Психологічні корені релігії і релігійності. Релігійні переживання

Поняття релігійності і методи її вивчення. В сучасній психології релігії індивідуальна релігійність вивчається як складне явище, що включає декілька вимірів, а саме: віру в надприродне, специфічний релігійний досвід і релігійну поведінку. Серед багатьох психологів і соціологів релігії, які розробляли комплексні критерії цього феномену, можна відзначити зокрема американських дослідників Дж.Пратта, Ч.Глока, Г.Оллпорта і Д.Бетсона.

Психолог Дж.Пратт виділяв чотири "типових аспекти релігії^-": традиційний (історичний, що має в своєму підґрунті почуття та спогади дитинства); раціо­нальний (систематичний, що базується на рефлексії, здатності до аргументації та абстракції); містичний (що виходить з власного досвіду переживання надпри­родного); практичний (що відображає особливості релігійної поведінки). На його думку, кожний з цих аспектів є необхідною складовою індивідуальної релігійності.

Соціолог Ч.Глок використовував при дослідженні релігійності п'яти-вимірну систему. Згідно цієї системи, релігійність, незалежно від віросповідання, включає: почуття та емоції - емоційний аспект; культову активність -ритуальний аспект; вірування та переконання - ідеологічний аспект; загальні

Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

знання та уявлення про світ, що корегують особисті релігійні переконання -інтелектуальний аспект; реалізацію віруючим всіх цих елементів у своєму повсякденному житті - поведінковий аспект. Ч.Глок розробив доволі складний опитувальник, що дозволяв оцінити рівень кожного параметру релігійності за шестибальною шкалою.

На початку 50-х років Г.Оллпортом були вперше введені в обіг поняття зрілої та незрілої релігійності, що в подальшому стали широко використовуватися в західній психології релігії. Пізніше цей дослідник розвинув бачення індивідуальної релігійності і розробив методику дослідження двох її характеристик, які він визначив як зовнішню і внутрішню релігійну орієнтацію. Ця методика й досі залишається одним із найпопулярніших засобів вивчення релігійності. Нині вона відома як "Шкала релігійної орієнтації Оллпорта-Росса". За Оллпортом, зовнішня релігійна орієнтація притаманна особам, які вважають за потрібне відвідувати церкву, але чиї релігійні переконання та поведінка слугують переважно іншим, світським інтересам (наприклад, сприяють бізнесу, консолідації родини, допомагають посісти певну соціальну позицію тощо). Внутрішня орієнтація притаманна тим, для кого релігія має безпосередню цінність і є не інструментом, а самодостатньою метою, що забезпечує вичерпну філософію життя. Багато хто з психологів релігії вважає такий вид орієнтації за "істинну" релігійність.

Дихотомічна модель релігійності в подальшому була доповнена американським психологом С.Д.Бетсоном. Він виявив релігійність третього типу, яка передбачає постійний пошук життєвих цінностей, активне та творче застосування релігійних настанов у вирішенні екзистенціальних питань. Цей дослідник не погодився з висновком Олпорта, що внутрішня релігійна орієнтація формується внаслідок некритичного засвоєння релігійних догматів, що вона відтак позбавляє особу будь-якої тривоги й почуття провини, формує дещо спрощене та негнучке ставлення до життєвих проблем. Д.Бетсон, обстоює думку, що релігія-пошук звільнює окрему людину від жорсткого слідування певним доктринам, сприяє самоактуалізації, толерантному ставленню її до інших людей, формуванню чутливості до їхніх потреб. На думку психолога, саме така орієнтація є істинною релігійністю.

Природа релігійного переживання. В найбільш загальному вигляді релігійність можна визначити як переживання людиною "надприродного-сакрального" і обумовлену цим переживанням поведінку. Але що є природою релігійного переживання? Питання про сутність та причини виникнення у конкретної людини уявлень про надприродне та його сакралізацію тісно пов'язане з розумінням божественного. Воно може розглядатися або як таке, що існує об'єктивно, або ж як щось суб'єктивне, що існує лише в уяві. Незалежно від цього на формування релігійного світосприйняття впливають також взаємовідносини "особистість-середовище" і суб'єктивні фактори (конкретна

Тема 18. Релігія як соціально-психологічне явище

життєва ситуація). Таким чином, питання про джерела релігійності охоплює щонайменше три аспекти:

1) проблему об'єктивного чи "уявного" існування надприродного, Бога;

2) проблему взаємовідносин віруючого та його соціального оточення;

3) індивідуальне значення релігійних переживань.

