Помогите спасти маленькую сахалинку Ким Валерию (2 года 8 мес)!!!!!!
ІВАНОВИ ГАЛАВИНОВИ. І І покинули ждать і бажать десь рвать ся в простори, Слать гонців і самим визирать Поза ржавії гори... І. Франко, «Мойсей» Страшне щось скоїлось з Старим: Кудись без вісти ходить, Про Ханаан вже довгий час Ні словечка не зводить... Замовк і жаль у серце скрив Поранене, недуже, І всьо йому, немов чуже, Невідоме, байдуже... Неначе, він Ізраїля Не знав в життю ніколи, Мов той Ізраїль, в пустарі Прийшов, по власній воли...
Накриє голову плащем І йде, мов тінь, степами, То нагло зірветься, біжить І падає без тями... Піна летить з старечих губ На сивих усах склиться, А в очі глянеш, пекло в них Бушує і палиться. То знову, вибіжить з шатра, Спинається на гори І на верхівю, наче з ким Перечиться, говорить... Рукою в небо грозить, мов Клене самого Бога, А як іде, то перед ним, Мов тінь іде тривога... — «Мойсей здурів» — слова, мов шум Із уст до уст несуться, Старі лиш здвигують плічми, А молоді сміються. II Немов червоний крови плат Конало сонце ясне, Неначе мовило: в житю, Усьо, що сяє — гасне... Та як те сонце, що за ніч Опромінить пів світа, Так всьо, що нині гасне, ще Повернеться по літах... Як сонце, що горить віки, Віками не згаряє, Так те, що соняшне, в життю Ніколи не вмирає... Аж сонце вигорить до тла, В останнє замигоче, Тоді на віки вмре і те, Що взяло в сонця почин... Поцілувалось сонце вже З найвищою горою, А на табор сходила ніч I сон вела з собою. Вже діти спали по шатрах, Жінки овець доїли, А за табором, парубки З дівчатами дуріли. А ген, з далека нісся шум Немов від водопаду, Там, на нараду, Авірон Усю зібрав громаду. Старі йти радили на Схід, Молодші до Заходу, Усі кричали і товклись Без думки, без проводу... Та враз, на обрію, мов тінь З’явилася висока І всі нараз пізнали в ній Безумного пророка. Ішов Мойсей, та мов не той: Ступав поважно, плавно І кожний крок, і кожний рух, Були в його, як давно... Де дівся той непевний хід, Де ділася тривога, Що розганяла всьо в розтіч По нетрах і дорогах? На небі місяць підійнявсь І всьо у тую ж хвилю Неначе серпанком, сповив Таємною світиллю... Кругом настала тишина Утаєна, глибока, Народ з довірєм обступив Нещасного пророка. Так давно слова вже не чув Із уст тих громовладних І надіявсь тепер почуть Слів кілька щирих складних. Що були б, наче та роса, Для цвітів, сонцем п’яних, Немов бальсам, що коїть біль Вигоює всі рани. Щоб від тих слів у їх серцях Чуття ожило вбите, Усьо що сумнівом страшним, Мов попелом покрите. Та він зійшов тут на те, Щоб їм підняти душі, Що без надії рвалися Від тих пісків, від суші. Прийшов, щоб їм сказать усьо, Що сорок літ продумав, Від чого серце рвалося, З чого сходив із ума... III. Народ скдав слова, а Мойсей Утомлений від ходу, Присів на камені і так Озвався до народу: — «Амінь, говорю вам, амінь, Хай кожний слух отворить, Бо з моїх уст, тепер не Бог, А біль до вас говорить! Біль моїх стоптаних надій! Біль всіх безсонних ночий!..» І руку підійняв Мойсей, Як все, коли пророчив. Кругом стовпилася юрба, Хто сів, а хто нагнувся, Мойсей урвав і мов на знак Увесь народ здригнувся. 17
— «Я все казками вас дурив От там, на тім узгірю, І вірить вам велів я в те, В що сам тепер не вірю...» Сказав, мов каменем жбурнув, Струну рвонув укриту, Народ, аж ахнув, мов йому Щось забрано, щось вбито... Так страшно лява не кипить Ллючись в холодну воду, Як закипіло в тую мить В усіх серцях народу....: Та жадна рана не болить В страшних обіймах ката, Як власних буренє святинь, Нехтованє, затрата. Народ, неначе в землю вріс Під ударом обуха, І мов той камінь, мов скала Стояв, дививсь і слухав... Мойсей отрясся, відітхнув По розпачі навалі І розранивши серце всім Ятрив ту рану далі: — «Та слухайте мене, не ви, Яких зігнули літа, Які думками перейшли Всі загадки всесвіта!
