Застосування норм права

Одним із суб'єктів правозастосовчої діяльності є органи внутрішніх справ. Органи внутрішніх справ, що є поряд із прокуратурою і судом одним із суб'єктів процесуальної правозастосовчої діяльності, керуючись принципом публічності в установленій законом процесуальній формі пускають у хід особливий механізм, що укладається з реалізації норм процесуального права, дієздатності його суб'єктів при наявності визначених юридичних фактів, що породжують передбачені законом кримінально-процесуальні відношення. Застосування норм кримінально-процесуального права виражається в здійсненні цими органами процесуальної діяльності в напрямках і формах, передбачених законом, в організації діяльності інших учасників судочинства відповідно до наданих їм законом правомочностей і відведеними функціями, у використанні в необхідних випадках мір процесуального примусу.

Правозастосовча діяльність органів внутрішніх справ характеризується такими ознаками:

· носить державно-владний характер (наприклад, діяльність слідчого по розслідуванню кримінальної справи);

· зміст правозастосовчої діяльності органів внутрішніх справ виражається у виданні на основі норм права індивідуальних правових розпоряджень (актів);

· індивідуальні правові розпорядження (акти) органів внутрішніх справ відносяться до визначених життєвих ситуацій і адресуються конкретним особам (наприклад, скоєний злочин і слідчим виноситься постанова про притягнення підозрюваного до кримінальної відповідальності);

· застосування норм права органами внутрішніх справ здійснюється строго у встановленому законом порядку.

Іншими словами існує визначена процедура правозастосовчої діяльності органів внутрішніх справ, причому ступінь деталізації порядку правозастосовчої діяльності даних органів дуже висока. Порядок їхньої діяльності регламентується нормами кримінально-процесуальної галузі права. Ступінь регламентації правозастосовчої діяльності інших державних органів, наприклад, адміністративних органів і посадових осіб завжди набагато менше, ніж у слідчих органів. Це можна спостерігати в повсякденній діяльності численних виконавчих органів державної влади, адміністрації підприємств, установ організацій, що займаються питаннями прийому і звільнення, оформлення відпусток, пенсій, і інших питань правозастосовчої діяльності. Настільки високий ступінь регламентації правозастосовчої діяльності органів внутрішніх справ пояснюється тим, що в їхній діяльності необхідно послідовне проведення законності, глибоке і всебічне дослідження обставин справи, суворе дотримання прав особистості, гарантованих Конституцією.[21]

Органи внутрішніх справ як суб'єктів правозастосовчої діяльності можна охарактеризувати як державні органи, на які покладається виконання задач кримінального судочинства, охорона державних інтересів і виконання функцій, спрямованих на досягнення задач кримінального процесу (розкриття і розслідування злочинів). Сюди відносяться: органи дізнання, слідчий (начальник слідчого відділу).

Попереднє слідство в органах внутрішніх справ провадиться слідчими. Вони виконують функцію розслідування, здійснюють порушення кримінальних справ. У якості органа попереднього слідства виступає слідчий, який наділений широким колом повноважень по здійсненню попереднього слідства.

Постанови слідчого, винесені відповідно до закону обов'язкові для виконання всіма установами, підприємствами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Правозастосовча діяльність, органів внутрішніх справ, як і інших суб'єктів правозастосовчої діяльності, складається з ряду послідовних дій (стадій).[22]

1. Встановлення фактичних обставин справи.

Органи внутрішніх справ на даній стадії повинні відібрати і чітко виділити ті факти, що необхідні для правильного рішення конкретної кримінальної справи, а потім провести ретельний аналіз і оцінку зазначених фактів. Причому досліджуються не абсолютно усі факти, характерні для даного випадку, а тільки ті, що мають безпосереднє відношення до рішення справи, тобто фактичні обставини повинні ними встановлюватися в співвідношенні з тієї нормою права, що застосовується до даних обставин. Наприклад, при розслідуванні обставин конкретної кримінальної справи в першу чергу повинні бути встановлені такі факти: хто вчинив злочин, коли і де він був вчинений, яким способом, які мотиви вчинення злочину.

Факти, що мають юридичне значення, установлюються за допомогою показань свідків результатів огляду місця події, експертизи, дослідження документів і інших даних. Ці дані називаються юридичними доказами і встановлюються в передбаченому законом порядку (КПК України).

2. Вибір і аналіз норми права, що підлягає застосуванню до досліджуваних фактичних обставин.

