Чуттєво-надчуттєві вірування

Як свідчать численні археологічні, етнографічні та інші дані, в умовах ранньородової організації суспільства наявними були такі рівнодавні форми вірувань, як фетишизм, тотемізм, анімізм та найдавніші різновиди первісної магії. Фетишизм (від португ. fetico - зачарована річ) полягає у мисленно-фантазі йному наділенні деяких предметів і явищ неживої природи надчуттєвими якостями. Вперше феномен фетишизації докладно описав французький дослідник Шарль де Брюс (1709-1777 pp.) у книзі "Культ богів-фетишів". Він вважав, що фетиші - це предмети неживої природи, що привертали увагу людини якимись особливими рисами. Справді, фетишистські уявлення пов'язувалися не з усіма, а лише з таємничими, неосвоєними й, до того ж, чимось особливими предметами та явищами. Для людини ранньородового суспільства, наприклад, не кожний камінець міг бути фетишем, а лише той, який важко піддається обробці або вражає уяву особливостями форми чи обставинами, за яких його знайшли. Подобою мотивів до фетишизації можуть бути вірування історично відсталих племен. Розповідають, зокрема, що члени племені дакота в Північній Америці, коли знаходили камінець, який зовнішньо нагадував людське обличчя, пестили його, розфарбовували і називали дідусем; водночас до інших, звичайних камінців

Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії

вони ставилися байдуже. Людям траплялися камінці, немов би спеціально кимось виготовлені як рубила, скребачки, наконечники стріл; доводилося також бачити, як під час обвалів каміння летіло вниз, тріскалося, часом забиваючи на радість первісних мисливців дикого звіра. Такі предмети вважалися таємничими, такими, що лише до певного часу не проявляють своїх особливих властивостей.

Але неправильним було б, за прикладом де Брюса та деяких інших дослідників, вважати фетишизм за віру в надприродні властивості мертвих предметів. Таке тлумачення фетишизму суперечить самій його сутності як уособленню неживої природи. Фетиші - не просто предмети, а, за уявою вшановуючої їх людини, - істоти, наділені власним життям і здатні саме завдяки якимось таємничим, надприродним, надчуттєвим властивостям певним чином діяти на людину та її довкілля. Негритоси Андаманських островів, наприклад, вважали, що Сонце, Місяць і зірки - це живі надприродні істоти: Сонце видавалося їм дружиною Місяця, а зірки - їхніми дітьми. Семанги з півострова Малакки вірили, нібито затемнення Місяця буває тому, що якийсь величезний змій намагається проковтнути його. Індіанці племені тарахумаре (Мексика) фетишизували камені: вони вважали, що ці останні можуть рости, що й скелі зокрема колись були маленькими, як діти, а потім виросли і стали твердими. Європейські місіонери розповідають, що в деяких місцевостях Африки їм доводилося навіть бачити цілі курені, в яких були зібрані сотні різних фетишів -камінців, кісток, пташиних дзьобів, панцирів черепах, кийків тощо. Кожен з них, завдяки надчуттєвим якостям, виконував певну, чітко спеціалізовану функцію: припиняв або ж, навпаки, викликав дощ, лікував від пропасниці, оберігав на війні чи від хижого звіра, тобто був розпорядником того чи іншого явища, орудував ним. Фетишистські вірування були відомі й праслов'янам та слов'янським племенам, що жили на території сучасної України. їх презентують, наприклад, камінці-фетиші та стулки річкових черепашок з поховань першого Васильківського могильника, рибоподібні піщаникові чуринги з Кам'яної могили, що на Мелітопольщині,¹ тощо.

Щоб змістовніше уявити "механізм" утворення фетишистських уявлень, візьмемо до уваги умови їхньої появи. На основі багатовікового досвіду людина ранньородового суспільства вже виробила уявлення про те, що будь-яка її дія певним чином пов'язана з її власною вольовою діяльністю, її бажаннями, метою. Але, обмежена в знаннях про навколишній світ і про саму себе, людина ще не могла дати розумного пояснення ні природи цього зв'язку, ні причини змін, що відбуваються навколо неї. Абстрагуючи різні прояви власної мислительної і вольової діяльності, люди за аналогією з собою дійшли до думки, що й предмети та явища природи є живими істотами, наділеними розумовими та вольовими

Чмыхов И. Истоки язычества Руси. - К., 1990 - С.38-67.

