Козацько-селянські повстання напр.. ХУІ – п. ХУІІ ст..
Напр. ХУІ – на п. ХУІІст. укр.землями прокотилося 2 хвилі активного протесту народних мас проти існуючих порядків: 1. 1591 – 1596; 2. 1625 – 1638. Головна рушійна сила- козацтво. Причини першої хвилі повстань: · Посилення кріпосницького та національного гніту («артикули» польського короля Генріха Валуа та третій Литовський статут фіксували остаточне оформлення кріпосного права); · Енергійна експансія шляхти на відносно вільні укр.землі, колонізовані «уходниками» та запорожцями; · Зіткнення інтересів шлязетської та козацької верств; · Намагання офіційної влади Речі Посполитої взяти під контроль козацтво. Повстання К.Косинського (1591 – 15930 – перший великий селянсько-козацький виступ. Приводом до нього стало захоплення білоцерківським старостою К.Острозьким козацьких земель. Даючи відсіч зухвалому шляхтичеві, загін реєстрових козаків на чолі з Косинським у грудні 1591р. захопив замок і місто Білу Церкву. Цей виступ, підтриманий міщанами та селянами, незабаром переріс у масштабний повстанський рух, який протягом 1592 – 1593рр. охопив Київське, Волинське, Брацлавське і частково Подільське воєводства. Успіхи повстанців налякали офіційну владу. Київський воєвода К.Острозький, зібравши численне шляхетське військо та загін німецьких найманців, у серпні 1593р. завдав поразки козацькому війську у битві під Пяткою на Житомирщині. Косинський з частиною козаків змушений був відійти на Запорожжя. Зібравши двохтисячне військо, повстанці в травні 1593р. розпочали новий новий наступ. Під час облоги Черкас загинув Косинський (за однією версією під час бою, за іншою – підступно вбитий слугами князя Вишневецького в ході переговорів). Залишившись без лідера, повстанці зазнали поразки. Після першого спалаху народної активності 1594р. розпочинається козацько-селянське повстання під проводом С. Наливайка. Як сотник козаків князя Острозького він був змушений брати участь у придушенні повстання Косинського, проте після битви під Пяткою в долі Наливайка відбувається крутий злам – він залишає службу і організовує на Брацлавщині загін нереєстрових козаків. Здійснивши вдалий похід проти татар, Северин та його прибічники захопили зброю та 4 тис. коней. Відчувши власну силу і намагаючись її збільшити, козацький ватажок посилає на Січ своїх посланців з метою прихилити на свій бік січовиків для виступу проти поляків. Частина старшини не побажала приєднуватися до дій людини, яка брала участь у розгромі Косинського, а решта, обравши наказним гетьманом Г.Лободу, вирушила на допомогу наливайківцям. У жовтні 1594р. спалахує антишляхетське повстання на чолі з Наливайком. Уже навесні 1595р. на території України вели боротьбу декілька десятків повстанських загонів, у лавах яких налічувалося понад 12 тис. осіб. Наприкінці 1595р. – п.1596р. ці виступи охопили Київщину, Брацлавщину, Волинь, Поділля та білоруське Полісся. Такий успіх був зумовлений тим, що оснвоні збройні сили Польщі на чолі з коронним гетьманом С.Жолкевським у цей час перебували у Молдові, де вони намагалися посадити на молдавський трон польського ставленника. Коли повстанці,стали для Польщі сильною загрозою, урядом було прийнято рішення кинути проти них коронне військо Жолкевського. Розуміючи, що протидіяти численому, вишколеному та озброєному польському війську він не зможе, Наливайко з невеликим загоном відступив на Волинь, а звідти до Білої Церкви. Саме тут було обєднано сили 3 ватажків – Наливайка, Шаули, Лободи. Вони розгромили польське військо на чолі з Ружинським, але перед оснвоними силами Долкевського змушені були відступити. Одна з вирішальних битв відбулася в урочищі Гострий Камінь біля Трипілля, у ході якої обидві сторони зазнали значних втрат, але жодна не отримала перемоги. Козаки у Переяславі обрали гетьманом замість Наливайко Лободу. Частина повтсанців мала на меті перейти кордон й утекти до Московії і тому забрала з собою жінок, дітей тощо, що знизило мобільність козацького війська. Отримавши підкріплення, Жолкевський відрізав повстанцям дорогу до московського кордону. В урочищі Солониця, неподалік від Лубен, козаки потрапили в оточення і зазнали поразки. Наливайка та 6 козаків було відправлено до Вапршави, де у вязниці його протримали більше року і у квітні 1597р. відрубали голову, а потім червертували тіло. Після поразки цих повстань протягом 30 років не було великих народних виступів. Це пояснюється тим, що Польща, вступивши на п.