Філософія релігії

В контексті дисциплінарного релігієзнавства чільне місце належить філософії релігії. Перш ніж виявити її сутність, доцільно з'ясувати місце цієї дисципліни в системі філософського знання та в структурі релігієзнавства.

Філософія релігії, оскільки вона прагне осмислити феномен релігії і його прояви, за сутністю своєю входить у систему філософського знання. Згадаймо знамениті кантівські питання, поставлені ним у "Критиці чистого розуму". Спробуємо пов'язати ці питання зі специфікою філософських дисциплін. Тоді з'ясування питання: "Що я можу знати?" входить у сферу інтересів гносеології, метафізики, логіки, психології, методології та історії філософії. З'ясування питання: "Що я повинен робити?" приведе до проблем аксіології, етики, естетики, філософії права, філософії політики. Відповідь на питання: "На що я можу сподіватись?" намагається дати філософія релігії.

При цьому потрібно звернути увагу на іманентний зв'язок філософії та релігійної свідомості. Сама природа нашої думки така, що вона пов'язує процес мислення з категорією Абсолюту. Таке прилучення до сфери абсолютного через думку змушує визнати залежність її від релігійної свідомості. Більше того, неможливо відірвати людське мислення від сфери абсолютного. Проте якщо в інших частинах філософії Абсолют, Невідоме є результатом, остаточним пунктом витлумачень, межею, де закінчується акт філософствування, то для філософії релігії Абсолют служить початком, предметом спеціального вивчення, першопроблемою. В цьому полягає відмінність філософії релігії від інших філософських дисциплін.

Не будемо заглиблюватись у дискусійне питання структури

Розділ І. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання _____________ 123

релігієзнавства. Торкнемося лише з'ясування місця філософії релігії в цій структурі. Особливу увагу звернемо на взаємовідношення філософії релігії з тими дисциплінами, що входять до структури релігієзнавства.

Філософія релігії дає понятійне витлумачення релігійних феноменів, тобто ця дисципліна вивчає інтелектуальний і раціональний вимір релігії. Іншими словами, філософія релігії цікавиться змістом релігії, її інтелектуальним базисом. В цьому полягає специфіка філософії релігії та її відмінність від інших релігієзнавчих дисциплін, зокрема від історії релігії.

Як відомо, історія релігії вивчає розвиток окремих релігій в часі, їх взаємодію з політичними, економічними та соціальними реальностями, тобто об'єктом її уваги є різноманітні види релігії та окремі вияви релігійного. Головне для історії релігії - розвиток релігійних форм. При цьому зміст релігій сприймається як даність, або попередні визначення певних видів релігії чи форм релігійного без заглиблення в їх сутність. В цьому - відмінність філософії релігії як змістовного розгляду останньої, від історії релігії, що вивчає окремі її форми.

З іншого погляду, між філософією релігії й історією релігії є багато спільного. Філософія релігії спирається на значний фактичний релігієзнавчий матеріал, який пропонує їй історія релігії. Сама філософія релігії не займається накопиченням матеріалу, вона лише критично осмислює його. В принципі розв'язати пов'язані із з'ясуванням сутності релігійних явищ питання, не спираючись на історичні свідчення про форми, яких набували явища в своєму історичному розвитку, неможливо. Щоправда релігієзнавці робили спроби створити філософію релігії, не враховуючи дані історії релігії. Це стосується насамперед досліджень Р.Ейкена і Г.Геффдінга. їх аргументи, як правило, зводились до такого положення: для побудови філософії релігії достатньо ознайомитися лише з найвищою, найдосконалішою формою релігії. Тому стадії її розвитку розглядати необов'язково. Іншою крайністю є вибудовування філософії релігії винятково на свідченнях історії (СШфлейдерер, М.Еліаде).

Говорячи про співвідношення філософії та історії релігії, варто зупинитись на досить поширеній в дослідницькій літературі точці зору, згідно з якою філософія релігії є вступом, необхідним методологічним додатком до історії релігії. Так, французький мислитель Ревіль тлумачить філософію релігії як пролегомени до історії релігії. Американський дослідник Джевонс вважає філософію релігії передмовою до історії релігії. Проте філософія релігії не тільки не є передмовою до історії релігії. Вона є завершенням останньої, її логічним оформленням. Швидше історія релігії виконує роль допоміжної дисципліни для філософії релігії.

