Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Принципи, прийоми та операції педагогічного впливу




Перш ніж говорити про конкретні прийоми педагогічного впливу, треба вказати на те, що відбір цих прийомів повинен бути чітким і педагогічно виправданим. Вимоги до прийомів педагогічного впливу, тобтопринципи педагогічного впливу сформулювала Е.Ш. Натанзон [9, с. 11-27]:

- педагогічний оптимізм;

- повага до вихованця;

- розуміння душевного стану учня;

- розкриття мотивів і зовнішніх обставин здійснених вчинків;

- зацікавленість у долі вихованця.

Їй також належить спроба класифікації прийомна педагогічного впливу, тобтоспособів організації певної педагогічної ситуації, у якій на основі відповідних закономірностей у школярів виникають нові думки і почуття, які збуджують їх до позитивних вчинків, до подолання своїх недоліків [9, с. 7]. В основу класифікації Е.Ш. Натанзон поклала ті почуття, які виникають у школярів при застосуванні прийомів. Перша група прийомів коригує поведінку учнів на основі виникнення позитивних почуттів: радості, вдячності, поваги, довіри до вчителя, віри у власні сили. їх назвали створюючими прийомами, бо вони сприяють розвитку нових позитивних якостей. Це такі прийоми, як переконування; навіювання; заохочення; доброта, увага і піклування; обхідний рух (прийом, пов'язаний із захистом вихованця від звинувачення колективу); прохання; показ умінь і переваг вчителя; активізація потаємних почуітів дитини; опосередковування (досягнення бажаної зміни в

 

поведінці учня не прямою вказівкою, а через якусь проміжну ланку, висунення умови, виконавши яку, учень зможе задовольнити свої потреби, інтереси, бажання); фланговий підхід (не засудження проступку, а активізація почуттів, які приведуть до позитивної поведінки); пробудження гуманних почуттів; виявлення засмучення; моральна підтримка і зміцнення віри у власні сили; організація успіху у навчанні; довіра; залучення у цікаву діяльність; моральна вправа (створення ситуації, в якій учень обов'язково виявить ту чи іншу позитивну моральну рису).

Друга група прийомів допомагає виправити поведінку, активізуючи переважно такі почуття, як: сором, незручність, розчарування, засмучення, жаль, каяття. Ці прийоми названо гальмівними, бо вони сприяють подоланню негативних якостей. До них відносяться: паралельна педагогічна дія (вплив на вихованця через колектив); наказ; ласкавий докір; натяк; удавана байдужість; іронія; розвінчання; удавана недовіра; виявлення обурення; засудження; покарання; попередження; збудження тривоги про можливе покарання. Гама нових почуттів і думок може розвиватися у вихованців і внаслідок застосування такого прийому, як вибух. Він не належить до жодної групи, але може відбутися як при використанні створюючих, так і гальмівних прийомів.

Дана класифікація, звичайно, не могла вмістити всю палітру прийомів педагогічного впливу. Російський педагог Н.Є. Щуркова окремо виділяє групу прийомів етичного захисту, що дають можливість учителю зберегти власну гідність, моральний рівень спілкування й захиститися від аморальної поведінки учня, яка провокує на аморальність учителя: наївний подив, питання на відтворення, підставлення мотиву, посилання на особливості характеру, протиставлення переваг вихованця його вчинку [12, с. 163]. Московські педагоги [7, с. 5-60] виділяють цілу низку прийомів педагогічного впливу, які допомагають ініціювати в дитині прагнення працювати над собою. Це такі

 

прийоми, як: авансування (оголошення достоїнств учня, яких він ще не виявив, але обов'язково виявить у майбутньому); великодушне вибачення (удаване вибачення недостойного вчинку у зв'язку з нездатністю учня в даний момент усвідомити здійснене); витіснення (усунення негативного прояву через залучення учня до діяльності); ігнорування (фіксація несприятливого стану учня, яка зовні інструментується як непомічання того, що відбувається); надання права на вільний вибір (підкреслення права учнів на вільний вибір, але розкриття при цьому можливих наслідків, різних варіантів вибору); концентрація на позитивному (зняття несприятливого стану через зосередження на позитивному чи в самому учневі, чи в інших людях та предметах); залишення наодинці з самим собою (не засудження поведінки чи конкретного вчинку, а надання можливості підлітку самому розібратися у скоєному); педагогічний паліатив (тимчасова уступка, непомічання порушень соціальних норм чи часткове їх допущення, але підготовка учнів до того, щоб у майбутньому не допускати таких порушень); пауза (спеціальне переривання мовлення у спілкуванні з ким-небудь); придушення (жорстке припинення і обмеження дій школяра з метою запобігання тим діям, які можуть нанести шкоду); підміна мотиву (прийом, який підсвідомо використовують шляхетні люди: за проступками вони завжди бачать позитивні мотиви); санкціонування (надання права на виявлення несприятливого стану — апатії, нудьги, смутку — на певний обмежений час); створення ситуації успіху, жарт.

