Національне відтворення і макроекономічна рівновага: зміст, тенденції, чинники

Змістовною основою будь-якої національної економіки є відтворен­ня — процес суспільного виробництва, який здійснюється у безперервному повторенні й постійному відновленні у межах економічних кордонів країни.

Його основними моментами є:

1) відтворення природних умов життєдіяльності людини, зокрема природно-ресурсного потенціалу і навколишнього середовища;

2) відтворення людини — суб'єкта соціально-економічної творчості, головного ресурсу економічного розвитку, творця суспільного багатства. Економічна теорія та практика переконливо довели стрижневу зворотну за­лежність відтворення соціальнооріснтованої ринкової економіки постін-дустріального типу: чим вищий рівень розвитку людської особистості, тим потужнішим є потенціал економічного зростання, і навпаки, чим вищий рі­вень економічного розвитку суспільства, тим більше можливостей для про­гресивного всебічного розвитку людини. На фоні збільшення сукупних ви­трат на розширене відтворення сукупного робітника ефект від використання споживчої вартості робочої сили підвищеної якості зростає більш високими темпами, ніж вартість останньої. Більше того, отриманий ефект не вичерпу­ється протягом одного чи кількох виробничих циклів, а має необмежений характер з можливістю передачі із покоління в покоління;

3) відтворення суспільного продукту: засобів виробництва й продук­тів особистого споживання;

4) відтворення виробничих відносин, у т.ч. техніко-, організаційно-та соціально-економічних.

Національне відтворення являє собою розгалужену рухливу систему взаємозв'язків продуктивних сил, виробничих відносин, відповідних орга­нізаційно-регулятивних форм та форм господарювання, що зумовлені ви­робництвом, розподілом, обміном і споживанням ВВП та національного багатства й охоплюють усі сфери життєдіяльності людини та суспільства (екологічну, економічну, соціальну, духовну, політичну).

⁹ Див.: Медведев В. А. Перед вызовами постиндустриализма: Взгляд на прошлое, настоящее и бу­дущее экономики России. — М.: Альпина Паблишер, 2003. — С. 201-204.

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Його структурні пропорції та якісні параметри досліджуються у межах двох комплементарних методологічних підходів. Підґрунтя першого було закладено К. Марксом, розвинуто у межах політичної економії і нео­марксизму, апробовано у Балансі народного господарства (БНГ). Другий підхід формується на засадах теорії факторів виробництва і законі Ж.-Б. Сея, спирається на матричні моделі С. Кузнеця і В. Леонтьева й набуває свого найвищого розвитку у Системі національних рахунків ООН (1993 p.) і Міжгалузевому балансі (таблиці «витрати — випуск»).

В умовах сьогодення основні відмінності між цими підходами поля­гають у рівні відображення суспільно-економічного буття. Методика БНГ досліджує відтворювальні взаємозалежності на глибинному рівні причин-но-наслідкових зв'язків на противагу методиці СНС, в якій перевага нада­ється функціональному аналізу поверхових форм прояву глибинних (фун­даментальних) економічних явищ і процесів.

Більш розгорнутий і певною мірою синтезований опис процесів від­творення та взаємовідносин між видами економічної діяльності містить таблиця «витрати — випуск», що базується на даних національних рахун­ків і виконує деталізуючу функцію. її застосування відкриває можливості для характеристики потоків товарів та послуг, аналізу структури націона­льної економіки, наслідків зміни цін, вартісних пропорцій, прогнозування розвитку макроекономічних процесів¹⁰.

Таблиця «витрати — випуск» складається з трьох основних частин, які мають назву квадрантів (табл. 6.1). В її колонках відображено вартіс­ний склад валового випуску за видами економічної діяльності в розрізі ви­трат окремих видів товарів та послуг, використаних у процесі виробництва (І квадрант), і створенні доданої вартості (III квадрант). У рядках — вико­ристання кожного виду товарів та послуг на проміжне споживання і кінце­ве використання (II квадрант).

Для кожного виду діяльності загальний обсяг випуску дорівнює обсягу використання. Як вироблені, так і використані товари та послуги, відобра­жені за вартістю їх споживання, тобто із включенням торгово-транспортної націнки і непрямих податків, за винятком субсидій на продукти.

¹ Див.: Пухтасвич Г. О. Аналіз національної економіки: Навчальний посібник. — К.: КНЕУ, 2005. — С 25-32.

