Підходи та методи побудови організаційних структур органу державної влади.

 

Найбільш поширеними є класичний, біхевіористичний (пове- дінковий), ситуаційний, системний підходи до побудови організа­ційної структури.

Побудова організаційної структури органу в рамках класичного підходу передбачає чітке формулювання цілей, що ставляться перед установою. Організаційна структура установи розглядається при цьому підході як машина, що необхідна для вирішення конкрет­них завдань шляхом встановлення завдань структурним підрозді­лам та окремим працівникам. Вважається, якщо завдання встанов­лені більш конкретно, то вони можуть бути краще виконані.

Сутність біхевіористичного (поведінкового) підходу полягає в тому, що організаційна структура розглядається як соціальний організм і основна увага звертається на соціальну роль працівни­ків колективу установи. Об'єктом управління при цьому є моти­вація праці службовців, взаємовідносини у малих групах, групо­ва та міжгрупова поведінка, задоволення соціально-економічних потреб членів трудового колективу тощо.

Ситуаційна концепція виникла на основі класичного та біхе­віористичного підходів, її представники вважають, що під час по­будови структури організації необхідно враховувати конкретну си­туацію, в якій буде діяти ця організація. До ситуаційних факто­рів, які треба враховувати, вони віднесли: тип технології та обсяг робіт, орієнтацію на нововведення, характер та важливість вирі­шуваних завдань, національні традиції і т.ін.

Системний підхід розглядає організаційні структури як складні соціально-економічні системи, складові яких мають якіс­ні риси, які можуть бути втрачені в разі відокремлення їх від ор­ганізаційної структури, а структури в цілому мають суттєві риси, які не притаманні їх окремим складовим. Відмінними особливос­тями цього підходу є те, що організаційна структура органу дер­жавної влади розглядається як складова більшої організаційної системи; вона сама є складною соціально-економічною системою, а її складові мають власні цілі.

Необхідність формування нових організаційних структур ви­никає у випадках: 1) створення нової організації; 2) реструктури­зації старої організації; 3) зміни у підходах та методах управлін­ня організацією; 4) зміни напрямку діяльності організації тощо.

У наш час є досить багато методів побудови структур управ­ління, які використовуються в різноманітних методичних підхо­дах. Найбільш поширеними методами є: досвідний, експертний, аналогій, нормативний, параметричний, технологічний, структу- ризації цілей, економіко-математичного моделювання, імітацій­ного моделювання.

Досвідний метод припускає вивчення рішень аналогічних за­вдань в інших організаціях, внесення пропозицій на основі ана­лізу ситуацій, що відбулись, та орієнтування на колективний до­свід різних працівників.

Експертний метод також базується на досвіді фахівців, які добре знають сутність вирішуваних завдань, володіють достат­ньою інформацією про дійсні обставини даної організації та віль­ні у висловленні своєї думки [3].

Метод аналогій полягає у застосуванні організаційних форм та механізмів управління, що виправдали себе в організаціях з подібними характеристиками (характером вирішуваних питань, послуг, типом технології, обсягом виконуваних робіт і т.ін.) сто­совно організації, що проектується. На основі методу аналогій формуються типові рішення; схеми організаційних структур, ти­пові положення про підрозділи, посадові інструкції.

Нормативний метод базується на використанні при побудо­ві організаційної структури цілого ряду нормативів, серед яких можна вирізнити такі: норма керованості — відношення між кіль­кістю керівників та підлеглих; граничні величини кількості служ­бовців для формування з них самостійних відділів, бюро, груп; нормативна чисельність персоналу за функціями управління та ін.

Параметричний метод використовується у тих випад­ках, коли систему управління можна описати за допомогою взаємопов'язаних параметрів, які характеризують керований об'єкт та керуючу систему (апарат управління).

Технологічний метод (або метод формування організаційної структури на основі технологічного процесу реалізації завдань управління) передбачає виконання роботи зі створення необхід­них структур у такій послідовності: визначення цілей і завдань, а також функцій, які виконуються державним органом; виявлен­ня обсягу необхідної інформації та характеру її носіїв; встановлен­ня стандартного переліку робіт та операцій за кожною з функцій управління, а також алгоритмів їх реалізації, розрахунок на осно­ві встановлених норм трудомісткості виконання управлінських ро­біт за окремими функціями управління; розподіл завдань і функ­цій між підрозділами структури управління.

Метод структуризації цілей передбачає розробку системи ці­лей організації включно з їх кількісним та якісним формулюван­ням та наступний аналіз організаційних структур з погляду від­повідності їх системі цілей.

Метод економіко-математичного моделювання (зокрема організаційно-економічного та імітаційного) передбачає здійснен­ня послідовно формалізованого опису розташування структурних елементів відповідного функціонального призначення, а потім — опису взаємодії цих елементів.

