Право і правопорядок.

Правопорядок є неодмінним атрибутом держави.

Проблема порядку завжди стояла в центрі уваги філософсько-правовій думці. Хаос, порядок і безлад розглядалися як відносини, зв'язки. Порядок припускає наявність стійких і необхідних зв'язків, утворюючих стійкі системи. Безлад це порушення, зміна окремих зв'язків системи. Хаос це повне зникнення стійких і необхідних зв'язків, руйнування системи, її дезорганізація.

Держава покликана для того, щоб створити умови для стійкості соціальної системи, ліквідації безладу, формування кращого порядку.

Ще І.А. Ільін відзначав, що «...порядок життя, визнаний кращим, визнається кращим не тільки для кого-небудь окремої, одиничної людини, але і для всіх людей, що володіють особливими попереджувальними властивостями, наприклад для учених, для робочих, для урядовців і так далі» Ильин И.А. Общее учение о праве и государстве // Соч.: в 10 т. М., 1994. Т. 4. С. 51..

Порядок є людині як об'єктивно існуюче, стійке, таке, що повторюється відношення. У суспільстві порядок підтримується за допомогою норм, звичаїв, традицій.

Норма – це правило, що забезпечує певний стандарт поведінки, що має статус цінності в даному співтоваристві.

Норма підтримується певними санкціями заохоченнями або покараннями. Залежно від сфери функціонування виділяють соціальні, моральні і правові норми.

Соціальні норми це правила мирного співжиття і співпраці, громадський порядок. Моральні норми регулюють поведінку людей з позицій «добра» і «зла». Правові норми регулюють поведінку людей з позицій «законного» і «незаконного», це загальнообов'язкові правила поведінки, встановлені або санкціоновані державою і забезпечені його примусовою силою.

Існують також норми етикету, тобто конкретні правила поведінки в певній ситуації: за столом, в театрі, в гостях і тому подібне

Все різноманіття норм служить основою порядку і правопорядку в суспільстві, пронизує всі суспільні відносини.

На певному етапі розвитку людського суспільства соціальні, моральні і правові норми проявили себе в звичаях. Так, наприклад, в Європі звичай був основним джерелом права аж до XVI ст.

Звичай це, з одного боку, суспільні відносини, що мають на увазі дотримання правив, а з іншою форма дій людей, що історично склалася, закріплена в суспільній свідомості і поширена в суспільстві, повторюється в схожих обставинах. У звичаї належне і суще співпадають, а соціальні, моральні і правові норми функціонують в єдності.

Звичай регулює повсякденну реальність суспільства, тобто виробничі відносини, взаємини між людьми, правила духовного життя.

З часом з'являється і така норма звичаю як справедливість, що розуміється як рівноправ'я, відновлення порушеної рівноваги (наприклад, «око за око») або рівність в розподілі.

На певному ступені розвитку суспільства з'являється правовий звичай.

Правовий звичай, що історично склався в певному суспільстві (або місцевості) правило поведінки, яка узята під охорону державою і забезпечено силою його примушення.

Звичаї, закріплені законами держави, як правові норми стають звичаєвим правом. Його прикладами служать «Закони XII таблиць», «Російська правда», «Салічна правда».

Важливе значення в підтримці соціального порядку мають традиції, оскільки суспільство формується не тільки людьми, що живуть зараз, але і спадщиною попередніх поколінь.

Традиція це збереження певних матеріальних і духовних цінностей, а також передача багатьох життєво важливих норм, що упорядковують суспільне життя.

Самі традиції носять суперечливий характер. Вони можуть грати як прогресивну роль, так і регресивну, тобто бути гальмом прогресивного розвитку, вести до безладу.

Суспільні відносини регулюються правом і важливим моментом, що характеризує цю регуляцію, є правопорядок.

Правопорядок заснований на праві така впорядкованість суспільних відносин, яка виражається в правомірній поведінці їх учасників.

Стан правопорядку, тобто домінуючий спосіб його буття, залежить від характеру динамічної рівноваги між взаємодіючими соціальними суб'єктами. Власне, існування правопорядку і викликано необхідністю підтримки певної рівноваги між ними, а саме:

· перешкодили стихійно виникаючих відхилень від правових норм в поведінці соціальних суб'єктів;

· своєчасного виправлення самих правових норм;

· передбачення і оптимального дозволу соціальних конфліктів (класових, етнічних, міждержавних, сімейних, вікових і ін.).

Правопорядок це організація суспільного життя, направлена на гармонізацію, узгодженість суспільних відносин. Правопорядок це владні відносини, соціальна дія права, де держава прагне забезпечити свої інтереси.

Суспільство прагне підтримувати соціальний порядок і правопорядок як його елемент. Неухильне проходження закону в повсякденній реальності один з шляхів досягнення порядку в суспільстві.

Про правову свідомість, правовому менталітеті неможливо адекватно судити, не з'ясувавши, що таке правова культура.

Питання для самоконтролю:

1. Розкрійте природно-правовий підхід до розуміння права.

2. Розкрійте позитивістський підхід до розуміння права.

3. Назвіть основні відмінності між природним і позитивним правом.

4. Розкрійте співвідношення права і закону.

5. Як реалізується право в державі?

6. Що таке владний потенціал, і який його зв'язок з правом?

7. Який механізм зв'язку влади і права?

8. Що таке «порядок» як об'єктивне явище?

9. Яку роль грають норми у встановленні правопорядку?

10.Як пов'язані з порядком звичаї, вдачі, традиції?

11.Що таке культура?

12.Яке місце правової культури в системі культури?

Література:

1. Бутенко А.П. Общественный прогресс и его критерии. — М., 1980.

2. Вала Л. Об истинном и ложном благе. О свободе воли. — М., 1989.

3. Злобин Н.С. Культура и общественный прогресс. — М., 1999.

4. Ильин И.А. Общее учение о праве и государстве // Соч.: в 10 т. — М., 1994. — Т. 4.

5. Ильин И.А. О сущности правосознания // Соч.: в 10 т. — М., 1994. — Т. 4.

6. Ильин И. А. Пути России. — М., 2007.

7. Кудрявцев В.Н. О правопонимании и законности // Государство и право. — 1994. — № 3.

8. Лукашева Е.А. Права человека и культура. — М., 1979.

9. Нерсесянц В.С. Право и закон: их различие и соотношение // Вопросы философии. — 2006. — № 5.

10.Ницше Ф. Воля к власти. — Харьков, 2004.

11.Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. — М., 1992.

12.Пригожин И.Р., Стенгерс И. Порядок из хаоса. — М., 1986.

13.Философия права: учебник / под ред. О.Г. Данильяна. — М., 2005. — С. 211—230.

14.Швейцер А. Культура и этика. — М., 1991.

15.Шопенгауэр А. Мир как воля и представление. — М., 1992.

16.Юрчук В.С. Философия права: курс лекций. — М., 2008.