Феномен Івана Сірка

Він вважається військовим генієм: 55 перемог і жодної поразки, таке видається неможливим, але це справді так.Іван Дмитрович Сірко (близько 1610 — 1680), славетний кошовий отаман Запорозької Січі уособлював, мабуть, як ніхто з когорти визначних українських полководців XVII століття, лицарську вдачу. Військовий і політичний український діяч, який 12 разів (!) з 1659 року до серпня 1680 року, тобто до самої смерті, обирався січовиками кошовим, цілком справедливо вважався найуспішнішим оборонцем православної віри. Найбільших лаврів він здобув у боротьбі з турками і кримськими татарами.

Дмитро Яворницький дав такий портрет славного кошового: «І за характером, і за всіма своїми діями Сірко представляв собою тип справжнього запорожця. Він був хоробрий, відважний, завзятий, не завжди стійкий, не завжди вірний своїм союзникам; він любив іноді погуляти і добре підвипити і в хмелю показати свій козацький запал; він був схильний хвилинно захопитися новою думкою, новою справою, щоб потім відмовитися від власного наміру й прийти до цілком протилежного рішення... «Нужда закон змінює», — часто говорив Сірко, і, очевидно, діяв відповідно до свого улюбленого прислів’я».

Перше зі свідчень про діяльність Сірка — цікава, але й дотепер практично не задокументована історія участі полку запорожців у Тридцятилітній війні (1618 — 1648) на боці французів. У 1644 році Богдан Хмельницький як військовий писар Війська Запорозького у Варшаві зустрічався з послом Франції графом де Брежі. За рік був підписаний-таки договір-контракт і 2500 козаків через Гданськ морем дісталися французького порту Калє.

Очолювали цих кондотьєрів полковники Сірко та Солтенко. Попереду їх чекали цікаві події — облога і штурм неприступної іспанської фортеці Дюнкерк (яку називали «ключом від Ла-Маншу»). Останню неодноразово під час багатьох конфліктів намагалися взяти французи, але все безрезультатно... Козаки «розібралися» з супротивником за декілька днів.

Наступна згадка про Сірка сягає лише 1653 року, коли він після Жванецької кампанії під час Національної революції наздогнав зі своїм загоном союзників Богдана Хмельницького — кримських татар — і вщент розгромив їх, звільнивши «ясир», бранців-подолян. Наступного року він виступає проти Переяславської ради, як і більшість запорожців відмовляючись від присяги московському царю Олексію Михайловичу.

У другій половині 50-х років Сірко вже вінницький полковник. Саме тоді він став відомим як дуже імпульсивний і непередбачуваний воїн. Після перемоги гетьмана Івана Виговського над росіянами під Конотопом 1659 року, Сірко на чолі запорожців завдає поразки союзникам гетьманців — кримським татарам під Аккерманом і плюндрує степовий Крим. За кілька місяців він також несподівано (про будь-яку логіку годі й говорити!) відмовляється ставити свій підпис, навіть за присутності гетьмана Юрія Хмельницького, під Переяславськими статтями 1659 року. Це був ще більш нерівноправний договір із Москвою. Кошовий виступав і проти Гадяцької угоди 1658 р. між Річчю Посполитою та Гетьманською Україною.

А вже наприкінці 1660 року Сірко остаточно пориває з Ю.Хмельницьким і відправляється на Чартомлицьку Січ. Авторитет серед січовиків він здобув у походах на Крим 1663—1664 рр., коли визволив із неволі десятки тисяч християнських бранців. Упродовж десятиліття цей воїн неодноразово змінює політичну орієнтацію: то сприяє перемозі промосковськи налаштованого Івана Брюховецького в боротьбі за гетьманську булаву, то полишає ряди його прихильників; то воює з військами правобережного гетьмана Павла Тетері і його польськими союзниками, то разом із поляками бореться з гетьманом Петром Дорошенком...

1667—1668 рр. Сірко дещо несподівано відходить у тінь, ставши полковником Харківського слобідського полку. «Там він підтримує зв’язки з ватажком селянської війни в Московщині С.Разіним. 1672 р. Полтавський полковник Ф.Жученко заарештовує Сірка та передає представникам царської адміністрації», — пише Віктор Горобець,. Кошового відправили у заслання до Сибіру. Проте завдяки заступництву польського короля Яна ІІІ Собеського Іван Сірко повертається в Україну (грудень 1673 року).

В останній період життя полководець бере участь у десятках походів на Крим, а також на боці московських військ у Чигиринському протистоянні (під час першого і другого походів турецько-татарського війська у 1677 та 1678 роках). 1680 року Сірко готується до чергового походу в Крим... У «Літописі» Самійла Величка читаємо: «...того ж літа, 1 серпня, преставився від цього життя в своїй пасіці Грушовці, похворівши певний час, славний кошовий отаман Іван Сірко... поховано його знаменито... з превеликою гарматною й мушкетною стрільбою і з великим жалем всього Низового війська. Бо це був справний і щасливий вождь, який з молодих літ аж до своєї старості...не тільки значно воював за Крим і попалив в ньому деякі міста, але також погромлював у диких полях... численні татарські чамбули і відбивав полонений християнський ясир». Не зважаючи на політичні прорахунки Сірко заслужено вважається однією з найгероїчніших історичних постатей.

Читать полностью: http://h.ua/story/50627/#ixzz3KJFFqJBm