Феноменологія релігії

Результативність сучасного філософського (загалом гуманітарного) мислення значною мірою визначається глибиною рефлексування в ньому культурнозначущих феноменів (релігія, мораль, мистецтво тощо). Показовим щодо цього є звернення феноменології, екзистенціалізму та інших напрямів антропологічно орієнтованої філософії до так званої чистої суб'єктивності як діючої першооснови будь-якої об'єктивності. Актуальною залишається спроба розкрити й охарактеризувати принципи вільної творчої діяльності людини, її

Сарапін О. Вступ до філософії релігії // Українське релігієзнавство. - 1996. - № 4.

5 о—збі

Тема 4. Дисциплінарна структура релігієзнавства

дійсного буття, а через них - смисл і призначення буття. На цьому шляху й визначається антропологічна спрямованість концепцій і претензії деяких із них на роль спеціальної філософії людини, вчення про людські основи всього існуючого.

Актуальність філософського (зокрема, феноменологічного) аналізу особистісних аспектів релігійного феномена зумовлена контекстуально явищами культурно-історичного порядку. За умов так званої антропологічної катастрофи зустріч з самим собою і є цінною проблемою, коли феномен особистості висувається на авансцену історії.⁶

"Антропологічне крещендо" сучасної духовно-культурної ситуації зумовило появу "нового стилю" (суб'єктивного) феноменологічних досліджень у релігійній сфері. Цей стиль пов'язаний з інтенціями конкретної людини. "Класична" феноменологія інтерпретувала смисл у термінах структур чи зв'язків між релігійними феноменами. Завдання полягало у виявленні більш глибоких зв'язків, які описувались би як типи, ідеальні типи тощо.

Щодо феноменологічних досліджень релігії "нового стилю", то вони інтерпретують "смисл" швидше в термінах зв'язків, що існують між конкретними людьми і даними, які мають для них релігійне значення. Феноменолога цікавлять шляхи, якими людина сприймає в досвіді реальність, релігійну і світську, і який виражав цей досвід в словах і діях. Він запитує, які значення і за яких обставин відіграють роль для людини. Феноменолог розглядає свій матеріал і в світлі питань іншого роду: при вивчення релігії як виразу, що належить людині, його цікавить, що саме було виражене. Це і є проблема смислу, зокрема "релігійного смислу".⁷

В основі конкретної релігії як системи означень лежать певні специфічні проблеми, для яких вона прагне знайти вирішення, нехай навіть і не на рівні емпіричної реальності. Релігійний смисл можна інтерпретувати як вирішення специфічної проблеми чи групи проблем людського буття через "інтенціональне" усвідомлення вищого смислу життя і реальності. Тож релігії властивий антропологічний вимір. Це означає, що для розуміння того, що несе релігійний смисл людині чи спільноті, феноменолог повинен реконструювати проблему, для якої цей смисл забезпечує вирішення. Питання про адекватність такого вирішення залишається поза компетенцією дослідника.

Якщо людині завжди доводиться докладати зусиль для розуміння того, що говорять і роблять інші, то при вивченні релігії досліднику доводиться

⁶ Крымский СБ. Контуры духовности: новые контексты идентификации // Вопр. философии. - 1992. -№ 12. -С.22.

Waardenburg J.O.J. Reasearch on Mearning in Religion. // Religion, Culture and Methodology. Papers of the Groningen working-group for the study of fundamental problems and methods of religion. - Paris, 1973. - P. 117-118.

Розділ І. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання

вникати в те, як інші ставлять основоположні питання буття і роблять спробу знайти їх вирішення в релігійній формі. Об'єктом його уваги повинна бути особистість, перед якою щось постає як абсолютне, а не саме абсолютне.

Феноменологічне дослідження має на меті розуміння смислу релігійного виразу для людини, котрій належить останній. "Серцевиною" цього смислу є інтенція, що його й породила. Вона може бути зрозумілою тільки опосередковано, по елементах її виразу, шляхом інтерпретації. При цьому інтерпретаційна робота дослідника означає побудову ментального універсуму, орієнтованого на постановку фундаментальних проблем досліджуваної культури чи особи, та вказує напрям, де слід шукати вирішення цих проблем. Таким чином, дослідник намагається відтворити екзистенціальні проблеми і трансцендентні орієнтири чи виходи, що стоять за специфічним виразом, який він досліджує.

Факт релігійної значущості чогось для людини означає, що існує співвіднесеність з деяким інтенціальним об'єктом як з чимось третім, існуючим окрім людини і релігійного виразу. Визначальна риса релігійного значення полягає в тому, що інтенціальний "об'єкт" для певної людини має абсолютну достовірність і функціонує в системі її переконань, цінностей і дій як первинна цінність.

Кілька слів про методологічні принципи феноменології релігії. Феноменологія релігії, незважаючи на відсутність прямого впливу Е.Гуссерля, фактично використовує принципи гуссерлівської філософії, зокрема епохе (яке розуміється переважно як відмова від упередженості, в дещо меншій мірі, ніж у Е.Гуссерля, утримання від суджень про "природну" реальність і природу суб'єкта мислення) і ейдетичне бачення, чи відшукання та інтуїтивне осягнення структур і сутностей "чистої свідомості". Ці риси, а також орієнтація на інваріантні якості релігійної культури означають "строгу відмінність феноменології релігії від історії релігій та психології релігії".⁸

РЛаммер, канадський методолог релігієзнавства, загальнонаукову цінність феноменологічного дослідження релігії вбачає в тому, що "вона показує спеціалістам на конкретній культурі, що будь-який релігійний феномен трансцендує галузь їх спеціалізації і є тільки конкретним проявом чогось більш обширного і загального. Це, в свою чергу, породжує питання: чому дана релігія набирає вигляду одного і того самого "фундаментального феномена"? Феноменологія не може відповісти на це питання - для цього потрібен спеціал іст-історик"?

Tharma A. An inquiry into the nature of the distinction between the history of religion and the phenomenology of religion. // "Numen" (Leiden). - 1975. - Vol. 2. - P. 81-82.

Pammer R. Recent publication on the methodology of the science of religion // "Numen" (Leiden). - 1975. - Vol. 22. - № 3. - P. 172.

Тема 4. Дисциплінарна структура релігієзнавства

Дж.Томас вважає, що феноменологія релігії тим відрізняється від теології, що не може говорити про Бога, бо він не є безпосереднім феноменом. свідомості.¹⁰ Однак, відношення феноменології і теології не є відношенням методу й системи. Феноменологія швидше передує вченню про Бога (теології) та вченню про релігію (філософії релігії"), визначаючи й обґрунтовуючи їх вихідні положення і тим самим ніби стаючи початковим компонентом позитивної концепції.

Спробуємо простежити особливості релігійного об'єкта при феноменологічному аналізі. Феноменологія за допомогою принципу інтенціальності дозволяє обгрунтувати, навіть певною мірою описати наявність і дійсність релігійних об'єктів.

Існує строге співвідношення релігії та релігійного об'єкта. Об'єкт породжує релігію. Різні релігії - історичні явища, включені в хід суспільного життя, нерідко відходять від свого джерела. "Таким чином, - пише представник Страсбурзької школи Р.Мель, - релігійний об'єкт має свою власну структуру; він відрізняє себе як від релігійного досвіду, так і від історико-соціологічної структури релігії. За своєю природою він належить до "великих об'єктивностей", що панують над нашим життям, і водночас відрізняються від конкретних історичних явищ. Можна також відзначити його схильність бути трансісторичною реальністю. Він претендує на те, що він завжди в історії, не будучи її частиною".''