ХУІІст. у період активної завнішньополітичної діяльності, постійно відчувала потребу у військовій силі козаків і тому мусила змінити гнів на милість, а репресії на привілеї. Невдачі попередніх виступів та поява нових акцентів у політиці польського уряду призвели до розколу козацтва і виникнення в його середовищі двох течій: - радикальної, що обєднувала незаможних козаків, вчорашніх селян та ремісників, які прагнули шляхом повстання домогтися перерозподілу шляхетських земель та майна і цим покращити свій життєвий рівень; - поміркованої, до якої належали заможні козаки, схильні до компромісів й мирного легітимного розширення козацьких прав і вольностей шляхом договрів з польським урядом. З 1596 – 1625 домінувала поміркована течія (Самійло Кішка та Петро Сагайдачний). Їм вдалося досягти успіхів: · підняття престижу укр. козацтва; § Посилити його вплив та розширити права; § Перетворити козацтво з тимчасових напівпартизанських формувань на боєздатне регулярне військо; § Довести чисельність козацького війська до 40тис.; § Трансформувати козацтво із суто воєнного в активний воєнно-політичний чинник суспільного життя, здатний вирішувати державні проблеми; § Шляхом вступу всього Війська запорозького до Київського братства утворити своєрідний союз козацтва, духовенства, міщанства. На п.20-рр.ХУІІст. загострюються стосунки козацтва з польською владою. Відігравши вирішальну роль у Хотинській війні, в якій Польща отримала переомгу, козацтво зазнало поразки. За умовами миру, укладеного 1621р., йому заборонялося судноплавство по Дніпру та вихід у Чорне море. Крім того, польський уряд не виплатив зароблених козаками грошей та скоротив реєстр. Утворилася значна невідповідність між силою авторитетом, впливом козацтва та його релаьними правами та привілеями. У відповідь на утиски з боку Польщі козацтво, демоструючи свою незалежність, активізувало втручання в турецько-татарські справи. Коли королівський посол, який прибув на Запорожжя. Почав дорікати козакам, що вони порушують мирну угоду з туреччиною. Частина учасників Хотинської війни, яка змушена була повернутися в шляхетські маєтки, відмовилася від виконання феодальних повинностей. Особливого розмаху ці процеси набули на Київщині, де чимало місцевих жителів «покозачилися», тобто самовільно проголосили свою належність до козацького стану. Намагаючись взяти під контроль перебіг подій, польська офіційна влада для придушення козацько-селянського руху відправила на Київщину 1625р. 30-тисячне військо Конецпольського. Проти шляхти виступили обєднані сили місцевих повстанців та запорожців на чолі з гетьманом Жмайлом. Найбільша битва між протидіючими сторонами відбулася в урочищі Ведмежі Лози поблизу Курукового озера, але, зазнавши значних втрат, жодна з них не отримала перемоги. Такий розвиток подій призвів до посилення поміркованої течії серед козаків: спочатку від керівництва було усунуто Жмайла і гетьманську булаву передано М.Дорошенку, а потім укладено компромісну мирну угоду: · Всі повстанці були амністовані; · Козацький реєстр зростав від 3 до 6 тисяч; · Щорічна плата козакам збільшувалася до 60 тис. злотих; · Козакам заборонялося втручатися у релігійні справи в укр.