 

Глава 6. СУСПІЛЬНЕ ВІДТВОРЕННЯ ТА МАКРОЕКОНОМІЧНА РІВНОВАГА

• у співставленні з провідними прогресивними тенденціями у дина­міці відтворювальної структури та, якщо це можливо, з оптималь­ними та граничними значеннями;

• з точки зору виявлення внутрішніх та зовнішніх факторів форму­вання відтворювальних пропорцій і визначення ступеня та харак­теру впливу цих факторів на структурну мінливість (факторний кореляційно-регресивний аналіз);

• як фактор впливу на соціально-економічну та екологічну ефекти­вність національного відтворення, а також продуктивність йо­го окремих структурних компонентів.

Отримана інформація стає вихідною для макроекономічного прогно­зування, програмування та індикативного планування, а також розробки стратегії й тактики соціально-економічної політики держави.

Окрім кількісних та структурних показників, національному відтво­ренню як складному комплексному феномену притаманний певний уніка­льний якісний набір властивостей (табл. 6.2), який виникає і розвивається на основі діалектичних взаємозв'язків загального, особливого та одинич­ного.

Загальні характеристики національного відтворення на початку XXI сторіччя притаманні всім без винятку макроекономічним системам. Насамперед, на увазі маються:

• еволюційність (саморозвиток) — якісна мінливість у відповідь на
зміни зовнішнього середовища і внутрішні трансформаційні стиму­
ли заради збереження своєї цілісності та якісної визначеності;

• самоорганЬація — спроможність до спонтанного або цілеспря­мованого упорядкування макросистеми за рахунок внутрішніх факторів, під час якого ускладнюється її структура та/або вдоско­налюються механізми функціонування, регулювання і розвитку;

• циклічність — хвилеподібні періодичні коливання ділової акти­вності та макроекономічних показників;

Докладно див.: Эффективность общественного производства: сущность и меха­низм роста / В. Н. Тарасевич. — К.: Вища школа, 1991. — С. 103-122.

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Таблиця 6.2 Характеристики національного відтворення України

 

 

 

Група рис	Характеристики національного відтворення
Загальні	" еволюційність; ■ самоорганізація; ■ циклічність; ■ глобалізація; ■ полісистемність (комплексність); ■ багатоукладність
Особливі	Для розвинутих економік	■ гуманізація та соціалізація; ■ креативність; ■ екологізація; ■ інформатизація; ■ інтелектуалізація; ■ віртуалізація; ■ диференційованість (гетерогенність) виробництва та споживання; • змішана система макрорегулювання
Для перехідних економік	■ рухливість; ■ якісна структурна мінливість; ■ біфуркаційність; ■ еклектичність; ■ підвищена ризиковість і невизначе­ ність; ■ уніфікаційність (гомогенність) вироб­ ництва та споживання; ■ суперечливе поєднання світового ево­ люційного розвитку і національних особ­ ливостей трансформаційних перетворень
Одиничні	Успадковані від централізовано-планової еконо­міки СРСР	■ фрагментарність; ■ технологічна неоднорідність; ■ еклектичність; " асоціальність; ■ інерційність; ■ диспропорційність; ■ нестійкість до зовнішніх шоків
Набуті у процесі ринково орієн­тованої транс­формації	■ нестабільна економічна динаміка; ■ регресивність; ■ системна макроекономічна нерівновага

Глава 6. СУСПІЛЬНЕ ВІДТВОРЕННЯ ТА МАКРОЕКОНОМІЧНА РІВНОВАГА

• глобалізація — інтенсифікація міжнародних економічних зв'язків і підвищення залежності національних економік від глобальних відтворювальних процесів, що, зокрема, проявляється в синхроні­зації економічних циклів у різних країнах та регіонах світу;

• полісистемпість (комплексність) — багатовимірність суспіль­ного відтворення, приналежність його суб'єктів різним підсисте­мам (економічній, екологічній, соціальній, політичній, духовній, інституціональній), що зумовлюють складну взаємозалежність, взаємомінливість та взаєморухливість останніх;

• багатоукладність — одночасне співіснування у межах макросисте-ми різноманітних форм власності і господарювання як відносно окремих підсистем, які беруть участь у суспільному відтворенні. Між ними складаються як відносини взаємозалежності, кооперації і спів­робітництва, так і взаємозамінності, суперництва за ресурси, конку­ренції за найбільш прибуткові варіанти вкладення капіталу тощо.

