Короткі теоретичні положення

В основі кожної комп'ютерної програми лежить алгоритм. Алгоритм - упорядкований скінчений набір чітко визначених правил для розв'язування задач за кінцеву кількість кроків.

Алгоритми мають такі властивості:

дискретність - розділення алгоритму на зручні, зрозумілі частини, можливість виконання яких не викликає сумніву;

масовість (типовість) - можливість використання для великої множини вхідних даних та для інших задач того ж класу; результативність - отримання результату завжди;

детермінованість - визначеність, однозначність результату при заданих вхідних даних та ін.

Для складення алгоритмів найчастіше використовують блок-схеми. Блок-схема – це графічна побудова, на якій за допомогою геометричних фігур показані кроки розв'язання задачі. Для складання блок-схем застосовують фігури, зображені в таблиці 3.1.

У процесі розроблення алгоритму програміст рисує блок-схему, позначаючи кожну дію одним з блоків. Усередині знака він ставить позначки, що уточнюють дану дію. Усі елементи схеми з'єднуються лініями зі стрілками, які показують напрямок передачі даних і управління.

Таблиця 3.1 - Деякі графічні елементи блок-схеми

Назва блоку	Графічне Позначення блоку	Дії, що виконуються
Початок-закінчення		Початок, кінець, переривання процесу чи обробки виконання програми
Процес		Виконання операції, в результаті якої змінюється значення, форма чи подання даних
Модифікація (заголовок циклу)		Виконання операцій, що змінюють команди, групи команд або програму
Рішення		Вибір напрямку виконання алгоритму програми в залежності від деяких змінних умов
Введення / виведення даних		Перетворення даних у форму, придатну для обробки (уведення) чи відображення результатів обробки (виведення)
З'єднувач сторінковий		Розрив лінії потоку інформації
З'єднувач міжсторінковий		Розрив лінії потоку між сторінками

Математичні вирази в будь-якій мові програмування записуються в один рядок за допомогою спеціальних команд. Спеціальні команди дають вказівки комп'ютеру при розрахунках обчислювати ту або іншу математичну функцію, наприклад синус або квадратний корінь (таблиця 3.3).

Набір математичних виразів слід виконувати з використанням нижнього регістру клавіатури (малими літерами) без введення пробілів. Це робиться для самоперевірки – після того, як буде набраний рядок з прикладом і натиснута клавіша Enter, у випадку безпомилкового набору, назви функцій автоматично запишуться із великої букви й між арифметичними знаками будуть поставлені пробіли. Якщо ж приклад набраний неправильно, то рядок не зміниться.