землях; · Здійснювати морські походи та мати відносини з іноземними державами. Куруківська угода була компромісом між офіційною польською владою та верхівкою козацтва, але вона зовсім не задовольняла інтересів більшості повсталих, які мусили повертатися у кріпацтво. Саме тому вона пришвидшила остаточний поділ козацтва на дві групи: заможне реєстрове, яке дотримувалося поміркованої лінії та йшло на компроміси з урядом, і нереєстрове, яке організаційно оформилося на Січі 1628р. та, як правило. Займало радикальну позицію. Після закінчення війни зі Швецією польський уряд 1629р. значну частину своїх військ розквартирував в Україні, що зумовило новий вибух народного гніву. Причини нових повстань: - грабунки та розбої польських жовнірів; - рррелігійні утиски; - поглиблення протиріч між реєстровими та нереєстровими козаками; Початком повстаня стала відмова запорожців коритися гетьману реєстровців Григорію Чорному. У березні 1630р. козака, обравши ватажком Тараса Федоровича (Трясила), вирушили з Січі «на волость». Повстання швидко охопило Полтавщину та значну частину Лівобережжя. Сттративши Чорного, оволодівши Каневим та іншими містами, козаки підійшли до Переяслава. Проти повстанців знову було кинуто коронного гетьмана Конецпольського. Майже 3 тижні тривали кровопролитні бої між ворогуючими сторонами. Центральною подією була «Тарасова ніч», коли невеликий загін повстанців знищив Золоту роту – добірне шляхетське формування, що охороняло штаб Конецпольського. Зазнавши значних втрат, коронний гетьман змушений був піти на переговори. Як і під час попереднього повстання, козацько-старшинська верхівка усунула ватажка від керівництва (Федорович змушений з частиною прибічників повернутися на Запорожжя) й уклала компромісну угоду, суть якої полягала в зберженні основних вимог Куруківської угоди та в збільшенні реєстру до 8 тисяч. У 1635р. поляки завершили будівництво Кодацької фортеці на Дніпрі, яка блокувала рух втікачів на Запорожжя та рейди запорожців у верхівя Дніпра. Того ж року гетьман Іван Сулима на чолі загону січовиків знищив кодацький гарнізон та зруйнував фортечні мури, але ця подія не переросла в нове повстання, оскільки козацького ватажка було підступно схоплено реєстровцями і видано польським властям. 1637 – 1638рр. повстання на чолі П.Бут (Павлюк), Д.Гуня, Я.Остряниця. На початковому етапі лідером став гетьман нереєстрового козацтва Павлюк, який зібрав майже 10 тис. Виступаючи під гаслами боротьби з «ляхами», захисту православної віри, знищення зраджників – старшин-реєстровців, повстання поширило свій вплив на все Подніпровя. Наприкінці 1637р. під Кумейками поблизу Черкас відбулася вирішальна битва. Козацьке військо, втративши більше пятої частини свого складу, зазнало поразки, а невдовзі біля Боровиці, після невдалого бою Потоцькому було видано Павлюка та інших ватажків. Проте навіть такий розвиток подій не зупинив повстанців – вже навесні 1638р. козаки знову активізують свою боротьбу. спочатку повстання очолює Остряниця, а потім Гууня. Та сили були нерівними. Після поразки в бою під с.Жовнин (Черкаська область) повтсанці змушені були капітулювати. На козацьких радах у Києві (вересень) та Масловому Ставі в Канівському повіті (грудень) реєстровці під тиском польського уряду визнали ухвалену сеймом «Оридинацію Війська Запорозького реєстрового», за якою скасовувалося козацьке самоуправління, число реєстрових козаків обмежувалося до 6 тисяч. Козаки мали право селитися в 3 староствах – Черкаському, Чигиринському та Корсунському. Замість обраного гетьмана уряд напрвлялв свого комісара. Нереєстрові переходили до стану посполитих. Отже, дві хвилі козацько-селянських повстань, що прокотилися укр.землями закінчилися поразкою. Основними причинами невдач були: § стихійність; § неорганізованість; § недосконале озброєння повстанців; § локальний характер дій; § малочисельність лав повсталих; § тертя між козацькою старшиною та рядовим коазцтвом; § неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва; § нечіткість програмних установок; § гнучка політика польського уряду, спрямована на розвал лав повтсанців. Однак, незважаючи на поразки, селянсько-козацькі повстання відіграли значну роль в історії укр.народу: · оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення; · зменшували тиск феодального гніту; · підвищували престиж та авторитет козацтва; · сприяли накопиченню досвіду боротьби; · служили прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення народу; · прискорювали формування національної самосвідомості.
