Суть, особливості і функції педагогічного спілкування

Важливо пам'ятати, що характер взаємин у системі "вчитель-учень" досить сильно впливає на результативність педагогічного процесу. Про це свідчить педагогічна практика, підтверджують спеціальні дослідження. Найважливішим засобом для встановлення стосунків між учителем і учнем є педагогічне спілкування. Психолог А.А.Леонтьєв дав таке визначення цього поняття:

"Педагогічне спілкування — це процес спілкування вчителя і учнів на уроці і поза ним, який має певні педагогічні функції і спрямований на оптимізацію навчальної діяльності школярів та відносин між педагогом і учнями і всередині учнівського колективу (8, С. 3)

 

 

Уміння налагодити спілкування з учнями — професійна риса вчителя. Звідси і особливості педагогічного спілкування — те, що відрізняє вчителя у спілкуванні з учнями від його спілкування з людьми поза професійною діяльністю.

1. Учителю в процесі спілкування належить провідна роль. Саме від нього залежить, як складуться взаємини з учнями, успішність чи неуспішність цього процесу.

2. Вплив учителя на учнів завжди є виховуючим, тобто таким, що сприяє формуванню в учнів тих чи інших якостей і рис.

3. Професійний характер спілкування вимагає постійного аналізу побудованої системи взаємин з учнями для запобігання помилок у здійсненні педагогічного впливу.

Сучасна педагогіка і психологія виходять із необхідності будувати педагогічну взаємодію на суб'єкт - суб'єктних началах, тобто на визнанні учня суб'єктом педагогічного процесу, його права на власну думку, позицію, на готовності бачити і розуміти його, при необхідності підтримати погляди учня. Познайомтесь ближче з роботою вчителів-новаторів, вдумайтесь лише у назви книг: „Здрастуйте, діти" (Ш.А. Амонашвілі), „Мистецтво спілкування" (Є.М. Ільїн), „Точка опори" (В.Ф.Шаталов), „Коли легко навчатись" (С.М.Лисенкова). Всі вони свідчать про те, що вчитель йде назустріч дитині, прислухається до її думки, і разом вони йдуть уперед.

Залежно від того, реалізовано принцип суб'єкт- суб'єктної чи суб'єкт-об'єктної взаємодії, спілкування постає як функціонально-рольове або особистісно- орієнтоване [12, с. 115].

Функціонально-рольове спілкування вчителя — суто ділове, стандартизоване, обмежене вимогами рольової позиції.

Особистісно-орієнтоване спілкування вчителя передбачає виконання нормативно заданих функцій з виявом особистого ставлення, почуттів. Основна мета

 

 

учителя при такій організації стосунків — розвиток учнів.

У підручнику "Педагогічна майстерність" [12, с. 115] дається психологічний портрет особистісно- орієнтованого вчителя:

- він відкритий і доступний для кожного учня, не викликає страху в дітей, даючи їм можливість висловити свої думки і почуття, відвертий у своїх поглядах;

- демонструє дітям цілковиту до них довіру, не принижує їхньої гідності; щиро цікавиться життям учнів, не байдужий до їхніх проблем, справедливий;

- виявляє емпатійне розуміння — бачення поведінки учня його ж очима, вміє „постояти в чужих черевиках", відчуваючи внутрішній світ дитини;

- надає учням реальну допомогу.

Повноцінне педагогічне спілкування є поліфункціональним. Воно реалізує такі функції, як:

1. обмін інформацією (інформаційну);

2. співпереживання (експресивну);

3. пізнання особистості;

4. самоствердження (усвідомлення учнем свого „Я");

5. організація взаємодії.

Обмін інформацією і почуттями реалізує комунікативний бік спілкування, пізнання особистості і самоствердження — перцептивний, а організація взаємодії — інтерактивний.

Особистісно-орієнтоване спілкування має забезпечити ще й такі функції педагогічної взаємодії [13, с. 50-51]:

- відкриття дитини на спілкування (створення умов для психологічної розкутості);

- „співучасть" з дитиною у педагогічному спілкуванні (виявлення прихильності, інтересу, надання допомоги;

- „підвищення" дитини в педагогічному процесі

 

 

(стимулювання її ціннісних новоутворень). 1.2. Структура педагогічного спілкування

Структуру педагогічного спілкування В.А. Кан- Калик розглядає у відповідності з логікою педагогічного процесу і виділяє такі його основні етапи [6, с. 27]: прогностичний етап (моделювання майбутнього спілкування з класом); „комунікативна атака"; (організація спілкування на початку взаємодії); управління спілкуванням в ході педагогічного процесу; аналіз здійсненої системи спілкування і моделювання наступної діяльності.

На першому етапі вчителю важливо виділити основні завдання майбутнього спілкування на основі вивчення класу і окремих учнів. На думку В.А. Кан- Калика, програма комунікативної підготовки до спілкування має містити [6, с. 28-29]: згадування позитивних моментів спілкування, уявлення того, як клас і окремі учні сприймуть вас і ваше викладення матеріалу, організацію спільної діяльності, продумування варіантів взаємодії. На цьому етапі важливими є прогностичні здібності вчителя.