Розглянемо також співвідношення філософії та психології релігії. Якщо психологія релігії вивчає афективний, емоційний вимір релігії, то філософію релігії цікавить її інтелектуальний базис останньої, - в цьому полягає їх відмінність. Про спільність філософії та психології релігії свідчать такі

Тема 4. Дисциплінарна структура релігієзнавства

положення: внутрішній, духовний світ людини, що є об'єктом дослідження і психології релігії, містить в собі раціональний елемент, який є прерогативою суто філософського осмислення релігії. Крім того, певні релігійні явища, з котрими має справу філософія релігії, є, здебільшого, явищами психологічними. Прикладом цього є феномен віри. Психологія релігії пропонує осягнути релігійні факти з їх іманентного боку. Іншими словами, філософія релігії, з'ясовуючи проблеми, пов'язані з розкриттям релігійних феноменів, обов'язково враховує їх психологічні особливості функціонування. В цьому полягає цінність даних психології релігії для філософії релігії. Психологія релігії також постачає необхідний фактичний матеріал для філософії. Згадаймо хоча б релігійний досвід.

Щодо співвідношення філософії та соціології релігії, то остання вивчає феномен релігії та її структури на предмет функціонування в суспільстві, тобто досліджує релігію як соціальний інститут. Тому, з одного боку, соціологія релігії, як і психологія та історія релігії, надає необхідний фактичний матеріал філософії релігії, щоправда він відзначається посиленою актуальністю й суто соціальною орієнтацією. З іншого боку, без висновків філософії релігії, без осмислення важливих визначальних для соціології проблем, соціологія не може існувати.

И нарешті, про співвідношення філософії та феноменології релігії. У вітчизняному релігієзнавстві донедавна ці поняття не розмежовували. Навпаки, деякі дослідники вписували феноменологію релігії в змістовну канву філософії релігії на тій підставі, що феноменологію релігії, як і філософію релігії, цікавить зміст релігійних явищ й процесів. Однак між феноменологією релігії і філософією релігії існують істотні відмінності: якщо філософія релігії подає понятійне витлумачення релігійних феноменів, то феноменологія релігії намагається тлумачити їх ейдетично. Крім того, об'єктом вивчення філософії релігії є змістовно наповнені релігійні явища, факти, реалії в їх історичних, психологічних чи соціальних зв'язках, а об'єктом вивчення феноменології релігії є феномени, що розуміються як "логічні переживання".

Логіка дослідження вимагає розгляду проблеми тлумачення філософії релігії. Філософія релігії, на наш погляд, є особливою філософською дисципліною, об'єктом вивчення якої є феномен релігії та його характерні прояви. Таке тлумачення не є загальновизнаним. Відомий російський релігієзнавець Ю.Кімелєв пропонує, наприклад, розглядати поняття "філософія релігії" в двох значеннях: в широкому розумінні - як сукупність філософських установок щодо релігії, у вузькому - як автономне філософське міркування про релігію, віру, Бога тощо.¹ Автор книги "Філософія релігії^-" київський професор поч. XX ст. М.Боголюбов в означеному терміні також поєднує два значення: в першому філософія релігії ототожнюється з релігійною філософією, тобто

Кимелев Ю.Л. Современная западная философия религии.- М., 1989.- С. 2.

Розділ І. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання

"світоглядом, що має головним своїм джерелом власне релігію";² в другому -філософія релігії уявляється як філософська наука про релігію.

Проте тлумачення філософії релігії, за М.Боголюбовим, в кращому випадку слід визнати проблематичним. Насамперед варто відмежовувати філософію релігії від релігійної філософії. Якщо філософія релігії є осмисленим, раціональним осягненням релігійних феноменів, то релігійна філософія - це творчість, орієнтована на проблеми, пов'язані з релігійною проблематикою. Крім того, релігійна філософія, хоча й проникнута філософськими інтуїціями, оформленими в певні положення та понятійну форму, все ж випливає з феномена віри, що сприймається як даність, аксіоматична істина. Натомість, філософія релігії в своїх дослідженнях не обов'язково спирається на інтуїтив віри. Наприклад, лінгвістична філософія релігії виходить з феномена мови релігії, еволюціоністська - за домінанту бере принцип розвитку тощо.

