Змістовий модуль 10.

Внутрішня організація та управління органу державної влади.

 

1. Сутність та особливості організаційної структури органу державної влади

Наявність структури — невід'ємний атрибут усіх реально існу­ючих систем, у тому числі організаційних, до яких належать ор­гани державної влади і органи місцевого самоврядування.

Орган державної влади (громадянин або колектив громадян) — це відносно відокремлена частина єдиної системи органів дер­жавної влади, побудованої за конституційним принципом розпо­ділу влади, який створюється у певному, визначеному законом, порядку і здійснює завдання та функції на підставі державно- владних повноважень, власної компетенції; його особовий склад об'єднується правовими зв'язками в одне ціле (якщо це не одноо­собовий орган) і діє на певній території за допомогою визначених форм організації та методів діяльності.

Організаційна структура державного органу (від лат. structūra — будова, розташування, порядок) — це сукупність структур­них елементів (підрозділів, посадових осіб та ін.) і взаємозв'язок між цими структурними елементами.

Структура сприяє збереженню стійкого стану системи, тому надає їм цілісності. Стосовно системи структура є показником її зорганізованості.

Відмовляючись від абстрактної категорії «структура» з ме­тою застосування поняття «організаційна структура органу дер­жавної влади», потрібно розуміти, що об'єктом структуризації може виступати сама організація (структура організації), окремі її підрозділи, керівний апарат (структура керівництва) і кожен еле­мент як самої організації, так і її апарату управління, якщо роз­глядати їх окремо (структура кадрів державної організації, струк­тура технічних засобів, структура методів управління, структура функцій управління і т.ін.).

Усі органи належать до класу систем управління, структура яких є сукупністю ланок та рівнів управління. Між ними встанов­люються підпорядкованість та взаємозв'язок.

Ланка управління — це самостійний елемент структури управління, який виконує одну чи декілька функцій управління. Наприклад, в органі державної влади — це може бути відділ або окремий державний службовець. До ланки управління слід відно­сити також керівників, що здійснюють регулювання та координа­цію діяльності декількох структурних підрозділів.

Рівень управління — це послідовність підпорядкування одних ланок управління іншим, знизу догори. В основі створення рівнів управління лежать властивість ієрархії, характерна для складних динамічних систем, та відносини детермінації. Структури управ­ління організацій (установ та підприємств) будуються як багато­поверхові споруди з декількох послідовно розташованих рівнів іє­рархії управління. Кількість сходин (або рівнів) управління ви­значає тип структури з погляду її складності. Залежно від цього організаційна структура може бути, наприклад, дворівнева, три­рівнева і т.ін.

Важливим елементом структури органу державної влади є вну­трішні зв'язки. Вони становлять інформаційну основу управлін­ня. За їх допомогою передається інформація між керівниками та структурними підрозділами, досягається взаємосприяння між учасниками управлінських процесів щодо досягнення цілей функ­ціонування органу та здійснюється координація управлінської ді­яльності [3].

На сьогодні серед фахівців немає єдиної думки стосовно ви­дів зв'язків між елементами структури органу державної влади. Однак, у більшості випадків, прийнято вирізняти вертикальні та горизонтальні зв'язки.

В основі вертикальних зв'язків лежать відносини детерміна­ції, тобто підпорядкованості. Зв'язки типу детермінації встанов­люються між керівниками, структурними підрозділами та окре­мими працівниками органу в тих випадках, коли одні з них ма­ють право віддавати

розпорядження, а інші повинні їх виконува­ти. Вертикальні зв'язки встановлюються між керівниками та їх підлеглими.

Горизонтальні зв'язки базуються на відносинах інтердепенції (взаємозв'язку, взаємозалежності) або констеляції (опосередкова­ної залежності) та встановлюються між рівноправними керівника­ми і структурними підрозділами, які взаємодіють у процесі управ­лінської діяльності [2].

Організаційні структури державного органу різноманітні. Ця різноманітність ще більше посилюється, якщо взяти до уваги різ­ницю в розмірах, складності та сфері діяльності реального об'єкта (державної установи). Однак незалежно від різноманітності реаль­них об'єктів, систем управління ними, в їх побудові можна спо­стерігати наявність постійних зв'язків, закономірностей.

Залежно від типів зв'язків між елементами розрізняють ліній­ну, функціональну та лінійно-функціональну структури органу [6].