Друга група властивостей є особливою і відображає визначальні ха­рактеристики (атрибути) окремих груп країн, об'єднаних за певним крите­рієм. Із наявних структуризацій доцільно обрати ту, що узагальнює особ­ливості розвитку країн-лідерів. Саме механізми їхньої соціально-еконо­мічної динаміки здійснюють найбільший вплив на функціонування і роз­виток глобальної економічної системи, дають для інших країн приклад для критичного порівняння і розумного наслідування. Серед особливостей су­спільного відтворення країн розвинутого центру на найбільшу увагу за­слуговують такі його характеристики:

• гуманізація і соціалізація — зміна цільових пріоритетів суспіль­ного відтворення в напрямі хомоцентризму. Виведення у центр системи економічних координат людини в усьому різноманітті її внутрішніх резервів та активних проявів (як творця, підприємця, власника, виробника, споживача, заощаджувача, інвестора тощо);

• креативність — часткове витіснення творчістю традиційних форм праці, підвищення ролі і значення безперервності креатив­ного мислення в економічному житті суспільства¹²;

За результатами досліджень відомого теоретика менеджменту Р. Фостера питома вага професій творчої' праці в останньому десятиріччі XX ст. становила: у США — 73%, Німеччині — 70%, Великобританії — 72%, Японії — 70%. (Див.: Р. Фостер, С. Капяан. Созидательное разрушение. — М.: Альпина, Бизнес Букс, 2005. — С. 236-240).

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

• шповаційність — систематичне впровадження нововведень як імператив поведінки будь-якого економічного суб'єкта, спрямо­ваної на самозбереження (виживання) і саморозвиток у мінливому зовнішньому середовищі;

• екологізація (сталий розвиток) — досягнення певної гармонії у взаємовідносинах між людиною і природою, що передбачає: а) за­доволення потреб сучасних поколінь без створення загрози для задоволення потреб майбутніх поколінь; б) дбайливе ставлення до наявних глобальних ресурсів і екологічного потенціалу; в) спра­ведливий розподіл витрат на охорону навколишнього середовища, а також вигод економічного розвитку між країнами і усередині країн, між нинішнім і майбутнім поколіннями¹;

 

• інтелектуалізація — ротація інтенсивних факторів економічно­го зростання і визнання інтелектуального ресурсу, нематеріальних активів,як продуктів його використання, та наукомістких техноло­гій провідним каталізатором соціально-економічної динаміки;

• інформатизація — посилення ролі інформації і знань в усіх сферах людської життєдіяльності, зростання питомої ваги інформаційних това­рів (продуктів) у сфері ринкового і позаринкового обміну та збільшення значення інформаційного ресурсу як складової національного багатства, підвищення кількості зайнятих в інформаційному бізнесі тощо;

• еіртуалізація — прискорена втрата зв'язку між зростанням про­відних індикаторів макроекономічної кон'юнктури (агрегованих фондових індексів) з реальною динамікою виробництва благ та послуг внаслідок невідповідності між балансовою і ринковою вар­тістю провідних корпорацій, що поглиблюється із збільшенням нематеріальних «невидимих» активів, якими вони володіють;

" Ці пункти складають основу Стратегії сталого розвитку, яка схвалена Генераль­ною Асамблеєю ООН (Див.: Наше общее будущее. Доклад международной комиссии по окружающей среде и развитию. — М., 1989. — 25 с.)

¹⁴ Наприклад, фірма Netscape — розробник програми для прогляду Інтернет-сайтів та пошуку інформації в мережі Інтернет — має ринкову вартість, що перевищує 3 млрд. дол. при вартості основних і обігових фондів 17 млн. дол. У компанії Hewlett-Packard співвідношення між віртуальними та реальними активами дорівнює 1,35:1, у Intel — 2,8:1, у Microsoft — 9,5:1, у ОгасІ — 13:1 (Див.: Антипина О. Я, Иноземцев В. Л. По­стэкономическая революция и глобальные проблемы человечества,- http://www.coren.ru/books/8.php)

