Характеристика стиляСутність Образотворче мистецтво відображає дійсність у наочних образах, відтворює об'єктивно наявні властивості реального світу: об'єм, колір, просторовість, матеріальну форму предмета, світлоповітряне середовище тощо. Проте образотворче мистецтво зображує не тільки те, що доступне безпосередньому зоровому сприйняттю, але й передає розвиток подій у часі, певну фабулу, розгорнуту оповідь. Воно розкриває духовний склад людини, її психологію. Відображення дійсності Образотворче мистецтво у сукупності своїх видів створює реальну картину життя людини та природи, а також наочно втілює ті образи, яких немає в реальності, які є наслідком людської фантазії. Професії у царині образотворчого мистецтва Творчих працівників у царині образотворчого мистецтва узагальнено називають художниками (хоча здебільшого кожен із них спеціалізується у певній галузі образотворчого мистецтва — як скульптор, маляр, графік тощо). Образотворче мистецтво як галузь науки Галузь передбачає дослідження засадничих закономірностей генези й еволюції образотворчого мистецтва як у цілому, так і на певних історично детермінованих стадіях його розвитку, зокрема стильових, у різному національному контексті; стадії над усім комплексом питань, пов'язаних із з'ясуванням специфіки жанрово-видової структури образотворчого мистецтва, його змісту та форми; здійснення опису, аналізу, витлумачення, атрибуції мистецьких творів, розгляд особливостей їх суспільного функціонування; вивчення набутків окремих національних шкіл мистецтва, творчої практики художніх об'єднань, угруповань, окремих художників. При розробленні тієї чи іншої проблематики спирається на досягнення музеєзнавства, реставрації, інших допоміжних дисциплін, враховує досвід споріднених суспільних наук. Зміст [сховати] · 1 Напрямки досліджень · 2 Жанри образотворчого мистецтва: · 3 Види образотворчого мистецтва · 4 Дизайн · 5 Література · 6 Посилання Напрямки досліджень[ред. • ред. код] Напрямки досліджень: Загальноестетичні проблеми теорії та історії образотворчого мистецтва. Образотворче мистецтво у системі художньої культури суспільства. · Історія та теорія мистецтвознавства і художні критики. · Історико-теоретичні проблеми розвитку окремих видів і жанрів образотворчого мистецтва. · Станковий і монументальний живопис, притаманні йому прийоми та засоби вирішення художніх творів; живописні техніки. · Станкова, монументальна та монументально-декоративна скульптура, її функціонування в архітектурних і садово-паркових ансамблях. · Станкова та книжкова графіка, притаманні їй особливості художньої мови; роль і значення книжкової графіки в інтерпретації змісту літературного твору та як елементу книги-єдиного художньо-поліграфічного організму; плакат; прикладна графіка;графічні техніки. · Театрально-декораційне мистецтво або сценографія, його роль у розкритті драматургічного задуму театральної вистави або кінопострічки. · Художній дизайн. · Проблеми синтезу мистецтв і образотворче мистецтво. · Проблеми генези та еволюції стилів і напрямків в образотворчому мистецтві, їх світоглядне підґрунтя, особливості національної інтерпретації, зв'язок з такими в інших мистецтвах (театр, музика, література і т. п.). · Іконологія та іконографія як важливі елементи мистецтвознавчого дослідницького інструментарію. Жанри образотворчого мистецтва:[ред. • ред. код] 1. Портрет. 2. Натюрморт. 3. Пейзаж-зображення природи 4. Батальний 5. Побутовий. 6. Історичний. 7. Міфологічний. 8. Анімалістичний. 9. Марина-морський пейзаж 10. Автопортрет.
Декоративно-ужиткове мистецтво — один із видів художньої діяльності, твори якого поєднують естетичні та практичні якості. Декоративне означає «прикрашати». Ужиткове ж означає, що речі мають практичний вжиток, а не лише є предметоместетичної насолоди. Головне завдання декоративно-ужиткового мистецтва — зробити гарним речове середовище людини, її побут. Краса творів ужиткового мистецтва досягається завдяки декоративності. Декоративність є єдиним можливим засобом вираження змісту та художньої образності. Поділ декоративно-ужиткового мистецтва на жанри здійснюється за призначенням предмета — меблі, одяг, посуд тощо, за технікою виконання — різьблення, ткацтво, розпис, за матеріалом — дерево, кераміка, текстиль, камінь, лоза, тобто використання природних матеріалів; метали та їх сплави, пластмаси, скло, порцеляна, папір та ін., тобто використання штучних, винайдених людиною матеріалів. ераміка[ред. • ред. код] Докладніше: Чорнодимлена кераміка
Чорнодимлена Кераміка, Гавареччина, Львівська область.
