Вартість валової продукції в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь.

Дослідженням впливу зростання витрат на 1 га посіву на ефективність виробницт­ва присвячені роботи В.С. Уланчука, де висвітлюється факт існування так званої критичної межі інтенсифікації, після якої розмір додаткового прибутку на одиницю додаткових витрат зменшується, й В.М. Приходька, в яких автор описує факти зме­ншення окупності витрат у міру зростання їх величини з розрахунку на одиницю зе­мельної площі.

Розмір валового і чистого доходу та прибутку розраховуємо на 1 гектар сільськогосподарських угідь та на 1 ц продукції.

Рентабельність означає доходність, прибутковість підприємств. У процесі госпрозрахункової діяльності господарства мають відшкодувати свої витрати виручкою від реалізації продукції і одержати прибуток. Тому рента­бельність являє собою важливий показник економічної ефективно­сті сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що господарство від своєї діяльності одержує прибуток.

У результаті господарської діяльності сільськогосподарські під­приємства одержують чистий доход, що є частиною вартості вало­вої продукції після вирахування витрат на її виробництво. Чис­тий доход, створений у сільському господарстві, поділяється на централізований доход держави і підприємства, тому розрізняють два види рентабельності. Вся маса створеного в сільському гос­подарстві чистого доходу визначає народногосподарську рента­бельність, а та її частина, що реалізується підприємством і набу­ває форми прибутку,— госпрозрахункову.

Прибуток господарств — це реалізована частина їх чистого до­ходу. Тому маса прибутку сільськогосподарських підприємств і сільського господарства в цілому не повністю відображує їх вне­сок у створення чистого доходу суспільства. У сільському госпо­дарстві величина прибутку підприємства залежить від кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості та фактичних цін реалізації.

Характеризуючи рентабельність виробництва окремих видів продукції, галузей і господарств в цілому, недостатньо визначити величину прибутку, необхідно також зіставити її з виробничими витратами. Для цього використовують такі показники як рівень рентабельності і норма прибутку.

Рівень рентабельності визначається як процентне відношення прибутку до повної собівартості реалізованої продукції. Він пока­зує величину прибутку на 1 грн. витрат виробництва і характери­зує ефективність їх використання у поточному році. При цьому кожний процент рентабельності відповідає отриманню однієї ко­пійки прибутку з розрахунку на грн виробничих витрат.

Рівень рентабельності визначається в цілому по господарству і його називають сукупним рівнем. Дані річного звіту сільськогос­подарського підприємства дозволяють також визначити рівень рентабельності виробництва певного виду продукції, окремої куль­тури або галузі.

Рівень рентабельності характеризує ефективність спожитих за­собів виробництва, що включать суму річної амортизації основ­них фондів і вартість використаних у господарстві матеріальних оборотних засобів. На сучасному етапі сільськогосподарські під­приємства мають багато різноманітних засобів виробництва, які певною мірою використовуються у господарстві. Для визначення економічної ефективності основних і оборотних фондів використо­вують такий показник, як норма прибутку.

Норма прибутку визначається як процентне відношення при­бутку до середньорічної вартості основних і оборотних фондів. Цей показник розраховується по господарству в цілому і показує ве­личину прибутку, що припадає на 1 грн. основних і оборотних фондів.

Ціна – це грошовий вираз вартості товару; це такий показник, який є основою визначення всіх попередніх показників. Вона збирає в собі результати всього процесу виробництва та реалізації продукції, а також показує ситуацію на ринку.

Першоосновою ціни є собівартість та прибуток – це елементи всіх видів цін.

Розвиток та підвищення економічної ефективності зернового господарства – необхідна умова не тільки забезпечення населення продуктами харчування, а й піднесення ефективності виробництва інших видів продукції сільського господарства. Зміцнення матеріально-технічної бази галузі, впровадження інтенсивних технологій виробництва та прогресивних форм організації праці зумовили підвищення урожайності зернових культур та збільшення виробництва зерна. Водночас досягнутий рівень виробництва не забезпечує потреби України в зерні. Поряд з невисоким рівнем урожайності зернових культур допускаються значні втрати зерна при збиранні, транспортуванні, зберіганні, переробці та використанні. Внаслідок незбалансованості кормових раціонів, недостатньої кількості грубих, соковитих та зелених кормів, невідповідності структури виробництва зерна потребам тваринництва та під впливом багатьох інших, в тому числі й організаційних, факторів щорічні перевитрати зерна становлять 1,5 млн. тонн.