Поняття та склад земель населених пунктів

 

Поняття «землі населених пунктів»

До земель населених пунктів належать усі землі, розташовані у межах населених пунктів як специфічних адміністративно-територіальних одиниць (сіл, селищ та міст).

NB. До прийняття Основ земельного законодавства СРСР 1968 р. не включалися до складу міських земель землі, надані для потреб оборони, транспорту, органам, що зайняті розробкою надр.

 

NB. Станом на 01.01.2006 площа земель у межах населених пунктів становила 7332,1 тис. га, тобто 12,1% загальної площі земель України, з них земель міст – 1304,1 тис. га, селищ – 546,1 тис. га, сільських населених пунктів – 5481,9 тис. га. У межах населених пунктів 1626,2 тис. га забудовано¹. Станом на 01.04.2009 площа населених пунктів незначно зросла – до 7394,0 тис. га².

 

Певні території за межами міст повинні мати особливий режим, спрямований на забезпечення потреб міст (тобто багато у чому спільний із режимом земель населених пунктів). Йдеться про землі приміської та зеленої зони (їх існування передбачалося ст.ст.99, 100 ЗК УРСР 1970 р.). Хоча потреба в таких зонах є очевидною, чинний ЗКУ лише згадує про існування зелених зон (ст.51), проте не визначає їх режиму. Окремі положення про зелені зони містяться у ПКМ від 16.05.2007 №733 «Про затвердження Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок», а також у ГОСТ 17.5.3.01-78 «Охрана природы. Земли. Состав и размер зеленых зон городов» та ГОСТ 17.6.3.01-78 «Охрана природы. Флора. Охрана и рациональное использование лесов зеленых зон городов. Общие требования».

Ґрунтовне дослідження правового режиму приміських зон виконав А.І. Ріпенко³. Він слушно зазначає, що «окремі приписи щодо правого режиму приміських зон збереглись у розпорошених актах (переважно підзаконних) діючого законодавства України»⁴. Так, п.1.6 ДБН 360-92** передбачено виділення «приміських зон багатофункціонального призначення», п.1.2 ДБН Б.1-3-97 згадане встановлення «територій спільних інтересів» відповідних територіальних громад («приміських територій»). ДБН Б.2.4-2-94 згадує про існування «приміських зон». При цьому всі названі акти виходять із того, що планувальна документація щодо встановлення приміських зон має затверджуватися відповідними міськими радами. Втім, ці положення підзаконних актів не забезпечені нормами закону, який надавав би міськрадам повноваження затверджувати планувальну документацію, дія якої поширювалася б за межі міста. «Режим приміської зони» згаданий у п.7 ч.3 ст.25 ЗУ «Про столицю України – місто-герой Київ», втім, дане положення не встановлює регулювання і є декларативним. В результаті, як зазначає А.І. Ріпенко, «планування у відповідних схемах та генеральних планах територій приміських зон на даний час не має практично ніякого юридичного значення»⁵.

 

Щодо поняття меж населених пунктів, порядку їх встановлення та зміни див. п.3.3. «Встановлення меж адміністративно-територіальних одиниць» теми «Управління у галузі земельних відносин».

Землі населених пунктів, займаючи незначну частину земельного фонду України (напр., землі міст складають лише біля 2% території України), з одного боку, концентрують на собі більшу частину продуктивних сил України, левову частку факторів, що складають антропогенне навантаження на навколишнє природне середовище і являють собою небезпеку для людини. З іншого боку, в населених пунктах проживає практично все населення, захистити яке від несприятливих впливів та створити якому сприятливі умови життя і покликані вимоги щодо раціонального використання, охорони та відтворення населених пунктів.

 

Співвідношення понять «землі населених пунктів» та «землі житлової та громадської забудови»

Діючий ЗКУ (на відміну від чинних раніше кодексів) не виділяє землі населених пунктів як окрему категорію земель. Натомість, в окрему категорію виділені землі житлової та громадської забудови (ст.38 ЗКУ):

«До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.»

 

NB. Землі житлової та громадської забудови займають 1,7 млн. га⁶.

 

Отже, поняття «землі населених пунктів» та «землі житлової та громадської забудови» співвідносяться як ціле та частина.

Мотивом законодавчої «заміни» категорії «землі населених пунктів» на «землі житлової та громадської забудови» стало те, що категорія земель населених пунктів виділялася, на думку багатьох вчених, не за критерієм цільового призначення, а за критерієм територіального розміщення. Відзначимо, що виділення земель в окрему категорію – не самоціль, а визнання їх однорідного і усталеного правового режиму, відмінного від режиму інших земель. На наш погляд, у земель населених пунктів такий режим є, а в земель житлової та громадської забудови – немає, адже все, що сказано у ст.39 «Використання земель житлової та громадської забудови» ЗКУ, повною мірою стосується всіх земель населених пунктів:

«Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.»

 

NB. Ще у 1963 р. В.П.Балєзін критикував виключення земель т.з. «спеціального призначення» зі складу земель населених пунктів, зазначаючи, що на ці землі повною мірою поширюються проекти планування та забудови, що розробляються для населеного пункту в цілому⁷.