Вазописець Брига. Діоніс і Сатири, тондо кілікса, бл. 480 до нашої ери. Париж, Кабінет медалей. Глина або суміші глини з додатками — давній матеріал декоративно-ужиткового мистецтва. Після надання потрібної форми і опалювання набуває довготривалості, іменується керамікою. Кераміка та черепки керамічних виробів слугують головним матеріалом вивчення археології поряд з іншими (Трипільська культура в Україні, давньогрецька та ін.) З'явились свої різновиди кераміки за якістю, довготривалістю та використаними сумішами: · Кераміка · Теракота Докладніше: Теракота · Кахлі Докладніше: Кахлі · Майоліка Докладніше: Майоліка · Фаянс Докладніше: Фаянс · Порцеляна Докладніше: Порцеляна · Металокераміка та ін. Дешевизна сировини та здатність витримувати агресивне середовище без істотних змін матеріалу зробили кераміку широко вживаним матеріалом для виготовлення як посуду, так і деталей космічних кораблів тощо.
Народна творчість — це історична основа, на якій розвивалася і розвивається світова художня культура, одна із форм суспільної свідомості і суспільної діяльності, явище соціально зумовлене. Як і інші форми суспільної свідомості, зокрема, філософія, мораль, релігія, політична і правова ідеологія, народна творчість розвивається під впливом конкретної історичної дійсності. Характер виробничих відносин визначає загальний рівень суспільної свідомості, у тому числі творчої діяльності народу., Народна творчість включає в себе різні види художньої діяльності народу — поетичну творчість, театральне, музичне, танцювальне, декоративне, образотворче мистецтво, народне будівництво тощо. Народна творчість існує як сукупність численних видів, жанрів, родів. Усі її види об'єднує основне — пізнання та відображення трудової діяльності людства, його історії, побуту тощо, хоча кожен із них має певні особливості функціонального призначення, матеріалу, засобів вираження. Народна творчість виникла у нелегкому, тривалому процесі колективної трудової діяльності. Пізнання світу, засвоєння дійсності первісною людиною поєднувалося із формуванням її художньо-образного мислення. Праця відіграла величезну роль у походженні мистецтва. Вона дала людині руку, здатну виготовляти знаряддя, а отже, створювати потрібні предмети, надавати їм відповідної форми. Таким чином виникло рубило, яким первісний художник вирізьбив на кам'яній скелі, стінах печери зображення звіра і саме так виробилося його вміння користуватися рубилом та іншими знаряддями. Рука ставала все вільнішою і слухнянішою, її вправність шліфувалась і передавалась від покоління до покоління. Продуктом праці була й мова, народжена необхідністю спілкування людей в колелективних виробничих діях. Розвиток мови сприяв удосконаленню голосових зв'язок, а тоді — мистецтва співу. В праці формувались гнучкість людського тіла та ті риси, які давали змогу мовою танцю відбити складні душевні почуття. У мисливських вправах, вивченні звичок і рухів звірів людина набувала акторських здібностей, що мало важливе значення у театральному мистецтві тощо.
