ОЦІНКИ.

Семінарське заняття може мати таку структуру¹ (див.

табл. 2):

¹ Див.: Трубачова С.Е. Навчальна діяльність учнів на семі­нарах // Рідна школа. — 1993. — № 2. — С. 40.

Теорія освіти і навчання (дидактика)

Види і форми організації навчання

 

Цікавий процес підготовки і проведення підсумкового (синтетичного) семінару з історії запропонував учитель О. Кузьменко. За три тижні до семінару він знайомить уч­нів з провідною його проблемою, ставить перед ними по­передні дидактичні завдання, ознайомлює їх з літературою і джерелами до теми. Для раціональної організації та систематизації інформації учні ділять сторінки розвороту зошита на чотири колонки. У першій записують головну думку лекцій учителя, у другій і третій — самостійно здо­бутий матеріал, у четвертій — власні думки та комента­рі до прочитаного. Цю колонку заповнюють і безпосеред­ньо під час семінару.

Формують 6—8 тимчасових навчальних груп (по 3—4 учні) залежно від дидактичних завдань уроку, сформова-ності загальнонавчальних умінь та навичок школярів. Учитель призначає координатора — здібного, ерудовано-го, комунікабельного учня, якому передає управлінську функцію. Заздалегідь створюють також арбітраж, що ви­конує дві функції: журі (нараховує бали) та експертного органу (вирішує найбільш спірні питання й ситуації), з батьків учнів, учителів, гостей, колишніх учнів, які сво­го часу брали участь у таких заняттях.

У кожній групі вчитель призначає консультанта, з яким працює поглиблено: рекомендує складнішу літерату­ру, роз'яснює малозрозумілі місця, передбачає суперечливі позиції, коментує термінологію. Протягом першого тиж­ня з консультантами проводить одну співбесіду, другого і третього — по 2—3. На прохання окремих консультан­тів — індивідуально.

За тиждень до семінару консультант організовує 2—3 заняття для своєї групи, під час яких з'ясовує характер прочитаного учнями матеріалу, визначає спеціалізацію в групі. Під час семінару він виконує двояку роль: надає то­варишам допомогу й періодично виступає від імені групи як її учасник.

У групах учитель проводить індивідуальні добровіль­ні консультації у формі ненав'язливих співбесід у нефор­мальній обстановці. Кожна група отримує домашнє зав­дання: виробити більш чи менш спільну думку з головної проблеми семінару. Координаторові докладно роз'яснюють регламент, дають поради щодо змісту вступного слова, вчать вести дискусію тощо.

Напередодні заняття в кабінеті переставляють меблі, щоб компактно розмістити групи, кожна з яких має пра­порець з номером. За партою — координатор. Уздовж сті-

ни — парти для членів арбітражу, гостей. На дошці запи­сують тему семінару.

У короткому вступному слові вчитель доповнює попе­редні дидактичні завдання, вже відомі учням, а координа­тор обґрунтовує актуальність теми.

Відтак він пропонує кожній команді визначити своє ставлення до проблеми (на виступ — 3 хв. «конкурс ко­лективної думки»). Після виступу останньої групи арбіт­раж протягом хвилини радиться й називає кращу коман­ду, вмотивовуючи своє рішення. Команда, визнана кра­щою (група К), відтепер захищається.

Координатор пропонує решті команд ставити групі К запитання, пов'язані з колективною думкою з головної проблеми (на підготовку — 1 хв.). Кількість запитань не­обмежена, їх можуть ставити також члени арбітражу, гос­ті, вчитель. Група К відповідає. Мета цього етапу — під­готовка до регламентованої дискусії.

Відтак координатор оголошує фазу оцінних реплік. Суть її в тому, що після хвилинної наради команди пові­домляють про своє ставлення до колективної думки гру­пи Я з головної проблеми уроку та до її відповідей на за­питання. На цьому етапі семінару починаються мікро-дискусії: кожної команди з групою К. Якщо група К, не­зважаючи на перемогу в конкурсі думок, не впоралася зі своєю роллю, координатор має право запропонувати її ко­манді, що посіла друге місце, і семінар починається ніби спочатку — із запитань новій групі К.

За 15 хв. до закінчення учитель коротко визначає сту­пінь реалізації дидактичних завдань, дає узагальнену оцін­ку знань учнів з теми. Відтак оцінюється дискусійна час­тина уроку (кожна команда за п'ятибальною системою). Вчитель називає кращі команди і найактивніших учасни­ків. Індивідуальні оцінки, як правило, не виставляють, бо вони потребують детального аналізу й обґрунтування. Це робиться на колоквіумі, який проводять на наступному

уроці.

