ВИСНОВКИ. У дисертації наведене теоретичне узагальнення й дещо оновлене вирішення наукової проблеми цінності держави – проблемиУ дисертації наведене теоретичне узагальнення й дещо оновлене вирішення наукової проблеми цінності держави – проблеми, котра виявляється у відсутності єдиної універсальної наукової концепції функціонування держави у системі ціннісних відносин. Наукова проблема, вирішенню якої присвячене дане дослідження, полягає у тому, що вона як самостійна проблема загальної теорії держави і права все ще перебуває у стадії формування; окремі положення стосовно ціннісної характеристики держави, сформульовані у радянський період історії вітчизняного правознавства, перестали відповідати реаліям сьогодення; успадкована від того періоду традиція розкриття цінності держави через класову сутність останньої себе методологічно вичерпала; потребує несуперечливого теоретичного розв'язання також проблема співвідношення спеціальносоціального (класового) та загальносоціального у державі, котра істотним чином актуалізувалася у процесі побудови в Україні демократичної правової соціальної держави і громадянського суспільства. У дисертації зазначені наукові проблеми вирішені на основі якомога ширшого узагальнення та систематизації вже існуючих досліджень цінності держави шляхом застосування порівняно нових для вітчизняного правознавства філософсько-правових парадигм, насамперед гегелівської філософії права, а також уявлень сучасної соціальної філософії про цінність як властивість суб'єкт-об'єктного відношення. Застосування таких методологічних підходів дало змогу на основі аналізу держави, з одного боку, як найбільш універсального суб'єкта суспільних відносин, з котрим значною мірою пов'язане самоусвідомлення себе суспільством, його самосуб'єктність, та, з іншого боку, на основі виділення різних рівнів сутності держави, на яких виявляються, зокрема, її ціннісні властивості, обґрунтувати розв'язання проблеми співвідношення загальносоціального та спеціально-соціального у державі, а також нетрадиційно охарактеризувати взаємодію людини та держави на різних рівнях прояву сутності останньої. Здобуті у даному дослідженні результати дозволяють, як видається, більш обґрунтовано пов'язати між собою загальне поняття держави та поняття правової демократичної соціальної держави, котра, повинна вважатися вищим історичним проявом держави як феномена, у котрому найбільш повно розкривається її всезагальна сутність. Виконане дисертаційне дослідження дозволяє зробити наступні основні висновки. Філософською основою дослідження цінності держави є положення про функціонування явища у системі суб'єкт-об'єктних відносин. Держава як елемент таких відносин є формою функціонування колективних суб'єктів пізнавально-практичної діяльності (суспільств, націй), у якій виражаються і за допомогою якої реалізуються соціальні потреби та інтереси зазначених колективних суб'єктів та, опосередковано, індивідів, що їх формують. Необхідним елементом структури сутності держави є її властивість задовільняти певні соціальні потреби та інтереси. Ця сторона сутності держави є одночасно й сутністю цінності держави як соціального явища, а тому – соціальною сутністю держави. Відповідно до предмета загальної теорії держави і права проблему цінності держави у цій науці запропоновано сформулювати саме як проблему дослідження сутності цінності держави – соціальної сутності держави. Поняття соціальної сутності держави визначається наступним чином: соціальна сутність держави – це її специфічна властивість, яка полягає у здатності держави забезпечувати у процесі свого функціонування і розвитку задоволення основних потреб усього суспільства, а також створювати умови для можливого за наявних конкретно-історичних обставин задоволення потреб та інтересів окремих індивідів та їхніх спільнот (національних, соціально-економічних, демографічних, релігійних тощо). У сутності держави можуть бути виділені такі рівні, на яких виявляються її ціннісні властивості: 1) сутність держави першого порядку – механізм держави, який за допомогою специфічних засобів забезпечує реалізацію певних соціальних потреб (цьому рівню сутності держави властиве протиріччя між інституціональною стороною держави (механізмом) та виконуваними нею соціальними функціями); 2) сутність держави другого порядку – організація політичної влади певної частини суспільства, яка виконує загальносоціальні та спеціальносоціальні завдання (цей рівень характеризують протиріччя між загальносоціальними та спеціальносоціальними (груповими, класовими) завданнями держави); 3) сутність держави третього порядку – політична організація суспільства, у якій відбувається самоусвідомлення державно організованим суспільством самого себе як цілого; виявляються та відображаються у соціальній свідомості найбільш загальні, істотні відносини (котрі носять характер соціальних закономірностей й об'єднують суспільство в єдине ціле), з якими пов'язані виживання суспільства та його здатність до саморозвитку; визнається необхідність впровадження та захисту вказаних відносин у соціальній практиці; ця необхідність конкретизується та набуває розвинених форм шляхом створення спеціальних інститутів держави. У загальному понятті держави мають бути відображені як загальносоціальна, так і спеціальносоціальна складові соціальної сутності держави. При цьому їхнє співіввідношення повинно відображатися у таких положеннях: 1) будь-яка держава задовільняє насамперед загальносоціальні потреби та інтереси суспільства, формою політичної організації якого вона виступає; 2) залежно від конкретних історичних умов держава неодмінно виражає, так чи інакше, особливі інтереси певної (домінуючої) частини суспільства, проте лише остільки, оскільки вони хоча й відрізняються від загальних інтересів усього суспільства, але не суперечать їм; 3) будь-яка держава, як правило, забезпечує у своїй діяльності оптимальне – за даних конкретно-історичних умов – поєднання загальносоціальних інтересів та особливих інтересів окремих соціальних спільнот, груп чи осіб; критерієм такої оптимальності якраз і є збереження цілісності та загальної безпеки суспільства як єдиного соціального організму, котрий зберігає здатність до соціального прогресу – до самозбереження, самовідтворення, саморозвитку; 4) тенденцією розвитку держави є поступове усунення (або принаймні послаблення) нею у процесі своєї діяльності протиріч між особливими інтересами та загальносоціальним інтересом. Соціальна сутність держави є “знятою” формою прав людини; між соціальною сутністю держави і правами людини існує співвідношення як між цілим та частиною. Сукупність знань про цінність держави, за наявності необхідних соціальних (соціальної потреби) та логіко-методологічних (здобуття знанням певного ступеня розвитку) передумов, може бути виділена – за своїм наукознавчим статусом – в окремий розділ загальної теорії держави і права, а саме: теорію соціальної сутності держави, з розвитком якої пов'язане подальше дослідження цінності держави як проблеми теоретичної юриспруденції.
|
