Законодавства про працю та про охорону 12 страница

—укладати за дорученнями підприємств, установ і організацій
всіх форм власності договори з громадянами при їх працевлаш­
туванні з попереднім (у разі потреби) професійним навчанням,
оплатою вартості проїзду, добових, а також подавати допомогу при
переїзді на нове місце проживання та роботи за рахунок коштів
підприємств, установ і організацій;

—в установленому законодавством порядку подавати грома-

178

дянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по без­робіттю, припиняти і відкладати їх виплати;

— вносити пропозиції до державних адміністрацій, виконавчих
органів відповідних місцевих рад про зупинення строком до 6 мі­
сяців рішень підприємств про вивільнення працівників у разі
ускладнення їх наступного працевлаштування з одночасною част­
ковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних
цією відстрочкою, в порядку, визначеному законодавством України;

— стягувати з підприємств, установ і організацій, незалежно
від форм власності, суми прихованих або знижених обов'язко­
вих зборів та недоїмок до Державного фонду сприяння зайня­
тості населення;

— компенсувати до 50 % витрат підприємствам, установам і
організаціям на перепідготовку працівників, які підлягають ско­
роченню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці,
за умови їх працевлаштування.

З уведенням у дію з 1 січня 2001 р. Закону України "Про за­гальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" правове становище державної служби зайнятості змі­нилося. Згідно зі ст. 12 цього закону функції виконавчої дирекції Фонду покладаються на органи державної служби зайнятості. Директор Державного центру зайнятості центрального органу виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики та його заступники є відповідно керівником та заступниками виконав­чої дирекції Фонду. Керівник виконавчої дирекції Фонду вхо­дить до складу правління Фонду з правом дорадчого голосу.

Виконавча дирекція Фонду організовує виконання рішень правління Фонду та забезпечує дотримання законодавства Украї­ни про страхування на випадок безробіття, діє від імені Фонду та підзвітна йому в межах та порядку, передбачених статутом Фонду.

Функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду поклада­ються на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості.

Виконавча дирекція Фонду та її робочі органи: ведуть реєстр платників страхових внесків; провадять збір страхових внесків; здійснюють оперативне розпорядження фінансовими ресурсами Фонду в межах затвердженого бюджету; виплачують забезпечен-

ня та надають соціальні послуги, передбачені цим Законом; кон­тролюють правильність нарахування, своєчасність сплати стра­хових внесків, а також витрат за страхуванням на випадок без­робіття; представляють інтереси Фонду в судових та інших орга­нах; представляють Фонд у взаємовідносинах з органами держав­ної влади та органами місцевого самоврядування, підприємства­ми, установами, організаціями, об'єднаннями громадян з питань соціального захисту, а також органами соціального страхуван­ня на випадок безробіття зарубіжних країн, міжнародними орга­нізаціями, діяльність яких пов'язана із захистом соціальних прав людини; готує та подає на розгляд правління Фонду: пропозиції щодо вдосконалення законодавства про обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття; пропозиції щодо розміру страхових внесків на наступний рік; проект бюджету та звіт про виконання бюджету Фонду; пропозиції щодо розміру резерву коштів Фонду; звіт про діяльність.

У питаннях працевлаштування діяльність державної служби зайнятості є посередницькою між громадянами, які звернулись до неї за допомогою, та підприємствами, установами, організаці­ями, її направлення є обов'язковими для підприємств лише щодо осіб, категорій громадян, зазначених у ст. 5 Закону України "Про зайнятість населення", а також інвалідів. Щодо інших громадян, які мають направлення служби зайнятості, то підприємства, уста­нови, організації вправі відмовити їм у прийнятті на роботу. Але така відмова має бути обґрунтованою, оскільки ст. 22 КЗпП міс­тить одну з найважливіших гарантій трудових прав працівни­ків — заборону необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу.

