Пантоміміка вчителя

Пантоміміка — це виражальні рухи всього тіла або окремої його частини, пластика тіла. Вона допомагає виокремити у зовнішності головне, малює образ.

Пантомімічний образ вчителя — візуальний його портрет, який створюється поглядом, посмішкою, пластичністю і темпоритмом рухів, його красою і

 

 

гармонійністю. Зверніть увагу на вчителя, який натхненно пояснює урок. Як органічно злито у нього рухи голови, шиї, рук!

У пластиці тіла вчителя велике значення мають жести — рухи рук.

На думку деяких дослідників, жест несе у виступі біля 40% інформації. З цим твердженням можна погодитися або не погодитися, але спробуйте під час виступу тримати руки „по швах", забувши про жест, ви зразу відчуєте „дерев'яну" сухість голосу, скованість думок. „ Руки — очі тіла";, стверджував Е.Б.Вахтангов. А К.С. Станіславський підкреслював: „Руки висловлюють думку";.

Е.М. ільїн називає руку вчителя „головним технічним засобом"; [5, с. 27].

Жест педагога має бути органічним і стриманим, без різких широких вимахів і гострих кутів. Перевага надається округлій і скупій жестикуляції.

За допомогою пальців можна пояснити нюанси, показати розміри предметів, вказати на будь-що, підкреслити важливість сказаного. Не забувайте, що руками можна попросити дітей сісти, приготуватися уважно слухати, починати працювати, відпочивати і т. ін. Лев Кассіль, описуючи вчительку, наголошував: „Рухи у неї були м'якими, неспішними, округлими, і, коли вона пояснювала урок у класі, діти слідкували за кожним порухом руки вчительки, і рука співала, рука пояснювала все, що залишалося незрозумілим у словах"; [7, с. 97].

Основні вимоги до жестів: невимушеність, стриманість, доцільність. Варто враховувати, що жести, як і інші рухи корпуса, найчастіше випереджують висловлювану думку, а не йдуть за нею.

Для ефективного мовленнєвого впливу дуже важливі вміння педагога виражати пластикою тіла певні ставлення і стани, а також транслювати деяку частину інформації та впливати на створення комфортної для сприйняття атмосфери. Жодна, навіть найідеальніша

 

 

фігура не може зробити людину красивою, якщо їй бракує вміння триматися, підтягнутості, зібраності. І арна, виразна постава педагога передає внутрішню іідність. Пряма хода, зібраність свідчать про мгіевненість педагога у своїх силах, водночас ігорбленість, опущена голова, млявість рук — про шіутрішню слабкість людини, її невпевненість у собі. І арна постава від природи — рідкість. Найчастіше — це результат занять спортом, виконання спеціальних вправ, застосування окремих прийомів [1, с. 124].

Учитель мусить виробити манеру правильно стояти перед учнями на уроці (ноги на ширині 12-15 см, одна нога трохи висунута вперед).Усі рухи і пози повинні бути позначені витонченістю і простотою. Естетика пози не припускає поганих звичок: похитування вперед-назад, тупцювання, манери триматися за спинку стільця, крутити в руках сторони» предмети, почісувати голову, потирати носа, триматись за вухо.

Варто виділити вміння вчителя приймати „відкриту позу";: стояти обличчям до класу, не схрещувати рук (схрещені руки — це захисна поза, що свідчить про небажання людини спілкуватися), зменшити дистанцію, що створює ефект довіри. „Відкрита поза" сприяє встановленню контакту з дітьми, оскільки весь зовнішній вигляд педагога говорить про прагнення та готовність до співпраці.

Слід звернути увагу на ходу, адже вона також несе інформацію про стан людини, її здоров'я, настрій. Ми легко розрізнюємо ходу людини молодої і літньої. Прикро, коли молодий учитель ступає, як стара, квола людина, а симпатична тендітна вчителька — як солдат. У К.С. Станіславського є рекомендації, як виробити „летючу" ходу, гарну поставу [17, с. 445-464].

Рекомендуються рухи вперед і назад по класу, а не в боки. Крок уперед підсилює значущість інформації, сприяє зосередженню уваги аудиторії. Відступаючи назад, той, хто говорить, нібито дає можливість слухачам розслабитися.

 

 

Під час передачі інформації велике значення має баланс „діагоналі" та „вертикалі". „Діагональ" — це легкий нахил тулуба вперед, до якого звертаються люди у спілкуванні один з одним, коли повідомляють щось важливе та значуще для них, а в конфіденційній розмові нахиляються до вуха співрозмовника та переходять на шепіт. „Діагональ" сприймається як відвертість і тому у спілкуванні з дітьми педагогу ніяк не обійтися без неї, особливо під час трансляції найбільш складної для сприйняття і розуміння інформації. Завершивши своє повідомлення, педагог надає аудиторії можливість „перевести дух", відпочити, продумати почуте. Для цього він замінює „діагональ" на „вертикаль" (пряме положення тіла), що демонструє тимчасовий відхід від розмови.