Вкрай обережно треба ставитися до словосполучення "наука про релігію". Використання терміна "наука" зумовлює визнання сукупності об'єктивно достовірних, ex ratio доведених явищ і фактів, які розглядаються як закономірності. Тобто, наука про релігію повинна сприйматись як необхідне доведення раціонального обгрунтування релігійних феноменів, котрі за сутністю своєю логічно і несуперечно не обґрунтовуються. Деякі дослідники (Тіле, Джеймс, Мюллер) тлумачили філософію релігії як "науку про релігію", проте їх спроби виявилися невдалими. На нашу думку, тут позначився вплив позитивізму на духовне життя людства, коли філософи прагнули застосувати теорії, що мали сцієнтистське спрямування, до всіх сфер знання, навіть до містичного досвіду. Отже, словосполучення "наука про релігію" потрібно вживати обережно, бо воно менше вказує на зміст і характер дисципліни, ніж термін "філософія релігії'".

За свідченням Н.Боголюбова, термін "філософія релігії'" вперше був використаний в 90-х роках XVIII ст., а в широкий науковий обіг увійшов в першому десятиріччі XIX ст. Звідси М.Боголюбов робить висновок, що вперше філософія релігії як особливе вчення про релігію виникає під впливом кантіанської філософії. Цю думку, гадаємо, треба сприймати критично.

Для розуміння поняття "філософія релігії^-" важливим є факт появи ідеї філософії релігії як виокремленої філософської дисципліни, а не факт появи самого терміна. З'ясуємо, коли ж з'явилася ідея філософії релігії. Ймовірно, вона виникла в епоху середньовіччя з прагнення відокремити суто філософські концепції від богословських схем. Таке бажання бачимо у Фоми Аквінського, що рішуче розмежовував сфери розуму і віри. Таке відокремлення не було прерогативою міркувань відомого богослова, ні тим більше особливістю його релігійно-філософських розвідок. Такого розмежування вимагала епоха пробудження й поширення знань. Аквінат виявився тим мислителем, якому

Боголюбовы. Философия религии.-Т. 1.-К., 1915.-С.23.

Тема 4. Дисциплінарна структура релігієзнавства

вдалося виразити дух епохи. Згідно з його позицією, філософія за об'єкт вивчення повинна брати реалії, що можна пізнати завдяки природному розуму, не втручаючись у так звані божественні предмети - об'єкти уваги богослов'я. Звідси, Одкровення лише доповнює те, що відкривається через природний розум. В даному випадку йдеться про принцип гармонії розуму і віри, якщо перекласти це філософською мовою.

Особливу увагу звернемо на те що розум вважався повноправним принципом пізнання поряд із вірою. Вчення про автономність, самодостатність природного розуму дало багатообіцяючі наслідки. Насамперед, воно відкрило шлях до суто філософської творчості, що поступово не лише позбувається релігійного чинника, але й спромоглась добитися певної автономії. Ця автономія почала визнаватись за принцип. Вчення про автономію розуму зумовило подальший розвиток західноєвропейської філософії. Ідея "чистої філософії" сприяла розквіту філософської творчості. Декарт започаткував тенденцію розглядати філософію як незалежну, самостійну сферу творчості. Процес творчої розробки філософських проблем призвів до диференціації філософського знання. Зокрема, виникла нагальна потреба й у появі особливого вчення про релігію. В концептуальній формі це вчення вперше сформулював Б.Спіноза. У філософській системі голландського мислителя в межах виключно розуму відбувається осягнення явищ і реалій релігійного світу, тобто релігія, поряд з іншими формами духовного життя, стає об'єктом вивчення філософії.

Тепер щодо загальних особливостей тлумачення релігії та її феноменів і структур у світлі філософії релігії, що розглядає феномен релігії з точки зору його раціональної осмисленості. Варто уточнити що розуміється під раціональним осмисленням. На нашу думку, в контексті філософії релігії розглядається функціонування двох рівнів раціоналізації. Перший з них умовно назвемо первинною раціоналізацією. Це логічна обробка фактів досвіду, понятійне оформлення того, що дається нам у досвіді. Відповідно, філософія релігії - понятійне оформлення фактів та явищ, пов'язаних з проблемою релігії чи витлумачення релігійних феноменів у поняттях.