Архітекту́ра (грец. αρχιτεκτονικη; — будівництво), — це одночасно наука і мистецтво проектування будівель, а також власне система будівель та споруд, які формують просторове середовище для життя і діяльності людей відповідно до законів краси. На сучасному етапі розвитку людства архітектура становить одну з найважливіших частин засобів виробництва (промислова архітектура — будівництво заводів, фабрик, електростанцій тощо) та матеріальних засобів існування людського суспільства (громадянська архітектура — житлові будинки, громадські споруди та ін.). Її художні образи відіграють значну роль у духовному житті суспільства. Функціональні, конструктивні та естетичні якості архітектури, а саме користь, міцність та краса, — тісно взаємопов'язані. Від конструкційного рішення багато в чому залежать і естетичність творів архітектури. Споруда не тільки повинна бути міцною, але і виглядати має міцною. Надлишок матеріалу навпаки викликає враження надмірної ваги. Візуальна ж недостатність матеріалу асоціюється з нестійкістю, ненадійністю та викликає здебільшого негативні емоції. Функціональне призначення будівлі визначається її типом, в залежності від якого обираються засоби створення певного художнього вигляду. Останній створюється за допомогою засобів архітектурної композиції. Серед її основних засобів архітектоніка, масштаб, пропорції та ритмічнівідношення, пластика, фактура та кольори. Чинники архітектури[ред. • ред. код]
Пропорції краси та гармонії заВітрувієм, Леонардо да Вінчі Як галузь суспільного виробництва мистецтво архітектури залежить від досягнень науково-технічного прогресу, характеру виробничих відносин, від природних і кліматичних умов, художніх смаків та ін. В останні десятиліття якісні зміни будівельної техніки, створення нових конструкцій і матеріалів істотно вплинули на сучасну архітектуру. Багатогранність практичних потреб людства зумовила створення і будівництво найрізноманітніших типів і видів споруд, з яких утворюються ансамблі, комплекси та цілі міста. Виникає і розвивається містобудування — проектування і спорудження міст. У процесі розвитку архітектури окремих країн і народів, залежно від матеріальних, духовних і природних умов суспільного життя, склалися різноманітні архітектурні стилі, що визначаються своєрідністю взаємопов'язаних типів споруд, будівельних конструкцій таархітектурної форми. До новітньої доби в архітектурі канонічними та навіть взірцевими вважались архітектурні формули Вітрувія (римський архітектор та інженер другої половини 1 ст. до н. е.), що відповідали потребам свого часу (бароко,класицизм, готика, романський стиль та ін.). Саме Вітрувій обґрунтував, що першоосновами архітектури є міцність, користь та краса. За ним краса будь-якої споруди залежить від пропорцій, які мають співвідноситись із певними, визначеними ним, гармонічними відношеннями пропорцій людського тіла. Із настанням періоду модернізму (не плутати з модерном) та із розповсюдженням сучасних будівельних матеріалів та технологій, з кризою «єдиної епохи» і виникненням принципу різності культур, архітектурна форма майже незворотно стала відриватись від функції. Сьогодні форма все частіше залежить не від матеріалу, як в часи Вітрувія, а від семіотичних претензій замовника чи автора-архітектора. Формули Вітрувія стала цікавити лише студентів і «класицистів». Розвивається в різноманітних стилях архітектура надзвичайно масштабно і поширено в усьому світі, особливо сьогодні цінується краса давніх звичаїв та їх модернізація. Зародження архітектури[ред. • ред. код]
Стоунхендж, Англія Зародження архітектури відносять до доби первіснообщинного ладу у добу пізнього палеоліту (близько 10 тисяч років до н. е.), коли виникли перші штучно споруджені житла і поселення. Були освоєні найпростіші прийоми організації простору на основі прямокутника і кола, почався розвиток конструктивних систем з опорами-стінами або стійками, конічним, двоскатним або плоским балковим покриттям. Застосовувалися природні матеріали (дерево, камінь), виготовлялась цегла-сирець. Все це було освоєно людиною раніше, ніж з'явилась писемність. Кінець існування первісного суспільства позначився будівництвом фортець зі стінами або земляними валами та ровами. У мегалітичних спорудах (менгіри, дольмени, кромлехи) поєднання вертикальних та горизонтальних блоків каменю свідчить про подальше освоєння закономірностей архітектоніки (наприклад, кромлех в Стоунхенджі, Великобританія). Варто згадати також оселі на палях у Франції, глиноплотові будинки Трипільської культури в Україні. Архітектура рабовласницької доби[ред. • ред. код]
Піраміди в Гізі