Досвід переконує, що такий двогодинний семінар з елементами групової навчальної діяльності корисний ли­ше за умови ґрунтовного попереднього лекційного курсу і наступного колоквіуму, поєднання з іншими формами навчальної роботи¹.

Практикум. Передбачає самостійне виконання учнями

¹ Див.: Кузьменко О.В. Синтетичний семінар // Рад. школа. — 1991. — № 5. — С. 52—57.

Теорія освіти і навчання (дидактика)

Види і форми організації навчання

 

практичних і лабораторних робіт, застосування знань, умінь і навичок.

Для зручності учнів поділяють на групи. На практи­кум відводиться 10—15 год. навчального часу протягом 2—3-х тижнів. Для його проведення складають графік, згідно з яким учні почергово виконують завдання, спосте­реження, експерименти з фізики, хімії, біології. Завдан­ня можуть бути однаковими й різними для різних груп уч­нів. Практикумами завершують вивчення великих тем курсу, тому їх проводять переважно наприкінці півріччя або року.

Головна мета практикуму — практичне застосування сформованих раніше вмінь і навичок, узагальнення й сис­тематизація теоретичних знань, засвоєння елементарних методів дослідницької роботи з фізики, хімії, біології тощо.

Проводять його у такій послідовності: повідомлення те­ми, мети і завдання; актуалізація опорних знань, навичок і вмінь учнів; мотивування їх навчальної діяльності; оз­найомлення учнів з інструкцією; добір необхідного облад­нання та матеріалів; виконання роботи під керівництвом учителя; складання учнями звіту, обговорення й теоретич­на інтерпретація отриманих результатів.

Факультативні заняття. Ця форма організації навчан­ня — єднальна ланка між уроками та позакласними занят­тями (7—9 кл.) і сходинка від засвоєння предмета до вив­чення науки, засіб ознайомлення учнів з методами науко­вого дослідження (10—12 кл.).

Учнів залучають до факультативів на добровільних за­садах, відповідно до їхніх бажань, нахилів, інтересів. Ко­жен може обрати не більше двох факультативів. За освіт­німи завданнями існують такі види факультативів: а) з по­глибленого вивчення навчальних предметів; б) з вивчен­ня додаткових дисциплін; в) з вивчення додаткової дисципліни із здобуттям спеціальності; г) міжпредметні. Кожен вид залежно від дидактичної мети може бути тео­ретичним, практичним, комбінованим. Відповідно до ти­пу факультативу формують групи, добирають форми і ме­тоди роботи.

Факультативні заняття проводять за спеціальними програмами (Міністерства освіти і науки України або ав­торськими (підготовленими досвідченими вчителями). Ла­бораторією дидактики Інституту педагогіки АПН України розроблено програми та зміст факультативних курсів для 5—6 класів. За змістом факультативи об'єднано в такі серії:

I. Про тебе (1. Пізнай і зрозумій себе. 2. Як стати това­
риською людиною. 3. Тобі, дівчинко. 4. Тобі, хлопчику).

II. Людина і природа (1. Які народи живуть на землі.
2. Земляни і космос. 3. Як урятувати природу).

III. Ким стати? (1. Твоя професія. 2. Скільки всього на­
ук. 3. Які бувають машини).

IV. Красиве і корисне (1. У світі прекрасного. 2. Що б
почитати. 3. Види спорту).

V. Народні скарби (1. Барви українських обрядів — із
глибини віків. 2. З бабусиної скрині, з дідусевої майстерні).

Такі заняття проводять найдосвідченіші вчителі шко­ли, запрошують також висококваліфікованих фахівців із вищих закладів освіти, науково-дослідних інститутів, ви­робництва. На відміну від інших організаційних форм нав-' чання, факультативи мають такі особливості: спільність пізнавальних інтересів учнів, їх позитивне ставлення до вивчення матеріалу, допитливість (оскільки групи форму­ються за інтересами).

У програмі факультативів обов'язково відображено су­часні досягнення в галузі науки, техніки, культури. Тому вони є вагомим доповненням до змісту загальноосвітньої, політехнічної й трудової підготовки школярів, сприяють формуванню інтересу до теоретичних знань і практичної ді­яльності. На факультативних заняттях використовують різ­ні методи навчання, але перевагу надають тим, що привча­ють учнів до роботи з науковою і довідковою літературою (підготовка рефератів з актуальних проблем науки, обгово­рення доповідей і повідомлень, проведення експериментів тощо).