Розрізнення релігійного досвіду і релігійного об'єкта - специфічна особливість феноменології, що прагне запобігти психологізуванню віри. Інтенціональність у феноменологів - це не пізнання "зовнішності", а спосіб існування свідомості. Об'єкт свідомості не "твориться", а осягається, усвідомлюється (після попередньої очистки). Бог є іманентним свідомості, але ця іманентність не має психологічного характеру. Бог, що переживається - не образ, не елемент досвіду, а значення, норма; тому його дескрипція здійснюється в термінах "знаковості", "абсолютно іншого", почуття благоговіння, святого тощо, а не в емпіричних атрибутах.

"Святе" у трактуванні Р.Отто стало взірцем релігійно-феноменологічного розуміння об'єкта. Він вважав, що раціональні засоби не можуть ні виразити, ні торкнутися божественного. Тому невдалими є спроби підійти до почуття святого і релігійної свідомості взагалі зі звичайним понятійним апаратом, в тому числі гносеологічним чи етичним. Р.Отто вводить термін "нуменічний" (що означає божественне, надприродне) для первинної характеристики святого, котре логічно не може бути проаналізоване і ні з чим не пов'язане, тобто є автономним. Теолог

¹⁰ Thomas C.F. Philosophy and religious belief // Scribner. - 1970. - № 4. - P. 12.

Mehl R. The situation of religious philosophy in France. // Philosophie thought in France and the United States. - Buffalo, 1950. - P. 262.

Розділ І. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання

не може визначити "нуменічне', він може тільки підготувати свого слухача до цілком самостійного його бачення. "Розумінню слухача можна допомогти, тільки пробуючи підвести його за допомогою роздумів до такого стану власної душі, коли вона сама зможе його пробуджувати, активізувати і змусити усвідомлювати".¹²

В.Бааль головне значення "нуменічного" бачить у допомозі людині редукувати всі свої знання і відношення, й поринути в стан своєрідної порожнечі, де стає можливою зустріч з абсолютно нелюдською реальністю. "При зустрічі з нуменічним людський суб'єкт втрачає всіляку свою вагу і поринає у власне ніщо, усвідомлюючи, що одним-єдиним екзистентом є всемогутнє інше".¹³

Подальший аналіз "нуменічного" Р.Отто пов'язує з його поглибленим безпосереднім спогляданням, що постає спочатку як "таємниця", що викликає страх. Ця таємниця є парадоксальною й антиномічною, вона перевищує можливості людського розуміння і пов'язана з чимось "цілком іншим". Водночас вона чимось притягує, манить людину, змушує її відкликатися на неї, набуває рис святого. Відповідь людини на рівні первісної культури має шаманський характер, на більш високих стадіях цивілізації з'являється містицизм чи прагнення людини до єднання з Богом, інші релігійні форми.

Феноменологічний аналіз святого, здійснений Р.Отто, був сприйнятий багатьма теологами і релігієзнавцями як переконливе обґрунтування неприродної й неісторичної природи об'єктів релігійної свідомості.

Р.Паммер вважає, що "святе" Р.Отто виявляє помітний вплив і сьогодні на розуміння релігії як відповіді на "святе" чи відношення до нього. Існують різні тлумачення "святого". Для феноменолога мають інтерес тільки ті, що пов'язані з принциповою відмовою від його дефініції і виводом "святого" з сфери теоретичного розгляду.

У М.Шелера основу філософського підходу до релігії (і до будь-якого антропологічного явища) становить феноменологія як спосіб споглядання, за допомогою котрого споглядаються сутності. Це споглядання можливе через участь у визначенні (за допомогою інтенції) сутнісних (чистих, феноменологічних) фактів як об'єктів пізнання, що не можуть бути опосередковані логічними символами й операціями. В феноменології "йдеться по-перше, про самі факти, що передують будь-якій логічній фіксації, по-друге, про їх безпосереднє споглядання".¹⁴

М.Шелер вплинув на феноменологію релігії не тільки концепцією

¹² Otto R. Das Heilege iiber das Irrationale in der Idee des Gottlichen und sein Verhaltnis zum
Rationalen. - Gotha, 1926. - XI. - P. 37.

¹³ Baal J. van. Symbols for conception: an introduction to the antropological study of religion.
-Assen, 1971.-P.587.

¹⁴ Scheler M. Phenomenologie und Erkenntnis theorie. Gesammelte Werke. Bd. 10. - Bern,
1957.-P. 380.

Тема 4. Дисциплінарна структура релігієзнавства

"чистих об'єктів", але й розробкою одного з важливих аспектів проблеми інтерсуб'єктивності - "розуміння" через інтимне співпереживання з іншими. Його праця "Сутність і форми симпатії,¹⁵ присвячена обґрунтуванню того, що сутність іншого неможливо виразити в поняттях, але вона є доступною для бачення тільки через любов, виявилась могутнім стимулом осмислення почуття страху, провини, благоговіння, святого тощо. Вони не набули статусу фундаментальних властивостей релігійного суб'єкта й мали імпліцитну вказівку на інтенціональні об'єкти цих почуттів, реальність яких втратила властивість індиферентної відчуженості від людини. Цим самим відкрились нові можливості розуміння Бога.

В трактуванні М.Шелером Бога виявляється така суперечність: об'єкт віри осягається тільки в релігійному акті; він неможливий в метафізичному чи науковому мисленні: "Бог релігійної свідомості "є" і живе винятково в релігійному акті". Однак Богу належать значні суверенні властивості: "Об'єкт релігійних актів є водночас причиною їх існування. Іншими словами, все знання Бога є з необхідністю знання від Бога".¹⁶

Феноменологи мають розв'язати "проблему": чи Бог є трансцендентним, а чи він є іманентним? Спроби її вирішення призвели до появи суперечливих припущень, які варіюють від припущення М.Шелером першосущного, первинно-духовного "пориву", до розуміння Ваардербургом релігії як "самовиразу людського існування". В релігійному акті, власне, долається протилежність іманентного і трансцендентного. Але для розуміння цього феноменологія релігії пропонує своєрідну концепцію не тільки об'єкта, а й суб'єкта релігійної свідомості.

При всій багатоманітності тлумачень феноменологами об'єктів віри сфера релігійного усвідомлюється як похідна спонтанної конструктивної функції свідомості. Вона прояснюється завдяки феноменології. "Феноменологічний метод може допомогти нам... визначити правильне відношення до релігійного життя і його розуміння. Він нагадує нам, насамперед, що все значення базується на інтенціональній свідомості, і що думки й акти є неосяжними, коли вони ізольовані від руху, який їх конструює".¹⁷

Таким чином, таємниця релігії - в природі суб'єкта. Тільки це не самовідчуження природної людини (як у Л.Фейєрбаха), а специфічний спосіб буття трансцендентної свідомості. В феноменологічному тлумаченні суб'єкта релігійної свідомості виділилося кілька напрямків, серед яких є два головних:

¹ Scheler M. Wesen und Formen der Sympathie. Der "Phenomenologie der

Svmpathiegefuhle". - Bonn, 1926. - P. 311.