Велика Китайська стіна Із виникненням держави склалася і нова форма поселення — місто як центр управління та центр ремісничого виробництва і торгівлі. Збільшувалася кількість типів будівель, різниця між якими стало визначатися не тільки їх функцією, але і призначенням для пануючого класу або експлуатованих мас. Із виділенням класів у суспільстві визначальними для архітектури стають суспільні відносини, а не взаємини людини з природою. У великих рабовласницьких деспотіях осередок влади та матеріальні ресурси зконцентровані в руках нечисленної правлячої верхівки, а також експлуатація величезної кількості рабів у поєднанні з певними успіхами у галузі науки і техніки стали основою будівництва великих іригаційних споруд, монументальних палаців і храмів, покликаних стверджувати непорушність і могутність влади божества та обожнювання правителів. Будівництво грандіозних будівель, переважна масивність конструкцій ґрунтувалися на величезних витратах примітивної фізичної праці. Проте створення таких споруд свідчить про накопичення будівельного досвіду, про складені принципи композиції будівлі та ансамблю. В архітектурних творах Стародавнього Сходу виявляються певні закономірності композиції, розуміння симетрії, ритму. В архітектурних образах відбито ідею утвердження могутності та непохитності рабовласницького ладу. Визначні споруди [ред. • ред. код] · Єгипет, піраміди в Гізі · храми в Луксорі та Карнаці Стародавнього Єгипту (3-2 тисячоліття до н. е.) · фортифікації, палаци та зікурати Ассирії та Вавилону (9-7 століття до н. е.) · печерні храми, Аджанта · «ступи» Індії (3-1 століття до н. е.) · Велика Китайська стіна, визнана одним із семи нових чудес світу — в основному споруджена в 4-3 століттях до н. е. · укріплення, храми-піраміди і палаци ранньокласових культур стародавньої Америки. Архітектура античної Греції[ред. • ред. код]
Парфенон, Афінський акрополь
Одеон Ірода Аттичного, Афіни Докладніше: Архітектура Стародавньої Греції В умовах демократії Стародавньої Греції вперше створюється цілісне середовище міст-держав — полісів. Розвивається система регулярного планування міста, з прямокутною сіткою вулиць та головною площею — агорою — центром торгівлі і громадського життя. Був розроблений тип житлового будинку із приміщеннями, зверненими до внутрішнього просторового ядра — перистиль.[1] Культовим та архітектурно-композиційним центром давньогрецького міста був акрополь із храмом, присвяченим божеству, покровителю міста. Класично завершеним типом храму став периптер. Найяскравішим його прикладом вважається головний храм Афінського акрополя — Парфенон 5 століття до н.е.. Невпинний розвиток громадського життя давньогрецького поліса породив такі типи споруд, як театр, стадіон тощо. Так в Афінах зявились Театр Діоніса, а пізніше Одеон Ірода Аттичного, унікальний мармуровий стадіон Панатінаїкос. Мірою красоти і гармонії, пропорційності і масштабу будівель і споруд є людина. У часи розквіту Стародавньої Греції більшість храмів і великих громадських будинків споруджувалася з мармуру. На основі естетичного осмислення стійко-балкової конструкції у Стародавній Греції створюється ордерна система архітектурної композиції, в якій гармонійно поєднались висока художність архітектурних форм з досконалістю конструкцій та матеріалу. Саме так, «корисність» і «краса» архітектури матеріалізувалися в давньогрецькому храмі у пластичних формах, що незалежні одна від одної. До того ж, його об′ємно-просторова композиція має ясно виявлену осьову побудову і розрахована на динамічне сприймання її «краси» з багатьох точок зору у русі і часі. Еллінські майстри архітектури у 5-6 ст. до н. е. створили цілісну композиційну систему архітектурного ордера (від лат. ordo—ряд, порядок). В давньогрецькій архітектурі розрізняють доричний, іонічний і корінфський ордери. Художня цілісність грецького ордера настільки довершена, що він отримав здатність відтворюватися як самостійна композиційна система, яка додається до фасаду або інтер′єра споруди задля красоти. Таким чином, у самій суті архітектури Еллади була закладена можливість застосування професійних засобів виразності, що незалежні від функціонально-конструктивної основи будівель і споруд. Визначні споруди [ред. • ред. код] · Ансамбль Афінського акрополя: Парфенон, Пропілеї, Храм Ніки Аптерос, Ерехтейон, Театр Діоніса · Одеон Ірода Аттичного · стадіон Панатінаїкос · Храм Зевса Олімпійського · Храм Гефеста Афінської агори · театр в Епідаврі · Толос у Дельфах. Архітектура Стародавнього Риму[ред. • ред. код] Докладніше: [[{{{1}}}|{{{1}}}]]
Колізей, Рим У Стародавньому Римі, величезній середземноморській державі, архітектура успадкувала традиції грецької, провідного значення набули споруди, що відображали могутність римської республіки (пізніше —імперії), а також задовольняли потребам рабовласницької держави. Розширилося коло інженерних споруд, досягло великої досконалості будівництво мостів та акведуків. Для зведення масштабних будівель велику роль відіграло впровадження нових будівельних матеріалів, зокрема бетону.