Глава 6. СУСПІЛЬНЕ ВІДТВОРЕННЯ ТА МАКРОЕКОНОМІЧНА РІВНОВАГА

• диференціація (гетерогенність) виробництва і споживання —

переважна орієнтація виробництва на задоволення індивідуалізо­ваних потреб споживача, пов'язана з якісною трансформацією номенклатури випуску в напрямі його постійного оновлення і розширення спектра споживчих властивостей. За таких умов під­вищення реального добробуту економічних суб'єктів відбувається за рахунок позацінових та позадоходних факторів¹. А суттєве розширення практики персоналізації продуктів та послуг, у свою чергу, породжує нові ринки і створює нові альтернативні можли­вості для отримання прибутку і надприбутку;

• змішана система макрорегулювання — ефективна співпраця та
відносна оптимізація взаємодії між державою, ринком та інститу­
тами громадянського суспільства, при якій цілеспрямована скла­
дова «відповідає» за стратегію розвитку (стимулювання НТП,
прискорення структурних трансформацій, позиціювання у глоба­
льному відтворювальному процесі тощо) та розв'язання проблем,
які виходять за межі приватних інтересів (інфляція, безробіття,
недо- чи перевиробництво товарів із зовнішніми ефектами).

Власні особливості мають й економіки, що перебувають в процесі якіс­ної еволюційної трансформації, у тому числі економіка України. Серед та­ких особливостей:

• підвищена рухливість — суттєві якісні та кількісні зміни у ко­роткострокових періодах;

• якісна структурна мінливість — домінування процесів відми­рання старих і становлення принципово нових зв'язків та елемен­тів над процесами їх функціонування;

 

• біфуркаційність (від лат. bifurcus — роздвоєння) — альтернати­вність та багатоваріантність подальшого розвитку, підвищена чу­тливість і еластичність реакцій на дію дестабілізуючих факторів;

• еклектичність (від лат. eclectic — поєднання різнорідних, час­тіше за все протилежних принципів, стилів чи поглядів) — співіс-

^кДив.: Биіоцєрківець В. В., Лящепко А. В. Нова економіка: сутність і генеза. — Дніпропетровськ: Січ, 2007. — С 136-155.

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

нування та взаємодія достатньо масивних і впливових, хоча й де­пресивних складових старого типу відтворення й новонародже­них, мінливих, а тому відносно слабких складових нового типу; наявність в соціально-економічному середовищі зон, різних за об­сягом, значущістю та реформаційною пластичністю;

• переважна однорідність (гомогенність) виробництва та спо­живання — орієнтація на екстенсивність та прискорені темпи еко­номічного зростання, в основі якого масове конвеєрне виробницт­во, зниження собівартості внаслідок дії ефекту масштабу й приско­рення виробничо-реалізаційного циклу за рахунок повної типізації (стандартизації) відносно дешевої продукції. Остання сприйма­ється невибагливим та нерозбещеним високими доходами і станда­ртами якості життя споживачем як нормальне якісне, благо;

• суперечливе поєднання тенденцій світового еволюційного роз­витку і національних особливостей трансформаційних пере­творень;

• високаризиковість та невизначеність¹⁶ тощо.

Одиничні (унікальні) характеристики національного відтворення конкретної країни у своєму поєднанні визначають її унікальність і непо­вторність. Щодо України, то у складі таких її унікальних ознак умовно можна виділити дві підгрупи. Так, з одного боку,певна спадковість по відношенню до минулого зумовлює наявність в національній моделі суспі­льного відтворення рис залишкового характеру, витоки яких успадковані від економіки України як структурного компонента народного госпо­дарства СРСР. Серед них:

• фрагментарність, які відображаються як у нецілісності техноло­
гічного та соціально-економічного полотна національної економі­
ки, так і незавершеності відтворювальних контурів — відсутності
певних ланок у виробничо-реалізаційному ланцюзі;

• технологічна неоднорідність, проявами якої є: а) поєднання до-
індустріальних, індустріальних та постіндустріальних технологій

¹⁶ Докладно див.: Економічна теорія: Політекономія: Підручник/ За ред. В. Д Бази-левича. — К.: Знання, 2006. — С 94-111.

