Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Запорізька Січ




Перша писемна згадка про ЗС зявляється 1551р. у польського історика Мартина Бєльського. У своїй «Всесвітній хроніці» він повідомляв, що у п.п.ХУІст. на Хортиці збиралися козаки для нагляду за переправами, промислом і для боротьби з татарами. Того часу 12 порогів (Кодацький, Сурський, Лоханський, Ненаситецький, тощо) перетинали Дніпро від берега до берега і тяглися вздовж течії майже на 100км. Після цього ріка розвивалася в широку заплаву – Великий Луг, де було багато проток та островів (понад 150). У різні часи Січ розташовувалася на різних островах – Малій Хортиці, Томаківці, Базавлуці тощо.

Складність питання про місцезнаходження і час виникнення першої Січі полягає в тому, що стихійно прибуваючі на Запорожжя козаки будували в різних місцях так звані «городці» та засіки або ж «січі» з повалених дерев для захисту від ворожих нападів. Проте такі імпровізовані населені пункти були слабоукріпленими і тому під тиском ворога досить швидко припиняли своє існування, не лишаючи після себе згадки, зафіксованої в історичних джерелах. Заснування першої ЗС історики, як правило, повязують з імям козацького ватажка Дмитра Вишневецького.

Під його керівництвом протягом 1552 – 1556р. на о.Мала Хортиця було побудовано фортецю, мури якої не тільки гарантували безпеку, а й надалі стали своєрідною базою для здійснення походів на Крим, осередком згуртування запорозького козацтва.

З часом на Запорожжі сформувалася нова укр.(козацька) державність, яку називають праобразом справжньої деражви. Головними ознаками держави є існування особливої системи органів та установ, що виконують функції державної влади; право, що закріплює певну систему норм, санкціонованих державою; певна територія, на яку поширюється юрисдикція даної деражви. Січі були притаманні усі ці ознаки. Специфічні історичні умови та обставини життя запорожців вплинули на процес самоорганізації козацтва, зумовивши неповторний імідж козацької деражвності. Вищим законодавчим, адміністративним і судовим органом Січі була січова рада. Її рішення були обовязковими до виконання. Рада розглядала найважливіші питання внутрішньої та зовнішьної політики, проводила поділ земель та угідь, судила злочинців, що вчиняли найтяжчі злочини тощо+обрання уряду Січі – військової старшини, а також органів місцевої влади – паланкової або полкової старшини.

У різні часи чисельність козацької струни була неоднаковою.

До цієї групи козацтва входили:

- військова старшина – кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани;

- військові служителі: хорунжий, бунчужний, довбиш, канцеляристи тощо;

- похідні та паланкові начальники – полковник, писар, осавул.

Старшина зосереджувала у своїх руках адміністративну владу та судочинство, керувала військом, розпоряджалася фінансами, представляла Січ на м/н арені.

Крім власних органів держ. управління, в Січі функціонувало козацьке право, яке було не писаним законом, а «стародавнім звичаєм, словесним правом і здоровим глуздом». Це пояснюється відсутністю традиції, оскільки козаки мали того часу порівняно коротку історію; перманентною воєнною конфронтацією, яка не давала змоги зосередитися на внутрішньому житті; побоюванням запорозьких козаків, що писані закони змінять та обмежать їхні свободи. Козацьке право фіксувало ті відносини, що уклались у Січі:

§ утверджувало військово-адміністративну організацію (38 військових куренів і 5 – 8 територілаьних паланок);

§ зумовлювало правила військоих дій;

§ діяльність адміністтративних та судових органів;

§ Порядок землекористування;

§ Укладання договорів;

§ Визначало види злочинів та покарань.

Запорожжя мало і свою територію, яка називалася «землями Війська Запорозького». Розташовуючись на території Дніпровської, Запорізької, частково Херсонської, Кіровоградської, Донецької, Лушанської та Харковської областей, ЗС у ХУІІІст.за розмірами площі наближалася до острівної Англії. Територія постійно змінювалася, кордони переносилися. Це не може стати на заваді визнання коз. державності, бо у багатьох кочових народів кордони були рухливими, а існування державності визнавалося.