Інтер'єр римського Пантеону Були розроблені раціональні методи будівництва, яке зрештою набуло гігантського розмаху. Створювалися великі ансамблі (громадські центри — форуми) та громадські споруди, розраховані на величезні маси народу: амфітеатри (Колізей у Римі), театри, терми, криті ринки, базиліки. Тип житлового будинку із приміщеннями, зверненими до внутрішнього замкненого простору (атрій, перистиль), був розвинутий та вдосконалений. У перенаселених містах виникли 5- та навіть 6-поверхові житлові будинки для незаможних — інсули. Отримали широке застосування арочні та склепінчасті конструкції (храм Пантеон в Римі, накритий величезним куполом), які розвинулись також в архітектурі елліністичної Парфії. Архітектура Римської імперії від суворих і доцільних переходить до великовагових, пишних, іноді перебільшених форм, ускладнених поземних планів. Посилюються елементи декоративності, зовнішньої виразності споруд. Архітектурний ордер став невіддільним від уявлення про прекрасне в архітектурі. Визначні споруди [ред. • ред. код] · Колізей, Рим · Храм Пантеон у Римі · Башта Геркулеса · Давньоримська арена в Арлі · Купальні (терми) Діоклетіана · Римський міст у місті Шавеш, Португалія. Архітектура доби феодалізму[ред. • ред. код]
Собор Святої Софії, Константинополь
Католікон, Велика лавра, Афон — яскравий приклад хрестово-купольного храму В епоху феодалізму архітектура розвивається на основі більш диференційованого поділу праці. Праця рабів змінюється діяльністю ремісників-професіоналів. За феодалізму область розповсюдження монументальної архітектури значно розширюється, охоплюючи Європу, Азію, більшу частину Африки, частину Америки. Проте нерівномірність розвитку, вплив місцевих умов і традицій на архітектуру епохи феодалізму справляли значніший вплив, ніж на архітектуру рабовласницьких цивілізацій. Феодальні війни змушували до широкого розвитку фортифікаційних споруд, які захищали міста і резиденції феодалів (замки і палаци Франції, Німеччини, Іспанії та інших європейських країн), Середньої Азії таЗакавказзя (російські Кремль та монастирі-фортеці). Архітектура Візантії [ред. • ред. код] Ідеологічне панування релігії дало поштовх широкому будівництву культових споруд. Новим завданям, яке вирішила архітектура Візантії, було формування внутрішнього простору християнських храмів, здатних вміщувати тисячі прочан, а також створення в них особливого середовища. Поряд з успадкованими від Рима типами базиліки та центрично-купольними будівлями формувалися купольні базиліки та хрестово-купольні храми. Сферичні купола поєднувалися з прямокутною в плані системою опор. Конструкція отримувала ясний вираз в архітектурній формі хрестово-купольних храмів. Архітектура Візантії справила широкий вплив на зодчество слов'янських держав на Балканах (Болгарії,Сербії), Закавказзя (Вірменії, Грузії) та Давньої Русі. Визначні споруди [ред. • ред. код] · Собор Святої Софії в Константинополі · Церква Дванадцяти апостолів · Мірелейон · Базиліка Сант-Аполлінаре-Нуово, м. Равенна, Італія · Монастирі Святого Афону · Ротонда Святого Георгія, Салоніки, Греція. · Церква святої Ірини, Стамбул, палац Топкапи · Церква Хора, Стамбул Архітектура феодального Сходу [ред. • ред. код]
Тадж Махал, Індія
Ангкор-Ват, Камбоджа У розвиток архітектури епохи феодалізму великий внесок внесли народи арабського Сходу. Великими центрами феодальної культури були міста Сережньої Азії — Бухара, Міра, Термез, Хіва, Самарканд. Їх монументальні будівлі — криті ринки, караван-сараї, медресе, купольні мечеті та мавзолеї — зводилися із обпаленої цегли з широким використанням в облицьовуванні, так званої, керамічної різьб'яної мозаїки (ансамблі Шахи-Зінда і площі Регістан, мавзолей Гур-Емір — в Самарканді). Чітка симетрія композиції виділяла великі торгові та культові споруди серед мальовничих кварталів низьких глинобитних або сирцевих житлових будівель. Різноманіття архітектурних типів відрізняє архітектуру феодальної Індії. Прагнення до конкретності художніх образів, поклоніння пишній тропічній природі породили виняткову пластичність монументальних споруд, її