Правове забезпечення відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам

Важливою гарантією прав власників землі та землекористувачів є відшкодування заподіяних їм збитків у порядку та на умовах, які передбачені нормами глави 24 Земельного кодексу. Вони, як норми про захист земельних прав також мають свої конституційні підстави, які засновані на ст. 66 Конституції, за якою кожен зобов’язаний відшкодовувати завдані ним збитки. У загальному юридичному розумінні заподіяні збитки є розповсюдженою цивільно-правовою категорією. Так, за змістом ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу, під збитками розуміються понесені витрати, втрата або пошкодження майна, а також неодержанні доходи, які були би одержані, якби зобов’язання було виконано належним чином.

У земельному законодавстві відсутнє визначення збитків, у зв’язку із чим доводиться використовувати цивільно-правове розуміння збитків. Проте у чинному земельному законі визначені підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Так, за ст. 156 Земельного кодексу, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

В наведеній земельно-правовій нормі міститься перелік підстав відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, включаючи орендарів земельних ділянок. При цьому у своїй більшості підстави та порядок їх здійснення передбачено Земельним кодексом. Так, перелік підстав вилучення (викупу) земельних ділянок та порядок такого вилучення (викупу) встановлений ст. ст. 146 – 151; тимчасове зайняття земель для інших видів використання, наприклад, зайняття земель для проведення розвідувальних робіт, передбачено ст. 97, тимчасове зайняття земель у порядку користування земельним сервітутом закріплено в нормах глави 16, а наслідки тимчасового самовільного зайняття земельних ділянок визначені у ст. 212; встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок врегульовано главою 18; погіршення якості земель оцінюється за даними державного земельного кадастру, зокрема стан якості ґрунтів оцінюється в порядку бонітування відповідно до ст. 199; приведення земель у стан, непридатний для використання, наприклад, стан техногенно забруднений, деградований або малопродуктивний стан, закріплено у главах 27 – 28; неодержанні власником землі або землекористувачем доходи за час тимчасового невикористання ними земельної ділянки внаслідок правомірних або протиправних дій державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних або фізичних осіб, відшкодовуються за правилами відшкодування втраченої вигоди.

За ст. 440 Цивільного кодексу, шкода, заподіяна особі або майну громадянина та установи, підлягає відшкодуванню у повному обсягу, за винятком випадків, передбачених законодавством. Однак за змістом наведеної цивільно-правової норм слід відрізняти шкоду, заподіяну винними протиправними діями та безвинними правомірними діями. Шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом. Такі випадки передбачені ст. 156 Земельного кодексу, але перелічені у ній підстави відшкодування збитків можна віднести як до правомірних, так і протиправних дій або бездіяльності. Так, вилучення або викуп земельної ділянки є правомірною дією, тим не менше тягне за собою обов’язки відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

Відшкодування правомірної шкоди регулюється лише земельним законодавством, проте відшкодування протиправної шкоди передбачено не тільки земельним, а й цивільним та екологічним законодавством у тій частині, яка не покривається нормами земельного законодавства. Власникам землі та землекористувачам мають бути відшкодовані будь-які заподіяні збитки, якщо інше не передбачено чинним законодавством. Тому перелік підстав відшкодування заподіяних збитків, передбачений у наведеній земельно-правовій нормі не є вичерпним.

Наведений висновок підтверджується прикладом відшкодування екологічної шкоди, заподіяної землевласникам та землекористувачам. Екологічна шкода має свої особливості, які визначені екологічним законодавством. Вона може мати місце у разі забруднення земель, погіршення їх якості, порушення природних екологічних зв’язків на конкретній земельній ділянці тощо. Земельно-правова шкода не завжди є екологічною, наприклад, шкода, заподіяна власнику землі чи землекористувачу вилученням або викупом земельної ділянки не є екологічною. У таких випадках не порушуються екологічні зв’язки і не відбувається погіршання якості земельної ділянки.

Слід відзначити, що відповідно до ст. 69 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, екологічна шкода відшкодовується, як правило, у повному обсязі, без застосування норм пониження розміру стягнення, зокрема – ст. 454 Цивільного кодексу. Вона підлягає стягненню незалежно від сплати збору за забруднення навколишнього середовища, наприклад, за розміщення відходів на земельній ділянці. Збитки землевласників та землекористувачів, заподіяні внаслідок виконання угоди про розподіл продукції, підлягають відшкодуванню у порядку, визначеному ст. 29 Закону “Про угоди про розподіл продукції” від 14 вересня 1999 року. При цьому, згідно ч. 5 ст. 68 Закону “Про охорону навколишнього природного середовища”, застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє від компенсації екологічної шкоди.

Відносно неекологічної шкоди, заподіяної землевласнику або землекористувачу необхідно звернути увагу на те, що відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ” № 13 від 25 грудня 1996 року[1], у виняткових випадках може застосовуватися передбачене ст. 454 Цивільного кодексу зменшення розміру відшкодування. При цьому право на відшкодування таких збитків мають тільки власники земельних ділянок та юридично оформлені землекористувачі. Адже згідно ст. 212 Земельного кодексу збитки, заподіяні особам, які самовільно зайняли земельну ділянку, відшкодуванню не підлягають. Навпаки, такі особи зобов’язані відшкодувати збитки власнику земельної ділянки або землекористувачу. Це звертається увага у п. п. 13 та 17 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України. Більше того, згідно п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 26 січня 1990 року “Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи”[2], у випадках, коли за час самовільного використання земельної ділянки правопорушником за це одержані прибутки, які недоодержані землевласником або землекористувачем, то на користь останніх підлягають стягненню фактично одержані правопорушником прибутки.

Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам слід відрізняти від відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. Відповідно до ч. 4 ст. 207 Земельного кодексу вони підлягають компенсації незалежно одне від одного. Зазначені види відшкодування відрізняються не тільки за своїми змістом, а й за суб’єктами, яким вони відшкодовуються. У першому випадку збитки відшкодовуються власникам землі та землекористувачам, а у другому – втрати відшкодовуються місцевим радам. На це, зокрема звертається увага в п. 14 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду Україні від 25 грудня 1996 року.

Відповідно до Порядку визначення втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затвердженого урядовою постановою[3], відшкодування таких втрат не є видом правової відповідальності. Вони, як правило застосовуються за правомірні дії, та за своєю природою є економічними заходами. За вимогами земельного закону місцевим радам компенсуються втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, які нанесені внаслідок того, що земельна ділянка не використовується для виробництва сільськогосподарської продукції або лісогосподарського виробництва.

Згідно п. 8 роз’яснення Вищого Арбітражного Суду України № 02-5/215 від 1 квітня 1994 року “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди”, збитки є грошовим вираженням шкоди. У зв’язку з цим на відшкодування земельно-правових збитків поширюються загальні правила про відшкодування шкоди, що встановлені цивільним законодавством. Такий висновок випливає з п. 5 зазначеного роз’яснення та п. п. 15 і 16 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи”, відповідно до яких при вирішенні питань відшкодування земельно-правової шкоди слід керуватися правилами земельного законодавства. Стосовно питань, не врегульованих земельним або екологічним законодавством, слід керуватися відповідними нормами цивільного законодавства, а також роз’ясненням Вищого Арбітражного Суду України № 02-5/744 від 27 червня 2001 року “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища”.