Глава 6. СУСПІЛЬНЕ ВІДТВОРЕННЯ ТА МАКРОЕКОНОМІЧНА РІВНОВАГА

та відповідне взаємопереплетіння різноманітних технологічних способів виробництва (ручного, механізованого та автоматизова­ного) з домінуванням часткової механізації в промисловості і пе­ревагою ручної праці у сільському господарстві; б) нерівномір­ність у техніко-технологічному оснащенні на рівні окремих під­приємств, галузей, секторів та підрозділів економіки;

• диспропорційність — нерівномірне зростання (занепад) секторів та галузей економіки, надлишок виробництва одних товарів при дефіциті інших;

• висока іперційність наявної моделі національного відтворення, в основі якої: а) надмірно консервативні схеми розподілу ресурсів і доходів, що перешкоджають доступ до ресурсів розвитку з боку трансформаційно орієнтованих економічних суб'єктів; б) традиції та стійкі архетипи у свідомості людини, що зумовлюють неба­жання та острах щодо більш-менш глибинних соціально-економічних перетворень; в) страх щодо наслідків «антизру-шень» — руйнації застарілих неконкурентоспроможних складо­вих економічної системи, інституцій і механізмів з відповідним підвищенням рівня структурного безробіття, непевності, негатив­них економічних очікувань щодо майбутнього тощо.

• нестійкість до зовнішніх шоків — висока чутливість внутрі­шньої економічної кон'юнктури до зовнішніх впливів. Успадкова­на фрагментарність та суттєва зовнішня енергозалежність визначає суттєву залежність вітчизняного товаровиробництва від торговель­них експортно-імпортних відносин, а недосконалість української економіки та надмірна лібералізація зовнішньоекономічної політи­ки відповідно до вимог ЄС, СОТ, МВФ тощо — його неспромож­ність швидко та ефективно протидіяти зовнішнім викликам;

• асоціальпість — вирішення соціальних проблем здійснюється за «залишковим принципом» або заради забезпечення стабільності соціально-економічної системи й досягнення певних політичних цілей, а не підпорядковуються завданням стратегічного розвитку макросистеми та саморозвитку особистості.

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

З іншого боку,деякі унікальні характеристики є особистим здобут­ком України за підсумками процесу ринковоорієнтованої трансформації. На найбільшу увагу заслуговують:

• нестабільна економічна динаміка, при домінуванні звуженого відтворення¹⁷ у 1990-1999 pp., та розширеного — починаючи з 2000 р. (див. рис. 6.1, 6.2, 6.3). Водночас порівняння обсягів реа­льного ВВП зі стартовими умовами перебудови переконує, що су­то економічні втрати складають близько 29% початкового «націо­нального пирога». А ще існують погіршення якості життя й демо­графічної ситуації, загострення екологічних проблем, витік капі­талів та умів — стратегічного ресурсу розвитку, посилення соці­альної нерівності і напруженості тощо. Це дозволяє, незважаючи на окремі позитивні моменти, визначити звуженість як поки що провідну довгострокову тенденцію національного відтворення;

 

"Розраховано за httpV/hdrstats.undn.ore'countries/data shcets'ctv (Is UKR.html: http://hdrslals.nndp.ora/ indicators/1 l.html

²⁰ Слід підкреслити, що певні позитивні зміни у 2005 р. в порівняльній динаміці HDI пов'язані не з особистими досягненнями української економіки, а зумовлені розширен­ням переліку країн, які почали використовувати методику ООН і представляти відпові­дні статистичні дані (з 142 у 2000 р. до 177 у 2005 p.). Йдеться про так звані країни «третього світу» з низьким рівнем подушного доходу, додавання яких сповільнило рух середнього HDI та його медіани і дозволило Україні поліпшити результати.

9*

 

 

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

бе і навколишнє середовище, а й поглиблюють розуміння соціально-економічної динаміки і діалектичного взаємозв'язку між якістю та кіль­кістю.

У найбільш загальному сенсі під розвитком розуміється незворотна, спрямована, закономірна якісна зміна об'єктів матеріального і нематеріа­льного світу, яка торкається їхньої внутрішньої будови, поведінкових (ада­птаційних) реакцій на трансформацію зовнішнього середовища, механізмів функціонування, цілей і критеріїв прийняття рішень (за наявності складо­вої свідомого цілеполягання). За напрямом розвиток передбачає дві проти­лежні альтернативи: прогрес (виникнення нового, вдосконалення наявного, підвищення рівня організації системи, ускладнення, диференціація тощо) і регрес (занепад, спрощення, зниження рівня організації і т.п.). У свою чер­гу, кількісні зміни можуть бути як позитивними {зростання, збільшення, розширення), так і від'ємними {зменшення, скорочення, падіння).

