СередовищіІнструментом здійснення підприємницької діяльності є підприємство. З правової точки зору підприємство — це самостійно господарюючий суб'єкт з правами юридичної особи, який здійснює виробничу, нау- НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК ково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою отримання прибутку. Фірма — це установа, яка володіє одним або декількома підприємствами і організовує на них господарську діяльність з метою максимізації прибутку. Необхідно розрізняти власне підприємство як суб'єкт господарювання від його правової форми. Підприємство за своєю сутністю — це історично визначена, заснована на складній кооперації форма організації продуктивних сил, яка виступає як економічно уособлений суб'єкт господарювання, основна ланка народногосподарського комплексу. В цьому розумінні підприємство являє собою єдність двох сторін: — техніко-економічної — підприємство як механізм поєднання факторів виробництва на основі внутрішньої кооперації спеціалізованої праці, кооперації машин і відповідної технології; — соціально-економічної — підприємство як механізм поєднання факторів виробництва у специфічній суспільній формі, тобто арена реалізації соціально-економічних відносин, перш за все відносин власності; підприємство як товаровиробник і суб'єкт підприємництва. Правова форма підприємства, на відміну від власне підприємства, — це комплекс правових норм, які визначають відносини учасників підприємства з оточуючим середовищем. Згідно з Господарським кодексом України, підприємство як юридична особа має такі ознаки: — організаційна єдність, що проявляється в організації трудового колективу відповідно до внутрішньої структури та порядку управління підприємством; — майнова відособленість, тобто право на володіння власним майном, необхідним для організації виробництва товарів; — майнова відповідальність, або відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах чинного законодавства; — право на фірмову відмінність (назва, печатка, торговий знак). Підприємство має самостійний баланс, несе відповідальність, виступає в суді в ролі позивача і відповідача від власного імені. Важливим методом здійснення підприємницької діяльності є комерційний розрахунок, який базується на співставленні у грошовій формі ви- Глава 4. МІКРОРШЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ робничих і невиробничих витрат та одержаних результатів господарської діяльності. Зміст комерційного розрахунку деталізується виділенням у його структурі певних характеристик: — самоокупність (беззбитковість), тобто підприємство повинно здійснювати процес відтворення шляхом відшкодування господарських витрат; — рентабельність (прибутковість) означає створення умов для розширеного відтворення за рахунок отримання прибутку; — самофінансування передбачає використання в якості джерел фінансування господарської діяльності власних доходів; залучення на комерційній основі кредитних коштів; емісію і продаж акцій. За оргаїтаційно-правовою формою підприємств розрізняють одноосібне володіння, товариство (партнерство) і корпорацію. Одноосібне володіння — це підприємство, що належить одному власнику (або сім'ї), який сам здійснює керівництво, одержує увесь прибуток і відповідає за всіма зобов'язаннями. Відмінними рисами одноосібного володіння є простота в організації та мобільність; безроздільне володіння і розпоряджання капіталом та результатами діяльності; мінімізація невиробничих витрат; високий рівень ризику і банкрутств, бо одноосібне володіння — суб'єкт необмеженої відповідальності. Партнерство — це об'єднання на договірній основі декількох осіб як співвласників (об'єднання фінансів, відповідальності, знань та досвіду) з метою спільної підприємницької діяльності. Переваги партнерства полягають у досить легкій процедурі організації; в поглибленій спеціалізації управління; можливості зниження бізнесового ризику шляхом його розподілу між учасниками. Втім, можливі труднощі в управлінні внаслідок розбіжності ділових інтересів партнерів; брак фінансових можливостей для здійснення масштабних інвестиційних проектів; висока ймовірність реорганізації і нестабільність. Види партнерства залежать від ступеня відповідальності членів за його зобов'язаннями і ступеня участі в управлінні. Відповідно розрізняють: — товариство з обмеженою відповідальністю, коли партнери несуть НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК — товариство з додатковою відповідальністю, коли партнери несуть відповідальність у межах власного внеску, а у разі нестачі коштів відповідають своїм майном у однаковому для всіх розмірі (межі відповідальності встановлюються при організації підприємства у статутних документах); — повне товариство характеризується повною і рівною для всіх членів відповідальністю у межах власних активів; — командитне підприємство характеризується розмежуванням відповідальності між партнерами. Залежно від статусу одні несуть повну відповідальність, а відповідальність інших обмежена внеском у статутний фонд. Корпорація — це юридично незалежне підприємство, в якому власність та ризик поділені на частини, відповідальність кожного члена обмежена його внеском у статутний капітал або вартістю акцій. Власники акцій отримують право володіння і користування (для працюючих на цьому підприємстві) майном підприємства і отримують частину прибутку у вигляді дивіденду. Корпорація характеризується розмежуванням функцій власності і управління, що суттєво підвищує ефективність управлінських рішень та підприємницької діяльності. З огляду на можливість залучення грошових капіталів через ринок цінних паперів корпорація має суттєві переваги у фінансуванні крупномасштабних інвестиційних проектів та інноваційному розвитку. Втім, є й недоліки: досить складна процедура реєстрації, фінансової та податкової звітності; подвійне оподаткування; наявність монополістичних тенденцій і, відповідно, можливість гальмування інноваційних проектів; високі невиробничі витрати; бюрократизація внут-рішньофірмового управління. Підприємства (фірми) ринкової національної економіки класифікують за різними критеріями: ■за типом власності; ■за розмірами; ■за видами і сферою діяльності. Виходячи з різних критеріїв, класифікація підприємств (фірм) може бути представлена у вигляді табл. 4.1. Глава 4. МІКРОРШЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ Таблиця 4.1 Класифікація підприємств (фірм) ринкової національної економіки