¹ Dahm H. Vladimir Solovyev and Max Scheler: attept at a comparative interpretation. A

contribution to the history of phenomenology. Dordreeht. - Boston, 1975. - P.60.

¹⁷ Waardenburg J. Classical approaches to the study of religion. Aims, methods and theories

of reseach. - Vol. 1. - Paris, 1973. - P.665.

Розділ І. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання

представники екзистенціальної феноменології (Люмпен, Уайльд, Моліна) прагнуть пов'язати релігійне з суб'єктом, що переживає своє існування; тим часом феноменологи гуссерліанського типу аналізують глибинні структури "чистої свідомості" як такої.

ВЛюйпен вважає, що неможливість доказу Бога не означає його нереальність для індивіда, і прагне показати, що інтенціональність свідомості робить Бога "реальністю". Свідомість людини активна. Вона не відображає світ, а визначає його і надає йому смислу, бо сутність людини - бути інтенціональною істотою. Світ уявляється нам незалежним від свідомості, і це свідчить про те, що суб'єкт не може бути діючою причиною світу, однак без нього світ не був би визначеним. "Та сама лінія роздумів змушує нас стверджувати, що без людини не може бути ніякого Бога".¹⁸

Кожна наука прив'язана до певної системи значення. Зміщування цих систем веде до непорозумінь, одне з яких - необгрунтована віра в те, що наука може довести чи спростувати Бога. Бог з'являється у "зустрічі" суб'єкта зі світом, який принципово трансцендентний і тому невизнанений. Заперечення трансцендентного рівнозначно запереченню людини. Сутність людини -обов'язковість бути, і саме її буття є доказом трансцендентного.

Цілком природно, суб'єкт не здатний до автономного існування, він "є" в процесі інтенціювання та (одного цього недостатньо) усвідомлення об'єктів, що визначаються ним. "Як інтенціональна істота людський суб'єкт невіддільний від значення речей, він безпосередньо в них присутній.¹⁹ Суб'єкт і є "буття - в собі", завдяки чому він і може говорити: "це є". Таке "говоріння" ідентичне буттю суб'єктом.

Основою думки про Бога є людське існування. ВЛюйпен посилається на аналіз МХайдеггером багатоступінчастого руху за допомогою феноменологічної редукції від Dasein через буття-до-святого і буття-до-божественного до, власне, Бога. Цей аналіз свідчить не тільки про те, що Бог "розкривається", він вказує на те, що "підтвердженням" Бога є саме людське існування. Тому традиційне християнське розуміння трансцендентності Бога, відірваного від суб'єкта, неадекватне. Воно втратило свою основу. Первинний людський досвід феноменології є спробою відновити цю основу.²⁰

Таким чином, феноменологія релігії як галузь релігієзнавства дає можливість осмислити ті зрушення, що відбуваються нині у сфері релігійного життя і які пов'язані з формуванням нового типу релігійності: не формальне

Luijpen W.A. Phenomenology an humanism. A primer in existential phenomenology. -Pittsburgh, 1966.-P.36.

Luijpen W.A. Theology as anthropology, Philosophical reflection on religion. - Pittsburgh, 1973.-P. 101-102. ²⁰ Там само.-P. 108-111.

Тема 4. Дисциплінарна структура релігієзнавства

дотримання вимог культової практики, не моральний канон, освячений авторитетом Церкви, а сповідування релігії як переживання трансцендентного смислу, прихованого безпосередньо в людській історії, коли завданням Церкви постає передача досвіду цього переживання.

Аналіз основних концепцій сучасної феноменології релігії доводить правомірність започаткованої Е.Гуссерлем феноменологічної критики історизму та прогресизму в підході до духовної культури, бо останні породжують, по-перше, знецінення теперішності як таких матриць прогресуючої історії, що не мають самостійного значення; по-друге, різко критичну позицію щодо минулого (як такого, що "ще не доросло" до сьогодення), і, по-третє, співвіднесення з вигаданим майбутнім.

Так, дослідження феноменології власне релігійних переживань дозволяє виявити, що, по суті, є три теперішні часи в світосприйнятті віруючого: теперішність минулого, теперішність сучасності й теперішність майбутнього. Сенс історичного існування кожної особи полягає в її виборі між добром і злом, який є її самовизначенням в історії та наданням історичному буттю трансцендентного змісту. Саме поняття Божественної трансценденції містить у собі перш за все вказівку на конкретну абсолютну межу людських можливостей, де, з іншого боку і саме внаслідок цього, людський світ набуває смислу. Для історії сказане означає, що вона є людським творінням, яка містить у собі щось "святе", тобто виводить людей поза межі самих себе чи, точніше, в самому творінні існує щось більше від нього. Особистий шлях віри вказує на необхідність самотрансцендування особи в її установці на пошук абсолютної основи свого буття поза емпіричним часом, - тобто в установці на Богоспілкування, де символічно відтворюються смислові й ціннісні орієнтири особи, формується духовний простір людського життя.

Сучасні феноменологічні дослідження релігії демонструють методологічну вагомість культивованого феноменологією заново народжуваного "подиву" перед реальністю як певного способу безпередумовного її усвідомлення, що суперечить "призвичаєності". При такому підході сенс релігії (і культури взагалі) постає як особисте творче відтворення її глибинного, символічно вираженого змісту. При цьому символ виступає єдино можливою формою трансцендентного; в релігійній символіці об'єктивоване максимально можливе здійснення досвіду релігійної віри й пов'язаних з нею вищих людських прагнень. Стрижнем філософсько-герменевтичного аналізу християнської символіки є людина. Символом образу і подоби Божої задається необхідність постійного відтворення людиною себе і свого призначення в історії.

Надання онтологічного статусу таким фактам людського існування, як віра, любов, краса і т. д., що поєднується з винесенням смисложиттєвого центру поза межі розірваної людської самості, може служити людині опорою й захистом від утисків та ідеологічних маніпуляцій, відкриваючи нові горизонти комунікації

Розділ І. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання

та подолання відчуження. В цьому полягає гуманістичний зміст феноменологічних досліджень.

Проведений аналіз демонструє антропологічну зорієнтованість сучасних філософських досліджень релігійного феномена, а також відкриває шлях до осмислення того, що завдяки перебуванню на межі між "культурою суверенності" індивіда та "культурою заангажованості" його сучасне філософське мислення характеризується тенденцією до певного поєднання, зрощення філософських принципів із специфічними принципами інших сфер духовного життя: мистецтва, релігії тощо - минулого і сьогодення. Аналогічним процесом охоплена й теологічна думка. З одного боку, це є доказом цілісності феномена духовності, з іншого - діалог сфер гуманітарного мислення є не втратою, а, швидше, здобуттям самоідентичності через оновлення смислотворчих потенцій.

3. Соціологія релігії

Соціологія релігії, будучи специфічною галуззю загально-соціологічного знання, постає як важлива складова частина релігієзнавства, тісно пов'язана з філософією, історією, психологією, феноменологією релігії.