Науковцями доведено, що супутником прогресу може бути скорочен­ня економічних показників («творче руйнування» під час класичної циклі­чної кризи), а занепад може супроводжуватися збільшенням останніх (роз­орююче зростання при вичерпанні ресурсів і потенціалу «ефекту масшта­бу»). У цьому контексті, на жаль, показовим є приклад України. її еконо­мічне зростання має в своїй основі збільшення експорту, отриманого вна­слідок розширеного відтворення застарілих технологій і виробництв, не­безпечних для життя людини — найвищої цінності — та природного сере­довища — найголовнішого спадка нащадкам.

Суттєвий науковий прорив збігається з певною переоцінкою ціннос­тей у розвинутих країнах світу, яка відбувається під впливом щонайменше двох обставин. У першу чергу це загострення еколого-економічних і соціа­льно-економічних протиріч у міру експансії індустріально-техногенної ци­вілізації. А по-друге — досягнення порівняно високого рівня життя, при якому відносно задоволені матеріальні потреби відходять на другий план, поступаючись, хоч і досить повільно, у людській свідомості так званим по­заекономічним (постіндустріальним) цінностям: можливостям для саморе-алізації, саморозвитку та творчості; заміні егоїстичного і раціонального економічного «Я» на більш толерантне, колективне і солідарне «Ми»; від-

Глава 6. СУСПІЛЬНЕ ВІДТВОРЕННЯ ТА МАКРОЕКОНОМІЧНА РІВНОВАГА

новленню почуття відповідальності за свої економічні дії, збагаченню їх принципами етичності, моральності, терпимості і співчуття; гармонізації взаємовідносин (коеволюції) людини, суспільства, природи; вмінню пова­жати в собі громадянина Світу, зберігаючи при цьому національну само­свідомість і систему цінностей.

Поняття «якість життя», що характеризує біолого-фізичну, соціально-економічну, політичну, культурно-духовну і екологічну комфортність іс­нування людини, поступово наповнюється новим змістом, який вже не можна виміряти через суто вартісні чи натурально-речові показники. Від­повідно змінюються критерії доцільності прийняття тих чи інших економі­чних рішень, зокрема, в них посилюється значення та вага позаприбутко-вих і позадоходних факторів. Водночас більш привабливим видається на­вчитися керувати якістю життя, прогнозувати і регулювати саме процеси розвитку з огляду на їх різноманітні довгострокові наслідки, у тому числі кількісну динаміку макропоказників. Вислови «Якість заради кращого життя» і «Якість як категорія майбутнього», починаючи з 1993 p., стають девізом усіх міжнародних конференцій HUSFTA (Human Services Informa­tion Technology Applications) з відповідних проблем.

Уявлення «якості життя», наслідків економічного розвитку і зростан­ня як проекції на тривимірну координатну площу «економіка — соціаль­ність — екологія» дозволяє визначити їх за допомогою взаємозалежних показників (рис. 6.4).

Слід зазначити, що наведена система показників і методик їхнього розрахунку ще не набула сталості і вичерпності. Майже щорічно завдяки плідній праці фахівців та науковців вона доповнюється і вдосконалюється.

Що ж стосується вітчизняної національної економіки, то імператив­ною метою її трансформації є економічний розвиток, спрямований на становлення ефективної соціально орієнтованої економіки постіндус-тріального типу і стабільне в довгостроковій перспективі зростання реального добробуту населення.

.Одним із проявів такого стану речей на рівні цілеполягання є концепція «ну­льових темпів росту», сформульована у межах Римського клубу, Кіотський протокол тощо.

Глава 6. СУСПІЛЬНЕ ВІДТВОРЕННЯ ТА МАКРОЕКОНОМІЧНА РІВНОВАГА

Нагадаємо основні теоретичні положення, які мають принципове зна­чення для аналізу поточного стану і перспектив прогресивного соціально-економічного розвитку та економічного зростання в Україні.

1. Економічне зростання — складне економічне явище, яке має свою
структуру, чинники, джерела, наслідки. Немає розвитку або зростання вза­
галі.

