ПЕДАГОГІЧНА Й АКТОРСЬКА МАЙСТЕРНІСТЬ

А.С. Макаренко зауважував, що педагогічна майстерність полягає і в постановці голосу вихователя, і в умінні керувати своїм обличчям, в мистецтві тону, погляду, повороту, в умінні стояти, сидіти, підвестися з стільця, підвищити голос, усміхнутись. „Я став справжнім майстром тільки тоді, — писав він, — коли навчився говорити „іди сюди" з 15-20 відтінками, коли навчився давати 20 нюансів на обличчі, в постаті, і в голосі"; [ 9, с. 247].

Нерідко педагогічне мистецтво ототожнюють з театром одного актора (монотеатром), акторсько- режисерським мистецтвом, особливо коли йдеться про спілкування вчителя з учнями, про вплив учителя у процесі педагогічної взаємодії. Відомий театральний режисер В.І. Немирович-Данченко розмірковував: „Мистецтво актора складне до надзвичайності, і дані, за допомогою яких актор оволодіває глядачами, різнобічні: заразливість, особиста чарівність, правильність інтуїції, дикція, пластичність, краса жесту, здатність до характерності, праця, любов до справи, смак тощо"; [11, с. 355].

Основні точки дотику педагогічного і театрального мистецтва:

1. опора на загальні принципи (естетика — етика — техніка): виконання як вчителем, так і актором високого духовного призначення (надзавдання, за К.Станіславським), моральність поведінки, постійне вдосконалення своєї техніки;

2. єдність творця, матеріалу й інструменту в одній особі: і актор, і вчитель є творцями своєї діяльності, залучають до творчості інших (глядачів і учнів), конструюють самостійно розмовний матеріал для виступу чи уроку, основним інструментом для обох є власний організм (голос, зовнішність, пластика тощо);

 

 

3. публічність, регламентованість і колективний характер діяльності,

4. використання в педагогічній сфері театральних термінів:

сценарій (уроку чи виховного заходу), кульмінація, експозиція, зав'язка тощо;

5. використання вправ із галузі театральної педагогіки для розвитку спостережливості й уяви, уміння володіти своїм організмом, психікою, емоціями, впливати на аудиторію, зачаровувати її, переконувати, заставляти співпереживати.

Відомий теоретик театру, режисер і педагог К.С.Станіславський розробив цілісну систему підготовки актора, багатьма ідеями й елементами якої можна скористатись для розвитку і педагогічної майстерності. Вона описана К. Станіславським у працях „Моє життя у мистецтві" та „Робота актора над собою".

Система Станіславського ґрунтується на п'яти принципах:

- життєвої правди;

- ідейної спрямованості (вчення про надзавдання);

- дії — основи переживання і матеріалу для творчості;

- органічності творчості;

- втілення в образ.

Кожен з цих принципів характерний і для педагогічної діяльності. Принцип життєвої правди — це педагогічний принцип зв'язку навчання та виховання з життям, з участю школярів у суспільно корисній громадській діяльності, спрямованій на поліпшення навколишнього світу.

У педагога, як і в актора, є загальне надзавдання,яке виявляється у його ставленні до діяльності, розумінні громадянського її призначення, часткові надзавдання, які формулюються при осмисленні певного предмета чи теми уроку, а також ситуативні надзавдання, які виникають у різних практичних ситуаціях. Є в учителя і наднадзавдання — це велика життєва мета, якій він присвячує всього себе. На думку Ш.Амонашвілі_! соціальна місія педагога — бути творцем сенсу,

 

 

стверджувати людське в людині, допомагати їй підніматися над собою.

Мистецтво актора — це мистецтво сценічної дії. Дія — це вольовий акт людської поведінки, єдність фізичного і психічного. Що є первинним: фізичне чи психічне? Як викликати емоції і почуття, адже вони виникають невимушено, часом всупереч нашій волі. К.Станіславський пропонує для вироблення уміння викликати в себе потрібні емоції використовувати метод фізичних дій. Він вчить: не чекайте впливу почуття, дійте! Почуття прийде само. Видатний театральний педагог пропонує контролювати виникнення необхідного стану, запам'ятовувати цей процес і через відповідні дії при необхідності викликати цей стан.

Педагогічну дію поєднує з театральною їхня органічність, що спрямовує процес творчості за законами самої природи. Тобто і актор, і педагог повинен бачити, слухати, мислити, переживати по- справжньому, а не уявлятися такими, що мислять, переживають, діють. Вони, особливо, педагог, мають бути природними в умовах публічного спілкування. Майстерність перевтілення в художній образ необхідний як актору, так і педагогу. „Справжній артист змушує глядачів забути, хто він є насправді... Артист на сцені належить не собі, а своєму герою... Професія вчителя в цьому сенсі більш складана. Він також належить, але не тим людям, які мають спільну назву „глядач", а дітям, які для нього позначені конкретними характерами", стверджує Ш. Амонашвілі. І виводить педагогічну заповідь „Даруй себе дітям!"; Перевтілення педагога не потребує зовнішніх атрибутів: зачісок, костюмів. Воно здійснюється у внутрішньому плані. Педагог перевтілюється в учня. „Артистизм педагога виявляється в тому, що він займає позицію учня, дивиться на світ його очима і підвищує його до засвоєння ним думок, почуттів, ставлень, оцінок" [2, с. 24].

Можливе і перевтілення вчителя в літературного героя. Але необхідно пам'ятати, що гра лише частина

 

 

педагогічної техніки. Навіть у грі педагог залишається в рамках існуючого.

Система К.С. Станіславського має три розділи:

— цілі діяльності (визначення ролі актора і його функцій у суспільстві);