Державні підприємства функціонують на базі державної власності у галузях, заборонених для індивідуального і колективного підприємництва, у сфері державного управління і контролю, природної монополії. В Україні існує два типи державних підприємств: державні підприємства, що базуються на загальнодержавній власності (наприклад, на наивидатніші пам'ятники матеріальної і духовної культури) і ті, що засновані на комунальній власності. Особливу роль відіграють державні підприємства, що не підлягають приватизації. Йдеться про казенні (унітарні) підприємства, які функціонують в оборонній промисловості, випускають екологічно небезпечну продукцію або представляють монополію держави (пошта, зв'язок, митниця, виробництво горілчаних виробів тощо), а також бюджетні підприємства (переважно у соціальній сфері) і бюджетні установи, які не мають юридичної й господарської самостійності та функціонують в систе- НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК мі адміністративного державного управління. За своїм положенням вони безпосередньо підпорядковані або структурно входять до певних міністерств, відомств або органів місцевого самоврядування. Основою створення недержавних підприємств в умовах перехідних національних економік є роздержавлення і приватизація. Роздержавлення — це ліквідація монополізму держави в усіх сферах суспільно-економічного життя, передусім у відносинах власності. Приватизація, як метод роздержавлення, передбачає трансформацію державної власності у будь-яку іншу форму, перш за все у приватну. Індивідуальне підприємство створюється і функціонує на базі приватної власності громадян і виключно на індивідуальній праці власника. Сімейне підприємство базується на власності і праці членів сім'ї, наприклад, фермерське господарство. Приватне підприємство засноване на приватній власності і функціонує на основі праці найманих працівників. Законодавством України не обмежується ні розмір капіталу, який застосовує власник, ні кількість найманих працівників. Колективні підприємства засновані на спільній (колективній) власності фізичних та юридичних осіб і виступають у таких формах: колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу; кооператив; колективне підприємство, засноване на власності громадської або релігійної організації. Посередницькі, виробничі та торговельні кооперативи функціонують на базі колективної власності, яка утворюється за рахунок грошових або майнових паїв, виробленої продукції, доходів від її реалізації та іншої діяльності, що передбачена уставом кооперативу. Діяльність орендного підприємства заснована на договорі між орендарями і власниками про строкове, платне володіння і використання майна, необхідного для здійснення економічної діяльності. Акціонерне підприємство функціонує на основі статутного капіталу, поділеного на певну кількість акцій однакової номінальної вартості. Воно, як юридична особа, відокремлене від акціонерів, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки своїм майном. Акціонер відповідає за майно корпо- Глава 4. МІКРОРІВЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ рації в межах своєї частки і відповідно до неї бере участь в управлінні акціонерним підприємством. Спільне підприємство засноване на об'єднанні майна різних власників (змішана форма власності), у числі яких можуть бути юридичні особи та громадяни інших держав. Законодавством України дозволено відкриття і функціонування підприємств зі стовідсотковим іноземним капіталом. За розмірами та масштабами діяльності виділяють великі, середні і малі підприємства. В Україні, згідно з Господарським кодексом, до малих підприємств належать підприємства: у промисловості і будівництві — з кількістю працюючих до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери — до 50 осіб; у невиробничій сфері — до 25 осіб; у роздрібній торгівлі — до 15 осіб. Домінуючою організаційно-правовою формою малого і середнього бізнесу є одноосібне володіння і товариство. Великий бізнес функціонує переважно у корпоративній формі. На пострадянському просторі розвиток малого бізнесу розпочався з 90-х років XX століття і був представлений переважно торговцями, що цілком природно для періоду первісного нагромадження капіталу. Останнім часом частка малого і середнього бізнесу в торгівлі зменшується — його витісняють великі роздрібні мережі. Водночас зростає частка малого бізнесу у сфері послуг, будівництві та виробництві. Загальна кількість підприємств малого і середнього бізнесу в Україні постійно зростає і у 2007 р. збільшилася майже до 2,5 млн одиниць, з них 50,5 тис. — середні підприємства, 309,3 тис. — малі підприємства, 42,9 тис. — фермерські господарства, 2058,2 тис. — фізичні особи-підприємці. Кількість суб'єктів малого підприємництва на 10 тис. населення в середньому по країні складає 478 одиниць. Питома вага зайнятих на малих підприємствах досягає 20% від економічно активного населення країни. За оцінками Держкомстату, малий і середній бізнес формує до 16% ВВП (з урахуванням тіньової економіки). Основними формами і механізмами господарської взаємодії малого, середнього та великого бізнесу є створення об'єднань, підприємницьких сіток, «інкубаторів» малого і середнього бізнесу, система субпідряду, лізинг, франчайзинг тощо. Так, об'єднання — це юридичні особи, які створюються на НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК добровільних засадах підприємствами чи установами для спільної діяльності на основі комерційного розрахунку. Залежно від специфіки структурної організації, управління і контролю розрізняють такі форми об'єднань: концерни, конгломерати, консорціуми, господарчі асоціації тощо. Інтеграція малого, середнього та великого бізнесу, що відбувається у економічно розвинутих країнах, створює нові господарські системи — фінансово-промислові групи. Це комплекс різногалузевих виробничих підприємств (промислових, транспортних, будівельних, наукових) і фінансових установ (банків, страхових компаній, інвестиційних фондів), об'єднаних спільними економічними і фінансовими інтересами, які здійснюють скоординовану господарську та інвестиційну діяльність з метою завоювання або збереження домінуючих позицій на відповідному ринку.
|