Законом України "Про зайнятість населення" передбачено й можливість відмови підприємства, установи і організації у прий­нятті на роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені. Закон не містить причин такої відмови. На практиці це можуть бути різні обставини: зміни в організації виробництва і праці (реорганізація, перепрофілювання, скорочення чисельності або штату працівників тощо), простої, скорочення обсягів виробниц­тва та ін. Згідно з ч. З ст. 20 Закону підприємства, установи й організації в разі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені, відшкодовують державній службі зайнятості всі витрати, пов'язані з працевлаштуванням, професій­ною підготовкою, перепідготовкою, виплатою допомоги по безро-

180

біттю та матеріальної допомоги по безробіттю. Одержані кошти спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соці­ального страхування на випадок безробіття.

Підприємства, установи, організації, незалежно від форм влас­ності, а також їх посадові особи зобов'язані сприяти проведен­ню державної політики зайнятості. До таких обов'язків належать організації: професійної підготовки, перепідготовки, підвищен­ня кваліфікації працівників, а також професійного перенавчан­ня тих, хто підлягає вивільненню з виробництва; працевлашту­вання осіб, направлених службою зайнятості, на робочі місця в рахунок визначеної квоти (броні); інформація працівників про наявність вакантних місць (посад), у тому числі з неповним ро­бочим часом; створення додаткових робочих місць.

Усі підприємства зобов'язані зареєструватись як платники зборів до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; щомісяця надавати інфор­мацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад), використання працівників з режимом неповного робочого часу, про простій підприємства, про всіх прийнятих працівників відпо­відно до форм державної статистики (див. Інструкцію зі стати­стики чисельності працівників, зайнятих у народному госпо­дарстві України, затверджену наказом Міністерства статистики України від 7 липня 1995 р. № 171 (Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодав­ства і юридичної практики України. — 1997. — № 11—12. — С. 200—219).

Встановлено такі строки для надання відомостей: дані про наступне вивільнення працівників мають надаватися за два міся­ці до вивільнення, а про проведене вивільнення — у 10-денний строк після вивільнення. За неподання таких відомостей або по­рушення термінів стягується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого працівника (ст. 20 Закону Украї­ни "Про зайнятість населення").

 

7.3. Правові питання організації працевлаштування державною службою зайнятості

До державної служби зайнятості за сприянням у працевлаш­туванні мають право звертатися всі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом або у вільний від навчання час. Послуги служби зайнятості для гро­мадян безоплатні.

Незайняті громадяни (в тому числі особи, які здійснюють до­гляд за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом у віці до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичної установи потребує стороннього догляду), інваліди і пенсіонери, які звер­таються до державної служби зайнятості за сприянням у пра­цевлаштуванні, підлягають реєстрації в цій службі. Зайняті гро­мадяни, які бажають змінити професію або місце роботи, праце­влаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час і звернулися до державної служби зайнятості, підлягають обліку.

Стосовно іноземних громадян діють такі правила. Іноземці й особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, ма­ють рівні права з громадянами України щодо реалізації права на працю і працевлаштування. Ті ж іноземці та особи без гро­мадянства, які прибули в Україну на визначений термін, одер­жують право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

У разі використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу в п'ятде-сятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів гро­мадян (ст. 8 Закону України "Про зайнятість населення").

З цього правила є виняток. Працевлаштування в Україні іно­земців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціаль­ністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюєть­ся без отримання дозволу на працевлаштування. Це положення передбачено у Законі України "Про угоди про розподіл про-

182

дукції" від 14 вересня 1999 р. Зокрема, ст. 35 цього Закону вста­новлює, що прийняття (наймання) працівників інвестором (у тому числі іноземним) на території України для потреб угоди про розподіл продукції здійснюється шляхом укладення з ними тру­дового договору (контракту), який за формою та змістом пови­нен відповідати законодавству України про працю. Працевлаш­тування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється без отримання дозволу на працевлаш­тування. Громадяни України, які працювали в зарубіжних краї­нах, у тому числі країнах СНД, у державній службі зайнятості реєструються як такі, що шукають роботу, на загальних підста­вах. Законодавством передбачено загальний і спеціальний поря­док реєстрації осіб, які шукають роботу.

