Поняття та класифікація

Існують різні розуміння джерел права. У рамках даного питання під джерелом (формою) права розуміється зовнішня форма вираження правових норм (загальнообов’язкових, формально визначених правил поведінки, санкціонованих примусовою силою держави).

У загальній теорії права виділяють такі види джерел права:

· правовий звичай - в Україні зазвичай не визнається джерелом права (крім певних винятків, зафіксованих, зокр., у Кодексі торговельного мореплавства – ст.ст.293, 295, 308, які не мають відношення до регулювання земельних відносин);

· правовий прецедент (судовий чи адміністративний) та судова практика – в Україні джерелом права зазвичай не визнаються. Між тим, існують різні розуміння прецеденту – більш поширене «англосаксонське» та «континентальне». І якщо йдеться про прецедент в континентальному розумінні (усталену судову практику – т.зв. «jurisprudence constante»), то, на наш погляд, вона є джерелом права, у т.ч. і в Україні¹. Ми приєднуємося до т.зв. доктрини «право в дії» («law in action»²), за якою право – це не буква закону, а те, як розуміє її суб’єкт правозастосування. А раз так, то для розуміння права мало скористатися такою його формою, як нормативний акт –слід звернутися також до судової практики.

Як вказує С. Шевчук (до якого ми приєднуємося), в Україні існує судова правотворчість як джерело права: рішення Європейського суду з прав людини, акти КСУ, акти-узагальнення судової практики³. При цьому, на наш погляд, в жодному із перерахованих випадків не йдеться про судовий прецедент у більш поширеному, т.зв. «англосаксонському» розумінні. Рішення Конституційного Суду по своїй суті є нічим іншим, як специфічними нормативно-правовими актами. Акти-узагальнення судової практики в частині опису практики є формою вираження jurisprudence constante, а в частині рекомендацій щодо вирішення тих чи інших спорів – нормативно-правовим актом (причому непоодинокими є випадки, коли вони сприймаються судом як обов’язкові⁴, що звичайно, не відповідає закону). Нарешті, рішення Європейського суду з прав людини є також складовою своєрідної jurisprudence constante, проте не прецедентом в «англосаксонському» розумінні.

 

· правові принципи (див. вище питання 6);

· нормативно-правові акти – офіційні документи, прийняті уповноваженими органами держави, що містять правила загального характеру. Нормативно-правові акти є основним, а на думку багатьох – навіть єдиним джерелом права в Україні. Основними різновидами нормативно-правових актів в Україні є:

· закони України, насамперед, Основний закон нашої держави - Конституція України, кодифіковані закони – кодекси, прирівняні за юридичною силою до законів України декрети КМУ (видавалися у 1992-1993 рр. на підставі ст.97-1 Конституції УРСР⁵). Серед цієї групи нормативно-правових актів найвищу юридичну силу має, поза сумнівом, КУ. Особливо слід зупинитись на законах України, якими висловлюється згода на обов’язковість для України міжнародних угод. Слід враховувати, що ратифіковані такими законами міжнародні угоди (договори) є частиною національного законодавства України (ст.9 КУ), причому такі угоди мають перевагу над положеннями національного законодавства (див. ст.19 ЗУ «Про міжнародні договори України»; аналогічне застереження міститься в багатьох інших нормативно-правових актах);

У правовій доктрині переважає думка, що будь-які закони (окрім Основного – Конституції), у тому числі кодифіковані, мають однакову юридичну силу. Проте у законодавчій та правозастосовчій діяльності зустрічаються спроби надати вищої юридичної сили кодексам або рамковим законам. Напр., у п.7.3 ст.7 ПКУ передбачено, що «[б]удь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства». Наведене положення суперечить КУ і, звичайно ж, не може заборонити Верховній Раді прийняти закон з питань оподаткування, не включивши його до кодексу.

 

· підзаконні правові акти:

· постанови Верховної Ради України;

· укази Президента України;

NB. Виходячи із принципу розподілу влад і конституційного розподілу повноважень Верховної Ради України (далі – ВРУ) та Президента України, постанови Верховної Ради України та укази Президента України мають різні предмети регулювання, сфера їх дії різна, у зв’язку із чим за юридичною силою ці акти неспіввідносні.

 

· постанови Кабінету Міністрів України; підпорядкований характер ПКМ по відношенню до указів Президента України та постанов ВРУ закріплений конституційно у ч.2 ст.113 КУ. Водночас, можливості Президента та парламенту «керувати» урядом мають межі, встановлені, насамперед, КУ;

· акти (накази) центральних органів виконавчої влади (напр., Держземагентства). До цієї ж категорії нормативно-правових актів, на наше переконання, належать і т.з. «нормативні документи» (застаріла назва – «нормативно-технічні документи»), які затверджуються відомчими актами, а отже, мають вважатися їх складовими частинами, хоча деякі науковці вважають, що нормативні документи терміном «законодавство» взагалі не охоплюються⁶.