Реально існують їх конкретні види, виділення яких можливе за різ­ними класифікаційними ознаками. Наприклад, за темпами збільшення го­ловних макроекономічних показників (ВВП в розрахунку на душу насе­лення) розрізняють повільне, бурхливе та стале економічне зростання; за ступенем і характером використання економічних ресурсів — екстенсив­не та інтенсивне; відносно чинного законодавства — легальне, тіньове та кримінальне; за характером взаємодії національної та світової економі­ки — експорторозширююче, імпортоване, імпортозаміщуюче, розорюю­че; за місцезнаходженням першопоштовху до змін — ендогенне та екзо­генне тощо. Одночасна наявність і співіснування різноманітних типів зростання зумовлює необхідність диференціації і відповідних механізмів регулювання.

Зрозуміло, що змістовні характеристики та кількісні показники цих та інших видів зростання не можуть бути однаковими в різних соціально-економічних умовах, але у своєму конкретно-історичному поєднанні утво­рюють унікальну національну модель.

2. Стратегічним джерелом сучасного економічного зростання є ціліс­
ний комплекс внутрішніх найактивніших складових технологічних, еконо­
мічних і соціальних укладів суспільства. Серед них:

а) п'ятий і шостий технологічні уклади, основу яких складають елект­
ронна промисловість, інформаційні технології та комунікації, виготовлен­
ня конструкційних матеріалів із заданими властивостями, використання
природного газу в якості провідного енергоносія, перевезення повітряним і
трубопровідним транспортом; біотехнологія, генна інженерія, штучний ін­
телект, космічна техніка;

б) гармонійне співіснування приватних, асоційованих, державних
форм власності та підприємництва;

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

в) високоінтелектуальний і кваліфікований людський капітал з домі­нуванням економічного активізму, патріотизму та суспільної відповідаль­ності.

3. На основі взаємодії та взаємозв'язку цих елементів і формуються національні економічні відтворювальні контури, підґрунтя яких складають комплекс ресурсно-факторних чинників та цілісна динамічна система по­єднаних і підтримуючих галузей (промислово-технологічні кластери), об'єднаних відповідною інтегруючою макротехнологією, та взаємозв'язків між ними.

4. Роль каркасу цих контурів повинні виконувати потужні інтегровані корпоративні структури — фінансово-виробничі, науково-освітні, торгово-сервісні та інформаційні об'єднання ділових одиниць, що ведуть спільну ді­яльність на засадах консолідації активів та /або контрактних відносин для досягнення визначених цілей. Форми цих структур можуть бути різними — дивізіональні та холдингові компанії, промислово-фінансові групи, транс­національні корпорації, але всі вони мають забезпечувати ефективний бізнес по всьому ланцюгу: «наука, освіта — виробництво — збут — споживання».

Такі економічні структури інтегративного типу, акумулюючи в собі організаційну силу та фінансово-економічний потенціал промислових під­приємств, банківських структур, науково-дослідних організацій, торгових фірм, інвестиційних і трастових компаній, спроможні:

■ протистояти планомірністю стихії «дикого» ринку;

■ позитивно впливати на конкурентоспроможність національного товаровиробництва;

■ зберегти науково-технічний потенціал країни та відповідні науко­ві школи;

■ захистити вітчизняну промисловість від можливого поглинання іноземним капіталом;

■ обійти певні обмеження та бар'єри на шляху експорту вітчизняної продукції або забезпечити безпосередній вихід на зовнішні ринки.

5. Сучасному національному економічному зростанню притаманний
глобальний характер, суттєва залежність від конкурентоспроможності
конкретних національних економік.

Глава 6. СУСПІЛЬНЕ ВІДТВОРЕННЯ ТА МАКРОЕКОНОМІЧНА РІВНОВАГА

Країни — технологічні лідери реалізують свої конкурентні переваги, вилучаючи через механізми і канали міжнародних економічних відносин (торгівля, рух капіталу, «втеча умів», валютно-фінансові операції) значні додаткові доходи, в тому числі монопольну ренту, економічний прибуток тощо. Зрозуміло, що роль «донорів» виконують менш розвинуті країни. Отже, досягнення якісного економічного зростання передбачає створення нових і реалізацію наявних національних детермінант конкурентоспромо­жності в контексті глобального економічного розвитку.

Враховуючи важливість характеру взаємодії національної та міжнаро­дної економіки, зосередимо увагу саме на цьому аспекті економічної ди­наміки.