Яким, я силу в грудь вілляв Боротися з судьбою, Яких полум’я моїх слів Сюди вело за мною! Які, повіривши, мов мур Устоялись до нині, Та слух наставте молоді, Що виросли в пустині! Ви, що з вас жаден вітчини Ані кайдан не бачив, Ви, що з пустинею зрослись, З життєм у ній собачим! Бо нас, старих, уже ніщо Не згубить ні поправить, Ніщо вже нас не заболить, Ніщо вже не знеславить... Часу доволі мали ми, Зріднитися з терпінням І нам одно — чи вмремо так, Чи заб’ють нас камінням. Весь вік ми рвалися до діл, Весь вік переболіли, А нині бачимо: життя Змарноване без ціли... А нині бачимо: пусті Були у нас пориви, Нема веселих лиць круг нас, Нема людий щасливих...
Ми знаєм, що ніхто із вас Не в силі нам співчути, Не зможе взять від наших губ Каплиночки отрути. Скінчився шлях наш, а за ним Стоїть Будуще темне, А на чолі його страшнім Написано: «Даремне!» Усьо даремне, хоч товчи Об камінь сивим лобом, Се ми говоримо, старі, Що стоїмо над гробом!... О ні! На нас ви, молоді З презирством не дивіться, Ми гірко вчилися весь вік, Тепер, від нас ви вчіться!... Щоб не прийшлося вам колись Перед дітьми ридати І перед ними всьо святе Спинився; люд кругом німів, Тиша, неначе в гробі, Лиш молоді ні в сих ні в тих Дивилися по собі...
— «Я вивів вас з неволі, тут, В гору підняв вам лиця, Повірить в себе вам велів, А то була — дурниця... Я врешті сам повірив в те, Повірило в те много, Що не з собою я боровсь А говорив із Богом... В Єгипті, були ви раби, Та хліб і страву мали, А я вам дав сухі піски І віру в... ідеали... Велів вам вірити, що ви Усіх народів цвітом, І що судилось в блеску вам Ходити перед світом..: В ім’я тієї віри, я Не побоявсь каміння І серця в вас шукав і тряс Промовами сумління... Як часто бачив я сто рук Піднятих над собою, Та врешті-решт, ви вірили І далі йшли за мною... А вам було остатись там, Під кнутом Фараонів Посеред горя, мук і сліз І матерних прокльонів! І були б ви на жорнах там З слізьми овес мололи, Були б привикли до всього, Забули би поволи...
А так, я вивів вас в піски, Велів на спеці мліти І тим огнем, що я горю Зніматися й горіти... А ви ж родились не на те; Вам матері співали Про хліб насушний, а Мойсей Співав про ідеали... Вмирали з голоду ви тут, Були сніданням звірю, На силу вірили ви в те, В що сам я вже не вірю...»; Замовк, на хвилю, піт обтер В очах душа горіла, Неначе стямилась юрба І разом зашуміла: — «Мойсей! Той сам святий Мойсей, Що сперечався з Богом, Тепер сміється з божих слів І тлумиться з усього!...» Старі понуривши чоло Вдивились в власні душі І чули як ідуть з під ніг Останні кусні суші... Одно ще слово, рух один В пророчому розпалі, А всьо спіниться, зашумить В думок страшних навалі...