NB. Згідно зі ст.1 ЗУ «Про стандартизацію» від 17.05.2001 в редакції Закону №3164-IV від 01.12.2005, «стандарт - документ, розроблений на основі консенсусу та затверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов'язковим» (виділення наше – А.М.). Новела, внесена у 2005 р., стосувалася саме визнання необов’язковості стандартів. Варто наголосити, що внесені зміни, по-перше, ніяк не означають необов’язковості НД як таких – положення про необов’язковість стосується саме стандартів; по-друге, дане положення не впливає на обов’язковість абсолютної більшості стандартів – джерел земельного права, оскільки, відповідно до п.4 розд.VII «Прикінцеві положення» ЗУ «Про стандартизацію», «[в]имоги державних та інших стандартів, обов'язкові до виконання, є чинними до прийняття відповідних технічних регламентів та інших нормативно-правових актів, які регулюють ці питання».

 

NB. На сьогодні можна виділити наступні основні види нормативних документів (далі – НД): 1) НД зі стандартизації (насамперед, стандарти); 2) НД у галузі будівництва (в першу чергу, будівельні норми та правила), 3) НД у галузі забезпечення санітарно-гігієнічного благополуччя населення (санітарні норми та правила); 4) нормативні акти із забезпечення пожежної безпеки, 5) НД із забезпечення ветеринарно-санітарного благополуччя, 6) НД з охорони праці та ін.

Спільними рисами НД є їх переважно вузькоспеціалізований, «технічний» характер, об’єднання у ієрархічно-побудовані та узгоджені системи «під егідою» певного органу (Держспоживстандарту, Міністерства охорони здоров’я (далі – МОЗ), Мінбуду тощо). Характерною формальною, зовнішньою рисою НД є присвоєння кожному нормативному документу цифрово-буквеного шифру (напр., «ГОСТ 26640-85», «ДБН А.1.1-1-93» тощо)⁷.

 

NB. Для організації та координації робіт зі стандартизації на базі Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколовського» створено технічний комітет (далі –ТК) зі стандартизації ТК-142 «Ґрунтознавство»⁸. Пропонується також створити ТК із сталого землекористування та землеустрою стосовно розроблення, науково-технічної експертизи, розгляду та погодження НД, які стосуються сталого землекористування, охорони та раціонального використання ґрунтів⁹. Чинний «Класифікатор нормативних документів» ДК 004-2003 передбачає окремий клас НД - 13 «Довкілля. Захист довкілля та здоров’я людини. Безпека», до якого входить підклас 13.080 «Якість ґрунту. Ґрунтознавство».

 

· акти місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

 

NB. Законодавство колишніх СРСР та УРСР застосовується для регулювання відносин, що не врегульовані законодавством України (ЗУ «Про правонаступництво України» та Постанова ВРУ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12.09.1991).

 

NB. Законодавство, що втратило чинність, може застосовуватися щодо відносин, які виникли під час його дії. Це особливо часто має місце у земельних відносинах з огляду на специфіку земельної ділянки (як об’єкт права земельна ділянка може існувати дуже довго).

 

NB. Ч.2 ст.51 Угоди про партнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами і Україною від 14.06.1994 передбачає необхідність гармонізації (забезпечення «приблизної адекватності законів») законодавства України до законодавства ЄС у певних сферах, що стосуються, зокр., і земельних відносин. Між тим, законодавство ЄС не може застосовуватися в Україні безпосередньо (детальніше див. тему «Гармонізація законодавства України із законодавством ЄС у галузі раціонального використання, охорони та відтворення земель»).

 

¹ Див. Попов Ю.Ю. Прецедент: напрямки розвитку у праві України // Тези виступу на Міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток цивільного законодавства: посткодифікаційний період» (Київ, 8-9 жовтня 2009 року). – 8 с. // Сайт юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка // [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://law.univ.kiev.ua/userfiles/file/Library/Popov%20%28tezisy%20konf%202%29%20Precedent%20LAST%20VERSION.doc

² Див., наприклад, Law in Action: The Dean's View. University of Wisconsin. Law School // [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://www.law.wisc.edu/law-in-action/davislawinactionessay.html

³ Шевчук С. Щодо обов’язковості рішень Конституційного Суду України у контексті доктрини судового прецеденту // Право України. – 2000. - №2. – С.45-48.

⁴ Див, наприклад, справу №2-70/09, розглянуту Житомирським райсудом, за позовом АСГК «Заводське» до Б.Б.М. про вирішення законності приватизації земельної ділянки, де при винесенні ухвали про забезпечення позову судді посилався на постанову Пленуму ВСУ як на нормативно-правовий акт.

⁵ Відомості Верховної Ради УРСР. – 1978. - №18. – 11 липня.

⁶ Голиченков А.К. В поисках методологии экологического права // Экологическое право. – 2004. - №6. – С.11.

⁷ Детальніше про правову природу та роль нормативних документів у регулюванні земельних відносин див. статтю автора: Мірошниченко А.М. Нормування як засіб правового регулювання земельних відносин // Земельне право. –2006. - №1. – С.42-55/

⁸ Балюк С.А. Нормативне забезпечення охорони ґрунтів // Проект «Підвищення екологічної та правової свідомості громадян України з метою реалізації прав приватної власності на землю, екологічну безпеку і збалансоване землекористування в контексті положень нового Земельного кодексу України. – К.: Інформаційно-ресурсний центр «Реформування земельних відносин в України», 2002. – С.105.

⁹ Третяк А.М. Проблеми та практика нормування в галузі земельних відносин і землекористування // Земельне право України. – 2006. - №4. – С.53.