зближення зі скульптурною пластикою. Під впливом індійської архітектури формувалася архітектура всієї Південно-Східної Азії (Індонезії, Цейлону, країн Індокитайского півострова). В архітектурі Китаю регулярність планування міст доповнювалась суворою симетрією організації простору будівлі, вісі яких орієнтувались за сторонами світу. Геометрична правильність тонко поєднувалася із використанням природних особливостей місцевості. Стійко-балкові дерев'яні каркаси слугували конструктивною основою житлових будинків. Каркас заповнювався цеглою або легкими дерев'яними огородженнями з решітками, що замінювали вікна. Легкість житл контрастувала з монументальністю палацових, культових та фортифікаційних споруд. Під впливом архітектури Китаю довгий час перебувалаяпонська архітектура, де дерев'яні каркасні конструкції були доведені до високої художньої досконалості. Для архітектури Китаю і Японії характерним є майстерне використання природного та формування штучного ландшафту. Визначні споруди [ред. • ред. код]
Фортеця і палац Альхаферія, Сарагоса. · Індія, Тадж Махал, · Китай, «Заборонене місто» і «Храм неба» в Пекіні · Китай, Залізна пагода у місті Кейфен, побудована 1049 р. · Камбоджа, храмовий комплекс Ангкор-Ват, (12 століття) · Узбекістан, медресе на площі Регістан, (15 — 17 століття) та мавзолей Гур-Емір, Самарканд · Арабська республіка Єгипетмечеть аль-Азхар в Каїрі, (10 століття) · Мавританська Іспанія, палац Альгамбра, (13—14 століття), Кордовська мечеть, Палац Альхаферія, Сарагоса · Азербайджан, храм Свєті-Цховелі у м. Мцхеті (11 століття) архітектора Арсукісдзе • Ширваншахів палац у Баку, (16 — 17 століття). Європейська середньовічна архітектура [ред. • ред. код]
Пізанська вежа та собор У країнах Західної та Центральної Європи із відродженням міст наприкінці 10 століття починає розвиватися тип кам'яного житлового будинку у два-три поверхи із майстернями та лавками, що традиційно розміщувались на першому поверсі. Складається архітектура романського стилю. Романський стиль увібрав численні елементи ранньохристиянського мистецтва, меровінгзького мистецтва, культури «каролінгзького відродження», а також мистецтва античності, епохи переселення народів, Візантії та мусульманського Близького Сходу). На відміну від попередніх йому тенденцій середньовічного мистецтва, що носили локальний характер, романський стиль став першою художньою системою середньовіччя, що охопила більшість європейських країн (незважаючи на викликане феодальною роздробленістю величезне різноманіття місцевих шкіл). В культовій архітектурі з'являються монастирські комплекси із замкненими дворами, оточеним аркадами (клуатри), масивні важкі храми базилікального типу. У 12 столітті вперше для декорування фасадів церков використовують скульптури та рельєфи. Найчудовішим творінням романської монументальної пластики є гігантські рельєфні композиції над порталами храмів. Сюжетами найчастіше були грізні пророцтва Апокаліпсиса іСтрашного суду.
Кельнський собор У другій половині 12 століття у Франції зародилася архітектура готики, відобразивши найбільш високий етап розвитку продуктивних сил феодального суспільства і посилення міст, з яким пов'язане виникнення нових типів громадських будівель (ратуші, будинки ремісничих цехів та гільдій). Масивні конструкції замінила каркасна система, в якій із граничною раціональність використовується матеріал. Звільняється простірінтер'єру, який отримує активний розвиток по вертикалі (собори в Парижі, Реймсі та Ам'єні — у Франції, в Фрейбурзі та Кельні — у Німеччині; в Кентербері — у Великобританії; в Бургос — в Іспанії, у Празі (Чехія),Кракові (Польща)). У житловому будівництві поряд з кам'яними конструкціями застосовується фахверк — дерев'яний каркас, заповнений цеглою або каменем. Готика — це насамперед характерне устремління споруди вгору, зокрема за рахунок гострих стрілчастих шпилів, це також широке використання вітражів, це чисельні арки, багатство скульптури, оздоблення. Такі елементи надають готичним спорудам динамічності, величі. Визначні споруди [ред. • ред. код]