На межі ХУІ – ХУІІст. Козацтво дедалі більше заявляє про себе як про впливову силу не тільки в Речі Посполитій, а й на міжнародній арені. Насамперед це виявилося в тому, що козацтво, міцно завоювавши позиції лідера національно-визвольного руху, водночас стає оснвоною перешкодою турецько-татарській агресії в укр. землі. Наприкінці ХУІст. Грабіжницькі напади зайд стають дедалі масштабнішими та зухвалішими. Ще в серпні 1589р. велике татарське військо рушило на Поділля, спопеляючи, грабуючи та руйнуючи все довкола, дійшло аж до Львова. На початку ХУІІст. Татари неодноразово зявилися в укр.землях, «умиваючись по лікоть у нашій крові та спустошуючи все огнем і мечем». У цей час кримський хан заявляв: «Завойовувати держави – це наш талан. Переданий у спадок нашими батьками, а хіба вам судилося воювати? Це не ваша справа». Безумовно, ефективно протидіяти численій, мобільній. Гарно організованій татарській кінноті було важко, але на півдні вже виникла, сформувалася і зросла сила, яка була здатна не лише відбити напади татарсько-турецьких завойовників, а й здійснювати далекі сухопутні та морські походи проти туреччини та Кримського ханства. Цієї силою стало козацтво. Тільки влітку 1587р. козаки здійснили штурм Варни, захопили Усіану, вели бій під Бендерами. Ці та інші дії запорожців настільки занепокоїли султана, що він під час зустрічі з польським послом у Константинополі, дорікаючи Польщі за невміння втримати коазків від нападів на турецькі володіння, зірвався на крик: «Чи в своєму ви розумі? Хто коли міг стояти мені на перешкоді? Боїться мене Пруссія, тремтять венеціанці, просять помилування іспанці, німці віддають мені те, що я хочу…Весь світ тремтить передо мною». Своєрідною відповіддю турецькому сулдату на п.ХУІІст. стали декілька вкрай сміливих коазцьких морських походів, що сколихнули Туреччину та рознесли славу про козаків на всю європу. Вже 1606р. козаки взяли турецьку фортецю Варна, яка до того вважалася неприступною. Розлючений султан наказав перегодити Дніпро біля о.Тавані залізним оанцбгом між двома фортецями – Кіза-Керменом і Аслан-Керменом, щоб заблокувати рух козаків. Посередині Дніпра було залишено лише «Браму», площа довкола неї прострілювалась з гармат з фортечних мурів. Проте навіть такі перешкоди не зупинили козаків. Вони або хитрістю проникали через браму, або ж тягнули волоком свої чайки і все ж знаходили спосіб потрапити в Чорне море, а вже тут вони були нестримними. У 1608р. вони захопили Перекоп, 1609р. напали на придунайські землі фортеці Ізмаїл, Кілію, Білгород тощо. Перепливши Чорне море, 1614р. козаки висадилися на турецькому узбережжі Малої Азії та зруйнували Синоп і Трапезунд. Навесні 1615р. вони зявилися під мурами турецької столиці – Константинополя. Спаливши портові споруди, вони повернулися в море. Нарешті 1616р. козаки під проводом Сагайдачоного здійснили похід на Крим, під час якого здобули і спалили головний невільничий ринок регону – Кафу – та визволили полонених. Активна протидія туркам і татарам з боку козаків сприяла руйнуванню Турецької імперії та визволенню підкорених народів, блокувала та стримувала розгортання турецько-татарської агресії в глиб укр.земель, захищала нац.генофонд. водночас слід диференційовано підходити до оцінки того чи іншого походу. Далеко не кожен з них мав характер відплатної або ж упереджувальної акції чи був глибюоко умотивований благородними намірами – війною за віру, потребою визволити тощо. Оскільки Запорожжя не мало міцної економічної основи, частина козацьких походів носила утилітарний характер і зводилася до пограбування турецьких берегів. Отже, феномен козацтва не є ідеальним, але цілком очевидно, що його різновмотивовані дії обєктивно відігравали прогресивну роль, гальмуючи татарсько-турецьку експансію, зменшуючи її масштаби та інтенсивність. Особливо виявило себе козацтво як впливовий чинник міжнародного життя під час Хотинської війни. Перемігши польські війська під Цецорою 1620рр., Туреччина вирішила остаточно зруйнувати польську державу. З цією метою бло організовано грандіозний похід, у якому задіяно понад 150тис. осіб, багато артилерії, навіть 4 бойові слони. На чолі – сам султан. Проти турецької армади Річ Посполита могла виставити 40тис.