Релігійний досвід і його типи

Поняття релігійного досвіду. Починаючи з У.Джемса, фахівці з психології релігії активно досліджують феномен релігійного досвіду. Однак представники більшості сучасних психологічних шкіл зосереджують увагу саме на феноменології цього досвіду. Визначення зазначеного поняття значною мірою є предметом філософії релігії. Як справедливо зауважує американський філософ Г.Бюрхенн, воно й досі залишається дискусійним. Згідно з Ф.Шлейєрмахером та У.Джемсом, релігійний досвід постає як безпосереднє осягнення зв'язку з надприродним (Богом), оскільки почуття є більш глибоким джерелом релігії, ніж філософія та теологічні догми. Ф.Шлейермахер вважав, що релігійний досвід не може бути обумовленим теоретичними концепціями або вірою.⁵ Однак, на думку деяких сучасних філософів релігії, для формування релігійного досвіду первинне значення мають саме переконання. Отже, з цієї точки зору, релігійний досвід - це переживання, найкращим поясненням якого людина вважає концепцію релігійного (надприродного).

Розглядаючи феноменологію релігійного досвіду, слід враховувати, що людська реальність в філософському розумінні - це не цільна реальність, а

Шлейєрмахер Ф. Речи о религии к образованным людям и её презирающим. Монологи. - М.-К., 1994.

Тема 18. Релігія як соціально-психологічне явище

багатоступінчата структура, цілий комплекс реальностей, що вписані одна в одну. Ми визнаємо за релігійним досвідом певну об'єктивну значимість, оскільки він відіграє помітну роль у вирішенні індивідуальних проблем та розвитку культури в цілому. Навіть якщо вважати, що такий досвід базується на галюцинаторних феноменах, то їх також необхідно сприймати як "певну реальність". Цей принцип феноменології людських станів визначається як "досвід множинних реальностей": для людини, окрім реальності сну та повсякденного життя, існує ще й реальність естетичного досвіду, художньої творчості та ін. Такий перелік можна продовжити, додавши сюди переживання в станах "розширеної свідомості", що виникають завдяки застосуванню психотехнічних прийомів, під час перебування на межі життя та смерті або ж в ситуаціях кризи, які провокують появу феноменів, подібних за симптомами на психічні захворювання. Більшість наукових дисциплін, які концептуально виходять з декартової парадигми, розглядають повсякденну реальність як "найбільш реальну" з усіх інших або як таку, що займає "привілейований статус" у людській свідомості. У.Джемс називав "менш реальні реальності" підуніверсу-мами.⁶ Емпірично підуніверсуми сприймаються як "прорив" в безперервності повсякденної реальності. Ці прориви можуть бути обумовлені фізіологічними процесами (сновидіння, граничні стани між сном та неспанням, галюцінаторні переживання в стані сенсорної депрівації або внаслідок вживання галюциногенів) або виступати як прояв особливого психічного стану чи діяльності (художня творчість, сприйняття творів мистецтва, миттєве інтуїтивне осягнення подій сьогочасних та майбутніх і т.ін.).

Те, що ми звикли називати релігійним досвідом, можна вважати за різновид прориву переважаючої реальності з подальшою сакралізацією таких переживань. Отже, досвід "розширеної свідомості" не завжди слід визначати як релігійний. Його належність до релігійного обумовлює специфічний зміст переживань і їх значимість для особистості, тобто тлумачення їх згідно з певною світоглядною концепцією. Головна ознака релігійного досвіду - ставлення до нього як до священного. Німецький протестантський теолог Р.Отто вважав, що досвід священного характеризується двома головними рисами:

- священне сприймається як "зовсім інше" щодо особистості, яка
переживає цей досвід;

- священне сприймається як таке, що має для особи рятівну надзначущість.
Наведені характеристики розкривають внутрішню суперечність релігійного

почуття, що виражається в поєднанні страху та любові. Досвід священного передбачає наявність їх обох. Тому Р.Отто робить висновок про амбівалентність релігійного досвіду: людина водночас відчуває і потяг до священного, і страх

⁶ Джемс У. Многообразие религиозного опыта. - М., 1910. - С. 113.

508 Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

перед ним. Цей страх інколи підштовхує до уникнення іншої реальності і зосередження на повсякденності. Оскільки в переживанні священного людина осягає надприродне як "інше" щодо самої себе, то для неї завжди залишається проблемою зрозуміти Бога, співставити його зі своєю свідомістю, мораллю, іншими цінностями.

Якщо розглядати проблему сакралізації досвіду "розширеної свідомості" у зрілої особистості, то знову постає питання про те, чому незвичайні переживання набувають специфічного витлумачення і особливого релігійного забарвлення, Тут, безумовно, слід віддати належне традиції, яка діє шляхом "тиску колективних уявлень", що реалізується через виховання, освіту, вплив інституціалізованої релігії. Роль офіційної церкви у суспільстві полягає, зокрема, в тому, щоб, з одного боку, "пристосовувати" індивідуальний досвід надприродного до традиційних форм, а з іншого - в тому, щоб зберігати традицію, передавати тим, у кого власний релігійний досвід є обмеженим. Відзначимо принагідно, що сучасна традиційна Церква орієнтована на нівелювання яскравого особистого переживання надприродного у своїх віруючих, якщо воно не зовсім відповідає звичним зразкам. Але саме це є однією з причин того, що в нинішні часи, коли досвід "розширеної свідомості" стає все більш масовим явищем, люди витлумачують його поза межами доктрин традиційних релігій.