Слід пам'ятати, що всі ці (та інші, не описані тут) прийоми вчитель може використовувати лише творчо, в залежності від того, як складуться обставини, від стану учнів, стосунків між ними, ставлення до вчителя, змісту подій та ін.

Варто ще раз нагадати, що педагогічний вплив — це стан взаємодії. А взаємодія двох суб'єктів можлива лише тоді, коли кожен із них транслює своє „Я". Педагогу

 

це зробити легше, бо він має більший досвід спілкування. Учневі ж треба допомагати у набутті такого досвіду, демонструючи йому зразки правильного особистісно- ціннісного ставлення до навколишнього світу.

Така демонстрація включає три основні ключові операції педагогічного впливу [13, с. 45-493:

- Я-висловлювання;

- позитивна підтримка (ти-висловлювання);

- безумовність норми.

Реалізація„Я-висловлювання" пов'язана з оголошенням вчителем свого стану і ставлення до вчинку чи дії учня як явища. Для цього вчителю треба навчитися бачити за рядовою подією життєве явище, тобто виробити філософський погляд на звичайний предмет. Наприклад, троянду можна асоціювати з коханням, олівець розглядати як засіб пізнання, мило — як символ чистоти і здоров'я і т.п.

„Я-висловлювання" починається словами: „Я завжди...", „Мені завжди...", „Мене завжди...".

Ось як це виглядає практично:

- хлопчик кинув з підвіконня вазон — "Я завжди засмучуюсь, коли гине краса";

- юнаки 11 класу прийшли напередодні 8 березня до школи в білих сорочках і галстуках — „Мені завжди приємно бачити елегантних людей";

- однокласник продає товаришам фотографії, зроблені

під час святкового вечора — „Я завжди ціню в людях підприємливість" чи „Мені завжди незручно, коли я бачу, як дружба підміняється грошово-товарними відносинами". Варто надавати перевагу таким "Я-висловлюванням", які підкреслюють позитивні риси учнів, створюючи таким чином сприятливу атмосферу спілкування.

Друга ключова операція —позитивна підтримка —має на меті оголошення рис учня, пояснення можливих позитивних мотивів вчинку. Інколи цю операцію

 

називають „Ти — висловлювання". Якщо вчитель не бачить позитивних моральних якостей учня, то він може взяти до уваги його фізичні дані. Покажемо це на прикладах:

- учень запізнився на урок — „У тебе такі швидкі ноги

- учень скаржиться на однокласника — "Ти так гостро переживаєш несправедливість";

- учень не виконав домашнього завдання — „Ти, напевне, забув вдома зошит".

Застосовуючи "Ти-висловлювання", треба пам'ятати про комунікативну поведінку, слідкувати, щоб міміка і жести відповідали словам. „Я-висловлювання" має переваги перед „Ти-висловлюванням". Розглянемо ситуацію. Учень не підготувався до уроку. Якщо ми використаємо „Ти-висловлювання" (на зразок „Чому ти дозволяєш собі прийти на урок не підготовленим?", учень здебільшого, на свій захист висловлюється так: „Чому я не готовий? Я готувався". Який результат ми маємо! Зауваження відкинуте, сподівання на пробудження почуття сорому не виправдалося. Це тому, що „Ти-висловлювання" містить, хоча й у прихованій формі, елемент звинувачення, яке змусило учня оборонятися, спричинює конфлікт, що починається у зв'язку не з проблемою (треба вчитися), а зі ставленням педагога, формою його висловлювання.

У подібній ситуації доцільна нейтральніша форма — „Я-висловлювання" (наприклад, „Мене розчарувала твоя відповідь..."). Тепер співрозмовник готовий слухати вас, не відчуваючи конфронтації, негативних емоцій [12, с. 160-161].

Завершуючи логіку педагогічного впливу, необхідно зорієнтувати його на вироблення ставлення учня через третю ключову операцію— безумовність норми. Вона має на меті розкриття перед школярами соціально і особистісно значущих доказів на користь етичних вимог, тобто того, що дасть дотримання тієї чи іншої норми людям взагалі, оточуючим і конкретній людині — учневі.

 

Наприклад:

- учитель звертається до чергових із проханням витерти дошку, але у відповідь чує: „Ми не малювали!" Вчитель продовжує: „Нам усім буде складно розібратись у новому матеріалі без малюнків і схем, у тому числі й вам";

- учитель повідомляє про самостійну роботу, діти заперечують, не хочуть писати, і вчитель говорить: „Якби люди кожен раз пасували перед труднощами, то людство давно загинуло б. Працюйте — долайте самі себе, свої лінощі...".

У практиці роботи вчителя з дітьми ці три операції зливаються, утворюючи цілісний вплив, який інтегрує у собі педагогічне спілкування (позитивна підтримка), педагогічну оцінку (Я-повідомлення) і педагогічну вимогу (безумовність норми). Наявність усіх трьох елементів у одному акті педагогічного впливу забезпечує переведення учня на позицію суб'єкта.







Дата добавления: 2015-10-12; просмотров: 5270. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2019 год . (0.003 сек.) русская версия | украинская версия