Та він понуривсь, не грозив Піднятою рукою, За серце вхопившись, болів Над власною судьбою: — «Я довго мучивсь, сорок літ, Аж гину днесь в безсилі, За сорок довгих літ, не взнав Я щастя, ані хвилі... Я сорок довгих літ горів Для злудної ідеї І сам собою перестав Я бути ради неї... Ні хвилі втіхи, радости, Одна бездонна мука, Безсонна, сороклітна ніч, Зневіра, сум, розпука!... Я ж був — людина! В мене теж Було весни зарання, У мене було право теж До роскоший кохання... Та не в цілунках, не в словах І молоде завзяття! Весна вбирала всьо кругом В убраннячко зелене, Пташки співали, для усіх Єдине, не для мене... Я втік від радости життя, Терпів по власній воли, А як цвило усьо кругом, То я не цвив... ніколи…
І міг я щастя блиск найти В очах свойого сина... А я... мов прогнанець життя Опущений, самітний, Мов той обламаний з гиляк І листя, дуб столітний... Я власне щастя потоптав Прогнав його з порога І в мари хорої душі Повірив, наче в Бога. І я зірвав вас, збунтував Збиратись до походу, Бо вірив в те, що сонце я Перекую з народу!... Бо вірив я у те, що Бог Вселитись може в скота І піднести його з землі Й очистити з болота... А се неправда і слова Мої, були брехливі, Брехнею... все моє життя І корч той на Хориві!... Я сили всі свої поклав, І нині, я втомивсь, охляв, Таку пройшов дорогу, Ударів стільки переніс, А не досяг... нічого...
— «Бо І що ж? Нехай той Ханаан Ще рік, ще два — ідея, Хай візія і злудний сон Безумного Мойсея... Та прийде час і ви той край Колись таки найдете І серед гомону фанфар В посіданє займете... І довгий час не буде в вас Дня буднього, лиш свято, Та всьо минеться, будний день В нову загостить хату... Бо так лиш довго остає Ідея в нас святою, Як довго чоловік її Не досягне рукою!... І будете ви, як і перш Ошукувать і красти І Богу в жертву будете Овець паршивих класти... Ніщо на пядь не зміниться В Ізраїля істоті І буде кануть він в гріхах, Як крокодиль в болоті. І будуть власні в вас царі, Такі, як ви злодії І долю народню рішать Наложниці й повії. І буде не один Мойсей Обуренєм горіти, Та вас не буде гнів його Свербіти, ні боліти!
І ваші всі проводирі Начальники, владики Клястимуть, гнатимуть усьо, Що горде і велике... VII. — «І так, даремний був мій труд І духа поривання, Гіркої праці сорок літ І сорок літ страждання... Чого ж ви ждете ще? Ідіть В будуще чорне, темне І знайте, що у світі — всьо Безуспішне, даремне! Ідіть, не впялюйте очий Умене з остовпінням, А як відійду, то сліди Закидайте камінням! Ідіть і танців заведіть В весільних, білих шатах, Пісень веселих прикажіть Співать своїм дівчатам!
Здійміть безумний хоровід Шалену пісню, дику, Хай зглухне гомін моїх слів Посеред того крику! Най порох здійметься з під ніг, Жадоба хай завиє, І хай той порох, хай той крик Ім’я моє покриє! Спаліть всі спомини в душі, Сліди по всіх ідеях, Щоб вам не згадувало що Безумного Мойсея! Чого ж ви стали, гей Жиди! Чого вдивились в мене? У мене... серце пукло... Ах! Поранене, шалене!...» Народ, неначе здеревів Щось думав і вагався, Мойсей ішов схилившись вниз, А йдучи, спотикався... Нараз, немов під вітру шум Всі скрині подалися, І мові з одної груди в слід За ним, пішло: «Вернися!»
Мойсей спинився, глянув в зад, За ним юрба шуміла, А скринь у неї і жалем І соромом горіла.
Велика пляма, мов скала Чорніла в білім полю, А кожне серце в ній товклось І рвалося від болю... Старий подумав. Зняв чоло І повернувся в ходу, Пристав на камені і так Озвався до народу: — «Амінь, говорю вам, амінь, Най кожній слух отворить, Бо з моїх уст, тепер не біль, А Бог до вас говорить!
Говорить Ягве, що мені Явився на Синаю, Якого заповіти я Від юности ховаю. Який велів мені творить Велів вас по пісках вести І мучити для неї. Говорить, моїх довгих літ Безвпиннеє дрожання, Говорить віра в людськість, в світ І людськости кохання.
Усьо то, що казав мій біль Жорстоке і болюче, Та разом з тим, воно для вас Конечне, неминуче!
