартість інших товарів, робіт і послуг. На відміну від них фінанси — відносини, що здійснюються, зокрема, за допомогою грошових коштів. Основне їх призначення полягає в тому, щоб шляхом створення грошових доходів і фондів забезпечити потреби держави та суб'єктів господарювання у грошових коштах, а також контролювати процес витрачання фінансових ресурсів. Отже, фінанси — це сукупність грошових відносин, у процесі яких відбувається формування та використання фондів грошових ресурсів; їх метою є відшкодування витрат, пов'язаних із процесом виробництва та виконанням державою функцій. Фінансам властиві одночасно такі ознаки:

1) це завжди грошові відносини;

2) це грошові відносини, що виникають за наявності держави;

3) відносини стосовно перерозподілу розподіленого сукупного продукту.

Основою виконання державою функцій є матеріальна передумова акумуляції та розподілу ресурсів, тобто матеріальне джерело фінансів — валовий внутрішній продукт (ВВП) і національний дохід (НД). Обсяг ВВП на душу населення характеризує ступінь розвитку країни і є одним із основних критеріїв життєвого рівня її населення. За допомогою двох головних компонентів національного доходу — фонди накопичення і фонди споживання — здійснюється акумуляція та розподіл ресурсів суспільства, вирівнювання пропорцій і тенденцій економічного розвитку і контроль за правильністю цих заходів.

Розглядаючи сутність фінансів, розрізняють певні складові таких відносин:

— відносини, спрямовані на створення та використання централізованих фондів держави;

— відносини, що виникають під час розподілу і перерозподілу ресурсів (суспільних благ) шляхом використання державного бюджету, місцевих бюджетів і позабюджетних фондів;

— відносини, спрямовані на створення і перерозподіл фондів суб'єктів господарювання.

На сьогодні в країнах із розвинутою економікою поняття фінанси трактується як категорія економічного життя, що випливає з об'єктивних процесів економіки, є невід'ємною частиною фінансових відносин і використовується з метою поліпшення суспільного добробуту. Головна ознака, що визначає сутність і форму функціонування фінансів, — рух грошових потоків, у якому відображаються такі фінансові відносини, як:

— обмін" зокрема, у вигляді оплати рахунків за товари і послуги;

— розподіл і перерозподіл — у вигляді сплати податків" виплати дивідендів, отримання субсидій, надходження від розміщення акцій, одержання кредиту, надходження оплати за товари, роботи, послуги тощо.

Фінанси — це грошові відносини, що виникають:

— між підприємствами в процесі придбання товарно-матеріальних цінностей;

— підприємствами під час реалізації товарів і послуг;

— державою та підприємствами у процесі сплати податків;

— підприємством і громадянами під час внесення ними податків та добровільних платежів;

— окремими ланками бюджетної системи (державний кредит, місцеві бюджети, державний бюджет та ін.);

— підприємствами та банками в процесі розрахунків з постачальниками, отримання та повернення кредитів;

— самому підприємстві та в державних органах влади тощо.

За матеріальним змістом, фінанси — це фонди грошових коштів цільового призначення, які в сукупності є фінансовими ресурсами країни.

Фінансові ресурси — сукупність коштів, що перебувають у розпорядженні держави та суб'єктів господарювання. Вони характеризують фінансовий стан економіки і водночас є джерелом її розвитку, формуються за рахунок різних видів грошових доходів, надходжень, відрахувань, а використовуються на розширене відтворення, матеріальне стимулювання, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

У ринковій економіці відбувається якісний і кількісний перехід на новий рівень застосування фінансів в економічній системі держави. Це здійснюється шляхом створення й ефективного використання різноманітних факторів фінансових ресурсів на всіх рівнях діяльності держави, підприємства й окремого громадянина. За допомогою фінансів, фінансових ресурсів вирішуються економічні та соціальні завдання держави.