В історичному аспекті перші спроби соціологічної рефлексії мали місце ще в епоху Відродження. В подальшому соціологія релігії генетично була пов'язана з розвитком соціальної філософії, загальної соціології, різними філософськими течіями, зокрема з традицією Г.В.Ф.Гегеля, Ф.Шлейєрмахера, Л.Фейєрбаха, французьких енциклопедистів. Як галузь соціологічного знання, соціологія релігії сформувалася в к. XIX - на поч. XX ст. Серед значного масиву концепцій і схем розвитку соціологічних досліджень релігії найбільшої уваги заслуговують традиції Е.Дюркгейма, МВебера, К.Маркса, вироблені ними методологічні засади, а також пізніші підходи, зокрема в межах символічного інтеракціоналізму, феноменологічної соціології.

Значний внесок у розвиток соціології релігії як важливої галузі релігієзнавства зробили І.Вах, Р.Белл, П.Бергер, Б.Малиновський, Е.Трельч, Г.Керер, Р.Мертон, В.Пивоваров, Д.Угринович, І.Яблоков, В.Танчер, БЛобовик, А.Єришев та ін.

Хоча в соціології релігії, як в жодній галузі іншого гуманітарного знання, теоретичний аналіз релігії здійснюється в межах певної школи, традиції, науково-соціологічного напряму, варто зауважити, що це єдиний потік різних концептуальних підходів щодо осмислення релігії в її соціальному прочитанні. Наявні теоретичні концепції, взаємодоповнюючи одна одну, дискутуючи, критикуючи, суперечачи одна одній, дають в кінцевому підсумку багатоплановий (хоча і контрадикторний) соціальний зріз релігії.

Тема 4. Дисциплінарна структура релігієзнавства

Соціологія релігії, як і будь-яка наукова галузь знань, самовизначається щодо специфічної для неї і відносно самостійної множини взаємопов'язаних проблем, які піддаються соціологічному осмисленню. Йдеться про предметне поле соціології релігії.

Аналіз соціологічних теорій релігії вітчизняного та зарубіжного походження, як академічного, так і теологічного спрямування, засвідчує неоднозначність, розмаїття підходів, поглядів, думок щодо визначення предметного поля соціології релігії. Одні дослідники акцентують увагу на структурно-функціональних особливостях релігії в системі соціальної взаємодії, інші - гіперболізують інституційний аспект проблеми або ж ототожнюють предметне поле цієї галузі релігієзнавчого знання з конкретно-соціологічним аналізом релігії в соціально-екзистенціальних координатах її вияву.

Джерела плюралізму тлумачення предмета, об'єкта соціології релігії - в складності, багатоаспектності, недостатній науковій опрацьованності такої специфічної проблеми, якою є релігія; в труднощах системних уявлень про неї. Якщо інтегрувати наявні підходи до визначення предмета й об'єкта соціології релігії, то її предметне поле можна було б охарактеризувати як комплекс проблем, базовими серед яких є релігія і суспільство в їх взаємозв'язку і взаємозумовленості.

Довести це твердження можна так: соціологія релігії вивчає соціальні детермінанти, що викликали релігію до життя, закономірності, специфіку її виникнення, генезис і функціонування як важливого і невід'ємного структурного компонента суспільства; досліджує структуру, елементи релігійного комплексу, його функції, роль, місце в системі соціуму, сутність, рівень, характер впливу релігії на особистість, культуру, соціальні системи; форми, наслідки їх взаємодії та зв'язку.

У даному контексті йдеться про розмаїття, багатоплановість проблем, що входять у предметне поле соціології релігії, аналіз яких дозволяє осмислити соціологічні, соціокультурні, історичні, почасти гносеологічні, антропологічні аспекти складної в структурно-змістовному контексті діалектики соціально-релігійної взаємодії.

Таким чином, соціологія релігії властивими їй методами, через систему специфічних категорій і понять (про них йтиметься нижче) дає змогу осягнути соціальну сутність релігії як "історичної системи" й "еволюціонуючої універсали", дослідити релігійно-соціологічні форми і утворення, реальну взаємодію і зв'язок релігії з позарелігійними соціальними сферами.

Соціологія релігії має два рівні осмислення зазначених проблем: теоретичний і емпіричний. Перший дає можливість досліджувати релігію як цілісну, складну за своєю структурою систему, виявляти діалектику її взаємодії з іншими структурними елементами суспільства (йдеться про базові, фундаментальні положення, що розкривають сутність релігійного феномена).

Розділ І. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання

Другий - характеризує систему конкретно-соціологічних методів, операційно-інтерпретованих понять і емпіричних узагальнень, що допомагає з'ясовувати проблему феномена релігійності як на макро- (суспільство, географічні регіони, конфесії, демографічні групи) так і на мікрорівні (особистість, невеличкі групи віруючих).

В межах єдиної наукової дисципліни, якою є релігієзнавство, соціологія релігії використовує певний категоріальний та методологічний набір так званих базових компонентів. Характерними є каузальний, структурно-функціональний, інституційний, конкретно-соціологічний підходи. Зауважимо, що сучасну соціологію релігії, як в Україні, так і за її межами, характеризує плюралізм методів і принципів, тим більше, що соціологічний дискурс не витримується чітко в межах однієї традиції, школи. Спостерігається тенденція взаємозбагачення парадигмальних установок, концепцій, понять, методологічних підходів.

Очевидним є і те, що генезис форм пізнавальної рефлексії такого феномена як релігія, процес диференціації, систематизації знання про неї (філософія, історія, психологія, соціологія, феноменологія) призвів до виділення в тканині конкретно-наукового дослідження (у нашому випадку -соціологічного) системи категорій і понять, які в своїй інтегративній єдності розкривають зміст, соціальну сутність релігійного комплексу. Тому вважаємо доцільним, раціональним і продуктивним розкрити сутність соціологічного знання про релігію саме через спробу осмислити категоріально-понятійну систему соціології релігії.

Спочатку декілька загальнотеоретичних зауважень. Соціологія релігії, як уже зазначалось, оперує певною системою категорій і понять, які мають власне пізнавальне завдання, що реалізується в даній системі знань. Категоріально-понятійна система, як відомо, має сенс якщо відбиває особливості об'єкта даної науки, сутність її предметного поля. Така система дозволяє осягнути загальний "каркас" поля, об'єкта дослідження, специфічну логіку, специфічного предмета, яким і є соціологія релігії. Відомо, що категоріально-понятійна система має дві складові: компоненти (категорії і поняття) і структуру як систему зв'язків між цими компонентами. Як внутрішня властивість системи, структура забезпечує міцність і стійкість її буття як цілого, стабільне й ефективне його функціонування. Важливими ознаками категоріально-понятійної системи є її впорядкованість і цілісність. Завдяки цьому забезпечується внутрішній зв'язок між категоріями і поняттями. Категорії "працюють" ефективно, якщо розглядаються не ізольовано, не як їх арифметична сума, а в діалектичній сукупності, у взаємозв'язку. Така система творить цілісне, логічно організоване знання.

Зауважимо, що категорію ми розглядаємо як загальне в межах предметної сфери визначення, що постає граничною основою всієї системи знань, які до неї

Тема 4. Дисциплінарна структура релігієзнавства

належать. Категорія містить у собі змістовне знання про такі характеристики об'єкта дослідження, що є опорними пунктами його пізнання.