Віками буде в вас — «Народ» Мета свята, єдина, Ще довго не піймете ви Де скот, а де Людина! Ще довго будете ви тим Чола в вінки вбирати, Що краще вміють від усіх Калічити й вбивати! І всьому тому винен —| я Що нині сходжу з ума: Я скорше Вас пірвав на шлях, Аніж те все продумав... Бо я Казав вам ви — «Народ» А не казав ви — люди, Бо я ненависть всіх і вся Вщепив у ваші груди! Та я старий, назад мені Вже важко повертаться І бурити вам царство снів, Що вам на яві сняться. Та за літ тисячі терпінь Які я вам пророчив, На божу правду і добро Поглинуть ваші очі. Пізнаєте, що Бог — Добро В словах, ділах і рухах, Пізнаєте, що Бог — Любов І досконалість духа.
І заговорить Він до вас Не в лискавці громовій, Але в пробудженню душі В думок перебудові. Тоді уже ніяких меж Ні завистий не буде, Жидів не буде й Єгиптян А будуть тільки Люди! Я сорок літ без ціли йшов І падав по дорогах, А ви йдіть сорок тисяч літ Шукать мойого Бога! Помогите спасти маленькую сахалинку Ким Валерию (2 года 8 мес)!!!!!!
Лерочка родилась 17 февраля 2012 года. В семье она единственный и долгожданный ребенок. После 3-недельного лечения от кишечной инфекции - в сентябре 2014 года был поставлен диагноз - Нейробластома (рак) забрюшинного пространства слева с метастазами в оба легкие, в забрюшинные и внутрибрюшные лимфоузлы, костный мозг. С ФГБУ «ФНКЦ ДГОИ имени Д. Рогачева» пришел отказ в связи с отсутствием мест до 2016 года. В настоящее время она проходит лечение в клинике Хадасса, в г.Иерусалим (Израиль). Выставлены счета на 6 500 000 рублей, не включая затрат на операцию и радиотерапию. С помощью друзей, родственников знакомых и неравнодушных к нашей беде людей оплачены счета на 2 600 000 рублей. Реквизиты для перечисления средств: Реквизиты мамы - Ким Яны Менсувны: Карта Сбербанка Visa ELECTRON № 4276 8500 3453 3361. К карте привязан номер +7914-756-11-27. или Дальневосточный банк ОАО "Сбербанк России" г. Хабаровск Южно-Сахалинское отделение 8567 Специализированный Доп. офис 0122 БИК 040813608 к/сч 30101810600000000608 в ГРКЦ ГУ Банка России по Хабаровскому краю 650102001 р/сч 40817810350340526784 получатель Ким Яна (мама Валерии)
Реквизиты Папы - Ким Андрея Мунгильевича: Карта ВТБ 24 4272290391873163 Филиал 2754 Банк ВТБ 24 (ЗАО), ИНН 7710353606, КПП 272402002, БИК Банка 040813827, Кор.счет 30101810300000000827, Расч.счет 30232810208562000010. К карте привязан номер +79147581332
Пополните счет указанного номера, и вы поможете спасти жизнь!
|
Немов, не думав він за всіх Буйною головою, А як найнизший з поміж них Волікся за юрбою...
Мойсей те бачив, чув ту власть, Що мав над їх сумлінням І градом слів кидав, немов Розжареним камінням...
Яких уже не зустріне В життю нічо нового, Що зрозуміли смак і зміст І Доброго і Злого...
А нині бачимо, що всьо Пусте, скороминуче І в гріб несемо те чуття, Хоч як воно болюче..,
IV.
Або, були б ви з ланцухів, Мов звірі рвались дикі І були б мукою святі, Неволею великі!
V.
Могла в шатро моє війти Красавиця — дружина,
V
Бо ви родилися на гріх На блуд у кожнім слові, На діла низькі, промахи Буденні, дрібничкові.
Вина, якого я велів До смерти вам не пити, Налийте в чаші, з вівтарів Огні кажіть гасити!
VIII.
Ще довго будете богів Шукать по долах, горах, У шумі кедрів, в реві рік І громів розговорах.
І що Той Бог не сяде вам На золотім престолі, Що побудований з терпінь І людської недолі.