На другому етапі важливе уміння вчителя швидко залучати клас до роботи: володіння технологією оперативного орієнтування — співставлення уявної моделі спілкування із наявною обстановкою, корекція цієї моделі; привернення уваги до себе,використання при цьому різних варіантів: мовного, рухово-знакового, змішаного, паузи; „зондування душі об'єкта"; (К.С. Станіславський), тобто прагнення зрозуміти емоційний стан учнів, настрій, рівень тривожності. Тут особливо важливі перцептивні здібності вчителя, уміння правильно сприймати учня.

Найважливіший третій етап — управління спілкуванням.

Саме він надає спілкуванню професійно- педагогічної спрямованості, ініціатором спілкування має бути вчитель. Варто запам'ятати кілька правил,

 

 

які оптимізують взаємодію [12, с. 123]:

- формуйте почуття „ми", демонструйте спільність поглядів;

- встановлюйте особистісний контакт; як візуальний, так і мовний та кінестетичний;

- демонструйте власне ставлення (усмішкою, інтонацією, мімікою, пантомімікою, зміною дистанції);

- показуйте яскраві цілі спільної діяльності;

- передавайте своє розуміння внутрішнього стану учнів; виявляйте до них інтерес;

- створюйте ситуації успіху.

Це допоможе вам подолати бар'єри спілкування,перш за все соціальний, який виникає внаслідок різного соціального статусу вчителя і учня. Крім того, бар'єри можуть бути фізичними {"стіл вчителя), гностичними (недоступність пояснення матеріалу вчителем), психологічними (страх перед класом, перед можливістю допустити фактичну чи методичну помилку, відсутність контакту, неспівпадання установок, звуження функцій спілкування, негативна установка на клас, наслідування тощо).

Епіцентром педагогічного спілкування є викладення вчителем навчального матеріалу. Важливо пам'ятати при цьому, що залежно від орієнтації (особистісна чи рольова) та активності його учасників воно може розвиватися за двома основними типами: як діалогічне або як монологічне. У авторитарного вчителя переважає монолог: вказівка, інструкція, настанова, роз'яснення. Особистісно орієнтований педагог, що прагне до майстерності, опановує ведення діалогу. Основні ознаки діалогічного педагогічного спілкування автори книги "Педагогічна майстерність" [12, с. 205-208] детермінують таким чином: 1. Визначення рівності особистісних позицій, відкритість і довіра партнерів. Ця ознака є сутністю суб'єктних стосунків. Така рівність забезпечується спільним пошуком, спільним

 

 

аналізом, спільним виправленням помилок, включенням учнів у процес формування оцінних суджень щодо їхньої поведінки та пошуку шляхів самовиховання.

· Домінанта педагога на співрозмовникові і взаємовплив

поглядів.

З практики відомо, що вчитель може зосереджувати свої інтереси на певних об'єктах, власних вимогах, потребах справи, інтересах колег і на потребах учнів. Гуманізація педагогічної взаємодії полягає у наданні переваги інтересам розвитку учнів, при діалозі — у зосередженості на співрозмовникові, в центрі уваги вчителя має бути учень, його мета, мотиви, точка зору, рівень підготовленості до діяльності. А це зумовлює і готовність вчителя змінювати свої наміри, свої думки відповідно до реакції співрозмовника.

· Модальність висловлювання і персоніфікація повідомлення.

Можна говорити „вважається...", „кажуть..." і тим самим знеособлювати судження. Спілкування-діалог передбачає персоніфіковану манеру висловлювання („я вважаю...") і модальність як суб'єктивно-особистісне ставлення педагога до інформації.

· Поліфонія взаємодії і надання вчителем розвиваючої допомоги.

Поліфонія у взаємодії передбачає можливість для кожного їі учасника викладу своєї позиції. Розвиваюча допомога — це надання можливості кожному самостійно вирішувати свої проблеми, докладаючи при цьому власні зусилля.

· Двоплановість позиції педагога у спілкуванні.

У процесі професійного спілкування педагог веде діалог не лише з партнером, а й з самим собою: активно входячи у взаємодію, він водночас аналізує ефективність втілення власного задуму. Це дає йому змогу зберегти ініціативу у спілкуванні, дотримуватись надзавдання в педагогічній дії і перебудуватися під час діалогу.

Важливий момент управління спілкуванням — це отримання зворотного зв'язку. Уміння уважно слухати

 

 

учнів, встановлювати з ними візуальний контакт допомагає вчителю визначити рівень засвоєння навчального матеріалу, відчути загальну атмосферу уроку, настрій дітей, їхню готовність до взаємодії, забезпечити позитивний психологічний клімат.

На четвертому етапі педагогічного спілкування головним є аналіз здійсненої системи спілкування та успішного моделювання нової. Це етап самокорегування — співвіднесення мети, засобів, результатів взаємодії, визначення своїх помилок, пошук шляхів їх усунення.