При формуванні організаційної структури органу державної влади необхідно враховувати такі вимоги до неї:

оптимальність (невеликі підрозділи з висококваліфікованим персоналом, невелика кількість рівнів керівництва, наявність груп спеціалістів, орієнтація на конкретний об'єкт управління, висока продуктивність);

надійність (забезпечення гарантії достовірності передачі ін­формації, безперебійності зв'язку);

оперативність (недопущення негативних дій);

стійкість (незмінність основних властивостей структури за різних зовнішніх змін);

гнучкість (здатність змінюватись відповідно до змін зовніш­нього середовища);

ефективність (досягнення ефекту при мінімізації затрат на управлінський апарат).

Організаційне забезпечення реалізації державно-управлінських відносин характеризується ступенем упорядкованості органів вла­ди, нормами, що визначають учасників, розподіл та кооперацію праці, процедури і правила взаємодії. Структурно-функціональне забезпечення діяльності державних установ доцільно розглядати як його складову, що визначає відповідність побудови органу дер­жавного управління меті, завданням, функціям, характеру вза­ємодії між структурними підрозділами, з вищим керівництвом, об'єктами управління.

Досвід зарубіжних країн свідчить про те, що результативність удосконалення структурно-функціонального забезпечення реалі­зації державно-управлінських відносин на територіальному рівні залежить від визначення ступеня доцільності участі держави та її інститутів в управлінні певною галуззю чи сферою життєдіяль­ності суспільства, збалансованості інтересів держави та окремих територій, розподілу компетенції та повноважень між органами управління різних рівнів, їх правового оформлення, застосування різноманітних організаційно-правових форм реалізації державно- управлінських відносин, використання ефективних технологій їх­нього втілення у життя [13].

Поглиблення взаємодії держави і суспільства дозволяє опти­мально поєднати суб'єктно-суб'єктні, суб'єктно-об'єктні та інші види державно-управлінських відносин, впроваджувати маркетин­гову модель державного управління; вдосконалювати структурно- функціональну побудову органів влади, спираючись на моніторинг тенденцій розвитку суспільства, і тим самим забезпечувати гнуч­кість управлінських структур, швидкість їх адаптації до впливів зовнішнього середовища.

 

Список використаної і рекомендованої літератури

 

Адміністративна реформа: Досвід Польщі для України: Проект «Суспільство відкритих реформ» / Авг. та редкол.: Л.Токар, Я. Гонціяж, Д. Новаківська та ін. — К.: Видавництво ТОВ Генеза, 2000. — 52 с.

Дерець В. Зміст управлінських відносин у системі органів виконавчої влади України / В. Дерець // Юридична Україна. — 2005. — № 11. — С. 19-22.

Державне управління / За ред. А. Ф. Мельник. — К.: Знання-Прес, 2003. — 343 с.

Державне управління: Слов.-довід. / Уклад.: В. Д. Бакуменко (кер. творч. кол.), Д.О. Безносенко, І.М.Варзар, В.М.Князєв, С.О.Крав­ченко, Л.Г. Штика; За заг. ред. В. М. Князева, В. Д.Бакуменка. — К.: Вид-во УАДУ, 2002. — 228 с.

Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. В.Б.Авер'я- нова. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 432 с.

Дзвінчук Д.І. Менеджмент організацій: Конспект лекцій. / Д.І.Дзвінчук, В.І.Малімон, В.П.Петренко. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2007. — 272 с.

Друкер П. Зффективное управление. Зкономические задачи и опти- мальньїе решения / П. Друкер / Пер. с англ. М. Котельниковой. — М.: ФАИР-ПРЕСС, 1998. — 288 с.

Желюк Т.Л. Державна служба: Навчальний посібник / Т.Л.Же- люк. — К.: ВД Професіонал, 2005. — 576 с.

Журавський В.С. Політична система України: проблеми станов­лення і розвитку (правовий аспект) / В.С.Журавський. — К.: Парламентське вид-во, 1999. — 112 с.

Журавський В.С. Методологічні проблеми дослідження політичної си­стеми / В.С.Журавський. — К.: Парламентське вид-во, 2000. — 64 с.

Заветньш С.А. Социальное управление и личностное самоуправле- ние: истоки и взаимодействие: Монография / С.А.Заветньш. — Харьков: Изд-во Фолио, 1999. — 383 с.

Набока Л.В. Аналіз функціонального забезпечення реаліза­ції державно-управлінських відносин на регіональному рівні / Л.В. Набока // Теорія та практика державного управління. — X.: Вид-во ХарРІ НАДУ Магістр. — 2006. — Вип. 1 (13). — С. 13-21.

Набока Л.В. Регламентування діяльності органів влади / Л.В.Набо­ка // Структурно-функціональне забезпечення діяльності територіаль­них органів влади: [Монографія] / Н. М.Мельтюхова, В. В. Корженко, Г. С.Одінцова та ін.; За заг. ред. Н. М. Мельтюхової. — X.: Вид-во ХарРІ НАДУ Магістр, 2007. — С. 73-94.

Набока Л.В. Раціоналізація структурно-функціонального забез­печення діяльності територіальних органів влади / Л.В.Набока // Актуальні проблеми державного управління: 36. наук. пр. — X.: Вид-во ХарРІ НАДУ Магістр. — 2008. — № 1 (33). — С. 349-357.