Софія Київська · Франція, (готичний Ланський собор, готичний Собор Паризької Богоматері у Парижі,12 ст.,Реймський собор, Кафедральний собор Богоматері (Шартр)) · Італія, (Сієнський собор, Санта Марія дель Фйоре, Флоренція, собор СанМарко, Венеція) · Італія, Пізанський собор та частково Пізанська вежа (романські), Піза,. · Німеччина, (романський Бамберзький собор, Бамберг, · Німеччина (готичний Кельнський собор,13 ст.) · Киівська Русь (Київський Софійський собор, Софійський собор, Великий Новгород, Софійський собор, Полоцьк, Білорусь, Спасо-Преображенський собор (Чернігів),Собор Бориса й Гліба (Чернігів), П'ятницька церква (Чернігів)) · Володимиро-Суздальська Русь (Успенський собор, Дмитрієвський собор (1194–1197 р.)м Володимир, Церква Покрова на Нерлі) Руська середньовічна архітектура [ред. • ред. код] Див. також: Список давньоруських архітектурних споруд домонгольського періоду
Храм Василія Блаженного
Церква Одигітрії, м.Вязьма, Смоленська обл. З 10 століття починається розвиток монументальної архітектури давньої Русі, у великих містах зводяться грандіозні споруди — Софійський собор у Києві, Собори Святої Софії у Новгороді, Полоцьку та інших містах. В період феодальної роздробленості (12—14 століття) утворюються архітектурні школи окремих земель: Придніпров'я (П'ятницька церква в Чернігові, 12—13 століття), Володимиро-Суздальська (Успенський собор у Володимирі та церква Покрова на Нерлі, 12 століття), Новгородська та ін. Специфічний характер архітектури регіональних староруських шкіл визначався місцевими соціальними особливостями, будівельними традиціями. Архітектура Володимиро-Суздальського князівства характеризується багататством пластики білокам'яних споруд (палацовий ансамбль у Боголюбові, Успенський та Димитріївский собори у Володимирі). Архітектурі Новгорода притаманний суворий лаконізм величних форм (Георгіївський собор Юр'євого монастиря), невимушено мальовничі асиметрично викладені будівлі Пскова. Архітектура Давньої Русі вражає своєю правдивістю, ясним виявленням конструкції та просторової організації будівлі в її вигляді. Після перерви в архітектурному розвитку 1240 — 1290 рр., викликаної монголо-татарським нашестям, головними архітектурними центрами стають Новгород, Псков, Москва, своєрідно розвиваючі давньоруські традиції. На основі староруського зодчества в 14—16 століттях на теренах сучасної України формуються і розвиваються: українська архітектура (Покровський собор у Харкові, 17 століття, ансамбль Львівського братства,16—17 століття); москвинська, згодом, — російська архітектура (Московський Кремль, 15 століття, Василія Блаженного храм у Москві, 16 століття, Вознесіння церква в Коломенському, 16 століття); і архітектура Білорусі (замок у Мирі, 15 століття). З об'єднанням російських земель під владою Москви складається єдина російська архітектурна школа. Ансамбль Московського Кремля став прообразом для Кремлів інших міст і послужив ядром радіально-кільцевої структури зростаючої Москви. Яскрава своєрідність притаманна типу шатрових храмів-веж, що склався в 16 столітті (церква Вознесіння в с. Коломенському, нині в межах Москви). Для російської архітектури 17 століття характерні різноманіття форм, святкова мальовничість. Поряд з кам'яною архітектурою велике місце займало дерев'яне зодчество, що досягло в 17-18 ст. високої досконалості (церкви Преображенська в Кіжах, Успенська в с. Кондопога та ін.) Визначні споруди [ред. • ред. код] · Церква Одігітрії, м. Вязьма, Смоленська область · Смоленський Кремль · церква Вознесіння в с. Коломенському · Храм Василія Блаженного у Москві · Московський Кремль · Кіжи · Богоявленська церква (Палтога), Росія Архітектура Відродження[ред. • ред. код] Докладніше у статтях: Архітектура Відродження, Відродження, Архітектура Італії
Палаццо Каваллі-Франкетті, Венеція