На рівні підприємств фінанси виражають свою сутність через формування фінансових ресурсів, їх ефективне застосування в процесі господарської діяльності з метою отримання прибутку та виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом та іншими суб'єктами господарювання. До фінансів населення належать усі доходи та витрати окремих осіб або групи людей, зайнятих на підприємствах (заробітна плата та інші виплати), на ринку товарів та послуг (прибуток від реалізації товарів власного виробництва), на фінансовому ринку (дивіденди, відсоток від інвестицій), а також пенсії.

Отже, фінанси — це складна багатогранна система, що охоплює фінансову політику держави на макро- та мікрорівнях.

Вирізняють два головних напрямки фінансового впливу на процес суспільного розвитку:

1) фінансове забезпечення потреб розширеного відтворення;

2) фінансове регулювання та фінансове стимулювання економічних і соціальних процесів.

Фінансове забезпечення — це поняття потреб фінансового відтворювального процесу за рахунок власних або залучених коштів. Фінансове забезпечення відтворювального процесу здійснюється у таких формах:

— бюджетне фінансування на безповоротних засадах;

— кредитування — надання коштів на принципах повернення платності, терміновості забезпеченості;

— самофінансування — фінансування діяльності підприємства за рахунок власних фінансових ресурсів;

— оренда (лізинг) — передача права користування майном суб'єктові підприємницької діяльності на платній основі та на визначений угодою термін;

— інвестування — процес вкладання грошей в об'єкти з розрахунком отримання додаткового доходу.

У складі державного або місцевих бюджетів створюються фонди фінансових ресурсів, призначених, насамперед, для структурної перебудови економіки, проведення прикладних науково-дослідницьких робіт, створення нових видів машин і механізмів, розробки нових технологій, а також фінансового забезпечення соціальних програм.

Отже, об'єктом фінансової науки є сукупність фінансових відносин, що виникають між державою, юридичними та фізичними особами. Предмет фінансів становлять підприємницькі й управлінські процеси суб'єктів господарювання мікро- та макрорівнів, пов'язані з мобілізацією, розподілом і використанням фінансових ресурсів з метою розширеного відтворення та забезпечення економічного, соціального і політичного розвитку держави.

Джерелами формування грошових фондів є ВВП. У процесі відтворення (виробництво, розподіл, обмін та споживання) відбувається розподіл вартості валового внутрішнього продукту за цільовим призначенням. Сферою фінансових відносин є процеси первинного розподілу вартості ВВП. Наприклад, підприємство реалізувало певний обсяг продукції. Виручку отримали на поточному рахунку в банку підприємства. З цієї суми підприємство має перерахувати в бюджет визначені законодавством податки та платежі, а з суми коштів, що залишилася, — відшкодувати засоби виробництва, використані в процесі виробництва, з огляду на норми амортизаційних відрахувань, предмети праці й оплату праці тощо. Сума, що залишилася, е прибутком підприємства. З неї відраховують податки та збори і таким чином утворюється чистий прибуток. Його самостійно розподіляє суб'єкт підприємницької діяльності на підставі доцільності розподілу: на фонд розвитку, резервний фонд, фонд соціального розвитку тощо.

Фінансова діяльність передбачає і відповідні правові відносини, адже фінанси не існують за межами юридичних відносин. Оскільки фінанси зумовлені грошовими доходами, то закономірність руху доходів відображається на фінансах. Доходи класифікуються за трьома стадіями руху:

— первинний розподіл (первинні доходи);

— перерозподіл (вторинні доходи);

— кінцеве використання (кінцеві прибутки).

Після первинного розподілу починаються процеси перерозподілу та утворення вторинних доходів. Це передусім нарахування та перерахування різних податків (окрім непрямих), внесків до страхового, пенсійного фондів та ін.

Остання стадія розподілу (або перерозподілу) доходів — їх реалізація. Доходи, що реалізують, називають кінцевими; їх витрачають на придбання товарів та послуг. Частина прибутків може спрямовуватися на заощадження в будь-якій формі (внески в банки, придбання цінних паперів та ін.).

Кінцева мета перерозподілу національного доходу полягає в розвитку продуктивних сил, укріпленні держави, забезпеченні високого рівня якості життя широких верств населення.