Розглядаючи релігійних досвід як досвід "спілкування" зі священним або божественним, американський соціолог Р.Старк виділяє чотири типи взаємовідносин між суб'єктом і об'єктом такого спілкування: 1)стан, коли людина просто усвідомлює (відчуває, знає) існування або присутність божественного чи священного; 2) обопільне визнання: божественне сприймається людиною як таке, що відчуває існування людини; 3) взаємодії між людиною і божественним на зразок любові або дружби; 4) відчування людиною власної обраності або того, що через неї діє божественне.

Автор вважає, що аналогічно тому, як між людьми поверхневі, приятельські відносини зустрічаються набагато частіше, ніж справжня дружба чи любов, досвід двох останніх типів - явище, що трапляється рідше, ніж два попередні. Хоча найважливіша ознака релігійного досвіду - специфічні почуття або емоційний стан, він нерідко супроводжується певними видіннями або голосами, тобто зоровими чи слуховими переживаннями.

Досвід першого з виділених типів може проявлятися у вигляді загального почуття "присутності божественного" або існувати на межі сакрального і повсякденного. Він виникає, як правило, під час недільних відвідувань церкви, участі в церемоніях з приводу шлюбу, народження дитини чи смерті близької людини. Такі переживання мають важливе значення для суб'єкту, але відрізняються генералізованістю та неспецифічністю свого змісту і відносяться переважно до емоційного стану. До досвіду першого роду можна віднести також

Тема 18. Релігія як соціально-психологічне явище

більш конкретне відчуття присутності божественного - присутності в цій кімнаті, поруч, на відміну від його дифузного існування "навкруги". Однак і в тому і в іншому випадках це переживання відрізняється від переживання присутності звичайної особи. Тут божественне не локалізоване у просторі. Досвід другого типу зустрічається у таких формах:

- досвід "порятунку", навернення чи другого народження. Хоча в
протестантських Церквах існують певні ритуали, спрямовані на ініціювання
цього досвіду, проте він не обмежується такими рамками. "Переживання
порятунку" можна констатувати, коли людина відчуває, що божественне звертає
на неї увагу, виявляє до неї інтерес і особливим чином свідчить їй про її новий
статус перед божеством. Таке свідчення може проявлятися в емоційних, зорових,
слухових чи тілесних сенсаціях;

- досвід "чудес", зміст якого має більше відношення до життя тіла, ніж
духу. Як правило, в таких випадках людина відчуває рятівне втручання
божественного в кризову ситуацію, яка загрожує її фізичному стану (наприклад,
аварія, тяжка хвороба, пологи і т. ін.) або її добробуту чи соціальній позиції
(втрата роботи, грошей, пошкодження майна тощо);

- "санкціонуючий" досвід. Якщо "чудеса" - це рятівне втручання
божественного в сферу матеріального світу людини, то санкціонуючий досвід
навпаки - "загрожує" або "попереджає". На тлі добробуту людина одержує
ознаки своєї провини у вигляді негараздів, непередбачених проблем або
специфічних переживань (символічні сновидіння, відчуття тощо), які в
подальшому витлумачуються як божественна увага або зостереження.

Третій тип релігійного досвіду можна означити як екстатичний. Буквально "ekstasis" означає "перебування за межами" повсякденного світу. Якщо французький психолог Г.Бергер вважав екстатичним будь-яке переживання "прориву" домінуючої реальності (в тому числі сновидіння, художню творчість, жарт), то Р.Старк відносить до екстатичного глибоке відчуття приєднання до божественного, що, як правило, має позитивне емоційне забарвлення та супроводжується станом зміненої свідомості і яскравими тілесними відчуттями.

Останній тип релігійного досвіду в цій класифікації - досвід одкровення. Переживаючи цей вид досвіду людина не тільки приєднується до Божества, а й одержує від нього певні повноваження. Божество повідомляє індивіду про його особливу мудрість або місію. Повідомлення мають символічний характер, але частіше ними є видіння або ж вербальні сенсації. Власне кажучи, видіння та голоси можуть супроводжувати будь-який з перелічених типів, але вони більш характерні для двох останніх. Для досвіду одкровення особливе значення має зміст вербального переживання: це конфіденційна інформація про майбутнє, природу божественного або його плани.

Релігійний досвід і традиція. Релігійний чи містичний досвід є джерелом всіх існуючих у світі релігій. Саме це можна сказати і про нові релігійні течії.

510 Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

Вони ґрунтуються на безпосередньому переживанні надприродного, що сприймається як одкровення. Історію розвитку великих релігій можна розглядати як поступове розгортання прихованих значень, притаманних релігійному досвіду засновників цих релігій. В первинній інтуїції кожного з них є зародок теорії, яка пізніше розвивається у доктрину, а згодом - в догму. Однак сутність релігійного досвіду є такою, що він постає як переживання межової реальності. Закріплений в традиції, він певним чином змінюється, втрачає первинні якості. Традиції і соціальні інститути належать до реальності, повсякденної, структури, яка не в змозі якісно відобразити те, що відкривається у першоджерелах. Тому традиція починає функціонувати як щось зовсім відмінне від початкового досвіду. Як тільки досвід втілюється в інститутах і традиціях, його авторитет одразу ж переноситься на них. Виникають священні писання, розробляються ритуали, формується група релігійних функціонерів і система підготовки таких фукціонерів-професіоналів. Релігійний досвід стає інституціоналізованим фактом суспільного життя, набуває форм, в яких йому "належить" проявлятися, і регламентується соціально санкціонованими засобами. Виконуючи роль посередника між релігійним досвідом і соціумом, традиція зберігає пам'ять про цей досвід у його первісному вигляді тими засобами, які влаштовують суспільство. Як слушно стверджував Бергер, традиція "приручає" релігійний та містичний досвід, які за своєю сутністю є небезпечними для повсякденного життя.