Собор Святого Петра в Римі(повнорозмірна копія на Tobu World Square) Важливий етап розвитку архітектури як мистецтва пов'язаний з культурою Відродження, що виникла на початку 15 ст. в італійському місті Флоренція (Тоскана) і розвивалось в 15-16 ст. у багатьох країнах Західної та Центральної Європи. Соціально-економічних процес становлення буржуазних відносин породив потужний культурний рух. Середньовічній релігійній ідеології було протиставлено гуманізм, який шукав взірців в давньоримській античній спадщині, що яскраво відбилося в архітектурі громадських будівель, палаців, заміських маєтків. Будівельника-ремісника змінює широко освічений спеціаліст-архітектор, що спирається на всі досягнення сучасної йому культури (Альберті Леон-Баттіста, Арістотель Фіораванті, Філарете). Мимовільній асиметрії ансамблів, що здебільшого розвивалися поступово, були протиставлені чіткі, завершені геометричні системи як вираз вольового, організуючого початку. Цей новий підхід до архітектури виражений впалаццо — типі будинку-палацу, в якому кожному елементу притаманна виражена закінченість, що виявляється і в зосередженості будівлі навколо замкнутого симетричного подвір'я, і в строгій симетрії фасаду. Італійські архітектори звертаються до ясноЇ системі ордерів Стародавньої Греції: творчість Філліппо Брунеллескі, Л. Б. Альберта, Мікелоццо, Лучано Лаурани, Браманте, Мікеланджело. В епоху Відродження розвинулася й теорія архітектури, відомі трактати Л. Б. Альберта, Віньйоли, Палладіо. Архітектура Відродження за межами Італії була менш послідовна в подоланні середньовічної традиції і проходила складну тривалу еволюцію. У розвитку ж архітектури Відроження Італії прийнято виділяти три періоди: ранній (кінець 14—15 століття), високий (кінець 15-середина 16 століття) та пізній (середина — кінець 16 століття). Визначні споруди [ред. • ред. код] · Ранній період Базиліка Сан Спіріто, Виховний будинок для позашлюбних дітей, каплиця Пацци у Флоренції, архітектор Ф. Брунеллескі) · високий період — Собор Святого Петра в Римі архітектора Д. Браманте · пізній період — вілла Ротонда у Віченці, архітектор Палладіо · в Україні — Каплиця Боїмів у Львові. Архітектура бароко[ред. • ред. код] Докладніше у статтях: Архітектура бароко, Бароко, Українське бароко Маріїнський палац, Київ Процеси рефеодалізації та контрреформації, пережиті Італією під наприкінці 16 століття, різко змінили характер її архітектурного розвитку. Основними замовниками архітектури стають церква та дворянство, що вимагали яскраво емоційного обрамлення пишних, театралізованих церемоній — культових та світських відповідно. Логічність композицій архітектури Відродження, притаманну їй закінченість частин змінюєбароко із характерними для нього складними системами злиття простору, розвиненою пластичністю обсягів, рясним застосуванням декоративної скульптури та ілюзіоністських ефектів живопису, здатних візуально руйнувати матеріальність стін та стелі. В архітектурі бароко будівля тісно взаємопов'язана із навколишнім простором. Наприклад, собор та охоплена колонадою площа Святого Петра в Римі. Поряд з Італією (творчість Л. Берніні, Ф. Борроміні, Г. Гваріні) архітектура бароко широко поширилася в Німеччині, Австрії, Чехії. Вплив бароко Іспанії та Португалії в поєднанні з традиціями доколоніального періоду породило барочну архітектуру країн Латинської Америки, відзначену декоративною насиченістю. Визначні споруди [ред. • ред. код]
Вілла Альдобрандіні.
Замок Ховард. Британія. · Італія, (палаццо Боргезе, палаццо Барберіні, Вілла Альдобрандіні, церква Санта Сусанна, Іль Джезу, церква Сан Карло алле Кватро Фонтане, церква Сант Андреа, церква Сант Іво, церква Санта Кроче ін Джерузалеме, церква Сант Аньєзе) · Австрія (Монастир у Мельку, палац Шенбрунн у Відні, палац Бельведер,) · Франція, Дім Інвалідів, Париж · Іспанія, Собор Сантьяго де Компостела, Галісія, · Британія (Чатсворт-хаус, Дербішир, Замок Ховард, Північний Йоркшир, замок Бленхейм,) · Німеччина (Палац у місті Трір, · Нідерланди (Руташа в Амстердамі, Хет Лоо,) · Російська імперія(Зимовий палац, Смольний собор і монастир, Меншиковський палац (Оранієнбаум), Воронцовський палац (Петербург), Петергоф, палац в Царському Селі арх. Растеллів Петербурзі · Андріївська церква у Києві (18 століття, архітектор Растреллі) · Україна (Маріїнський палац, Будинок митрополита, Київ, · Палац Бесядецьких, Собор святого Юра у Львові, костел і монас
|