Сума первинних доходів теоретично має дорівнювати сумі кінцевих прибутків із урахуванням заощаджень. Суттєво впливає на вирівнювання економічного та соціального розвитку окремих регіонів та підвищення життєвого рівня народу бюджетна система держави шляхом відповідного спрямування коштів на структурну перебудову економіки й соціальної сфери.

 

3.Функції фінансів.

Фінансове регулювання та фінансове стимулювання економічних і соціальних процесів відбувається за допомогою системи оподаткування, шляхом встановлення рівня митних податків на імпортні товари та сировину, через норми амортизаційних відрахувань, орендну плату, дотації, субсидії, штрафи, фінансові пільги і санкції та ін.

Роль фінансів найвідчутніше виявляється під час розв'язання соціальних проблем. З метою покриття потреб на соціальні цілі держава створює позабюджетні та благодійні фонди, а також фонди фінансових ресурсів на соціальні цілі в складі бюджетів.

Призначення фінансів виявляється через їх функції. Традиційно розрізняють дві функції фінансів — розподільну і контрольну.

На наш погляд, спектр функцій значно ширший, і до зазначених можна додати функцію мобілізації фінансових ресурсів.

Розподільна функція фінансів полягає в тому, що за допомогою фінансового механізму розподіляється та перерозподіляється вартість національного доходу між різними суб'єктами господарювання та напрямами цільового використання.

Кожен вид фінансового розподілу обслуговується різними ланками фінансової системи: внутрішньогосподарський — фінансами підприємств, міжгалузевий та міжтериторіальний — державним бюджетом, цільовими державними фондами. Учасниками (суб'єктами) фінансового розподілу можуть бути підприємства, об'єднання, установи, держава та громадяни.

Розподільна функція охоплює дві стадії: первинний розподіл національного доходу (НД) і вторинний розподіл (перерозподіл) НД.

Первинні доходи в свою чергу поділяються на дві групи:

1) заробітна плата робітників, службовців, доходи селян, зайнятих у сфері матеріального виробництва;

2) прибуток підприємств сфери матеріального виробництва формування і розподіл.

Слід зазначити, що внаслідок первинного розподілу НД не утворюються суспільні грошові фонди для забезпечення економічних, соціальних і політичних функцій держави, здійснення соціального захисту населення. Такі суспільні державні грошові фонди створюються шляхом вторинного розподілу (перерозподілу) національного доходу. В результаті перерозподілу формуються вторинні доходи. Це доходи, одержані в галузях невиробничої (бюджетної) сфери: освіта, медичне обслуговування, наука, правоохоронна система, оборона та ін.

Співвідношення обсягу бюджету і ВВП — важлива економічна проблема, зумовлена особливостями функціонування моделі економіки конкретної держави. Залежно від соціальної навантаженості бюджету на сьогодні в світі є три основні моделі перерозподілу ВВП через бюджет:

— американська, коли через бюджет перерозподіляється 30—35 % ВВП;

— західноєвропейська, за якої через бюджет перерозподіляється 40—50 % ВВП;

— скандинавська, коли через бюджет перерозподіляється 60—65 % ВВП.

У більшості країн перерозподіл здійснюється від 30 до 50 % ВВП.

Схему розподільної функції фінансів наведено на рис. 1.1.

Основою контрольної функції фінансів є рух фінансових ресурсів, що може відбуватися як у фондовій, так і не фондовій формах з метою контролю з боку суспільства за виробництвом і розподілом ВВП на всіх рівнях господарювання за умов дотримання фінансової дисципліни.

Контрольна функція фінансів спрямована на вирішення таких основних завдань:

Валовий внутрішній продукт(ВВП)

Національний дохід (НД)

Відшкодування споживання у процесі виробництва засобів виробництва(С)

- - + + +

Фонди споживання(u)

Фонди нагромадження (m)

Заробітна плата зайнятих у сфері матеріального виробництва

Прибуток підприємств сфери матеріального виробництва

Непрямі податки(ПДВ,акцизний збір,мито та ін.)