Уточнення категоріально-понятійного апарату, побудова системи категорій і понять соціології релігії сприяють появі нових підходів в дослідженні такого складного, багатоаспектного і специфічного за своєю суттю об'єкта, яким є релігія. Системний підхід дозволяє вичленити і проаналізувати вузлові категорії, категоріальні підсистеми, поняття, обґрунтувати їх логічний зв'язок і взаємозалежність, а в кінцевому підсумку - розкрити сутність досліджуваних об'єктів. Відтак, категоріально-понятійна система соціології релігії постає своєрідним концептуальним інструментарієм, здатним ефективно працювати з актуальним соціорелігійним матеріалом, будувати пояснювальні моделі функціонування релігійних "алгоритмів" у різномасштабних (в історичному контексті) соціальних системах.

Отже, категоріально-понятійну систему соціології релігії можна визначити як множину логічно впорядкованих категорій і понять, які перебувають у діалектичному взаємозв'язку й утворюють певну цілісну єдність, що дає системне уявлення про релігію як особливе явище суспільного життя.

Структурно (горизонтальний зріз) цю систему, можна подати як інтегровану єдність, куди входять три підсистеми: дві основні і допоміжна. Основні (вертикальний зріз) складаються з блоків категорій, понять, системотвірними для яких є категорії "суспільство" і "релігія". Більшість категорій і понять, що є елементами структури цих підсистем при їх диференційованому розгляді, виявляють певну ступінь складності, мають власну структуру, а тому можуть розглядатись як підсистеми другого порядку.

Допоміжна підсистема - блок категорій і понять філософії, історії, етики, права, психології, культурології, що використовуються в процесі соціологічної експлікації релігії. До них, зокрема, належать "буття", "свідомість", "простір", "час", "суперечність", "загальне", "особливе", "одиничне", "розвиток", "об'єктивне" і "суб'єктивне", "причина", "наслідок", "зміна", "можливість", "дійсність", "необхідність", "світогляд", "відчуження", "свобода", "історична епоха", "добро", "зло", "совість", "воля", "смисл життя" тощо. Допоміжна підсистема в контексті категоріальної системи соціології релігії відіграє методологічно-інструментальну роль у процесі осмислення сутності релігії, її соціального й екзистенційного змісту. Зауважимо, що сутність зазначених категорій і понять широко розкрита у відповідній філософській літературі.

Перша так звана соціологічна підсистема складається з категорій і понять, які за своїм призначенням постають як "службові" стосовно базової категорії "суспільство", як такі, що дозволяють осмислити релігію як соціальне явище, для котрого суспільство не є "метасистемою". Релігія - його важливий, специфічний і невід'ємний структурний компонент. Вона властива всім історичним типам людського суспільства.

Розділ І. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання

До першої основної підсистеми (вертикальний зріз) відносимо такі категорії: "суспільне буття", "суспільна свідомість", "суспільна діяльність", "соціальна дія", "суспільні відносини", "соціальний час", "соціальний простір", "соціальний факт", "соціальна структура", "соціальні організації", "соціальні інститути", "соціальна детермінація", "держава", "ідеологія", "життєвий світ", "духовне життя", "цивілізація", "культура", "нація", "етнос", "сім'я", "людина", "індивід", "особистість".

Це вихідні категорії і поняття, що відбивають найбільш важливі аспекти соціуму, людини й тих онтологічних структур, які пов'язують їх в єдине ціле. Вони становлять своєрідну теоретичну базу соціології релігії, є її важливими концептуальними конструктами. Слушною щодо цього є думка німецького соціолога-релігієзнавця Г.Шмідхена, згідно з якою за допомогою соціологічних категорій можна проаналізувати й осягнути "особливий зміст релігії".²¹

Друга основна категоріально-понятійна підсистема, базовою категорією якої є "релігія", доволі складна за своєю структурою. її можна представити як систему категоріально-понятійних блоків і рядів у їх об'єктивних внутрішньо закономірних зв'язках.

Перший категоріальний блок підсистеми об'єднує категорії і поняття, що постають як вузлові й дають можливість осмислити різні (зовнішні й внутрішні) аспекти релігії, її сутність, структуру, джерела походження, місце, функції, роль у суспільстві, а також її функціональне призначення в житті людини, з'ясувати природу її релігійного інтересу. Зауважимо, що категорії і поняття, які в своїй діалектичній сукупності дають комплексне розуміння релігії як суспільного феномена, виявляють себе як спосіб теоретичного осмислення, зняття результатів специфічної духовної практики, життєдіяльності людей в процесі їх антропосоціогенезу.

В основу членування категорій при формуванні цього категоріального блоку покладено структурно-функціональний підхід, а також принцип ієрархічного статусу категорій та їх взаємозалежності. При цьому до уваги бралося те, що в соціологічному контексті релігія постає не тільки як специфічний компонент соціального організму, що займає в ньому певне місце і виконує певні функції, а як надзвичайно складне, внутрішньо структуроване явище, як діалектична єдність "субстанціальних" елементів, що структурно творять його. Вони генетично пов'язанні й постійно взаємодіють. Кожний компонент (елемент) цієї структури висвітлює, розкриває різні аспекти, ознаки, внутрішні й зовнішні властивості такого феномена, як релігія, водночас постає як підсистема другого роду, що теж має свою структуру, потребуючу соціологічного аналізу. Зазначимо, в процесі дослідження нас цікавило не стільки

Schmidchen G. Protestanten und Katholiken. Soziologische Analyse Konfessionaler Kultur. - Bern-Munchen, 1973. -D. 81.

142 ____________________ Тема 4. Дисциплінарна структура релігієзнавства

виділення компонентів структури релігійного комплексу (хоча це дуже важливо для подальшої його рефлексії"), а швидше осмислення їх соціального змісту, зв'язків, взаємодії, співвідношення між ними, їх місця як в структурі релігії, так і у структурі соціуму як функціонуючої системи.

Щодо компонентів структури релігії, то в релігієзнавстві немає єдиної точки зору. Ми поділяємо ідеї, висловлені, Д.Угриновичем, І.Яблоковим, БЛобовиком. Вчені вважають, що основними компонентами структури релігійного комплексу є релігійна свідомість, релігійна дія, релігійні відносини та релігійні організації й інститути. Останній компонент властивий не всім релігіям, а лише інституалізованим.²² Значення перерахованих компонентів у різні історичні періоди функціонування релігії неоднакове. Кожний з них виконує властиві йому функції, розкриває суттєві аспекти релігійного феномена, що творить лише їхню сукупність. Не вдаючись до аналізу змісту складових структури релігії, підкреслимо, що вищезазначене дає можливість розглядати категорію "релігія" як системотворчу основу внутрішньочленованної цілісності, що адекватно відбивається лише через систему категорій, котра розгортається, "виростає" як своєрідний організм від простих, абстрактних категорій до більш конкретних. Будь-яка схема, згідно з якою виділяються певні структурні елементи, завжди умовна, її службова роль полягає в тому, що вона має допомагати з'ясувати ті аспекти релігійного комплексу, що нас цікавлять і адекватно розкривають його соціальну сутність.