Реєстрація та облік громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, здійснюється державною службою зайня­тості за місцем постійного проживання (постійної або тимчасо­вої прописки) за умови пред'явлення паспорта і трудової книж­ки, а у разі потреби — військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють, а іноземних громадян і осіб без громадянства — тільки за наявності постійного проживання. Окремі категорії громадян, вказані в п. 4 Положення про поря­док реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги з безробіття, а також умови подання матеріальної допомоги в період професій­ної підготовки та перепідготовки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. №578 (Пра­ця і зарплата. — 1998. — № 10. — Травень), зобов'язані пред'я­вити й інші документи. Наприклад, випускники вищих навчаль­них закладів, підготовка яких здійснювалася за державним за­мовленням, котрим відмовлено у прийнятті на роботу за місцем призначення, подають направлення на роботу і скріплену печат­кою замовника довідку про відмову в працевлаштуванні або довідку про самостійне працевлаштування; особи, які отримують пенсію відповідно до законодавства України, — пенсійне по­свідчення або посвідчення інваліда і т. ін.

Для визначених категорій громадян передбачено спеціальний порядок реєстрації їх як таких, що шукають роботу. Так, у дер­жавній службі зайнятості повинні бути зареєстровані:

183

— працівники, трудовий договір з якими було розірвано з
ініціативи власника або уповноваженого ним органу за п. 1 ст. 40
КЗпП, — протягом 7 календарних днів після звільнення;

— працівники, звільнені з підприємств, установ і організацій
незалежно від форм власності у зв'язку з відселенням або само­
стійним переселенням з території радіоактивного забруднення, —
протягом одного місяця після звільнення;

— військовослужбовці, звільнені з військової служби у зв'яз­
ку зі скороченням чисельності або штату без права на пенсію, —
протягом 7 календарних днів з дня поставлення на військовий
облік військкоматами;

— громадяни, які втратили роботу внаслідок нещасного випад­
ку на виробництві або настання професійного захворювання, і
через це потребують професійної підготовки, перепідготовки чи
підвищення кваліфікації, на яких поширюються особливі га­
рантії, передбачені п. 1 ст. 26 Закону України "Про зайнятість
населення", — протягом 7 календарних днів після звільнення.

За загальним правилом, до державної служби зайнятості осо­би мають право звертатися з 16 років, тобто з того віку, який дає право самостійно укладати трудовий договір. Однак, як виняток, можуть бути зареєстровані й неповнолітні, які досягли 15 років, за згодою одного з батьків або осіб, що їх замінюють.

Громадяни, зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і такі, що вже визнані безробітними, мають не лише права, а й обов'язки. Вони зобов'язані сприяти своєму працевлаштуванню, виконувати всі рекомендації центру зайнятості, відвідувати центр зайнятості у строки, встановлені працівником цієї служби.

Підходяща робота. Особам, які звернулися за працевлашту­ванням і зареєстровані службою зайнятості, протягом семи днів підшукується підходяща робота.

Закон України "Про зайнятість населення" дає визначення, що розуміти під "підходящою роботою". Визначення цього понят­тя має неабияке юридичне значення, оскільки від нього залежать інші права громадян, — на професійну підготовку, підвищення кваліфікації, на визнання безробітним. Адже можливе різне розуміння підходящої роботи особою і державною служби зай­нятості. Тому встановлення цього поняття на рівні закону ви-

ключає двозначність його розуміння, чим забезпечує єдність у правозастосуванні. Зауважимо, що для різних категорій грома­дян, які звертаються за працевлаштуванням до державної служби зайнятості, поняття підходящої роботи є дещо різним.

Для громадян, які втратили роботу і заробіток (трудовий дохід), підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спе­ціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же міс­цевості, де він проживає. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням середнього рівня, що склався в галузі відповідної області за минулий місяць.

При пропонуванні підходящої роботи враховуються трудовий стаж громадянина за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безро­біття.

Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки, або оплачувана робота (вклю­чаючи роботу тимчасового характеру), яка не потребує професій­ної підготовки, а для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, — робота за спеціальністю, що потребує попередньої перепідготов­ки чи підвищення кваліфікації, а в разі неможливості її надан­ня — інша оплачувана робота за спорідненою професією (спеці­альністю).

Для громадян, які працювали не за професією (спеціальністю) понад шість місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота за основною професією (спеціальністю) може бути підходящою за умови по­передньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації з ураху­ванням потреб ринку праці у цій професії (спеціальності).