польських вояків. І хоча багато і хоча багато хто з польської еліти поділяв позиції гетьмана Жолкевського, який казав: «Не хочу я з Грицями воювати, нехай ідуть до ріллі або свині пасти», - все ж уряд був змушений звернутися до козаків по допомогу, козаки, чудово розуміючи, що султан не зупинить агресії і за Польщею настане черга України, до того ж, враховуючи, що польський уряд пообіцяв їм платню в поході, а також поступки в релігійному питанні, погоджуються взяти участь у боротьбі проти турків. У вирішальній битві під Хотином з 35-тисячним польським військом стояло 40-тисячне козацьке під проводом Сагайдачного. Бойові дії тривали понад місяц. Втративши майже 80тис. турки, так і не змогли здобути перемоги і в жовтні 1621р. змушені були піти на укладення миру з поляками. Проте, відігравши вирішальну роль у Хотинській війні, козаки від цього ж і постраждали, оскільки їх «союзники» - поляки – за умовами підписаного договору брали на себе зобовязання заборонити козакам судноплавство по Дніпру і не допустити їхніх походів до Туреччини. Про активний вихід козаків на міжнародну арену свідчить їхнє залучення до боротьби за престол Молдавії, Росії тощо. У ході цих ьаталій вони здобувають не тільки військовий а й політичний досвід, розширюють своє світобачення, стають спроможними вирішувати деражвні проблеми і тому інколи навіть виступають самостійно. Зокрема, 1577р. після загибелі молдавського госопдаря Івоні, козацький ватажок Іван Підкова оголосив себе братом убитого і розпочав боротьбу за престол. Уже у вересні запорожці захопили столицю Молдавії – Ясси, але надовго втримати міста не змогли. Під тиском турків Підкова змушений був відступити на Запорожжя, але в дорозі був по-зрадницькі схоплений поляками і страчений на вимогу турецького султана у Львові. Проте ця невдача не відбила бажання в козаків боротися за молдавський престол. Вже навесні 1578р. 2тисячне коазцьке військо рушило до Молдавії, а в червні сюди прибув ще один козацький загін з новими претендентами на господарський престол – Олександром і петром. Московія. Спочатку протягом 1604 – 1605рр. козаки беруть участь у поході Лжедмитрія І на Москву. Незабаром вони приєднуються до загонів Лжедмитрія ІІ (1607). Сагайдачний з 20-тисячним військом вирушив на Москву з метою визволення з Тушинської облоги королевича Владислава. Підтримка козаків дала змогу Польщі укластивигідне для неї Деулінське перемиря з Москвою (польськими ставали Смоленськ, Чернігів, Сіверщина). Козака ж знову були ошукані: реєстр скоротився у тричі, козацьку старшину мав призщначати король, до того ж у черговий раз почала діяти заборона виходити козакам у Чорне море. Сміливі походи козацтва проти турків і татар, віртуозна військова майстерність сприяли зростанню його авторитету та популярності на міжнародній арені. В Італії, Німеччині, Франції, Англії у цей час виходить понад десяток творів, присвячених військовому мистецтву козаків. Високо цінував козаків персидський шах: «Ви не знаєте, що це за народ, ви не знаєте, які хоробрі ці люди і як добре треба з ними обходитися. вони – ті, що домінують на Чорному морі». Отже, на зламі ХУІ – ХУІІст. Козацтво стало впливовим чинником міжнародного життя. Військо козаків не тільки захищало укр.землі від турецько-татарської загрози, а й своїми походами суттєво ослаблювало Туреччину та Кримське ханство. У критичні періоди внутрішня стабільність у Речі Посполитій, а іноді навіть безпека деражви значною мірою залежала від позиції козацтва. Запорожці брали активну участь у боротьбі за престол у Росії, Молдавії тощо. Водночас через недостатній політичний досвід, слабкість економінчої бази, відсутність єдності та інші причини козацтво, ставши впливовою силою, не перетворилося на самостійний чинник міжнародного життя: воно не вирішувало, а лише допомогало вирішувати тій чи іншій державі її проблеми.
|
