Тематика рефератів. 1. Об'єктивне і суб'єктивне в релігійних переживаннях.
1. Об'єктивне і суб'єктивне в релігійних переживаннях. 2. Типологія релігійного досвіду. 3. Природа релігійної віри. 4. Психологічні функції релігії. 5. Релігія і психічне життя особи. Рекомендована література 1. Джемс У. Многообразие религиозного опыта. - М., 1910. 2. Лобовик Б.А. Религиозное сознание и его особенности.- К., 1986. 3. Попова М.А. Критика психологической апологии религии.- М., 1972. 4. Самыгин СИ., Нечипуренко В.И., Полонская И.Н. Религиоведение: социология и психология релииги. - Ростов-на-Дону, 1996. 5. Угринович Д.И. Психология религии. - М, 1968. 6. Фрейд 3. Будущность одной иллюзии // Сумерки богов.- М„ 1989. 7. Фромм Э. Психоанализ и религия // Сумерки богов. - М, 1989. 8. Элиаде М. Священное и мирское. - М, 1994. ТЕМА XIX РЕЛІГІЙНІСТЬ - ФОРМА БУТТЯ РЕЛІГІЇ Одним з найважливіших аспектів концептуально-категоріального аналізу релігійного феномену є операційна інтерпретація поняття "релігійність", а у зв'язку з цим - розгляд співвідношення понять "релігія" і "релігійність". 1. Співвідношення понять "релігія" і "релігійність" Відомі чисельні тлумачення поняття "релігія". Відрізняються вони за змістом, формою, обсягом. За своєю суттю вони були близькими, аналогічними чи діаметрально-протилежними, навіть антагоністичними. Релігія розглядалась як форма суспільної свідомості, як світогляд, як світовідчуття, як спотворене суб'єктивно-фантастичне відображення об'єктивної реальності, як специфічне відношення до трансцендентного і надприродного та пов'язана з ним система відносин, як спілкування з божественним світом, як входження до трансцендентного, як вступ у сферу священного буття. Проте за цією строкатою палітрою характеристик релігії завжди, відкрито чи завуальовано, була помітна її головна специфічна ознака, яка полягає в тому, що в актах безпосереднього душевного переживання, зокрема віри, людині відкривається недоступне для розуму надприродне, божественне Начало, джерело всього сущого. Тут виокремлюється той особливий показник, що визначає релігію як специфічне практично-духовне відношення людини до світу, опанування ним і реалізація себе в ньому шляхом прилучення до тканини священного. Таким чином, релігія є феномен соціальний (бо вона виникає, розвивається і функціонує в суспільстві). Водночас релігія - це й феномен особистісний (бо сприймається вона на індивідуальному рівні буття, фільтрується через призму свідомості конкретного індивіда). Релігія виступає одночасно як соціальна підсистема і як самостійна система з цілісною структурою, ядро якої складають ідеї, погляди, уявлення, цінності, відповідна поведінка, специфічні дії (культ), що виходять за межі соціального простору і відносяться до трансцендентного. Однак релігія, сама по собі, є всього лише абстракція сущого як потенційної можливості буття людини. "Вона дає лише ідеальну форму, лише тінь того, що являє собою дійсне конкретне релігійне життя" (Е.Кассірер). Власне, людина має справу не з самою релігією, а з певною системою релігійних відносин, характерних для того чи іншого суспільства за відповідних історичних умов. Отже, релігія, будучи за своєю природою певною потенцією, знаходить свій вияв і актуалізацію в релігійних відносинах. Через релігійні відносини вона Тема 19. Релігійність - форма буття релігії постає дійсним буттям, існуванням. Композиція релігії і релігійних відносин обмежена параметрами одиничного, особистісного й кінечного. Існування завжди індивідуальне, а його центром є особа як самодіюча духовна субстанція, носій індивідуальної свідомості, що наділяє суще смислом буття. І тут виникає необхідність введення нового поняття, яке, власне, і було б критерієм релігії. Цим поняттям є "релігійність". Вона на відміну від релігії, яка має об'єктивний характер, за своєю суттю є проявом суб'єкта. Релігійність притаманна певному суб'єкту, в