Базуючись на зазначених методологічних підходах, перший категоріальний блок можна подати як систему, що включає категорії, де системотворчою постає "релігія", а її елементами є категорії "релігійна свідомість", "релігійна дія", "релігійна діяльність", "релігійні відносини", "релігійні організації й інститути", "релігійна віра", "релігійний культ", "надприродне", "священне", "детермінанти релігії", "функції релігії", "роль релігії". Ця система категорій в своїй інтегрованій єдності й взаємозв'язках розкриває основні аспекти релігії як суспільного явища та її сутності, як специфічної форми відображення дійсності, дозволяє розглядати її як феномен. Цей категоріальний блок можна подати як єдність загального (релігія), особливого (категорії блоку) та одиничного (структурні елементи категорій блоку). Кожна категорія блоку має свій понятійний ряд, виступаючи основою, де розгортаються розкриваючі їх зміст поняття.

Перший понятійний ряд блоку уможливлює осмислення релігії як форми суспільної свідомості. Його фундаментальною категорією є "релігійна свідомість", що характеризує один з основних інгредієнтів релігії. До складу цього ряду входять поняття: "релігійний світогляд", "релігійна ідеологія", "теологія", "релігійні ідеї", "релігійні погляди", "релігійні уявлення", "релігійний

Левада Ю.А. Социальная природа религии. -М., 1965. -С.106.

Розділ І. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання ______ 143

міф", "релігійні цінності", "релігійна психологія", "релігійні почуття", "релігійні емоції", "релігійні переживання", "релігійна віра", "надприродне", "священне", "релігійна надія", "релігійний досвід", "релігійна традиція", "релігійні норми".

Кожна категорія, поняття цієї системи як елемент структури категорії "релігійна свідомість" має свою специфіку, відбиває її сутнісні аспекти. В певній ієрархічній сукупності вони дають можливість розглядати категорію "релігійна свідомість" як таку, що розкриває свій зміст щодо окремого індивіда, і щодо релігійної групи, інших соціально-релігійних спільнот. Йдеться про дві форми, "двоплановість" вияву релігійної свідомості: "соціальну", себто охоплюючу її в масштабах певного соціального організму, й "індивідуальну" - відбиваючу прояв або відтворення "соціальної" релігійної свідомості на рівні конкретного індивіда.

З іншого боку - диференційований підхід до певної градації зазначених понять уможливлює членування релігійної свідомості на рівні, окремі аспекти, що відрізняються один від одного за ступенем систематизації релігійних поглядів, ідей, уявлень, почуттів, а також за ступенем їх поширення й впливу на свідомість віруючих.

Не будемо характеризувати категорію "релігійна свідомість", адже цьому феномену присвячено окремий параграф підручника.

Надзвичайно важливими в системі категорій і понять соціології релігії є категорії "релігійна дія" та "релігійна діяльність". Саме на їх основі "виростає" другий понятійний ряд, зміст якого розкривається через поняття "культова дія", "культова діяльність", "релігійна поведінка", "релігійний ритуал", "релігійний обряд", "молитва", "богослужіння", "релігійні таїнства", "релігійна пропаганда", "місіонерська діяльність", "релігійне благодіяння", "релігійна мова".

Будучи системотворчими компонентами структури релігійного комплексу, релігійна діяльність чи релігійна дія відображають зовнішній вияв релігійної свідомості (її "публічність", її матеріалізацію) шляхом специфічного "опредмечення" релігійних ідей і водночас постають як фундамент формування релігійних відносин (про останні - пізніше). Характеризуючи практичний аспект вияву релігії, категорії "релігійна дія", "релігійна діяльність", є важливими елементами соціологічного аналізу релігійного комплексу як діючої, функціонуючої системи.

Базуючись на змісті загальносоціологічних категорій "соціальна дія" та "соціальна діяльність" і розглядаючи категорії "релігійна дія", "релігійна діяльність" як специфічні форми їх вияву, відзначимо, що вони співвідносяться між собою як одиничне й ціле. Релігійна діяльність існує не інакше, як у формі релігійних дій або низки цих дій. Водночас релігійна діяльність не завжди може розглядатись як сукупність релігійних дій. Є чимало форм релігійної діяльності (індивідуальної, колективної"), де релігійна дія (місіонерська, благодійна діяльність) відсутня. Отже, категорія "релігійна діяльність" характеризує специфічну активність релігійного суб'єкта з продукування, об'єктивації

Тема 4. Дисциплінарна структура релігієзнавства

релігійних ідей, поглядів, уявлень через сукупність релігійних та позарелігійних дій.

Як уже відзначалося, релігійна діяльність - специфічна форма соціальної діяльності. Маючи спільний з соціальною діяльністю суб'єкт дії (людина, соціальні спільноти), вона має іншу специфіку об'єкта, на який спрямована дія, особливість форм і способів її здійснення, а також зміст.

Релігійна діяльність і релігійна дія спрямовані на задоволення певних релігійних потреб, інтересів віруючої людини чи релігійних об'єднань, конфесій. Релігійні дії та діяльність базуються на релігійному світогляді, переконаннях, установках, а також релігійних нормах та релігійних інтересах. В релігієзнавстві традиційно виділяють два види релігійної діяльності: культову та позакультову.

Будучи основою, фундаментальним поняттям, що характеризує релігійну діяльність, культова діяльність є водночас найважливішим елементом структури релігії. Культова діяльність - це сукупність культових дій: молитва, богослужіння, таїнство, обрядові, магічні, ритуальні дії, каяття, жертвопринесення, тобто дії, викликані не взаємовідносинами людей, а їх ставленням до богів або ж Бога. Сукупність таких дій (культових) і є культом. Фундаментальною ознакою культу є віра в реальність існування надприродного і в можливість впливу на нього за допомогою певних культових дій. Як уречевлений, зовнішньо видимий компонент структури релігійного комплексу, культ втілює в собі "концептуальний елемент" релігії. Жоден обряд або ритуальний акт не є релігійним поза системою релігійних ідей культової значущості. ЮЛевада писав: "Лише ті рухи тіла, висловлювання, переживання можуть бути віднесені до ритуальних, які несуть відповідальне смислове навантаження, інакше кажучи, є знаками культових відносин, оскільки ритуал -це така сама мова культу, як і міф, така сама знакова система". '

Культ являє собою єдність релігійних дій і віри, специфічне опредмечення релігійного світорозуміння. Елементи культу певною мірою властиві всім релігіям. Культ - важлива ознака релігії. Це найбільш стійкий (в історичному контексті) елемент релігійного комплексу.

В культових діях віруюча людина реалізує власні релігійні світоглядні установки, переконання і водночас закріплює, зміцнює їх, робить активними чинниками своєї релігійної поведінки та релігійного життя. Культові дії постають як суттєвий компонент релігійних відносин у просторі "людина-Бог", "Бог-людина", "людина-людина". Таким чином, культ відбиває не тільки "вертикальний" зв'язок однополюсної спрямованості, а й містить надію на зворотний зв'язок, віру в реальність "здійснення очікуваного", "нагороди" за щире служіння Богу. Поряд з тим, культова дія - це не тільки вираз любові до Бога, звернень, прохань до нього, а головне - переживання єдності з Богом.

" Там само.

Розділ І. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання ____________ 145

Культові дії та культ характеризуються за своєю суттю як релігійні дії. "Релігійна дія" як категорія соціології релігії відбиває специфічну форму людської активності, що реалізується через систему засобів, форм, методів, вчинків, які мають чітку "вертикальну", трансцендентну спрямованість і зумовлені релігійним світоглядом.