Тема 11. Первісні релігійні вірування

якостями, завдяки яким вони є чуттєво-надчуттєвими і можуть вступати в стосунки з людиною і між собою. Таке винесення власних смислів на інші "значення", власних розумових і вольових якостей на природу вело свідомість людини до уяви про здатність речей цілеспрямовано змінювати свої дії щодо людини, подібно до того, як вона сама змінює спрямованість своїх дій щодо навколишнього світу.

Тоді ж, у ранньородовому суспільстві, виникає й інша форма чуттєво-надчуттєвого типу вірувань, що дістала назву тотемізму (мовою індіанського племені алгонкінів ot-totem означає "його рід") й була докладно описана англійським істориком релігії, етнографом Д.Фрезером (1854-1941 pp.) у праці "Золота парость".¹ Тотемічні вірування пов'язані з уявленням про надприродні кровні зв'язки даного роду (клану) з тим чи іншим видом тварин, рослин і навіть предметів неживої природи. За даними відомого етнографа, історика релігії Л.Штернберга, гіляки, наприклад, вважали своїм тотемом касаток, які "піклувалися" про них, наганяючи під гарпуни моржів, тюленів та інших представників морської фауни. В інших випадках тотемами вважалися вовки, ведмеді і тигри, які наводили жах на оленів, лосів, свиней, спрямовували їх на стріли мисливців або на заздалегідь замасковані ями. Люди вірили, що вони є братами і сестрами тотемних тварин, походять від спільного з ними предка, що тотемні тварини ставляться до них як до своїх співродичів.

Постійно відчуваючи велику залежність від тваринного світу і ще не розуміючи його природи, люди складали уявлення про зв'язки з ним на основі того зразка, який існував реально і був рятівним для них. Таким зразком були кровнородинні стосунки, характерні для ранньої організації суспільства і фантазійно переношувані на тотемізованих стадних тварин. Але відомо, що тотемами були не лише стадні тварини - серед них траплялися й гусінь, орли, окремі дерева, а деякі індіанські племена своїми тотемами мали срібло й олію, бечуани Африки - залізо тощо. Вважалося, що ці предмети, будучи співродичами людей, піклуються про них, сприяють їм, передають людям важливі для них якості. Отже, тотемізм — не просто "накладення" кровнородинної моделі на природу, а різне "прочитання" життєво важливої цінності цієї моделі у зв'язках людини з природою. Звідси - тотемізація не лише стадних тварин, а й деяких предметів неживої природи, окремих частин тіла тощо.

Тотемами могли бути не будь-які стадні тварини або окремі особини чи рослини та предмети, а лише ті, які чимось видавалися цінними, сприятливими для людей. У стаді оленів людина первісного суспільства вбачала піклування одного про одного й, можливо, про членів роду, з багатоніжкою пов'язувалася можливість прискорення власного бігу, із зором орла - можливість далі й краще

Фрэзер Д.Д. Золотая ветвь. - М, 1980.

Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії

бачити, з червоним соком черемухи - поповнення власних життєвих сил та ін. Але в кожному випадку основою для тотемізації були кровнородинні зв'язки, абстраговані й силою фантазії, що переносила на інші "значення", завдяки чому чуттєвий об'єкт набирав у голові людини й надчуттєвих, надприродних рис, міг впливати на неї за принципом кровної спорідненості. Фактично в тотемізованій свідомості людина уявлялася таким само тотемом, як і тварина чи рослина, а відношення "люди роду - тотемний співродич" не поширювалося на тварин, рослин чи предмети, що перебували поза "кровною спорідненістю", тобто не були обрані. Як можна бачити, за головними гносеологічними ознаками тотемні вірування були, як і найдавніший фетишизм, різновидом віри у чуттєво-надчуттєвий тип надприродного.