На даній стадії орган внутрішніх справ в особі слідчого вирішує питання, на підставі якої норми повинна вирішуватися аналізована справа, тобто на цій стадії слідчий дає правову кваліфікацію (оцінку) фактичним обставинам справи. Потім перевіряється достовірність тексту норми на предмет помилок, змін, протиріччя закону і робиться її аналіз, що включає перевірку дії норми в просторі і часу і по колу осіб. Тобто слідчий установлює: чи діє норма в той момент, коли на її основі потрібно вирішити конкретну справу; чи діє ця норма на території де ця справа повинна бути вирішена; чи поширюється дана норма на особи, у відношенні яких вона повинна бути застосована (підозрюваних).

3. Винесення рішення і доведення його до зацікавлених осіб і організацій.

Встановлення фактичних обставин справи, а також вибір і аналіз правової норми підготовляють видання слідчим індивідуального правового акта (наприклад, постанова про притягнення в якості обвинувачуваного).

Проаналізуємо стадії правозастосовчої діяльності органів внутрішніх справ на прикладі. Скоєно злочин. Слідчий встановив хто вчинив злочин, коли, де, яким способом, які мотивах, кваліфікує даний злочин по статті КК України. Потім перевіряє, чи діяла дана стаття КК у момент учинення злочину і чи діє вона на даний момент і чи поширюється вона на даного підозрюваного (вік, осудність і ін.). По закінченні усіх вищевказаних дії і позитивному їхньому рішенні слідчий виносить постанову про притягнення в якості обвинувачуваного (правозастосовчий акт).

Таким чином, можна зробити висновок що діяльність органів внутрішніх справ завершується виданням акту застосування норми права.

Правозастосовчі акти, що видаються органами внутрішніх справ, фіксують прийняте рішення, надають йому офіційне значення і владний характер. Отже, можна дати таке визначення правозастосовчого акту що видається ОВС.

Правозастосовчий акт, що видається органом внутрішніх справ - це офіційний правовий документ, що містить індивідуальне державно-владне розпорядження Органу внутрішніх справ (слідчого), що виноситься в результаті вирішення конкретної справи.

Ці акти мають велике значення в кримінально-процесуальній діяльності тому що виконуючи задачі кримінального процесу, вони спрямовані на виникнення, зміну або припинення кримінально-процесуальних відношень, констатацію наявності або відсутності матеріально-правових відношень являючихся предметом процесуальної діяльності.

У числі правозастосовчих актів що видаються органами внутрішніх справ можна назвати:

· постанова про порушення кримінальної справи,

· постанова про притягнення в якості обвинувачуваного,

· обвинувальний висновок,

· постанова про проведення експертизи й ін.

Існують визначені вимоги до форми правозастосовчих актів що видаються органами внутрішніх справ. Насамперед, вони повинні бути письмово викладені, мати точне найменування, що вказується в заголовку і містити інші необхідні атрибути, як-от: дату і місце винесення, повне найменування органа прийнявшого даний акт, підпис особи або осіб що прийняли дане рішення.

Іншу групу правозастосовчих актів органів внутрішніх справ складають протоколи слідчих дій, у яких засвідчується акт здійснення, зміст і результати відповідних слідчих дій - огляд місця події, обшук, допит і т.д. Форма протоколу слідчих дій, правила їх підписання і доповнення і зауваження детально регламентуються законом.

Як приклад акту застосування права, що видається органом внутрішніх справ, призведемо постанову про притягнення в якості обвинувачуваного, що має велике значення в кримінальному судочинстві, тому що в ньому реалізується вимога про притягнення до відповідальності тільки винних. З моменту одержання достатніх доказів установлення вчинення злочину конкретною особою, кримінальний процес набуває визначеної спрямованості, з'являється обвинувачуваний. Самий акт притягнення в якості обвинувачуваного виражається у винесенні мотивованої постанови про це і пред'явлення його особі, притягнутій в якості обвинувачуваного. Основами для винесення цієї постанови є: матеріально-правове - вчинення суб'єктом діяння, що містить склад злочину, і процесуальне - доведеність учинення його конкретною особою.

Притягнення в якості обвинувачуваного повинно здійснюватися слідчим лише при наявності його переконання у винності суб'єкта, заснованого на доказах і не може грунтуватися на припущеннях.

Значення акта притягнення в якості обвинувачуваного складається також у тому що встановлення віднесених у провину фактів і їхньої юридичної кваліфікації в значній мірі визначає предмет і межі подальшого провадження в справі.

Постанова про притягнення в якості обвинувачуваного складається з 3-х частин: вступної, описової і резолютивної.

В вступній частині вказується час місце винесення постанови прізвище посадової особи, що винесла постанову і прізвище особи що притягується в якості обвинувачуваного.

Описова частина містить формулу обвинувачення, вказує час, місце, засіб інші обставини скоєного злочину, а також приводиться юридична кваліфікація вчиненого.

Резолютивна частина постанови вказує на рішення слідчого залучити дану особу в якості обвинувачуваного по конкретній статті Кримінального кодексу України.