Структуру категорії "релігійна дія" (за аналогією структури соціальної дії) можна подати як інтегровану сукупність таких елементів: суб'єкт дії (віруючий, релігійна організація, релігійний інститут), об'єкт дії (Бог, надприродні сили, святе, священне), спосіб, форми впливу на об'єкт дії (молитва, ритуал, обряд, богослужіння, каяття, жертвопринесення), місце релігійної дії -релігійний простір (храм, молитовний будинок, "святе місце"), момент дії -"релігійний час" (релігійне літочислення, час, пов'язаний із важливими в часовому вимірі подіями, датами, що стосуються надприродного, священного), цілепокладання (кінцева мета релігійної дії).

Способи, засоби, форми релігійної дії, впливу на об'єкт, предмет, а також і на суб'єкт дії мають символічний характер.

Постаючи у духовній і практичній формах, позакультова релігійна діяльність характеризує процес продукування релігійних ідей, їх інтерпретації та систематизації, обґрунтування релігійних догматів, розробки різного роду богословських концепцій, які стосуються соціальних, політичних, етичних, естетичних проблем функціонування соціуму (в історичному аспекті його розвитку), підготовки проповідей. Позакультова релігійна діяльність (практичний зріз) водночас є пропагандою, поширенням релігійних ідей на індивідуальному рівні та на рівні релігійних спільнот (газети, журнали, радіо, телебачення, масові заходи релігійного спрямування). Позакультовою вважається місіонерська, добродійна діяльність, організація різного роду релігійних зборів, форумів, соборів, участь у них. До позакультової діяльності можна віднести і процес викладання релігійних предметів у духовних навчальних закладах і недільних церковних школах.

Сутність вузлової категорії релігієзнавства "релігійні відносини" в її соціологічному прочитанні розкриває система понять, що формують наступний, третій понятійний ряд першого категоріального блоку. До основних понять цього ряду належать: "культові релігійні відносини", "позакультові релігійні відносини", "внутрішньообщинні відносини", "внутрішньоцерковні відносини", "міжконфесійні відносини", "релігійна толерантність", "релігійна нетерпимість", "релігійний конфлікт", "релігійна солідарність", "злагода", "екуменізм".

Категорія "релігійні відносини" постає одним з важливих компонентів релігійного комплексу, відбиває суспільну сутність останнього і є соціальним фактом. Як уже зазначалося, релігійна свідомість реалізується в релігійній діяльності, де і за допомогою якої виявляються та функціонують релігійні відносини. Вони є специфічною формою суспільних відносин. Будучи в тісній

Тема 4. Дисциплінарна структура релігієзнавства

взаємодії, взаємозв'язку з іншими формами вияву суспільних відносин релігійні відносини відбивають певну структурну характеристику соціуму і пов'язані з особливим видом діяльності (релігійної), мають у своїй основі певні ідеї, установки, норми, специфічний предмет, об'єкт і відтворюють особливі соціальні інтереси. При всій специфічності релігійних відносин, вони за своєю суттю є реальними відносинами, хоча й мають особливу форму вияву. Суб'єктом цих відносин виступають віруючі індивіди, релігійні спільноти: організації, інститути.

Таким чином, категорія "релігійні відносини" характеризує специфічні відносини віруючих людей до об'єктів, предметів віри, що екстраполюються на учасників цих відносин, що складаються в процесі культу, в ході реалізації культових дій. Ю.Левада називає релігійні відносини "культовими відносинами", "соціальною організацією культу", зараховуючи до них стосунки між людьми, соціальними групами, що складаються і закріплюються в культових діях. Це, на його думку, важливий аспект або ж частина суспільних відносин, однак це не є "відносини людей до ідей і не відносини між ідеями, а відносини і зв'язки людей, що виражені через культові дії^-".²⁴

Релігійні відносини поділяються структурно на культові та позакультові, тобто співвідносяться з структурою релігійної діяльності. Культові релігійні відносини складаються в процесі культових дій і мають "вертикальний" і "горизонтальний" аспекти вияву. В своєму "вертикальному" вияві культові відносини постають як відношення віруючої людини до надприродного. Адже віруючий індивід не тільки має певні уявлення про надприродне (нерідко персоніфіковане), не тільки вірить в його реальність, а й потребує відносин з цією реальністю, вважаючи, що саме від неї залежить його добробут. Специфіка цих відносин полягає в тому, що вони розгортаються у сфері свідомості. Це - уявні взаємовідносини. Однак, підкреслимо ще раз, для віруючої людини вони є реальними.

Відношення до надприродного безпосередньо впливає на відносини, що складаються між віруючими в процесі культових дій. В цьому і полягає горизонтальний аспект (зріз) культових релігійних відносин. При здійсненні релігійних обрядів, церемоній, богослужінь та інших культових дій виникають цілком реальні відносини між членами релігійної громади: між священиком і віруючими в процесі культу, поміж віруючими, відбувається "євхаристичне єднання".

Релігійні відносини взагалі й культові зокрема мають певну "ідеологічну" основу: звичаї, традиції, ідеї, правила, релігійні норми. Характерно, що культові відносини, незважаючи на їх специфічність, ідеальну форму вияву, формуються подібно до інших форм суспільних відносин.

²⁴ Там само. - С 122.

Розділ І. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання

Позакультові релігійні відносини - стосунки, що складаються у громадах між віруючими, священиком і мирянами. Вони базуються на релігійних ідеях і переконаннях, регулюються релігійними нормами, існують поза культовими діями. До них належать відносини між громадами, релігійними організаціями, конфесіями, а також внутрішньоцерковні відносини, якщо вони базуються на релігійних установках і статутних вимогах. Таким чином, суб'єктами позакультових відносин є віруючі, священики, такі субгрупи як "духовенство", "чернецтво", "члени церковних рад", а також релігійні об'єднання, групи, релігійні організації, конфесії, релігійні інститути, що водночас є об'єктами релігійних відносин.

Позакультові релігійні відносини на противагу культовим, що базуються на принципах любові, шанування, поваги, можуть поставати як нетерпимі ворожі, конфліктні відносини, можуть бути й толерантними. "Релігійна толерантність" (терпимість) та її антипод - "релігійна нетерпимість" - поняття, що постають як своєрідні критерії оцінки релігійних відносин на індивідуальному і груповому рівнях, скажімо, в площині "конфесія - конфесія".

Базовими проблемами предметного поля соціології релігії є проблеми інституалізації релігії, характер, структура, типологізація релігійних спільнот, релігійних інститутів, їх історичного генезису, ролі та місця в соціальній структурі того чи іншого суспільства. Не випадково в окремих зарубіжних релігієзнавчих дослідженнях соціологічна експлікація сутності релігійних організацій в їх релігійно-соціальному, функціонально-рольовому контексті розглядається як основний об'єкт соціології релігії.

Переважна більшість релігієзнавців (навіть окремі теологи) розглядають церковну спільноту (релігійну організацію, той чи інший релігійний інститут) як важливий, "необхідний" елемент соціальної структури, як специфічний різновид соціального організму.

