Лекція 2. Анатомічна характеристика системи диханняПлан лекції: 1. Будова системи дихання. 2. Носова порожнина. 3. Гортань, її будова. 4. Трахея, бронхи. 5. Легені, їх будова. До органів дихання відносяться легені, де відбувається газообмін між повітрям і кров’ю, і дихальні шляхи, по яких проходить повітря в легені і з легенів у зовнішнє середовище. Повітря з зовнішнього середовища у легені проходить послідовно через порожнину носа або рота, глотку, гортань, трахею і бронхи. Характерною особливістю дихальних шляхів є те, що їх стінки не спадаються при зміні положення тіла, при нахилах, обертаннях та ін., оскільки мають тверду хрящову основу. Порожнина носа в області обличчя доповнюється зовнішнім носом, основу якого складають хрящі. Вони заважають звужуванню ніздрів при вдиху та перешкоджають травмування верхівки носа, що виступає над обличчям. Зовнішній ніс сполучається із зовнішнім середовищем через ніздрі. Більша частина слизової оболонки носа вкрита війковим епітелієм, який затримує пил, що потрапляє в носову порожнину разом з повітрям. Бокалоподібні клітини цього епітелію та слизові залози зволожують слизову оболонку. В області верхніх носових раковин слизова оболонка має нюховий епітелій. У носовій порожнині повітря очищується, зігрівається, зволожується. З порожнини носа повітря проходить через хоани в глотку (при вдиху через рот – через зів), а звідти до гортані. Гортань розташована на передній поверхні шиї на рівні 4–6-го шийних хребців, має форму піскового годинника, її довжина близько 4 см. Гортань порожнистий, трубчастий орган. Внутрішня оболонка гортані слизова, має війковий епітелій та залози, що виробляють слиз. Середня оболонка фіброзно-м’язово-хрящова, вона складається з хрящів, зв’язок і м’язів. Скелетом гортані, її твердою основою, є хрящі: непарні – щитоподібний,перснеподібний, надгортанний, та парні – черпакуватий, ріжкуватий,клиноподібний. У чоловіків на щитоподібному хрящі виражений гортанний виступ – «адамове яблуко» – вторинна чоловіча ознака. Щитоподібний хрящ є найбільшим, його верхній край з’єднаний з під’язиковою кісткою, завдяки чому рухи під’язикової кістки, наприклад при ковтанні, відображаються на гортані. У верхньому відділі гортані розміщений надгортанник, який оберігає дихальні шляхи від потрапляння їжі при ковтанні (закриває вхід до гортані). Перснеподібнийхрящ верхнім краєм з’єднується з черпакуватими хрящами, нижнім – з трахеєю. Основними функціями гортані є проведення повітря в трахею і звукоутворення. У просвіті гортані на бокових стінках слизова оболонка утворює дві парні складки: присінки і голосові. Між присінковими (верхніми) складками розташована присінкова щілина, між голосовими (нижніми) розташовані дві (права і ліва) голосові зв’язки, які утворюють голосову щілину. При скороченні м’язів гортані голосова щілина звужується та розширюється, голосові зв’язки натягуються або розслаблюються, і звук виникає внаслідок коливних рухів голосових зв’язок у тісній взаємодії з голосовими м’язами, які активно скорочуються під дією нервових імпульсів, що надходять з ЦНС. Трахея – це трубка довжиною 9–12 см, розташована у порожнині шиї від 6-го шийного до 5-го грудного хребця, позаду неї знаходиться стравохід. Її основу складають 18–20 хрящових напівкілець, відкритих ззаду з боку стравоходу. На рівні 4–5-го грудних хребців трахея розгалужується на два бронхи – правий і лівий; місце поділу трахеї на бронхи називається біфуркацією трахеї, тут розташована значна кількість лімфатичних вузлів. Лівий та правий бронхи є головними, правий бронх коротший і ширший, тому чужорідні тіла частіше потрапляють саме у правий бронх. Головні бронхи входять у ворота відповідної легені, де кожний бронх поділяється на два окремих (дихотомічне галуження), і так 23 рази, утворюючи з бронхів бронхіальне дерево. До 18-го галуження бронхи є тільки дихальними шляхами, а з 19-го галуження у бронхіолах частково відбувається газообмін. Легені – парний орган, розташовані в грудній порожнині, їх верхня границя на рівні 2–3 см над першим ребром, нижня границя для лівої легені на рівні 7-го ребра, для правої – 6-го ребра. У кожній легені розрізняють основу, верхівку, і три поверхні – діафрагмальну, реберну і медіальну. На медіальній поверхні легень розташовані ворота легень, через які входять головні бронхи, легенева артерія, що несе венозну кров, і нерви. Кожна легеня борознами поділяється на частки. Права легеня має три частки, ліва – дві. У кожній легені нараховується по 10 бронхолегеневих сегментів. Бронхолегеневий сегмент – ділянка легень, що відповідає первинній гілочці бронха і супроводжуючій його сегментарній гілці легеневої артерії. Кінцеві бронхіоли дають початок дихальним бронхіолам, на стінках яких містяться легеневі міхурці, або альвеоли. Від кожної дихальної бронхіоли відходять альвеолярні ходи, які закінчуються сліпими альвеолярними мішечками, все це називається ацінус. Альвеолярні ходи та мішечки, що належать до однієї дихальної бронхіоли останнього порядку, становлять первинну часточку. Їх у ацинусі близько 16. Дихальні бронхіоли, альвеолярні ходи та альвеолярні ходи з мішечками утворюють єдине альвеолярне дерево, або дихальну паренхіму легень. Серозна оболонка легень називається плеврою; у ній розрізняють два листки – легеневий (вісцеральний) та пристінковий (парієнтальний). Вісцеральний листок щільно покриває з усіх боків саму легеню, біля воріт легені він переходить у парієнтальний, який міцно прилягає до грудної клітки. Між вісцеральним та парієнтальним листками є щілина, яка заповнена серозною рідиною (2 мл), що зволожує поверхні плеври, полегшуючи тертя між ними під час дихальних рухів. Повітря в щілині немає, тиск нижче атмосферного, що сприяє розтягуванню легенів при вдиху і збільшенню дихальної поверхні легенів. При захворюваннях у плевральну щілину може проникати інфекція і розвитися запальний процес (плеврит), який супроводжується накопиченням у щілині рідини, гною.
|