Другий рівень умовно назвемо вторинною раціоналізацією чи, вживаючи термін Е.Гуссерля, "ідеацією". Йдеться про споглядання, бачення ідей. Це пізнання на основі ідей, смислів, пізнання ейдосів, "феорій". (З грецької буквальний переклад поняття "феорія" - бачення, споглядання). І.Кант особливо переконливо довів, що у складі пізнавального акту є трансцендентальні елементи, тобто апріорні елементи знання. Йдеться про матеріал, який не виводиться з досвіду. Саме він є основою вторинної раціоналізації. В історико-філософському контексті інтенція про споглядання ідей вперше актуалізується у вченні про ейдоси Платона, а вираженої форми набуває у ЕТуссерля.

Тепер з'ясуємо, в якій формі відбувається описана раціоналізація. Філософія релігії, гадаємо, не є дослідженням і, звичайно ж, сприйняттям на віру,

Розділ І. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання

а швидше інтерпретацією релігійних феноменів. За формою це - інтерпретаційне осягнення релігії та її проявів. Саме інтерпретація становить суть філософії. Там, де вона відсутня, немає й філософії. Там, де відсутня інтерпретація релігії та її компонентів, зайвою є і філософія релігії. Обгрунтуємо висловлену тезу, застосовуючи argumentum ex contrario.

Розуміння філософії як дослідження є обмеженим. Адже за сутністю своєю дослідження орієнтується на з'ясування структури, природи предмета. В остаточному підсумку воно, як результат, потребує утвердження певних постулатів, які нерідко набувають догматичного оформлення. Натомість, інтерпретація має бути звільненою від будь-яких догматичних висновків. Більше того, інтерпретаційне осягнення певного феномена передбачає наявність декількох, інколи суперечливих за смислом, інтерпретацій, чого не може допустити дослідження.

Якщо визнати істинним положення, згідно з яким філософія являє собою інтерпретаційне осягнення феномена релігії і його проявів, тоді необхідно також визнати проблематичним об'єкт вивчення. Йдеться про те, що для філософії релігії стають проблемою пов'язані з феноменом релігії основоположні поняття. В своєму послідовному проблематизмі філософія релігії вільна від будь-яких умовностей суто релігійного досвіду. Можна навіть стверджувати, що в змістовному розумінні філософія релігії постає лише тоді, коли релігія - об'єкт її вивчення - стає проблемою. Тому для Платона й Арістотеля феномен релігії не був проблемою. Аналіз їх міркувань щодо предметів, пов'язаних з релігією, дає підстави стверджувати про наявність релігійної філософії, але не концептів філософії релігії. Тобто, в їх творчому доробку постановка проблеми релігії була відсутньою.

У формальному відношенні філософія релігії є інтерпретацією феноменів релігії та її структур. Об'єкт її вивчення - релігія та її вияви - стають проблемою. При цьому загадка, яку ми прагнемо й можемо пізнати, не повинна перетворюватись в містерію, таїнство, тобто в неосяжну, закриту для ratio таємницю. З'ясування містерії - за межами філософії релігії. Тобто, філософія релігії обмежена раціональним осягненням релігійних феноменів і структур, у тлумаченні яких вбачає для себе проблему.

З'ясування змісту й форми функціонування філософії релігії як дисциплінарного утворення релігієзнавства не вичерпує собою аналітичних можливостей в осягненні релігієзнавства. Залишається ще з'ясувати питання структурної наповненості філософії релігії. Спочатку звернемося до авторитетних джерел. М.Боголюбов, спираючись безпосередньо на К.Тіле, філософію релігії поділяв на історичну чи морфологічну та онтологічну.³ Історична філософія релігії, на його думку, містить в собі виклад релігії в процесі

Там само. - С 68.

