Законодавства про працю та про охорону 11 страницаУкраїна також є учасницею значного числа двосторонніх міждержавних угод щодо регулювання відносин у галузі праці й соціальній сфері. Так, у 1993 р. укладено угоду "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян Російської Федерації і України, що працюють за межами своїх держав", у 1996 р. аналогічну угоду укладено між урядами України та Республіки Білорусь, у 1997 р. укладено угоду між урядом України та урядом Чеської Республіки про взаємне працевлаштування громадян України та громадян Чеської Республіки. 164 Конвенції Міжнародної організації праці, ратифіковані Україною: 1. Конвенція МОП № 29 про примусову чи обов'язкову пра 2. Конвенція МОП № 47 про скорочення робочого часу до со 3. Конвенція МОП № 100 про рівну оплату чоловіків і жінок 4. Конвенція МОП № 10 про мінімальний вік допуску дітей 5. Конвенція МОП № 11 про право на асоціацію та об'єднан 6. Конвенція МОП №15 про мінімальний вік допуску під 7. Конвенція МОП № 16 про обов'язковий медичний огляд 8. Конвенція МОП № 52 про щорічні оплачувані відпустки, 9. Конвенція МОП № 58 про мінімальний вік дітей для допус
10. Конвенція МОП № 59 про мінімальний вік дітей для прийо 11. Конвенція МОП № 60 про вік дітей для прийому їх на 12. Конвенція МОП № 77 про медичний огляд дітей і підлітків 13. Конвенція МОП № 78 про медичний огляд дітей і підлітків 14. Конвенція МОП № 79 про обмеження нічної праці дітей і 165 15. Конвенція МОП № 87 про свободу асоціації і захист пра 16. Конвенція МОП № 90 про нічну працю підлітків у промис 17. Конвенція МОП № 98 про застосування принципів права 18. Конвенція МОП № 103 про охорону материнства, 1952 р. 19. Конвенція МОП № 45 про застосування праці жінок на під 20. Конвенція МОП № 95 про охорону заробітної плати, 1949 р. 21. Конвенція МОП № 111 про дискримінацію в галузі праці 22. Конвенція МОП № 112 про мінімальний вік для прийнят
23. Конвенція МОП № 14 про щотижневий відпочинок на 24. Конвенція МОП № 106 про щотижневий відпочинок в 25. Конвенція МОП № 115 про захист трудящих від іонізую 26. Конвенція МОП № 120 про гігієну в торгівлі та установах, 27. Конвенція МОП № 122 про політику в галузі зайнятості, 28. Конвенція МОП №23 про репатріацію моряків, 1926 р. 29. Конвенція МОП № 27 про зазначення ваги важких ванта 30. Конвенція МОП №32 про захист від нещасних випадків 31. Конвенція МОП № 69 про видачу судовим кухарям свідоцтв 32. Конвенція МОП № 73 про медичний огляд моряків, 1946 р. 166 33. Конвенція МОП № 92 про приміщення для екіпажу на 34. Конвенція МОП № 108 про національне посвідчення осо 35. Конвенція МОП № 113 про медичний огляд рибалок, 1959 р. 36. Конвенція МОП № 116 про частковий перегляд конвенцій, 37. Конвенція МОП № 119 про постачання машин захисними 38. Конвенція МОП № 123 про мінімальний вік допуску на під 39. Конвенція МОП № 124 про медичний огляд молодих лю 40. Конвенція МОП № 126 про приміщення для екіпажу на 41. Конвенція МОП № 138 про мінімальний вік для прийнят 42. Конвенція МОП № 142 про професійну орієнтацію та про 43. Конвенція МОП № 149 про зайнятість і умови праці та 44. Конвенція МОП № 160 про статистику праці, 1985 р. (ра 45. Конвенція МОП № 133 про приміщення для екіпажу на 46. Конвенція МОП № 147 про мінімальні норми на торговель
47. Конвенція МОП № 144 про тристоронні консультації 48. Конвенція МОП № 2 про безробіття, 1919 р. (ратифікова 167 49. Конвенція МОП № 154 про сприяння колективним пере 50. Конвенція МОП № 158 про припинення трудових відно 51. Конвенція МОП № 156 про рівне ставлення і рівні мож 52. Конвенція МОП № 105 про скасування примусової праці, 53. Конвенція МОП № 187 про заборону та негайні заходи 54. Конвенція МОП № 132 (переглянута у 1990 р.) про опла 55. Конвенція № 140 про оплачувані відпустки, 1974 р. (рати Контрольні запитання і завдання 1. Визначте поняття і назвіть особливості міжнародно-пра 2. Що являє собою Міжнародна організація праці (МОП)? Які її цілі і завдання? 3. Дайте характеристику конвенцій і рекомендацій МОП у 4. Які конвенції і рекомендації МОП ратифікувала Україна? 5. Назвіть акти Ради Європи та Європейського Союзу, які
1. Міжнародно-правове регулювання праці та його джерела. 2. Міжнародна організація праці, ЇЇ структура, основні напря 3. Всесвітні міжнародні стандарти прав людина в галузі 4. Європейська соціальна хартія — джерело соціальних стан Глава 7 ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ ТА ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ
1. Гусов К.Н., Курилишин ММ. Международно-правовое регу 2. Иванов СА. Применение конвенций МОТ в России в пере 3. Киселев И.Я. Трудовое право в условиях рыночной экономи 4. Права человека. Учеб. для вузов / Под ред. Е.А. Лукаше- 5. Чанишева ГЛ. Колективні відносини у сфері праці: теоре-
7.1. Поняття зайнятості, категорії зайнятого населення і державні гарантії у сфері зайнятості Проблеми забезпечення повної зайнятості в державі та боротьби з безробіттям належать до найбільш складних і таких, що важко розв'язуються. Ці проблеми мають місце у всіх державах світу, у тому числі й у розвинутих країнах із ринковою економікою. Економісти виділяють природне (безробіття як природний продукт економічного розвитку), фрикційне (короткочасні пошуки та очікування роботи) та структурне (незбіг попиту і пропозиції на робочу силу внаслідок змін у структурі споживчого попиту) безробіття. Розрізняють також офіційне безробіття, яке враховує осіб, зареєстрованих державною службою зайнятості, і приховане (реальне) безробіття. За світовими стандартами критичною межею вважається рівень безробіття у 8—10 %. Перевищення такого міжнародного стандарту є негативною ознакою стану економіки країни, котрий розглядається як такий, що може мати небезпечні соціальні наслідки. У країнах ЄС налічується більше 20 млн безробітних. Рівень зайнятості становить близько ЗО % працездатного населення. Наявність безробіття також характерна для країн, які перебувають у трансформаційному періоді переходу від соціалістичного 170 адміністрування до ринкової економіки. Наприклад, у колишніх соціалістичних країнах на середину 1994 р. налічувалася майже 10-мільйонна армія "зайвих" людей, з яких 7,5 млн — у державах Центральної і Східної Європи, 1,9 млн — у країнах СНД і 0,16 млн — у країнах Балтії. 40 % безробітних не мали роботи понад 12 місяців. За рівнем безробіття Україна перевищує середньоєвропейські показники і показники окремих країн з перехідною економікою. Найбільш гострою є ситуація в невеликих містах і населених пунктах, швидко зростає безробіття серед сільського населення. Різними залишаються показники і по регіонах країни. За даними Світового банку реальне безробіття в Україні сягнуло ЗО %, а в деяких регіонах Західної України і в Криму — 50 % (Праця і зарплата. — 1999. — № 8. — Квітень). Ці дані збігаються з даними, отриманими українськими експертами. Так, за даними Науково-дослідного центру зайнятості населення і ринку праці в 1998 р. "нерегламентований прибуток" отримували 6—8 млн осіб, або 20—27 % працездатного населення. У 1996 р. у стані прихованого безробіття перебувало майже 3,4 млн осіб. Корисно звернути увагу на те, що показники безробіття визначаються двома способами. За методологією МОП показник безробіття — це відносний показник, який характеризує ступінь нереалізованого пропонування робочої сили на ринку праці. Він визначається як відношення (у відсотках) чисельності безробітних віком 15—70 років до чисельності економічно активного населення зазначеного віку (зайняті та безробітні у визначенні МОП). Саме такий спосіб застосовується у світовій практиці, оскільки дає змогу з'ясувати реальний стан зайнятості. За таким показником рівень безробіття у 2001 р. в Україні дорівнював 11,2. За другим способом показник безробіття відображає частку осіб, які перебувають на обліку в державній службі зайнятості та мають статус безробітного, в загальній чисельності працездатного населення. За таким показником рівень безробіття в Україні у 2001 р. дорівнював 3,68. Відносини щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування регулюються Законами України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (2000 p.), 171 "Про зайнятість населення" (1991 p.), КЗпП України (розділ Ш-А "Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників"), значним числом постанов Кабінету Міністрів України, нормативними наказами Міністерства праці та соціальної політики, а також соціально-партнерськими угодами і колективними договорами. Велике значення у формуванні державної соціальної політики у сфері зайнятості відіграють програмні документи, зокрема: Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року, затверджені Указом Президента України від З березня 1999 р. № 958/99 (Офіційний вісник України. — 1999. — № 31); Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року, затверджені Указом Президента України від 24 травня 2000 p.; Державна програма зайнятості населення на 2001—2004 роки, затверджена