Основною складовою національного варіанту економічного піднесен­ня є стійке експорторозширююче зростання. Але, як свідчить досвід но­вих індустріальних країн, це можливо за наявності необхідних і достатніх умов. Головні з них:

а) формування та існування, хоча й небагатьох, та в основному
технологічно завершених вітчизняних конкурентоспроможних відтворю-
вальних контурів з випуску кінцевої продукції високого ступеня обробки;

б) наявність відповідного розвинутого внутрішнього платоспромож­
ного попиту та його первісне насичення;

в) завоювання відповідних ніш світового ринку має супроводжуватися
експортом національного підприємницького капіталу.

Відсутність або нерозвиненість цих умов за умови переважно експортної орієнтації окремих галузей (наприклад, чорної металургії), навіть з метою виживання, призводить до небажаних наслідків. Ось чому в національній економіці експорторозширююче зростання набуває чітких рис розорюючого. Його ознаки добре відомі та відчутні матеріально: а) значні витрати внаслідок нееквівалентної зовнішньої торгівлі; б) значні обсяги валютної виручки, що не повертаються в країну; в) використання існуючих експортних каналів для практично безвідплатного вивезення національних ресурсів за кордон; д) інтенсивний перелив ресурсів із депресивних галузей в експортні з наступною «втечею» за цими та іншими схемами.

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Спільний знаменник цих складових розорюючого зростання — зне­кровлення національної економіки.

Таким чином, серед головних уроків цього виду економічного зрос­тання: а) необхідність добудови існуючих національних експортних від-творювальних контурів за світовими стандартами (з включенням споріднених та підтримуючих галузей); б) доцільність дієвих обмежень на вивіз непідприємницького капіталу за кордон, ввезення спекулятивного капіталу із-за кордону, на спекулятивні операції з капіталом, а також відповідних обгрунтованих заходів щодо послідовної «дедоларізації» економіки.

Для подолання кризи важливо задіяти потенціал імпортованого еко­номічного зростання через активне залучення прямих іноземних інвести­цій, в першу чергу капіталів провідних ТНК з включенням відповідних на­ціональних виробництв до їх глобальної системи бізнесу, розподілу і по­стачання ⁵.

Позитивні моменти імпортованого зростання добре відомі: залучення капіталу, прогресивних технологій; опанування досвіду бізнесу та менеджменту; створення нових робочих місць тощо. Разом з тим, слід мати на увазі, що імпортоване зростання нерідко супроводжується відмовою держави від активної промислової політики, загальним структурним спрощенням національної економіки, занепадом високотехнологічних галузей, посиленням сировинної спрямованості промислового вироб­ництва. Також по каналах імпортованого зростання в країну можуть потрапляти непровідні технології, екологічно-шкідливі виробництва і продукція, неякісні вироби.

Отже, за будь-яких обставин абсолютне домінування імпортованого зростання недоцільна. Його розвиток в кінцевому підсумку повинен визначатися тими видами економічного зростання, які забезпечують

Наприклад, в автомобільну промисловість Угорщини значні кошти інвестува­ли такі ТНК, як «Audi» (Німеччина) (530 млн дол.), «General Motors» (США) (283 млн) і «Suzuki» (Японія) (280 мли). У Чеській республіці такий вид зростання характерний для виробництва скла, легкових автомобілів, для харчової та хімічної промисловості, сфери комунікацій. В Україні найбільш відомим проектом є «Авто ЗАЗ-Daewoo».

Глава 6. СУСПІЛЬНЕ ВІДТВОРЕННЯ ТА МАКРОЕКОНОМІЧНА РІВНОВАГА

незалежність і конкурентоспроможність національної економіки. Серед них не тільки експорторозширюючий, але й імпортозаміщуючий види зростання.

Як це не парадоксально, але одним із позитивних наслідків фінансової кризи, різкого падіння курсу гривні, подорожчання імпортних товарів і втечі спекулятивних капіталів (1998-1999 pp.) було формування спри­ятливих умов для імпортозаміщуючого зростання, яке пов'язане, з поверненням національного товаровиробника на вітчизняний ринок.

Використовуючи значний потенціал імпортозаміщуючого зростан­ня, слід враховувати такі властиві йому обмеження: а) орієнтація переважно на внутрішній попит; б) ігнорування націон