Оскільки об'єктивно неможливо довести наявність чи відсутність божественного, то доречно звернутися до аналізу суспільств, в яких переважна більшість осіб (а) вірять або (б) не вірять в його існування. Як в тому, так і в іншому випадках засвоєння усталеного уявлення опосередковане особистісним досвідом й індивідуальними особливостями людини. Навіть в культурах з жорсткими релігійними або атеїстичними традиціями завжди існує певна категорія осіб, що не підпорядковуються загальним правилам. За У.Джемсом, для деяких суб'єктів інтеріоризація релігійної віри, тобто опанування ними певної релігійної традиції і включення її у свій духовний світ, є неприйнятною в принципі.¹ Тому можна вважати, що, крім засвоєння колективних уявлень, формуванню релігійності сприяють якісь інші - суб'єктивні чинники, що опосередковують вплив соціального оточення або суперечать йому.

В межах об'єктивістського підходу до існування надприродного можна виокремити кілька різних поглядів на природу індивідуальної релігійності. З точки зору православної філософії, уявлення про Бога притаманні людині одвічно. Вони a priori вкорінені в її психіці: знання про Бога не є "творіння душі", а первісна і невід'ємна її властивість, що пов'язана з самою природою душі. Православна філософія ототожнює людську свідомість і душу. Оскільки ж джерелом душі є Бог, то уява Бога іманентна людській сутності. Подібні переконання лежать в основі містики - пошуків надприродного в самому собі. Сприйняття ідеї про принципову можливість віднайти "Це" в собі базується на вірі в Його безумовне існування в людині.

Дещо іншою, але також об'єктивістською позицією є витлумачення надприродного через колективне несвідоме (К.Юнг, школи гуманістичної та трансперсональної психології). За цим підходом доступ до колективного несвідомого відкривається переважно під час перебування в кризових станах, зокрема таких як психотравми, тяжкі хвороби, пологи, під час застосування психоделічних засобів, психотехнічних прийомів або ж через сновидіння. Проте загальне уявлення про колективне несвідоме залишає без відповіді принаймні два питання про джерела індивідуальної релігійності: 1)чому у людини виникає потреба в "прориві" в несвідоме, якщо цей прорив не є наслідком фатальних обставин? і 2) чому переживання типу "розширеної свідомості" розцінюються особою саме як сакральні або релігійні? Відповіді на ці питання, на нашу думку, слід шукати саме в сфері взаємовідносин "індивідуальне-соціальне" та в колі

Джемс У. Многообразие религиозного опыта. - М., 1910.

504 Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

особистісних потреб людини.

Суб'єктивістські позиції у витлумаченні надприродного базуються на теорії компенсаторного значення переживань його. Вони пояснюють появу таких переживань реакцією на "дефіцит" чогось в психічному устрої особистості. Це може бути відсутність впевненості у власних силах, брак самодостатності, гармонії з довкіллям, екзистенціального смислу, відсутність онтологічної впевненості, яка виражається в переживанні особистістю власного буття як реального, живого й цілісного, автономного, безперервного в часі, абсолютно цінного поруч з її впевненістю в "праві" на власне існування в світі.

До таких теорій відноситься насамперед низка філософських концепцій, що розглядають релігію як ілюзорне, уявно-фантазійне втілення бажаного (спокою, добробуту, захищеності) поряд з психологічною переробкою негативних переживань (страху, невизначеності) у формі міфів, релігійних доктрин і пов'язаних з ними культових дій (Б.Спіноза, Л.Фейєрбах та ін.).

Ортодоксальний психоаналіз теж заперечує об'єктивне існування Бога. Згідно з концепцією З.Фрейда, походження ідеї божественного пов'язане з індивідуальним несвідомим та його функцією в житті окремої людини та суспільства. Прояв несвідомого суперечить вимогам культури. Психологічна функція релігії - цього "психічного реманенту культури" полягає, за Фрейдом, в тому, щоб послабити труднощі повсякденного життя, дати вихід надмірному психічному напруженню: Боги покликані відігнати жахи природи, примирити людину з жорстокістю долі, дати нагороду за страждання та втрати, які є наслідком перебування в культурному середовищі.² Як бачимо, вже в межах раннього психоаналізу були виявлені притаманні людині потреби в сакралізації, служінні та наданні символічного смислу своїм діям, які задовольняються через формування релігійності.