Попереднє слідство може бути закінчено: направленням кримінальної справи в суд для придання обвинувачуваного суду; припинення кримінальної справи; направлення справи в суд для розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

У кожному з зазначених випадків органом внутрішніх справ (слідчим) складається відповідний правозастосовчий акт, що виражає рішення слідчого.

Направлення справи в суд для придання обвинувачуваного суду є основною формою закінчення попереднього розслідування, у зв'язку з чим розглянемо такий правозастосовчий акт органу внутрішніх справ як обвинувальний висновок.

Після ознайомлення учасників процесу з матеріалами справи особа, що проводить розслідування, приступає до укладання обвинувального висновку, що є останнім процесуальним документом, який ним складається і найбільше важливим правозастосовчим актом, що видається органом внутрішніх справ.

У обвинувальному висновку викладається сутність справи, містяться мотивовані висновки слідчого про винність конкретних осіб, дається суспільно-політична і юридична оцінка діям обвинувачуваних.

Значення обвинувального висновку складається в тому, що судовий розгляд провадиться тільки у відношенні обвинувачуваних і лише по тому обвинуваченню по якому вони віддані суду.

Відповідно до КПК України обвинувальний висновок складається з описової і резолютивної частин.

У описовій частині викладається сутність справи: місце і час учинення злочину, його засоби, мотиви, наслідки й інші істотні обставини; відомості про потерпілого; докази, що підтверджують наявність злочину і винність обвинувачуваного докази, наведені обвинувачуваним у свій захист і результати перевірки цих доказів.

У резолютивній частині приводяться відомості про особистість обвинувачуваного і викладається формулювання пред'явленого обвинувачення з указівкою статті або статей кримінального закону що передбачають даний злочин.

Обвинувальний висновок підписується слідчим із указівкою місця і часу його укладення.

Також правозастосовчим актом, що видається органом внутрішніх справ, є постанова про припинення кримінальної справи, що може бути винесено: при виявленні обставин, що виключають провадження в справі; при наявності обставин що дозволяють звільнити особу, у діянні якої є ознаки злочину від кримінальної відповідальності; при недоведеності участі обвинувачуваного у вчиненні злочину, якщо вичерпані всі можливості для додаткового збирання доказів; коли особа учинила суспільно-небезпечне діяння в стані неосудності або захворіла на психічну хворобу після вчинення злочину, по характері вчиненого діяння і свого психічного стана не має суспільної небезпеки.

У постанові про припинення кримінальної справи по зазначених основах викладається сутність справи і підстави припинення.

Крім того, органами внутрішніх справ видаються і виконавчі акти - спрямовані на організацію виконання розпоряджень, що містяться в нормах права, стосовно до конкретної особи або випадку. Вони визначають виникнення конкретних прав і обов'язків осіб у зв'язку з їхнім правомірним поводженням.

Проте ці акти пов'язані не з їхньою фаховою діяльністю, не з їхньою прямою функцією, вони пов'язані з їх внутрішньогосподарською, трудовою діяльністю. У якості ілюстрації можна посилатися на накази про підвищення в посаді, звільненні з займаної посади, виході у відпустку й ін.

На підставі викладеного можна виділити такі ознаки актів застосування права що видаються органами внутрішніх справ, що відрізняють їх від нормативно-правових актів -джерел права: нормативно-правові акти містять у собі загальні розпорядження у виді норм права і розраховані на багатократне застосування, тоді як правозастосовчі акти органів внутрішніх справ не містять у собі норм права, а містять лише розпорядження індивідуального характеру; нормативно-правові акти охоплюють широке коло суспільних відносин, а правозастосовчі акти органів внутрішніх справ розраховані на строго визначене коло суспільних відносин; нормативно-правові акти адресовані широкому точніше - невизначеному колу юридичних і фізичних осіб у той час як правозастосовчі акти органів внутрішніх справ звернені до строго визначених осіб або кола осіб і видаються по цілком визначеному приводу; дія правозастосовчого акта органа внутрішніх справ припиняється з припиненням існування конкретних суспільних відносин, а нормативно-правові акти продовжують діяти незалежно від того, існують або не існують конкретні відношення, передбачені актом.

Наприклад, дія обвинувального висновку припиняється після винесення вироку суду, яким обвинувачуваний признається винним і далі починається дія вироку доти, поки він не буде приведений у виконання. Проте це не означає припинення чинності закону передбачаючого ту або іншу відповідальність. Таким чином, акти, що видаються органами внутрішніх справ можна охарактеризувати як правоохоронні, - тобто призначені для охорони існуючих норм від можливих правопорушень у профілактичних цілях або ж у зв'язку з учиненням правопорушення.