Підкреслимо, без соціологічного аналізу релігійних організацій, їх структурних компонентів, без оцінки об'єктивно існуючих (в історичному контексті) взаємовідносин, взаємозумовлених зв'язків релігійної спільноти з навколишнім соціальним середовищем, місця церковних організацій в суспільстві практично неможливо розкрити сутність релігії як суспільно-функціонуючого феномена.

На базі такого структурного компонента релігійного комплексу як "релігійні організації й інститути" формується четвертий понятійний ряд першого категоріального блоку. Його складові: "інституалізація релігії'", "релігійне об'єднання", "церква", "секта", "деномінація", "релігійна асоціація", "монастир", "чернечий орден", "релігійні навчальні заклади".

Поняття "інституалізація релігії"" характеризує динамічний процес становлення релігійних організацій, їх генезис - це процес, завдяки якому прості релігійні спільноти поглиблюють, розвивають свою структуру.

Тема 4. Дисциплінарна структура релігієзнавства

Інституціалізаційні процеси в релігійному середовищі сприяють утворенню здатної до саморозвитку цілісності. Наслідком цього є процеси "ускладнення, диференціації та саморегуляції^-" релігійної організації. Саме в релігійних організаціях віруючі включаються в повнокровну систему релігійних відносин, які є, нагадаємо, специфічним компонентом цілісного контексту суспільних відносин.

Поняття "релігійна організація" характеризує особливий різновид соціальної системи чи групи, що володіє необхідним комплексом (набором) релігійних цілей та цінностей, специфічних засобів їх реалізації, а також має власну внутрішню управлінську структуру і постає, за висловом німецького релігієзнавства С.Шлінка, як "візрець релігійної колективної поведінки".²⁵ За термінологією ЮЛевади, це - "соціальна організація, яка зберігає і репродукує культовий текст, виконує інші релігійно значущі види діяльності".²⁶

Головними інституційно-твірними чинниками ("агентами") релігійних інституцій є віруючі, культова дія, культові відносини. Останні, зауважимо, можливі в межах певної системи відносин людей, яку можна розглядати як "соціальну організацію культу" чи "культове товариство".

На нашу думку, в основу типологізації релігійних організацій можна покласти принципи "соціології організації"", підходи, викладені в соціологічних релігієзнавчих працях М.Вебера, Є.Трельча, І.Ваха, Дж.Ігнера, Г.Беккера, М.Угриновича, І.Яблокова, БЛобовика та ін. З урахуванням цих принципів (підходів) основні типи релігійних організацій можна визначити через поняття: "релігійна громада", "релігійна група", "релігійне об'єднання", "церква", "секта", "деномінація", "релігійна асоціація", "монастирі", "релігійні навчальні заклади".

Характерно, що різні конфесії мають свої типи релігійних інституцій. Відмінності у типах релігійних організацій, управлінських структур, у нормативних, статутних приписах є природними і постають як своєрідне відтворення історичних, соціально-культурних факторів розвитку суспільства.

Розгляд системи категорій і понять першого категоріально-понятійного блоку другої категоріальної підсистеми соціології релігії практично завершений. Зміст поданих категорій і понять в їх системно-структурній експозиції дозволяє осягнути багатоплановість, багатоаспектність, багатошаровість структури релігійного комплексу, елементи якої є динамічними, мають зумовлений (в історичному, соціальному, екзистенційному аспектах) характер і перебувають у тісній взаємодії та певній системі зв'язків.

Однак, як зауважує Д.Угринович, структурний аналіз релігії передбачає необхідність осмислення її як суспільно-функціонуючого явища. Тобто, йдеться про експлікацію релігії з точки зору її соціальних функцій, ролі та місця в

²⁵ Лобовик Б.А. Религия как социальное явление. - К., 1982. - С. 191. Левада Ю.А. Социальная природа религии. - М, 1965. - С.123.

Розділ І. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання

суспільстві. Не зупиняючись детально на розкритті цієї важливої в просторі предметного поля соціології релігії проблеми відзначимо, що релігія може бути осмислена соціологічно в контексті її взаємодії з іншими структурними елементами суспільства, через рефлексію її як суспільно-функціонуючого феномена.

Основною категорією, що постає як інтегративний вираз всієї системи функцій релігії, є "соціальні функції релігії^-". Зміст її розкривається через такі поняття, як "компенсаційна функція", "комунікаційна функція", "світоглядна функція", "інтегративна функція", "регулятивна функція", "аксіологічна функція", "телеологічна функція", "терапевтична функція", "емансипаційна функція", "етноформуюча функція", "амбівалентність релігії", "соціальні функції та роль церкви", "сакралізація", "секуляризація".

Система цих понять у своїй сукупності складає п'ятий понятійний (функціонально-рольовий) ряд першого категоріально-понятійного блоку. Цей понятійний ряд дає можливість через розкриття змісту кожного поняття, що входить до його складу, з'ясувати ступінь і міру, способи, напрями, результат впливу релігії на соціум, на "мирські справи", виявити взаємозв'язок і взаємодію релігії з іншими компонентами соціальної структури. Ця система понять розкриває сутність релігії як суспільно-функціонуючого феномена, як своєрідного "ферменту" соціального розвитку, життєдіяльності віруючої людини.

Проблема соціальних функцій релігії тісно пов'язана з проблемою її походження, сутністю соціальних, історичних, екзистенціальних потреб і чинників, які покликали її до життя. Це питання є одним із провідних у релігієзнавстві, зокрема в соціології релігії.

Релігієзнавство має безліч концепцій походження релігії, котрі важко призвести до будь-якого "спільного знаменника". Умовно їх можна було б згрупувати в п'ять концептуальних напрямів: об'єктивно-ідеалістичний, суб'єктивно-ідеалістичний, психологічний, біологічний та екзистенційний. Не ставлячи за мету проаналізувати ці концептуальні підходи, зауважимо лише, що в кожному з них простежується чітка тенденція до абсолютизації того чи іншого аспекту "джерельної бази" релігії: від теологічних тверджень про надприродне походження релігії, її генетичну даність, психологічну, екзистенційну схильність до певної гіперболізації монокаузальної соціально-економічної детермінації.

Проблема походження релігії (причин, чинників, умов, які спричинили її "народження") надзвичайно складна та багатоаспектна. В релігієзнавстві, зокрема в соціології релігії, для осмислення проблеми походження релігії використовують певні категорії та поняття. У вітчизняному релігієзнавстві усталеними є поняття "соціальні корені релігії^-", "психологічні корені релігії^-", "гносеологічні корені релігії^-", "історичні корені релігії^-", вживається (правда, нечасто) поняття "причини релігії". Вони (за своїм змістом) не викликають істотних заперечень, бо дозволяють описати причини, фактори, умови, що

150 ____________________ Тема 4. Дисциплінарна структура релігієзнавства

спричинили виникнення релігійних вірувань.

Можна погодитись із твердженням І.Яблокова, що категорія "корені релігії'" має "широкий характер" і "відображає матеріальні та ідеологічні відносини, фактори, які детермінують виникнення, існування та відтворення релігії^-".²⁷ Хоча, гадаємо, дана категорія вказує на певну статичність, застиглість і не розкриває динаміку процесу, не виключає механічного розуміння причинності (причина і наслідок проглядаються як "застиглі протилежності"). Водночас категорія "корені релігії"" має ідеологічне забарвлення, суть якого полягає в тому, що релігія припинить