Дослідники психології релігії радянських часів (Д.Угринович, М.Попова та ін.) твердили, що сама по собі психіка людини не породжує релігійну віру, але під впливом певних умов життя виникають такі психічні стани, які сприяють засвоєнню індивідом релігійних вірувань з навколишнього середовища. Адже для формування потреби в "релігійних ілюзіях" людина має перебувати у суспільстві, в якому релігія є необхідною складовою соціального життя.³ За такого підходу не можна пояснити той факт, що навіть в західному, раціонально орієнтованому суспільстві релігійні вірування відрізняються особливою стійкістю, існують протягом тисячоліть у формі "колективних уявлень", незважаючи на розвиток раціонального знання. Певно що слід визнати якщо не "первісне вкорінення у психіці" релігійних уявлень, то принаймні їх універсальну значимість: вони суттєво впливають на розв'язання особистих екзистенціальних

² Фрейд 3. Будущность одной иллюзии // Сумерки богов. - М., 1989.- С. 106. " Угринович Д.И. Психология религии. - М., 1968., - С.56.

Тема 18. Релігія як соціально-психологічне явище

проблем та на розвиток культури в цілому.

Згідно з МЕліаде, священне є невід'ємним атрибутом людської свідомості, пов'язане з неспроможністю уникнути пошуків чогось абсолютно значимого, що могло б стати джерелом ціннісної орієнтації. МЕліаде твердив, що навіть ті, хто наголошує на своїй нерелігійності, живуть у "різних всесвітах". Він вважав, хто не можливо обмежити всесвіт людини тим раціоналістичним всесвітом свідомості, на який претендує нерелігійна особистість, оскільки "цей всесвіт - не людський".⁴

Отже, більшість дослідників обстоює думку, що людині взагалі притаманна потреба в цінностях та абсолютних регулятивах. Але процес їх сакралізації, формування "нераціоналістичного всесвіту свідомості" людини опосередковується засвоєнням колективних уявлень, підкріплених традиціями, активністю церковних інституцій, системою виховання тощо. Згідно з фундаментальним принципом соціальної психології, кожна особа постійно перебуває під "тиском" соціального впливу. Активність індивіда детермінується оточенням. З одного боку, воно забезпечує людину настановами або вимогами (нормами) щодо її поведінки, а з другого - формує у суб'єкта соціальних відносин уявлення про власні риси та функції. Соціальний вплив реалізується через вплив референтної групи безпосередніх учасників і спостерігачів "життєвої гри".

Спільний вплив соціальних ролей, норм та референтних груп визначає те, як людина розмірковує та діє у всіх життєвих ситуаціях, в тому числі і в релігійній сфері. Хоча, на перший погляд, кожний є вільним у виборі віровизнання та форм релігійної поведінки, однак фактично релігійні настанови постійно зумовлені низкою соціальних та культурних факторів (статтю, етнічною належністю, рівнем освіти, економічним станом, сімейними традиціями і т.і.). Однак соціальні чинники не можна абсолютизувати. Вони діють водночас з інтрапсихічними механізмами, що в кінцевому випадку й формує джерела індивідуальної релігійності. Якщо дитина виховується в релігійному середовищі, то поява у неї релігійних вірувань здається цілком закономірною. Тому питання про "індивідуальні психологічні корені" релігії треба розглядати скоріше на прикладі навернення зрілої особистості. Підсумовуючи погляди різних шкіл психології релігії з питання появи індивідуальної релігійності, можна виокремити кілька факторів, що відіграють помітну роль в цьому процесі:

1) існування несвідомого та його прояви в сновидіннях, станах зміненої чи розширеної свідомості (під час хвороби, пологів, застосування психоделічних засобів або психотехнічних прийомів) потребує з'ясування і призводить до виникнення релігійної віри;

2) складні життєві ситуації (криза, фрустрація) ставлять перед людиною

Элиаде М. Священное и мирское. - М., 1994.

Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

особливі вимоги, яким вона не здатна адекватно відповідати. Наслідком цього є активізація захисних механізмів, які зокрема дають можливість покласти відповідальність за розв'язання таких ситуацій на інші сили;

3) постійна наявність у людини, навіть поза її життєвими критичними ситуаціями, почуття невпевненості, провини та тривоги. Релігійна віра та релігійний культ дозволяють "регламентувати" ці переживання, надати їм конкретного змісту, знизити їх інтенсивність, а в окремих випадках і зовсім їх уникнути;

4) докорінні людські проблеми - пошуки цінностей, мети життя, подолання страху смерті. Всі релігії, торкаючись у своїх догмах цих питань, дають можливість наповнити сенсом буденне життя, наблизитися до вічного та нівелювати страх смерті.

Таким чином, психологічні корені релігійності сучасної людини слід шукати на перетині "суто людського" - це б то властивої особі потреби в екзистенціальному смислі та цінностях конкретно-індивідуального, яке постає як складна життєва ситуація, досвід розширеної свідомості чи прояв специфічних особистісних рис, та суспільного, яке діє як тло або як "тиск колективних уявлень", що зумовлюють сакральне забарвлення смисложиттєвих орієнтирів.