Судова влада та її місце в теорії поділу влади

Теоретичне дослідження здійснення державою судової функ­ції (судової влади), включаючи питання про її наявність чи від­сутність, ускладнюється необхідністю уникнути ототожнення цієї складової державної влади із судовою системою. На емпірично­му рівні в державно-організованому суспільстві судова влада по­стає у вигляді системи органів (посадових осіб), які розв'язують юридично значимі спори, тобто спори, що можуть бути вирішені на підставі державно визнаних правил, та офіційно санкціонують можливість застосування державного примусу. Такі органи і поса­дові особи існували й існують у будь-якій з форм організації дер­жавної влади. Тому лише наявність судів, а також тих чи інших правил вирішення конфліктів, що виникають у суспільстві, ще не є свідченням наявності феномена судової влади. Тобто, система су­дових органів і судова влада не є тотожними поняттями.

Судова влада неможлива без судової системи, але за наявності системи судових органів не можна стверджувати про те, що в да­ній державі існує судова влада. Крім того, навіть теоретичне при­пущення існування судової влади як чогось відмінного від однієї з функцій, що реалізуються органами держави, передбачає поділ державної влади [18, с. 17].

Стаття 6 Конституції України проголошує, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, вико­навчу і судову. Зауважимо, що Ш.Монтеск'є говорив не про «гіл­ки» влади, а про її «роди». Тоді виникає питання: що відрізняє самостійний рід (гілку) влади від системи державних органів, які здійснюють відповідну судову функцію і мають самостійну сфе­ру діяльності?

По-перше, ідеологічною, теоретичною і юридичною передумо­вою здійснення судової влади повинно бути визнання необхіднос­ті такого державного устрою, який мінімізував би небезпеку ти­ранії і сваволі. При цьому варто враховувати, що спрощеним іде­алом такого устрою вважалося те, що легітимний законодавець приймає закони, виконавча влада точно і неухильно провадить їх у життя, а суди вирішують конфлікти на підставі суворого дотри­мання приписів законодавця. Але подальший розвиток суспіль­ства підтверджує, що про судову владу можливо вести мову тіль­ки тоді, коли суд наділений повноваженнями, що дають змогу ре­ально захищати «територію свободи» особи від втручання і зако­нодавчої, і виконавчої влади.

ГІо-друге, поява нової якості судової системи, тобто її транс­формація в судову владу, передбачає наявність умов стосовно її автономного функціонування. Це означає, що реалізація функ­ції! забезпечення (матеріально-технічна, кадрова, інформаційно- аналітична тощо) повинна здійснюватись під керівництвом ви­щих органів судової влади і не залежати від довільних рішень інших складових влади. Насамперед, йдеться про відносну ав­тономію реалізації судовою владою функцій забезпечення хоча б і тому, що розмір фінансування судової системи визначається Державним бюджетом України, який приймається законодавчою владою — парламентом. Крім того, деякі з функцій забезпечен­ня можуть передаватися й органам виконавчої влади (наприклад, Державній судовій адміністрації).

По-третє, автономність судової влади, звичайно, може бути тільки відносною, вона не може існувати без інших складових державної влади, оскільки коло конфліктів, що підлягають ви­рішенню судом, окреслюється законом шляхом застосування від­повідної процедури його прийняття законодавчою владою, а ре­алізація (виконання) загальнообов'язкової сили судових рішень потребує значною мірою визначених дій органів виконавчої вла­ди. Прийнято вважати, що саме ця обставина спонукає до пошу­ку критерію, який відрізняє судову складову державної влади від простого функціонування судової системи.

Відсутність будь-яких орієнтирів, крім чинного законодавства, фактично ставить суд в один ряд із органами виконавчої вла­ ди, роблячи його рівно підпорядкованим пануванню законодавця.

Разом з тим, для більш чіткого і комплексного визначення поняття «судова влада» виникає потреба поєднати структурний І функціональний підходи, виходячи із сучасних уявлень про правосуддя як про вирішення соціально-політичних конфліктів (у широкому розумінні цього поняття), що виникають у суспіль- стні, та про суд, як орган, що здійснює у спеціальній процесуаль­ ній формі функцію соціально-політичного арбітражу для досяг- ікшня суспільного комфорту. За таких вихідних даних судову вла­ ду можна визначити як належне судам виключне владне повно- наження вирішувати конфлікти правового характеру, що виника­ ють у суспільстві, шляхом здійснення у межах спеціальної проце­ суальної форми правосуддя і прийняття рішень, обов'язкових для ми конання всіма членами суспільства.

Звичайно, пропонована дефініція звужує багатогранність І глибину поняття «судова влада», тому важливим є розкриття єпІмвідношень таких понять, як судова влада, правосуддя та су­ дочинство. Відповідно до ч. З ст. 124 Конституції України судо­ чинство ц Україні здійснюється Конституційним Судом України ти судами загальної юрисдикції, а згідно із ст. 1 Закону України »///)о судоустрій і статус суддів» органи судової влади здійсню­ють свої повноваження виключно на підставах, у межах та в по­рядку, передбачених Основним Законом.

Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, кримінального, адміністра­тивного, а також конституційного судочинства. При цьому пра­восуддя в Україні здійснюється виключно судами (ч. 1 ст. 124 Конституції України).

Виходячи з наведеного, по-перше, здійснення правосуддя є ви­ключною прерогативою суду. Повноваження судової влади можуть включати й інші функції, які відрізняють судову складову вла­ди від виконавчої та законодавчої. Наприклад, Голова Верховного Суду України у межах повноважень, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів», погоджує подання щодо утворен­ня та ліквідації судів загальної юрисдикції; вносить подання про призначення суддів на адміністративні посади тощо.

По-друге, правосуддя — це основна функція судової влади, а соціальне призначення судової влади реалізується тільки у від­повідній формі судочинства.

Таким чином, судова влада — це самостійна і незалежна скла­дова державної влади, створена для вирішення на основі закону соціальних конфліктів між державою і громадянами, між грома­дянами та юридичними особами, між юридичними особами; за­хисту прав громадян у їхніх взаємовідносинах з органами вико­навчої влади та органами місцевого самоврядування, їх посадови­ми особами; контролю за дотриманням прав громадян при розслі­дуванні злочинів і проведенні оперативно-розшукової діяльності; встановлення юридично значимих фактів і станів.