Законом України від 7 березня 2002 р. (Праця і зарплата. — 2002. — № 17). Слід врахувати, що Україною ратифіковано дві Конвенції МОП у сфері зайнятості — Конвенцію МОП № 2 про безробіття 1919 р. (ратифіковано на 4 лютого 1994) і Конвенцію № 122 про політику в галузі зайнятості 1964 р. (ратифіковано на 29 травня 1968). Водночас МОП прийняла ще низку конвенцій і рекомендацій у цій сфері, які не ратифіковано Україною. До таких належать: Конвенції № 34 про платні бюро найму 1933 р. (переглянуто в 1949 р. Конвенцією № 96), № 44 про допомогу особам, які є безробітними з незалежних від них обставин 1934 p., № 88 про організацію служби зайнятості 1948 p., № 96 про платні бюро з найму (переглянута 1949 p.), № 168 про сприяння зайнятості та захист від безробіття 1988 p., N° 181 про приватні агентства зайнятості 1997 р. Питанням зайнятості і працевлаштування присвячено низку статей Європейської соціальної хартії (переглянутої). Головною вимогою Хартії є забезпечити реальне здійснення права людини на працю і вважати основним завданням держави досягнення й підтримання високого і стабільного рівня зайнятості, маючи метою досягнення повної зайнятості. До обов'язків держави у справі забезпечення права громадян на зайнятість і працевлаштування належать такі: створити спеціальні служби для працевлаштування і підтримувати цю діяльність на належному рівні; забезпечити необхідну професійну орієнтацію, навчання і перенавчання працівників; надавати послуги у цій сфері безкоштов-
Закон України "Про зайнятість населення" відіграв важливу роль не лише у становленні державної служби працевлаштування, а й у легальному визначенні поняття безробітного і встановленні певного набору державних гарантій для населення України у цій сфері. Безробіття на теренах СРСР існувало легально до 1930 p., а згодом було ліквідовано за допомогою обов'язкового залучення усього працездатного населення до праці. І хоча реально певна кількість безробітних була завжди, все ж безробіття як соціальне явище є характерним саме для країн із ринковою економікою, і з переходом України до формування ринкових відносин ця проблема постала перед державою у всій своїй складності. Незважаючи на значні зусилля, рівень безробіття в Україні залишається високим. У ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення" зайнятість визначається як діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі. Згідно з ч. З ст. 1 Закону в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: — працюючі за наймом на умовах повного або неповного ро — громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, вклю — обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в — які проходять службу в Збройних Силах України, Службі 173 них відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу; — які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підви — працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебува Потрібно врахувати, що цей перелік не є вичерпним, оскільки в ст. 1 встановлено, що законодавством України можуть передбачатися й інші категорії зайнятого населення. Отже, слід відрізняти поняття "зайнятість" і "працевлаштування". До зайнятого населення належать не лише трудящі, а й ті, що навчаються або перебувають на військовій службі тощо. Законодавством встановлено державні гарантії зайнятості населення, які поділяються на основні, тобто такі, що мають загальний характер і стосуються всього населення, і додаткові — встановлені для окремих категорій населення. Закон України "Про зайнятість населення" встановлює такі основні державні гарантії права на вибір професії та виду діяльності. Держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні: а) добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності; б) захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи; в) безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку; г) компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість; д) виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством; є) безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою матеріальної допомоги; є) виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю; ж) включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю 174 та матеріальної допомоги по безробіттю до загального трудового стажу; з) надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам — випускникам державних навчальних закладів держави, раніше заявлених підприємствами, установами, організаціями.