Тема 4. Дисциплінарна структура релігієзнавства

її історичного розвитку. До речі, в своїй праці "Філософія релігії'" він обмежується лише розглядом історичної частини філософії релігії. Щодо другого структурного компонента філософії релігії - онтології, то М.Боголюбов вбачав її завдання у визначенні основних елементів релігії на предмет знаходження їх сутності, походження і значення. Поділ філософії релігії на історичну й онтологічну частини містить ряд недоліків. Насамперед, в контекст філософії релігії входить така релігієзнавча дисципліна, як історія релігії, котра має свою специфіку. Вчений лише констатує онтологічну частину філософії релігії, не з'ясовує її особливості, й навіть не окреслює низку проблем, які постають перед онтологією. Зрештою автор не обґрунтовує доцільність такого поділу. Тобто далі декларативних тверджень справа у дослідника не просувається.

Датський філософ Г.Геффдінг запропонував свою версію поділу філософії релігії.⁴ На його думку, філософію релігії в структурному відношенні слід розглядати як поєднання трьох частин: гносеологічної, психологічної та етичної. Особливо він виділяє пізнавальний зміст релігії - сферу зацікавленості гносеології релігії. Однак онтологічна частина філософії релігії відсутня, вона навіть не констатується.

Ми ж вважаємо, що філософія релігії являє собою органічний синтез трьох аспектів: метафізики релігії, епістемології релігії та праксеології (чи практичної філософії") релігії. Метафізика займається питаннями сутнісного осягнення феномена релігії, її змістовним наповненням. Предметом вивчення метафізики релігії є різноманітні теорії, де розкриваються сутність релігії, її витоки, теорії про природу Бога і характер божественного буття тощо. Епістемологія релігії висвітлює питання пізнавального змісту релігії, а саме, вивчає можливості пізнання релігії та її форм, джерела і способи виправдання релігійного знання, критерії істинності знання, когнітивність релігійної істини як такої. Праксеологія релігії повинна вивчати форми людської діяльності, пов'язаної з розв'язанням проблем релігії. Іншими словами, праксеологію релігії цікавлять втілення в людській діяльності концептів та уявлень релігійного.

Три частини філософії релігії уособлюють три різні точки зору на один і той самий матеріал, тобто це різні підходи до одного й того самого змісту. Вони являють собою окремі моменти одного процесу і з'ясувати при цьому, який аспект є визначальним, первинним вкрай важко, подеколи неможливо. Для прикладу з'ясуємо як розв'язуються проблеми філософії релігії в різних її структурних- компонентах. Розглянемо проблему Бога. Що таке Бог і в чому полягає його сутність? Це питання намагається з'ясувати метафізика релігії. Як пізнати Бога та як Він являється, відкривається нашому пізнанню? Чи можна пізнати-знати Бога? Ці питання розглядає епістемологія релігії. Нарешті, питаннями, що повинна робити людина, щоб осягнути Бога - займається

Геффдинг Г. Философия религии. - СПб, 1912.

Розділ І. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання 129

праксеологія.

Ось лише контури окреслення питань, пов'язаних із функціонуванням філософії релігії - важливого дисциплінарного утворення релігієзнавства. Залишається зробити висновки, що безпосередньо випливають із проведеного аналізу:

1) філософію релігії доцільно мислити як особливу філософську дисципліну, об'єктом вивчення якої є релігійні факти і феномени;

2) ідея філософії релігії як виокремленої філософської дисципліни з'являється у парадигмі розмежовування розуму і віри, послідовно здійсненої Фомою Аквінським. Концептуальної форми ідея філософії релігії набуває в творчості Б.Спінози;

3) філософія релігії являє собою понятійне витлумачення релігійних феноменів, тобто розкриває феномен релігії в світлі його раціональної осмисленості. Останнє здійснюється на двох рівнях: а) понятійному оформленні фактів релігійного, що даються нам в досвіді; б) понятійному оформленні ідей, смислів та смислових відтінків, пов'язаних з релігією, які безпосередньо з досвіду не випливають;

4) раціональне осмислення феномена релігії здійснюється не у формі дослідження, а у формі інтерпретації. Звідси набуває чинності розуміння філософії релігії як раціонального за сутністю та інтерпретаційного за формою осягнення релігійних феноменів та фактів;

5) при такому осягненні об'єкт вивчення філософії релігії стає проблемою;

6) в своєму логічно послідовному проблематизмі філософія релігії вільна від сприйняття на віру даності релігійних фактів і феноменів;

7) в структурному відношенні доцільно виділити три частини філософії релігії: метафізику релігії, епістемологію релігії та праксеологію або практичну філософію релігії.⁵