У разі неможливості надання громадянинові роботи за про­фесією (спеціальністю) протягом шести місяців безробіття підхо­дящою вважається робота, яка потребує зміни професії (спеціаль­ності) з урахуванням здібностей, здоров'я громадянина і колиш­нього досвіду, доступних для нього видів навчання та потреб ринку праці у цій професії (спеціальності).

При зміні громадянами професії (спеціальності) за направлен­ням державної служби зайнятості підходящою вважається ро-

185

бота як за новою, так і за попередньою професією (спеціальніс­тю) за останнім місцем роботи.

Громадяни, які звернулися до державної служби зайнятості як особи, що шукають роботу, мають право на безплатну професій­ну орієнтацію, консультацію, підготовку, перепідготовку, одержан­ня відповідної інформації з метою вибору виду діяльності, про­фесії, місця роботи, режиму праці. Такі права встановлено Зако­ном України "Про зайнятість населення" (ст. 9).

Стаття 24 цього Закону присвячена спеціально питанням про­фесійної підготовки і перепідготовки незайнятих громадян. За­уважимо, що державна служба зайнятості не несе обов'язку на­правляти усіх бажаючих на навчання до будь-якого навчально­го закладу чи для підвищення кваліфікації. Професійна підго­товка, підвищення кваліфікації і перепідготовка осіб, зареєстро­ваних у службі зайнятості як таких, що шукають роботу, безро­бітних, можуть провадитись лише в таких випадках: неможли­вості підібрати підходящу роботу через відсутність у громадя­нина необхідної професійної кваліфікації; необхідності змінити кваліфікацію у зв'язку з відсутністю роботи, яка відповідає про­фесійним навикам громадянина; втрати здатності виконання роботи за попередньою професією; пошуку роботи вперше і відсутності професії (спеціальності).

При цьому слід мати на увазі, що йдеться саме про професій­ну підготовку громадян. Положення про порядок надання Фон­дом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття послуг з професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, затверджене спіль­ним наказом Міністерства праці та соціальної політики Украї­ни та Міністерства освіти і науки України від 13 лютого 2001 р. № 53/59, детально регламентує процедуру надання таких соціаль­них послуг.

Законодавством передбачено особливості працевлаштування окремих категорій громадян. Щодо працевлаштування інвалідів потрібно звернутися до Закону України від 21 березня 1991 р. "Про основи соціальної захищеності в Україні", Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 трав­ня 1995 р. № 314. Цими актами передбачено, що працевлашту­вання інвалідів здійснюється державною службою зайнятості,

186

органами Міністерства праці та соціальної політики України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з ура­хуванням побажань, стану здоров'я Інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Працевлаштування випускників вищих навчальних закладів проводиться відповідно до Порядку працевлаштування випуск­ників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснюва­лася за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 992, Поло­ження про сприяння в працевлаштуванні випускників держав­них вищих навчальних і професійних навчально-виховних за­кладів України, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 23 березня 1994 р. № 79. Працевлаштування вивіль­нюваних працівників здійснюється відповідно до ст. 49-2 КЗпП. Встановлено також особливості працевлаштування і деяких інших категорій громадян (осіб, звільнених з місць позбавлення волі, звільнених з рядів Збройних Сил або з альтернативної (не­військової) служби та ін.

Громадяни мають право займатися трудовою діяльністю у період тимчасового перебування за кордоном, якщо вона не су­перечить чинному законодавству України і країни перебування.

Інтереси громадян України, які тимчасово працюють за кор­доном, захищаються угодами, що укладаються між Україною та іншими державами (ст. 10 Закону України "Про зайнятість на­селення").

Україна уклала низку угод з урядами інших держав щодо пра­цевлаштування і соціального захисту громадян: Російською Федерацією (14 січня 1993 p.), Республікою Молдова (12 грудня 1993 p.), Республікою Польща (16 лютого 1994 p.), Литовською Республікою (28 березня 1995 р.) Республікою Білорусь (17 черв­ня 1995 p.), Республікою Вірменія (17 червня 1995 p.), Латвій­ською Республікою (21 листопада 1995 p.), Чеською Республікою (21 березня 1996 р.), Соціалістичною Республікою В'єтнам (8 квітня 1996 p.). Також укладено угоди щодо співробітництва в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів (СНД, 15 квітня 1994 p.), боротьби з незаконною мігра­цією (у рамках СНД, 6 березня 1998 p., ратифіковано Законом України від 17 березня 1999 р.).