Заробітна плата зайнятих за мінусом податків та відрахувань

Відрахування в позабюджетні фонди (пенсійний, страхування та ін.)

Податок із доходів фізичних осіб

Податок із прибутку підприємстві матеріального виробництва

Чистий прибуток

Позабюджетні фонди

Бюджетна система

 

 

Рис. 1. Схема розподільної функції фінансів

— пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

— своєчасне виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;

— мобілізація фінансових ресурсів у обсязі необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку;

— збільшення власного капіталу;

— ефективний цільовий розподіл та використання фінансових ресурсів.

Об'єктом фінансового контролю є фінансова діяльність підприємницьких структур, бюджетних установ та організацій, що здійснюють фінансову діяльність. Предмет контролю становлять фінансові операції, пов'язані зі створенням і використанням фондів фінансових ресурсів.

Фінансовий контроль ґрунтується на відповідних принципах:

— достовірності фактичної інформації;

— завчасного виконання контролю з метою запобігання виникненню суттєвих відхилень фактичного фінансового процесу від встановлених норм;

— безперервності, регулярності й систематичності;

— відповідальності, що передбачає відповідальність суб'єктів контролю за ефективне функціонування системи фінансового контролю.

Об'єктами контрольної функції фінансів є фінансові показники діяльності підприємств, організацій, установ. Розрізняють такі види фінансового контролю:

— загальнодержавний, що проводять органи державної влади та управління (податкові органи, казначейство, контрольно-ревізійні управління, міністерство фінансів та ін.);

— внутрішньогосподарський, який здійснюють фінансові служби підприємств та установ;

— незалежний, що виконують аудиторські фірми.

Важлива ознака фінансового контролю — його метод. Визначають такі головні методи фінансового контролю, як ревізія, тематична перевірка, обстеження, безперервне відстеження фінансової діяльності тощо. Оскільки спектр функцій фінансів значно ширший, до зазначених вище можна додати ще низку функцій, які виконують фінанси, а саме:

— мобілізація фінансових ресурсів;

— функція регулювання;

— індикативна функція;

— стабілізація умов для соціально-економічних відносин.

Подібною до розподільної функції є функція мобілізації фінансових ресурсів, яка полягає в тому, що за допомогою фінансового механізму суб'єкти діяльності залучають кошти з метою створення статутного капіталу, резервних фондів підприємств, місцевих бюджетів, бюджету держави, позабюджетних доходів, а також доходів населення.

Мобілізація фінансових ресурсів на підприємствах — утворення грошових фондів для фінансового забезпечення операційної інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання. Фінансові ресурси складаються з внесків засновників у статутний капітал; прибутку від усіх видів діяльності (операційна, фінансова, інвестиційна діяльність та надзвичайні події); мобілізації ресурсів на фінансовому ринку (від емісії, облігацій та інших видів цінних паперів, а також кредитних інвестицій); бюджетних субсидій; інших видів ресурсів.

У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливу роль відіграє визначення оптимальної структури їхніх джерел. Збільшення частки власних коштів впливає на фінансову сталість підприємств, і навпаки, велика частка залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємств, підвищує фінансовий ризик.

Що стосується мобілізації фінансових ресурсів на рівні місцевих бюджетів і державного бюджету, то вони формуються на основі податкових відрахувань і зборів, кредитних інвестицій, емісії цінних паперів, неподаткових надходжень, державного мита та ін.

Джерелом доходів населення в усіх фінансових сферах є заробітна плата, позики, компенсації, соціальні виплати та інші джерела фінансових ресурсів населення.

Мобілізація фондів фінансових ресурсів для задоволення потреб загальнодержавних, підприємницьких структур і потреб населення здійснюється на основі відповідних нормативних актів шляхом використання методів бюджетного фінансування, самофінансування, кредитування тощо.

 

4.Фінансово-економічні системи держави.