ролі якого постає людина (індивід, група, колектив, нація, людство). Залежно від того, під яким кутом зору розглядалася релігія, на яких аспектах - особистісних чи соціальних - зосереджувались дослідники при вивченні релігійного феномену, так і витлумачувалося поняття "релігійність". А оскільки немає чіткого й одностайного визначення поняття "релігія", то немає також і чіткого визначення поняття "релігійність". Одні дослідники терміном "релігійність" позначають деяку властивість особи, яка виражає її релігійне спрямування, певну індивідуальну чи колективну якість, що є конкретним проявом релігії в індивідуальній або колективній свідомості. Інші в релігійності вбачають певний душевний, психічний стан окремих індивідів, груп чи спільнот, характерною ознакою яких є віра в надприродне і відправляння релігійного культу. Характеризували вони релігійність як таку індивідуальну або спільнотну соціальну якість, що виражалась в сукупності релігійних властивостей, притаманних індивіду чи спільноті. Існування релігійності поєднували із знаннями про релігію, використовуючи які можна брати участь у певній релігійній діяльності. Можна визначити релігійність, зосередивши увагу на об'єктивному або суб'єктивному аспекті релігії. У першому випадку релігійність буде розглядатися як вплив релігії на свідомість і поведінку індивідів та спільнот, а в другому - як специфічний стан свідомості і поведінки індивіда й спільноти. Проте всі ці дефініції, взяті окремо, не дають можливості повноцінного розуміння поняття релігійності. Для більш глибокого обґрунтування цього явища дані визначення необхідно розглядати в сукупності, поєднуючи, співставляючи й аналізуючи взаємозалежності їх структурних елементів. Це в свою чергу дає можливість чіткіше визначити гносеологічну і соціально-психологічну сутність релігійності. Релігійність - передусім є конкретизацією зв'язку з трансцендентним, надприродним, яка має психічну сутність і реалізується в свідомості індивідів, але водночас виходить своїм змістом за межі індивідуальної свідомості. В такий спосіб вона поєднує внутрішньо-психічний і зовнішньо-символічний вияв релігії. Релігія, по-перше, складається з низки психічних елементів (ідей, уявлень, поглядів, почуттів, переживань, тощо) і, по-друге, з низки символів (молитов, Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії жертв, ікон, священних речей, обрядів тощо), що об'єктивують ці психічні елементи. На думку Е.Дюркгейма, релігійні явища поділяються на дві основні категорії - вірування і обряди. Перші являють собою стани свідомості і складаються з уявлень, другі - це певні способи дії, що відповідають першим. Сама по собі релігія є таким самобуттям, яке шляхом об'єктивації в релігійності набуває чуттєвих форм. Інакше кажучи, в релігійності втілюється і через неї об'єктивується релігія. Категорія "релігія" відображає феномен релігії як "цілісність, тотальність, тобто як такий предмет, у кожній з частин якого є ціле" (Б.Лобовик). А релігійність - це спосіб засвоєння цієї цілісності і освоєння відношень та зв'язків релігійного комплексу. Отже, релігійність - це суб'єктивний, конкретний вияв релігії в індивідуальній чи колективній свідомості. Під нею слід розуміти такий якісний вияв релігійної свідомості, що вказує на певну ступінь зв'язку і приналежності індивіда до надприродного, потойбічного, трансцендентного, який сформувався на основі пережитого релігійного досвіду і реалізується в релігійній діяльності. Як бачимо, поняття "релігія" і "релігійність" взаємопов'язані і співвідносні. Релігія - поняття абстрактне, надіндивідне. Вона опредмечується в свідомості і поведінці окремих індивідів, які складають певну релігійну спільноту. Власне саме цей процес опредмечення релігії і є виявом релігійності. Відтак, теоретичний і емпіричний аналіз релігійності є важливою методологічною передумовою дослідження самого феномену релігії.
|