187

7.4. Працевлаштування за допомогою посередницьких організацій

У західних країнах посередництво при працевлаштуванні здійснюють державні та приватні біржі праці. Державні біржі надають послуги з працевлаштування безкоштовно. їхня діяль­ність є факультативною, тому не завжди ефективною.

Нині на Заході відбувається інтенсивна приватизація та комер­ціалізація посередництва при працевлаштуванні (Киселев И.Я. Цит. соч. — С. 57). В окремих країнах, таких як США, Велико­британія, ФРН, приватні фірми відіграють активну роль у пра­цевлаштуванні музикантів, акторів, домашніх працівників, сільськогосподарських робітників, більшості конторських служ­бовців, певних категорій висококваліфікованих працівників: юристів, працівників керівного складу підприємств, програмістів. В останнє десятиріччя активізувалася діяльність приватних агентств з працевлаштування у сфері застосування праці тим­часових працівників.

Професор І.Я. Кисельов зазначає істотну диверсифікацію при­ватних компаній, які займаються працевлаштуванням. їх мож­на поділити на три категорії. По-перше, це агентства, які віді­грають роль посередника між попитом і пропозицією на ринку праці. По-друге, агентства, які укладають з працівниками зви­чайний трудовий договір і направляють їх на певний час під­приємствам на підставі договору підряду. По-третє, агентства, які надають різні кадрові послуги: агентства з пошуку та відбору працівників, агентства з працевлаштування вивільнюваних пра­цівників тощо.

Загалом у західних країнах накопичено цінний досвід здійснен­ня посередництва при працевлаштуванні: організація роботи бірж праці, надання допомоги громадянам у підборі підходящої робо­ти, їхньої профорієнтації та профконсультації, професійної під­готовки, організація самозайнятості (див. Никифорова А.А. Ры­нок труда: занятость и безработица. — М., 1991. — С. 147—166). Крім державної служби зайнятості, посередницьку діяльність у працевлаштуванні здійснюють суб'єкти підприємницької діяль­ності. Ст. 18 Закону України "Про зайнятість населення" перед­бачено, що суб'єкти підприємницької діяльності можуть нада-

188

вати платні послуги, пов'язані з профорієнтацією населення, посередництвом у працевлаштуванні громадян в Україні та за кордоном лише на підставі дозволу (ліцензії). При наданні зазна­чених послуг без такого дозволу державна служба зайнятості стягує із суб'єктів підприємницької діяльності штраф у 50-крат-ному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожну особу, якій надавалися такі послуги, та припиняє цей вид їх діяльності. Одержані кошти спрямовуються до Фонду загаль­нообов'язкового державного соціального страхування на випа­док безробіття.

Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва Міністерства праці та соціальної політики № 155/534 від 19 грудня 2001 р. затверджено Ліцен­зійні умови провадження господарської діяльності з посередниц­тва у працевлаштуванні на роботу за кордоном. Слід зауважити, що згідно з цим наказом втратила чинність попередня Інструк­ція про умови і правила провадження підприємницької діяль­ності (ліцензійні умови) з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном та контроль за їх дотриманням, затвердже­на наказом Ліцензійної палати України, Державного центру зай­нятості від 22 лютого 1999 р. № 19/15.

Ліцензійні умови від 21 грудня 2001 р. є більш сучасним і досконалим актом, розроблені відповідно до Законів України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", "Про зайнятість населення", "Про зовнішньоекономічну діяльність" і встановлюють перелік організаційних та інших спеціальних ви­мог, обов'язкових для виконання при провадженні господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном. Посередником вважається суб'єкт господарювання, який в установленому законодавством порядку отримав ліцен­зію на посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордо­ном, а посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном розглядається як надання суб'єктами господарювання послуг з пошуку роботи відповідно до заявок роботодавців щодо незай­нятих робочих місць (вакантних посад) та надання інформацій­но-консультативних послуг щодо можливостей працевлаштуван­ня, умов та розмірів оплати праці, найменування та місцезнахо­дження роботодавців. Особа, яка з метою працевлаштування за кордоном звернулася до посередника, вважається "клієнтом".

Посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном як вид господарської діяльності повинно бути зазначено в установ­чих документах суб'єкта господарювання (для юридичної осо­би). Органом ліцензування цього виду господарської діяльності є Міністерство праці та соціальної політики України, яке видає, переоформлює та анулює ліцензії, видає копії та дублікати лі­цензій, веде ліцензійні справи та ліцензійні реєстри. Термін дії ліцензії становить три роки. Посередник не може передавати ліцензію або її копію іншій юридичній або фізичній особі для провадження посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном.

Посередник зобов'язаний: провадити посередництво у праце­влаштуванні на роботу за кордоном за умови наявності в нього ліцензії, укладення зовнішньоекономічного договору та дотри­мання цих Ліцензійних умов, законодавства та міжнародних до­говорів України; зареєструватись у місцевому центрі зайнятості за своїм місцезнаходженням як платник страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхуван­ня на випадок безробіття згідно з п. 2 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випа­док безробіття"; заповнювати реєстраційні картки громадян України за типовою формою № 1-ЕМ та подавати місцевим орга­нам державної служби зайнятості статистичну звітність за фор­мою № 1-ТМ у порядку, встановленому наказом Міністерства статистики України від 31 січня 1996 р. № 28 "Про затвердження форм державної статистичної звітності про зовнішню трудову міграцію для Міністерства праці України"; вести журнал єди­ного обліку клієнтів, яким надано послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, цей журнал повинен бути про­шнурований, пронумерований та завірений печаткою посередни­ка. При провадженні посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном посередник повинен мати службове при­міщення (офіс) та документ, що підтверджує право власності суб'єкта господарської діяльності або оренди ним приміщення для провадження діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном. У службовому приміщенні посередника, де прово­диться прийом, на доступному для клієнта місці мають бути нор­мативно-правові акти та документи про право на проведення такої посередницької діяльності.

190

Посередники організовують надання послуг з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном на підставі договорів (контрактів), які укладаються в письмовій формі.

Національний посередник повинен укласти зовнішньоеконо­мічний договір (контракт) з іноземним суб'єктом господарювання (роботодавцем чи посередником) про посередництво у працевлаш­туванні за кордоном. При цьому слід мати на увазі, що сам по собі зовнішньоекономічний договір (контракт) про посередниц­тво у працевлаштуванні на роботу за кордоном не дає права суб'єкту господарювання надавати послуги з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном без наявності в нього відповідної ліцензії. Такий договір повинен відповідати вимо­гам законодавства України, зокрема вимогам Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність". З укладенням зовніш­ньоекономічного договору посередник повинен отримати від свого іноземного партнера: копію дозволу на працевлаштування гро­мадян України, виданого роботодавцю уповноваженим органом країни працевлаштування, якщо зовнішньоекономічний договір укладено з роботодавцем (крім випадків посередництва у праце­влаштуванні моряків на судна іноземних власників); копію дозволу (ліцензії) на провадження посередницької діяльності у працевлаштуванні громадян України, виданого уповноваженим органом країни працевлаштування посереднику, якщо зовнішньо­економічний договір укладено з посередником; копію докумен­та (витяг із торговельного, банківського або судового реєстру), що підтверджує факт реєстрації іноземного суб'єкта господарської діяльності у країні місцезнаходження, якщо зовнішньоекономіч­ний договір передбачає тільки посередництво у працевлашту­ванні моряків на судна іноземних власників. Зазначені докумен­ти повинні бути засвідчені згідно із законодавством країни їх видачі та легалізовані в консульській установі України (можуть бути також засвідчені в посольстві відповідної держави в Україні та легалізовані в МЗС, якщо міжнародними договорами, в яких бере участь Україна, не передбачено інше); засвідчений інозем­ним роботодавцем проект трудового договору.