Наявність державних фінансів об'єктивно зумовлена потребою розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту між верствами населення, підприємницькими структурами й окремими територіями. Частина його в грошовій формі потрапляє в державний бюджет — централізований фонд фінансових ресурсів держави, що використовується з метою виконання покладених на неї функцій; він перебуває в розпорядженні центральних органів влади і застосовується для фінансування загальнодержавних заходів.

Державний бюджет є частиною бюджетної системи України, до складу якої входять, окрім державного бюджету, також і місцеві бюджети.

Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах і бюджети місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого самоврядування вважають також бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їхніх об'єднань.

Зведений бюджет — це сума показників усіх видів бюджетів, що належать до бюджетної системи держави. Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим і зведених бюджетів областей і міст Києва та Севастополя.

Сукупність заходів держави щодо організації та використання фінансів з метою забезпечення економічного і соціального розвитку формує бюджетну політику держави.

Доходи бюджету — сума коштів, мобілізованих державою для забезпечення своєї діяльності. У процесі утворення доходів бюджету відбувається оперативне вилучення на користь держави частини валового внутрішнього продукту, на підставі чого виникає фінансова взаємодія держави з підприємствами і населенням.

Дохідна частина бюджету має набути стабільності й забезпечити обов'язковість і рівномірність у сплаті податків усіма юридичними та фізичними особами, неприпустимість будь-яких виявів дискримінаційного ставлення до окремих платників. Для цього створено податкову систему.

Система оподаткування складається із сукупності податків і зборів до бюджетів та державних цільових фондів, що стягуються згідно з чинним законодавством України.

Податки (збори, обов'язкові платежі) — обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду" що здійснюються платниками в порядку і на умовах, які визначаються чинним законодавством України.

Податкові платежі — обов'язкові збори, що стягуються з платників за умови конкретного еквівалентного обміну між державою та платником (плата за воду, землю).

В Україні розрізняють загальнодержавні податки і збори, місцеві податки і збори. Найважливішими прямими податками в податковій системі України є податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, непрямими податками — податок на додану вартість, акцизний збір, митні збори.

Видатки бюджету — це сума коштів, витрачених державою з метою забезпечення своїх функцій.

Сума перевищення видатків над доходами утворює дефіцит державного бюджету. Щоб покрити дефіцит державного бюджету, використовують державний кредит. У цьому разі держава є позичальником, а населення і підприємницькі структури, тобто фізичні й юридичні особи, — кредиторами.

Фінансові відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності, називаються кредитом. Призначення кредиту як фінансової категорії полягає в задоволенні тимчасових потреб у додаткових коштах одних економічних суб'єктів та сприяння вигідному розміщенню вільних коштів — для інших.

Сукупність економічних відносин між державою в особі її органів влади й управління, які можуть бути як позичальником, кредитором або гарантом, з одного боку, і фізичними та юридичними особами — з іншого, стосовно формування загальнодержавного фонду грошових ресурсів становлять державний кредит.

Як фінансова категорія державний кредит — форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту; його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій. Державний кредит має термін повернення і ціну в вигляді відсотка. Джерело його повернення — доходи бюджету.

У випадку міждержавного кредиту, якщо одні держави виступають кредиторами, а інші — позичальниками, то величину одержаних зовнішніх позик і нарахованих відсотків включають до державного боргу.

Зовнішні позики надаються за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. У сучасних умовах кредиторами держави можуть бути міжнародні фінансові інститути (Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку тощо).

Державний кредит зумовлює появу державного боргу. Державний борг як фінансова категорія — це сума непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи гарантії, видані за кредитами іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам. Величина боргу визначає стан економіки та фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Державний борг має економічно обґрунтовані межі й гарантується всім майном, що перебуває в загальнодержавній власності.

 

5.Теоритичні основи побудови фінансової системи

Фінансові категорії є основними в системі пізнання фінансових відносин у їх нерозривному зв'язку з економічним розвитком суб'єктів господарювання і держави. Фінансові категорії відображають явища економічного життя і закономірності фінансових процесів, тому їх потрібно використовувати з метою збільшення економічної ефективності господарювання. Фінансові категорії пов'язані з функціями фінансів.

