Ось думка на цю постать Олексія Коновала. "Літературна Україна! 27.07.2006 Поменше б нам Сірків і тепер
В пресі України зачасто тепер згадується та вихваляється кошовий Запорізької Січі Іван Сірко. В радянські роки в Україні визначні діячі української історії, якщо не були зачислені до „ворогів народу", були замовчувані. А Іван Сірко й тоді не належав до „ворогів народу". Чому до нього був виняток? Може, не всі тут, в діяспорі, та й в Україні, все знають про Івана Сірка? Іван Сірко жив у часи великої руїни в Україні. Його двадцятип‘ятирічна діяльність на Запоріжжі припала на часи, коли Україна поділилася на Правобережну й Лівобережну, з окремими гетьманами. А Запорізька Січ була ніби державою в державі - не визнавала ні одного, ні другого гетьмана, раз підтримувала одного, другий раз другого, або виступала проти них обох. Івана Сірка козаки Січі обирали кошовим вісім разів. Він безнастанно воював проти татар і турків навіть в роки, коли вони були союзниками гетьманів України. Він здобув 55 перемог над ними у великих битвах. У народі збереглося багато різних переказів та легенд про Івана Сірка. Коли він помер, турецький султан ніби наказав своїм підданим молитися в мечетях і дякувати Аллахові, що вже не стало їхнього лютого ворога. В переказах розповідається про напад козаків під проводом Сірка на Крим - що він, розгромивши татар, здобув велику здобич та визволив з турецької неволі сім тисяч бранців. Повертаючись на Січ, Сірко почув, що не всі визволені бранці радіють з повернення на Україну. Одні з них одружилися там, інші вийшли заміж, треті побусурманилися в Криму. Обурений Сірко зібрав усіх бранців й сказав, що ніхто не силує їх повертатися на Україну. Хто хоче може вертатися назад. Чимало бранців залишили козацький табір і попрямували назад до Криму. Тоді Сірко одібрав кілька сот козаків й наказав їм наздогнати відпущених і вирубати до ноги. Ім‘я Івана Сірка спопуляризоване також через лайливий лист запорожців до турецького султана, який дехто приписує Сіркові. Базуючись на цьому листі, Ілля Рєпін намалював відому картину, „Запорожці", на якій зобразив Івана Сірка з запорожцями, як вони пишуть того листа. Але лишімо легенди й перекази, а погляньмо на минулі події, в яких Іван Сірко відіграв важливу й часто трагічну ролю для України. В скорому часі після смерти гетьмана Богдана Хмельницького булаву було передано його помічникові Іванові Виговському, котрий, як спостережливий і хитрий політик, бачив, що Москва хоче скасувати всі козацькі вольності й зробити Україну частиною Московщини. Порозумівшись з татарами, військо Івана Виговського і татари 1659 року зустрілися з великим московським військом, що мало приборкати „неслухняного" гетьмана. В бою під Конотопом полягло 30 тисяч московського війська. Але Виговський не міг використати своєї перемоги і закріпити владу, вигнавши московські залоги з України, бо в той час прийшла звістка, що Іван Сірко з запорожцями, знаючи, що хан в таборі Виговського, напав на Крим. Хан, діставши лихі відомості з Криму, відразу ж залишив військо Виговського й пішов боронити свої оселі. Повернувшись з Криму, Іван Сірко підняв повстання на півдні України проти Виговського і проголосив гетьманом Юрія Хмельницького. По короткому гетьмануванні Ю. Хмельницький зрікся булави, а українська держава поділилася на Правобережну й Лівобережну Україну. Кожна частина обирала свого гетьмана. Вони вели між собою війни. Після Ю. Хмельницького на Правобережній Україні вибрали гетьманом Павла Тетерю. Він прихильно ставився до поляків і в союзі з ними та татарами вибрався 1663 ролу на Лівобережну Україну проти гетьмана Івана Брюховецького, якого підтримував цар своїми залогами по Україні. Військо гетьмана Тетері з союзниками майже очистило Лівобережну Україну від москалів, як в той час Іван Сірко з запорожцями, за намовою Москви, напав на Крим, щоб стримати татарського хана від активної допомоги Тетері. Коли гетьман Тетеря зайняв Полтавщину, на Правобережній Україні розпочато проти нього повстання під проводом ватажка Сулими, де брацлавський полковник Остап Гоголь проголосив себе підданим московського царя. На поміч Гоголеві прибув з козаками Іван Сірко. Пізніше гетьман Правобережжя Петро Дорошенко бачив, що і Польща і Московія не мають найменшого бажання допомагати Україні стати об‘єднаною сильною незалежною українською державою. Петро Дорошенко, щоб позбутися і поляків, і москалів, вирішив вдатися за поміччю до Туреччини, якій тоді підлягав кримський хан. Але польське військо, що було в Україні, знайшло собі спільників проти нього в особі кошового Сірка. Коли об‘єднане військо Дорошенка й татари облягли поляків, Сірко вдарив на Перекоп, спустошив північний Крим та вирубав всіх живих. Татари були змушені залишити облогу поляків і податися боронити від Сірка свої оселі. 1672 року П. Дорошенко вирішив знову виступити в похід з турками на Польщу. В той час в Батурині, столиці лівобережного гетьмана Многогрішного, стався переворот. Група козацьких старшин в порозумінні з начальником московської залоги в Батурині заарештувала Многогрішного й видала його москалям, як особу ненадійну, неприхильну політиці Москви. Як в Україні пішла чутка, що гетьманом на місце Многогрішного хоче сісти Сірко, його несподівано арештували, закували у кайдани й відвезли до Батурина. Ні козацька старшина Лівобережжя, ні Москва не бажали мати гетьманом таку неспокійну й неврівноважену людину, як Іван Сірко. З Батурина Сірка вивезли в Москву, а звідти заслали на Сибір. Але московський уряд скоро побачив, що Сірко для них корисніший, коли він буде на волі й очолюватиме запорожців. Його скоро звільнили й привезли з Сибіру на Січ, де він знову очолив запорожців. Петро Дорошенко, гетьман Правобережної України, робив і далі старання, щоб об‘єднати усі українські землі в самостійній державі, вигнавши з України і поляків, і москалів. Але Сірко постійно тому шкодив. Коли Дорошенко воював з поляками, Іван Сірко допомагав полякам, коли воював з москалями, Сірко допомагав - москалям. Історик Дмитро Дорошенко в „Історії України" так пише про ті часи: „Запоріжжя стає гніздом опозиції проти гетьманського уряду й супроти правлячої старшинської верстви. Запорожці починають вмішуватися в політичне життя України й висувати своїх кандидатів на гетьманство. Московський уряд зрозумів дуже добре, якого корисного для себе союзника він може мати в запорожцях. Він зводить безпосередні зносини з запорожцями, посилає їм гроші, подарунки, запаси амуніції й поживи. І запорожці справді грають на руку московській політиці. Вони підтримують Пушкаря проти Виговського, Брюховецького проти Сомка, Суховія й Ханенка проти Дорошенка, Петрика проти Мазепи. Типовим представником Запоріжжя за Руїни був кошовий Іван Сірко, хоробрий вояк, але без сталих політичних принципів". Через те, що Іван Сірко був корисний Москві, він був популярний через незнання, ким був Сірко в роки Руїни. Велика біда України й тепер, що ми маємо забагато Сірків, які не дбають за Україну та український народ, а стараються придобритися „старшому братові", який поневолював його впродовж століть.
|