Отже, ми маємо своєрідну оригінальну форму державності, суть якої фахівці вбачають у самоврядній структурі народної самооборони і госопдарській формі самовиживання за вакууму державної влади та постійної воєнної небезпеки. Костамаров назвав Січ «християнською козацькою республікою», і це визначення стало класичним, адже Війську Запорозькому Низовому справді були притаманні певні риси демократичної республіки. Тут не існувало ні феодальної власності на землю, ні кряпацтва; панувала формальна рівність між усіма козаками (права користування землею та іншими угіддями, брати участь у радах тощо). У Січі пануючою була виборна система органів управління, контроль за діяльністю яких здійснювала козацька рада. Для козацтва не існувало жодного авторитету: всіх своїх ватажків та отаманів вони сприймали винятково через призму усталених звичаїв та традицій. Невідповідність лідера козацьким нормам могла стати причиною усунення з посади та смертної кари. Сам обряд обрання старшини свідчив про глибоко укорінений демократизм козацької громади. Так, за звичаєм обраний кошовий отаман мусив двічі відмовлятися від булави і лише на третій – погодитися. Аби він не забув свого місця, не зневажав рядових козаків та памятав, звідки він вийшов, старі січовики посипали його голову піском або мазали багнюкою. А кошовий мусив дякувати за ласку та довіря і вклонятися на 4 сторони. Водночас, присягнувши отаману, козаки в усьому підкорялися йому і шанобливо до нього ставилися.

Алексіс де Токвіль влучно підмітив, що американська цивілізація виросла на двох великих протилежних засадах, які органічно зєдналися в одне ціле – духу свободи та духу релігії. Це ж стосується й козацтва. Взаємовплив волелюбних і національно-релігійних засад лежить не тільки в основі світобачення козаків, а є своєрідним ідеологічним фундаментом усієї будови козацької держави. Глибока релігійність, ревний захист православної віри – характерні ознаки духовного життя Запорожжя. Достатньо сказати, що вступ до запорозького товариства починався з питання: «У Бога віруєшь?» Саме православя значною мірою вплинуло на йормування романтичної моделі лицарства, яким стало запорозьке козацтво. Адже в православній системі цінностей глибока духовність протиставляється корисливому індивідуалізму, матеріальні інтереси відсуваються на другий план.

Про прихильне ставлення козаків до релігії свідчить існування в межах вольностей Війська Запорозького Низового понад 60 церков. Козаки постійно відвідували богослужіння та різні молебни. Характерно, що при читанні Євангелія усі козаки випростовувалися і до половини витягали шаблі з піхов на знак готовності захищати зброєю слово Боже від ворога. Кожен козак, умираючи, відписував на церкву ікону, медаль, злиток золота, срібла тощо. У 1775р. запорозький кіш придбав срібне панікадило вагою 5 пудів і вартістю 3 тис. крб., що за тих часів було величезною сумою (все жалування війська тоді становило 4660крб.). Особливо прихильність козаків до православя виявилася у боротьбі проти окатоличення та унійного руху. В умовах постійного стресового стану, ризику власним життям релігія та церква були для козацтва пристанищем спокою, де можна було врівноважити й заспокоїти вируюче життя, а також підготуватися до самозречення та подвигу, що становили суть запорозького способу існування. Саме тому можна констатувати, що між православям і козацтвом існував глибинний зв'язок, козацький устрій мав демократичний характер і тому ЗС цілком обгрунтовано можна назвати «християнською козацькою республікою».

 

Козацька форма державності мала свої особливості:

- вона виникла не на етнічній, а на морально-психологічній основі; людей обєднала не сила державної влади, а духовна спорідненість;

- ЗС була деформованим варіантом державності: інтенсивний розвиток військової сфери – могутнє військо та озброєння і примітивний економічний сектор (відсутність власної фінансової системи, грошей, міст, розвинутої інфраструктури).

Отже, ЗС маючи низку головних ознак деражвності, все ж була лише своєрідною, перехідною моделлю між справжньою повноцінною державою і професійною общиною. Внутрішні недоліки (домінування під тиском обставин воєнної та невиконання господарської, демографічної, культурної та інших державотворчих функцій) перехідної моделі та несприятливі зовнішні впливи так і не дали змоги цьому зародку, ескізу укр.деражвності перерости в нову якість, але свій помітний яскравий слід у процесі укр.державотворення козацька держава залишила.

 







Дата добавления: 2015-10-01; просмотров: 851. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2020 год . (0.002 сек.) русская версия | украинская версия