Отже, фінансові категорії слід розглядати як інструменти, за допомогою яких створюються, розподіляються і використовуються фонди фінансових ресурсів для задоволення потреб розвитку суб'єктів господарювання та держави.

Фінансові ресурси утворюються в процесі матеріального виробництва, за рахунок створення нової вартості, внаслідок чого виникає валовий внутрішній продукт.

Важливою фінансовою категорією є фінанси підприємницьких структур, які відображають різноманітні фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються для виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних галузях економіки. Процеси організації та функціонування фінансів підприємницьких структур ґрунтуються на відповідних принципах, до яких належать: комерційний розрахунок, господарська і фінансова незалежності, фінансова відповідальність, матеріальна зацікавленість тощо.

Головним фінансовим ресурсом підприємства, основою його діяльності є сформований ним власний капітал.

Власний капітал підприємства — це фінансові ресурси, залучені у розпорядження від власників чи акціонерів без обмежень у часі (на постійній основі), призначені для забезпечення розвитку підприємства та збереження його економічної стабільності. Величину власного капіталу підприємства можна визначити тільки за допомогою розрахунку на основі даних балансу як різниці між загальною сумою активів та сумою зовнішніх зобов'язань підприємства (позиковим капіталом). Власний капітал підприємства складається із статутного капіталу, додаткового та резервного капіталу, нерозподіленого прибутку. Для більшості підприємств основним компонентом власного капіталу є статутний капітал.

Крім власного капіталу, підприємство має позиковий капітал — частина активів підприємства, профінансована кредиторами всіх видів.

Підприємство використовує власний і позиковий капітали на формування основних засобів й оборотного капіталу, що перебувають у процесі безперервного руху, приймаючи різні форми залежно від стадії кругообігу. Формування основних засобів та оборотного капіталу — об'єктивна передумова для початку підприємницької діяльності.

Основні засоби — це матеріальні активи, їх очікуваний термін використання становить понад один рік, або їх застосовують у процесі виробничого циклу, що триває більше одного року.

Основні виробничі засоби є частиною основних засобів, що беруть участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму.

Діяльність підприємницьких структур, спрямована на створення та реалізацію продукції, здійснюється під час поєднання основних виробничих засобів, оборотних засобів та праці.

У процесі виробництва вартість основних фондів розподіляється таким чином: одна її частинка, що дорівнює зношуванню, переноситься на готову продукцію, інша — відображає залишкову вартість наявних основних фондів. Шляхом вирахування з початкової вартості основних засобів суми зношування визначають залишкову вартість основних засобів. Сума нарахованої амортизації визначається як вартість фізичного зношування основних засобів з початку їх використання.

Отже, амортизація — це систематичний розподіл вартості основних засобів протягом терміну їх експлуатації. Зношена частка вартості основних засобів, перенесена на готову продукцію, в міру реалізації останньої поступово нагромаджується у грошовій формі в амортизаційному фонді, який використовується з метою відтворення основних засобів.

Сума амортизаційних відрахувань залежить від:

— балансової вартості основних засобів;

— структури основних виробничих засобів;

— норм і методів нарахування амортизації.

Обігові кошти (капітал) — кошти, авансовані в обігові виробничі фонди (виробничі запаси сировини, матеріалів, палива, тари, залишки незавершеного виробництва та витрати майбутніх періодів) і фонди обігу (готова продукція та кошти за продукцію). Обігові фонди споживаються в одному виробничому циклі, їхня вартість переноситься на вартість виготовленої продукції. Щоб забезпечити безперервний процес виробництва, реалізації продукції й отримання прибутку, підприємству потрібно одночасно й обігові виробничі фонди, і фонди обігу.

Важливою фінансовою категорією, без якої неможливо підрахувати фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства, є собівартість. Собівартість продукції — це грошове вираження безпосередніх витрат підприємства, пов'язаних із виробництвом та реалізацією продукції. До собівартості належать матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування в централізовані цільові фонди, амортизація основних засобів і нематеріальних активів тощо.