На територіальному рівні державно-управлінські відносини ре­алізуються у декількох площинах: вертикальній (з Президентом України, Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади, для яких територіальні органи державної влади є об'єктом управління); горизонтальній (сукупність взаємозв'язків у межах певної адміністративно-територіальної одиниці між де­кількома співсуб'єктами управління — місцевими держадміні­страціями, підрозділами центральних органів виконавчої влади, органами місцевого самоврядування), а також у взаємодії з на­селенням, яке є замовником і споживачем управлінських послуг. Реакцію всього суспільства чи окремих громадян (як об'єктів управління) на впливи органів державної влади, характер від­носин, що при цьому складаються, дозволяє визначити зворот­ний зв'язок. Ступінь його розвиненості дає можливість з'ясувати ефективність виконання основних і допоміжних функцій, доціль­ність і раціональність технології здійснення управлінських про­цедур; узгодженість структурної організації установи із завдання­ми, що за нею закріплені.

Основними суб'єктами державного управління на територі­альному рівні виступають МДА, які несуть відповідальність за стан соціально-економічного розвитку регіону. Аналіз чинних нормативно-правових актів свідчить, що в них регламентують­ся переважно субординаційні відносини МДА з органами вищо­го, центрального рівнів управління і структурними підрозділами, але поза увагою залишаються питання горизонтальної координа­ції, внутрішньоорганізаційних взаємовідносин, взаємодії управ­лінь та відділів з територіальними підрозділами ЦОВВ, органа­ми місцевого самоврядування, громадянами та їх об'єднаннями, а також процедури реалізації реординаційних відносин. У робо­ті підрозділів МДА переважають функції організації і контролю.

Дослідження сучасного стану реформування територіальних органів влади дозволяє виділити такі тенденції:

- структура органів влади трансформується без ґрунтов­ного аналізу її відповідності цілям і завданням, які визначені у нормативно-правових актах та обумовлені потребами суспіль­ного розвитку;

упорядкування структурної перебудови органів державного управління здійснюється переважно шляхом регулювання кіль­кості підрозділів, чисельності працівників, процедур призначен­ня і звільнення керівників, без належного наукового обґрунтуван­ня та методичного супроводу всіх перетворень;

відсутній аналіз практики застосування норм законодавства, що належить до компетенції управлінь та відділів МДА, та якіс­но

налагоджений обмін адміністративною інформацією між дер­жавними установами, органами місцевого самоврядування, з на­селенням.

Основні суперечності на територіальному рівні управління ви­никають, по-перше, між державними і регіональними інтересами, які проявляються у діяльності систем виконавчої влади та місце­вого самоврядування, по-друге, між компетенцією і повноважен­нями місцевих органів державної влади та органів місцевого само­врядування, які не розмежовуються положеннями відповідних за­конів. їх подолання можливе за умови створення ефективної сис­теми зворотного зв'язку, широкого залучення об'єкта до управлін­ня і постійного аналізу його потреб [12].

Узагальнення світового досвіду свідчить, що найпоширеніши­ми напрямами удосконалення структурно-функціонального забез­печення реалізації державно-управлінських відносин є:

моніторинг діяльності чинної системи органів виконавчої влади територіального рівня щодо відповідності її побудови ін­тересам громадян, колективів, регіонів, які вони мають задоволь­няти;

визначення закономірностей і суперечностей розвитку суб'єктів і об'єктів управління, шляхів їх подолання;

узгодження нормативно-правового забезпечення діяльності суб'єктів і об'єктів управління з потребами їх ефективного функ­ціонування та тенденціями розвитку суспільства;

удосконалення технології реалізації державно-управлінських відносин та форм взаємодії органів державної влади, органів міс­цевого самоврядування, громадських і політичних організацій, населення;

формування методичного інструментарію щодо визначення якості структурно-функціонального забезпечення діяльності дер­жавних установ;

організація якісного зворотного зв'язку у внутрішньому се­редовищі системи влади та з елементами зовнішнього середовища.

Упорядкування структурно-функціонального забезпечення ре­алізації державно-управлінських відносин є способом розв'язання суперечностей на територіальному рівні, що потребує розробки технології врахування інтересів усіх учасників взаємодії, опра­цювання стратегії динамічного розвитку суспільства, визначення мети держави та її інститутів відповідно до потреб соціуму.