Рівень знань учнів оцінюють у процесі факультативних занять, а залік проводять у кінці курсу. Підсумкові оцінки вносять до атестату про середню освіту.

Ефективність системи навчання значно зростає, якщо знання та вміння, набуті на факультативних заняттях, уч­ні активно використовують на уроках, коли здійснюється взаємозв'язок завдань, змісту і методів навчання в усіх ор­ганізаційних формах класно-урочної системи.

Екскурсії. Відмінність екскурсії від уроку як форми організації навчання полягає в тому, що вона не може бу­ти жорстко обмежена в часі, і головний її зміст — сприй­мання учнями предметів і явищ у природній обстановці. За­лежно від місця в навчальному процесі екскурсії поділяють: за відношенням до навчальних програм — програмні та по­запрограмні; за змістом — тематичні й комбіновані; за ча­сом проведення щодо матеріалу, який вивчається, —

Теорія освіти і навчання (дидактика)

Види і форми організації навчання

 

вступні, поточні, підсумкові; щодо навчального предме­та — ботанічні, зоологічні, хімічні, фізичні та ін.

Підготовку до екскурсії розпочинають заздалегідь. Ви­ходячи зі змісту навчального предмета, вчитель визначає природні, виробничі або культурні екскурсійні об'єкти. Безпосередньо перед екскурсією складають її план і про­водять інструктаж. Учням пояснюють, як поводитися під час екскурсії, дають вказівки, які слід провести самостійні спостереження і яку виконати роботу (зібрати матеріал для колекції, зробити записи й замальовки та ін.). Учи­тель дає учням завдання повторити необхідний матеріал, почитати додаткову інформацію про об'єкт екскурсії.

Під час екскурсії вчитель або екскурсовод, використо­вуючи різні методи (розповідь, пояснення, бесіду, спосте­реження), розкриває зміст теми екскурсії. Бажано акти­візувати пізнавальну діяльність учнів методами бесіди та спостереження, що сприяє цілеспрямованому сприйманню об'єкта вивчення. Для цього на початку екскурсії дають загальну характеристику цього об'єкта, а відтак організо­вують спостереження і виконання учнями практичних зав­дань.

Важливим є підсумковий етап екскурсії. Передусім це бесіда на самому об'єкті, під час якої учні отримують від­повіді на запитання, уточнюють певні теоретичні й прак­тичні знання навчальної програми з предмета. Проте ос­новна робота проводиться на навчальних заняттях. За ма­теріалами екскурсії учні готують звіти у вигляді невелич­ких описів, колекцій, які згодом експонуються на виставці. Спостереження, зроблені під час екскурсії, вони використовують на наступних уроках, вивчаючи відповід­ний матеріал.

Значення екскурсій полягає в тому, що: учні здобува­ють наочні знання в природних умовах; отримують бага­тий матеріал для спостережень; сприймають явища в ці­лісності; накопичують багатий матеріал для наступної ро­боти. Екскурсії також позитивно впливають на емоційну сферу школярів.

Екскурсії проводять відповідно до загальношкільного плану навчальних (комплексних і з окремих предметів) і позанавчальних екскурсій на навчальний рік, півріччя, чверть.

Предметні гуртки, їх створюють з різних навчальних предметів (математичні, фізичні, хімічні, літературні та ін.). Щоб зацікавити учнів їх діяльністю, гурткам нерід­ко дають інтригуючі назви. Члени предметних гуртків бе-

руть участь у масових виховних заходах, тематичних ве­чорах, конкурсах, олімпіадах, тижнях і місячниках знань, випускають стіннівки та радіогазети, альманахи. Це спри­яє поглибленню знань і підвищує інтерес до навчальних предметів. Технічні гуртки допомагають учням оволодіти певними видами практичної діяльності, набути професій­них знань та навичок. Важливо, щоб діяльність технічних гуртків мала суспільне спрямування. Наприклад, члени радіогуртка, крім вивчення радіоапаратури, можуть готу­вати радіопередачі в школі.

Предметні, технічні й спортивні гуртки є позаурочни-ми організаційними формами навчання, їх завдання — по­глиблення набутих на уроках знань, розвиток інтересів і здібностей дітей. Організовуючи роботу гуртків, педагог не повинен забувати про моральне, трудове, естетичне й фі­зичне виховання школярів; має дбати про високу органі­зованість і дисципліну під час занять; залучати до роботи гуртків якомога більше дітей; забезпечувати активність і самостійність учнів під час занять. Нижче наведено план роботи історико-краєзнавчого гуртка.

Таблиця З

План роботи історико-краєзнавчого гуртка