Механізм діафрагмально-реберного дихання.

1. Діафрагма скорочується, опускається донизу; грудна порожнина розширюється у повздовжньому напрямку; наповнюється нижня частина легень; випинається верхня частина живота.

2. Внаслідок активної дії міжреберних м'язів розширюється грудна клітка; об'єм грудної порожнини збільшується у горизонтальному напрямку;

3. За рахунок підтягування нижніх стінок живота (скісних м'язів) утворюється опора для діафрагми; повітря частково переміщується із середньої і нижньої частини легень у верхню, що сприяє заповненню повітрям усього об'єму легень.

Техніка дихання вдосконалюється внаслідок тренування діафрагмально-реберного дихання, м'язів „мовленнєвого" поясу, організованого видиху.

Крім енергетичної, мовний апарат має ще дві системи: генераторну і резонаторну. Енергетична система забезпечує швидкість потоку повітря і його кількість, яка подається до органів фонації і необхідна для утворення звуку. Голос утворюється в результаті проходження повітря (на фазі видиху) через гортань. Голосові зв'язки змикаються і розмикаються, виникає звук. При проходженні через щілини в ротовій порожнині звуки діляться на тональні і шумові. Тому генераторна система — це голосові зв'язки і артикуляційний апарат. Третя складова голосоутворення — резонатори:верхній (головний) і нижній (грудний). Вони служать для підсилення і забарвлення звуку.

До голосу педагога висуваються особливі вимоги. Він має характеризуватися силою (напруженість, інтенсивність); злетністю (здатність виділятися на фоні інших звуків, зберігати звучність у великому приміщенні); багатством тембрального забарвлення, широким діапазоном, гнучкістю (здатність легко і швидко змінюватись за висотою, силою, тривалістю звучання й тембром).

Порушення голосу вчителя може бути спричинене надмірним щоденним мовленнєвим навантаженням,

невмінням користуватися голосовим апаратом, недотриманням правил гігієни голосу, вродженою слабкістю голосового апарату. Гігієна голосу полягає в дотриманні педагогом певних умов роботи в школі: забезпеченні режиму мовчання, часу для голосового спокою (через 3-4 години роботи), уникненні монотонного мовлення, використанні засобів виразності, збереженні голосу від застуди, проведенні вологого прибирання у класах, дотриманні режиму харчування тощо.

Дикція — це чітка вимова звуків, слів, фраз, є фундаментом професійного звучання мовлення вчителя.

її роль: допомагати учням правильно сприйняти мовлення педагога, слугувати прикладом мовлення для учнів, забезпечувати створення позитивного іміджу вчителя (вади дикції можуть бути об'єктом негативного ставлення дітей).

Тут можуть стати в пригоді висловлювання й поради К. Станіславського: „Коли в деяких людей від млявості і недбальства слова злипаються в одну невиразну масу, мені уявляється осіння сльота й бездоріжжя, де все зливається в тумані... Як клапани дешевого інструмента поганої фабрики, мої губи не досить щільно змикаються. Вони пропускають повітря, у них погане прошліфування. Через це приголосні не мають необхідної чіткості й чистоти... Треба зрозуміти, яким положенням рота, губ, язика утворюються правильні приголосні звуки... Ми повинні стежити за тим, щоб постійно говорити правильно й красиво. Тому раджу вам уже на перших двох курсах раз і назавжди покласти край елементарним вимогам дикції і звуку"; [17, с. 69-77].

У роботі з удосконалення дикції важливо знати будову мовного апарату й особливості функціонування окремих його органів. До органів артикуляції належать: губи, язик, щелепи, зуби, тверде і м'яке піднебіння, маленький язичок, гортань, задня стінка глотки (зів), голосові зв'язки. З них тренуванню піддаються язик, губи, м'яке піднебіння, маленький язичок і нижня щелепа.

Удосконалення дикції пов'язано передусім із відпрацюванням артикуляції — руху органів мовлення. Артикуляція — дія мовного апарату, внаслідок якої утворюються окремі звуки. Узгоджена й енергійна робота всіх м'язів, що беруть участь у мовленнєвому процесі, забезпечує ясність і чистоту мовлення.

Недоліки дикції можуть бути органічного походження: вади язика (коротка вуздечка — перетинка під язиком, яка не дає можливості чітко вимовляти звук [р]), надто високе піднебіння (утруднення під час вимовлення приголосних), великі щілини між зубами (що ускладнює вимову шиплячих і свистячих приголосних). При недоліках органічного походження навчально-тренувальні вправи зазвичай неефективні, потрібне медичне втручання.

Недоліки неорганічного походження — наслідок неуважності дорослих до мовлення дитини вдома і в школі. До таких недоліків належать гаркавість, гугнявість, сюсюкання, шепелявість, млявість або неясність мовлення, скоромовка, вимова „крізь зуби", „з'їдання" окремих приголосних, закінчень слів. Поради щодо того, як позбутися неорганічних вад, містить книжка Б. Буяльського „Поезія усного слова" [2, с. 26- 27, 33-36].