СТИЛІ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

Коли розглянути способи і прийоми, які застосовують вчителі у процесі взаємодії з учнями, то можна побачити в цьому деяку спільність, незважаючи на різні особистісні якості педагогів. Тому говорять про стиль педагогічного спілкування як індивідуально- типові особливості взаємодії вчителя і учнів. У стилі знаходять відображення особливості комунікативних можливостей вчителя і учнів, характер їхніх стосунків, а також творча індивідуальність педагога. Щодо якостей, які визначають стиль спілкування педагога, то тут виділяють ставлення його до дітей та вміння управляти учнівським колективом.

Ставлення вчителя до дітей Н А. Березовій та Я.Л. Коломийський [4, с. 31-32] визначили як активно- позитивне, пасивно-позитивне та негативне.

Активно-позитивне ставлення вчителя до учнів (доброзичливість, співучасть, співпереживання, вимогливість у поєднанні із зацікавленістю) викликає в учнів довіру, прагнення до співробітництва. Педагог, для якого властиве пасивно-позитивне ставлення до дітей, вважає, що лише вимогливість та суто ділові стосунки можуть забезпечити успіх у навчанні. Взаємини його з учнями мало емоційно забарвлені, що збіднює спілкування і гальмує творчий розвиток учнів. Негативне ставлення до учнів (як би воно не виявлялося, ситуативно чи постійно)

 

 

породжує недовіру і замкнутість учнів, а то й лицемірство, нещирість, брутальність.

Залежно від ставлення до учнів педагог обирає стиль керівництва діяльністю учнів: авторитарний, ліберальний або демократичний.

Авторитарний — стиль диктату, коли учень розглядається як пасивний виконавець. Головні форми взаємодії: наказ, вказівка, інструкція, догана, висміювання. У взаємодії вчитель може розраховувати на предметний результат, але психологічний клімат не буде сприятливим: не розвивається ініціатива, відповідальність, самостійність, гальмується становлення колективізму, зростає тривожність.

Ліберальний стиль виявляється у невтручанні, низькому рівні вимог, формальному розв'язанні проблем. Робота йде на самоплив, виховний процес некерований. Результати праці низькі.

Демократичний — стиль, який ґрунтується на глибокій повазі до особистості кожного, на довірі, в його основі— орієнтація на самоорганізацію, самоуправління особистості і колективу. Педагог, що обрав демократичний стиль, спирається на думку колективу, прагне донести мету діяльності до свідомості кожного учня і підключити всіх до активної участі в обговоренні питань. Основні засоби взаємодії: заохочення, порада, інформація, координація, що розвиває в учнів упевненість у собі, самостійність. У цьому разі не можна відразу розраховувати на високий предметний результат. Проте оскільки формується почуття відповідальності, підвищується творчий тонус, поступово розвивається здатність свідомо та ініціативно працювати, то тим самим забезпечується стабільний результат праці і закладається міцне підгрунття розвитку особистості.

Взявши за основу соціально-етичні установки та способи їх виявлення в організації діяльності учнів, В.А.Кан-Калик [б, с. 97-100] виділяє п'ять основних стилів педагогічного спілкування.

 

Спілкування на підставі захоплення спільною творчою діяльністю. Воно ґрунтується на активно- позитивному ставленні до учнів, закоханості у справу, що передається дітям, співроздумах та співпереживаннях у процесі виконання цікавих і корисних справ.

Спілкування на основі дружнього ставлення.

Цей стиль базується на особистісному позитивному сприйнятті учнями вчителя, який виявляє приязнь, повагу до дітей. Це позитивний стиль спілкування, проте слід прагнути до залучення учнів до спільного пошуку, співтворчості, остерігатися перетворення дружніх взаємин на панібратські.

Спілкування-дистанція. В основі має обмеження спілкування формальними стосунками. Педагог, якому властивий даний стиль, може мати позитивне ставлення до дітей, але при організації діяльності він ближчий до авторитаризму. В класі може бути нібито прекрасна дисципліна, висока успішність, проте у моральному вихованні — значні прогалини. Дистанція між учителем і учнем повинна бути. Вона залежить від рівня авторитету вчителя, є показником його провідної ролі. Проте це не головний критерій стосунків.