У ранньородовому суспільстві поширеними були й анімістичні уявлення (від лат. anima - душа), що виявлялися у вірі в душу як двійника тіла, носія життя людини, а також тварин і рослин. Матеріали про ці вірування зібрав і описав англійський етнолог і релігієзнавець Е.Тейлор (1832-1917 pp.) у книзі "Первісна культура" (1871 p.). Як уже зазначалося, Е.Тейлор та його послідовники вважали, що вже первісні люди уявляли душу як духа - "тонкий, неречовинний людський образ".¹ Зауважимо, що й досі у релігієзнавчій літературі термін anima, як правило, пояснюють через поняття "душа" і "дух", хоча для вживання останнього в даному випадку нема підстав. Тому ми слово "анімізм" вживаємо не в тейлорівському розумінні, а як означення тих вірувань, що, як і тотемізм та фетишизм, були різновидом чуттєво-надчуттєвих уявлень про надприродне.

У гносеологічному відношенні анімістичні уявлення безпосередньо пов'язуються з нерозумінням людиною природи фізіологічних та психічних станів, таких явищ, як життя і смерть, сон і неспання, сновидіння, непритомність, відчуття, мислення, воля і т.п. Абстрагуючи безпосередню даність цих явищ, абсолютизуючи свої враження про них, первісні люди дійшли думки, що вони живуть і діють завдяки тому, що в їхньому тілі перебуває душа, яка є носієм життя. Причому, душа уявлялася у вигляді цілком тілесної речі - серця, крові, дихання, тіні, маленької пташки і т.п., яка, проте, має якісь особливі, надчуттєві властивості. Стародавні індійці, наприклад, душу уявляли у вигляді хлопчика, що живе в зіниці ока. Ескімоси вірили, що душа з'єднана з диханням, тому під час хвороби їхні чаклуни дмухали на хворого, щоб у такий спосіб зцілити його душу або ж вдихнути нову. Аборигени острова Борнео, як повідомляє Д.Фрезер, уявляли душу у вигляді маленької пташки, що живе в голові людини, може вилітати з неї й повертатися назад. І коли траплялося, що хтось падав з дерева і непритомнів, підбігали до нього і, розсипаючи навколо його голови рис, вигукували: "Глу, глу, душа!" Стародавні євреї вважали за душу кров, розлиту по

Тайлор Э. Первобытная культура. - М., 1989. - С.213.

Тема 11. Первісні релігійні вірування

всьому тілу, завдяки чому всі органи живуть, функціонують; і в Біблії записано, що Бог заповідав Ноєві та його синам не споживати м'яса тварини "з душею його, цебто з кров'ю його" (Бут. 9:4).

Будучи, за уявою первісної людини, носієм життя, душа наслідує спосіб існування людини, її якості та звичаї. Жителі островів Торресової протоки вважали, наприклад, що зовнішність душі, колір її волосся, очей, форма нігтів, зубів визначаються відповідними рисами людини. Коли людина голодна, сита, сумна, весела, хвора, то такий же стан переживає і її душа. За уявленнями андаманців, смерть є наслідком того, що душа людини переселяється на край світу, де займається полюванням, ловить рибу, проводить час у розвагах, як це робила у свій час людина. Коли душа повертається з мандрів, що буває під час сну, вона вселяється в тіло свого носія, а не в іншу людину, тварину, камінь і т.п. Отже, душа повністю уявлялася чуттєво-надчуттєвою, індивідуально-спеціалізованою, тіло людини і душа, а в самій душі чуттєве і надчуттєве, надприродне взаємодіяли, взаємовпливали.

Як можна бачити з наведеного, фетишистські, тотемістичні та анімістичні уявлення людини були в минулому і нині є формами чуттєво-надчуттєвого типу вірувань. Вони характеризуються спільними рисами надприродного. Останнє тут ще "обтяжене" грубою тілесністю: душа, фетиш, тотем - це звичайна чуттєвість, на яку можна впливати предметним чином. Але водночас це й таємнича надчуттєвість, яка надає природному над-звичайної, над-природної якості. У цьому синкретичному чуттєво-надчуттєвому феномені постає сам акт зародження релігійного образу як символу, якому в подальшому судилося зазнати ще багато колізій та перетворень, перш ніж сформуватися в уявлення про єдиного Бога-Творця і промислителя. Але спершу сфера впливу надприродного обмежувалася безпосередньою предметністю зв'язків "людина - довкілля"; надприродне саме завдяки його чуттєво-надчуттєвій сутності уявлялося таким, яке не стоїть над природним, а взаємодіє з ним, виконуючи орудну, розпорядницьку функцію. Логічним наслідком таких уявлень було вшанування надприродного, а не поклоніння йому.