Суттєвою державною гарантією соціального захисту громадян на випадок безробіття є створення в Україні спеціальної системи соціального страхування. Ці відносини регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (Відомості Верховної Ради (ВВР). — 2000. — № 22. — Ст. 171); зі змінами, внесеними згідно із Законами №2213-111 від 11 січня 2001 р. (ВВР. — 2001. — № 11. — Ст. 47), № 2980-ІИ від 17 січня 2002 р. Цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (14 січня 1998 р.), визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Закон передбачає систему різних видів соціального забезпечення застрахованим та деяким іншим категоріям громадян на випадок безробіття. Для фінансування таких виплат утворено спеціальний орган — Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Законом також передбачено додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення. Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі: а) жінкам, які мають дітей віком до шести років; б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів; в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям 175 (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу; г) особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам — 53 років); д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування. Для працевлаштування зазначених категорій громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 осіб до 5 % загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості (ст. 5). Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (від 21 березня 1991 p., із змінами і доповненнями) встановлено спеціальні гарантії щодо забезпечення інвалідів робочими місцями. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності й господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 осіб — у кількості одного робочого місця. Керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку. Згідно з Положенням про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і установах робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578 (зі змінами і доповненнями), броня — ця кількість робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту; квота робочих місць — це закріплена норма робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості, у відсотках до кількості робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту. У разі відмови в прийнятті на роботу громадянам з числа вказаних категорій у межах установленої броні з підприємств, установ і організацій державна служба зайнятості стягує штраф за
У разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств, установ і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ І організацій. 7.2. Державна служба зайнятості та її повноваження У забезпеченні зайнятості населення беруть участь державні органи двох видів: загальні й спеціальні. Окрім того, посередницькі функції щодо працевлаштування населення виконують суб'єкти підприємницької діяльності. Загальне керівництво державним працевлаштуванням і його організацію покладено на Міністерство праці та соціальної політики України та його органи на місцях. Спеціальним органом працевлаштування виступає державна служба зайнятості, яка складається з Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських, районних, міжрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення. До складу професійної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи та організації, підпорядковані службі зайнятості. Відповідно до ст. 19 Закону України "Про зайнятість населення" державна служба зайнятості: аналізує і прогнозує попит і 177 пропозицію на робочу силу, інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці; консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення; веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; подає допомогу громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ і організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників; організує при необхідності професійну підготовку і перепідготовку громадян тощо. Державна служба зайнятості має право: —одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно —розробляти і виносити на розгляд місцевих державних ад —направляти для працевлаштування на підприємства, в уста
|
Теми рефератів
Література
но; забезпечувати рівність можливостей і заборону дискримінації; приділяти особливу увагу працевлаштуванню соціально незахищених верств населення, зокрема інвалідів, тривало безробітних, підлітків, жінок та ін.
Державні органи забезпечують публікацію статистичних даних та інформаційних матеріалів про пропозиції та попит на робочу силу, можливості працевлаштування, професійної підготовки і перепідготовки, професійної орієнтації і соціально-трудової реабілітації (ст. 4 Закону "Про зайнятість населення").
кожну таку відмову в 50-кратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ і організацій, які створюють робочі місця для цих категорій понад встановлену квоту.
