Загальна характеристика гарантій прав на землю

Термін гарантія походить від французького garantie – забезпечення, який часто використовується для позначення способу забезпечення законодавчих або договірних зобов’язань, прав та обов’язків. Гарантії широко відомі усій системі вітчизняного законодавства. Це пов’язано із тим, що без способів забезпечення законодавчих вимог не можна розраховувати на їх високу ефективність. Розділ V Земельного кодексу присвячений гарантіям прав на землю, в якому йдеться про законодавчі гарантії.

Гарантії прав на землю мають свої фактичні засади, які надають їм реальний характер. Реальність гарантій заснована на наявності земельного фонду країни. Без наявності земельних ресурсів правовими засобами не можна реально гарантувати права на землю. Проте не слід принижувати і значення юридичних гарантійна прав на землю. Про їх важливість свідчить, наприклад, відсутність права приватної власності на землю у радянський період при наявності земельного фонду країни.

Юридичні гарантії прав на землю, що передбачені в Земельному кодексу, засновані на конституційних нормах. Такою нормою є ст. 13 Конституції, за якою земля та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону. Держава забезпечує захист прав всіх суб’єктів права власності і господарювання та соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом.

За ст. 14 Конституції земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Важливим є положення ст. 55 Основного закону країни, за якою кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Гарантії прав на землю, які закріплені в Земельному кодексу, можна розглядати у широкому розумінні. Так, закріплення права власності на землю та права землекористування, умов та порядку передачі чи набуття земельних ділянок або підстав припинення прав на землю шляхом викупу або примусового відчуження земельної ділянки, можна розглядати в якості загальних законодавчих гарантій. Вони охоплюють усю сферу передбачених прав та покладених обов’язків відносно землі, як природного об’єкту та конкретної земельної ділянки.

На відміну від загальних юридичних гарантій прав на землю, у розділі V Земельного кодексу закріплені конкретні гарантії прав на земельні ділянки. Вони охоплюють лише сферу здійснення захисту суб’єктивних прав на землю та прав, які випливають з них. Перш за все це стосується захисту права власності на землю, відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, вирішення спорів щодо здійснення зазначених прав, відповідальності за їх порушення тощо. Тому у даному випадку можна говорити про гарантії прав на землю у вузькому розумінні. До такого висновку призводить та обставина, що у змісті зазначеного розділу в основному йдеться про захист прав на земельні ділянки фізичних та юридичних осіб.

Висловлена думка не означає, що права держави або територіальних громад, а також їх органів, установ і підприємств на землю менш гарантовані. Вони також потребують відповідних гарантій, особливо в умовах різноманіття права власності на землю і поширення орендного землекористування у період переходу до ринкових відносин та утворення багатоукладної економіки. У зв’язку із цим слід зазначити, що традиційна необмежена гарантованість їх земельних прав втратила своє приоритетне значення і в сучасних умовах не діє.