Жан Боден і розвиток нової світської політико-правової теорії

 

Значний внесок у розвиток нової світської політико-правової теорії зробив Жан Боден (Bodin 1530-1596 рр.) – основоположник ідеї суверенітету. Головна політико-правова праця мислителя має назву «Шість книг про державу (республіку)». Слід мати на увазі, що республікою Боден називає будь-яку державу, незалежно від її форми державного правління. Твір «Шість книг про державу (республіку)» побачив світ в 1576 році. Спираючись на античну традицію, Боден розглядав політику, право, державу на основі узагальнених фактів дійсності, а не на основі догматичних схем.

Під поняттям держави (республіки) Боден розумів правове управління багатьох сімей і тим, що в них спільне, під суверенною владою. Тобто для мислителя держава – це, перш за все, правове управління, вона має правий, справедливий, правовий характер. Це означає, що вона діє на основі права, справедливості та законності. Цим держава відрізняється від неправових, несправедливих спілкувань і груп, наприклад від банди розбійників. І, хоча, на відміну від Арістотеля, Боден не включає кінцеву мету, тобто загальне благо, у понятті держави, проте, розглядаючи державу, як справедливе спілкування, правове управління, він фактично висуває надзвичайно важливі цілі та завдання, заради досягнення яких створюється держава, а саме: підтримка і забезпечення внутрішнього миру, справедливості і соціальної гармонії, а також захисту від зовнішніх ворогів.

Найважливішою ознакою держави, як і соціального спілкування в інших соціальних об’єднаннях, є влада, відношення влади, тобто управління і підпорядкування. Тому соціальне спілкування на різних його рівнях є, по суті, розподілом людей на дві категорії: тих, хто управляє, і тих, хто підпорядковується. Без цього соціальне спілкування перетворюється в анархію, що призводить до розпаду і загибелі об’єднання.

Боден рішуче виступає проти рабства та кріпацтва. Він вважав, що рабство суперечить справедливості. Заперечуючи тезу Арістотеля про те, що рабство відповідає природі, Боден писав, що рабство можна було б вважати таким, що відповідає природі, коли б сильний, багатий, але нерозумний підкорявся мудрому, освіченому, хоча слабкому і бідному, але підкорення розумних дурним, освічених неосвіченим і добрих злим суперечить природі. Вважати ж рабство ознакою милосердя стосовно полонених, як це робили деякі прихильники рабства, Боден вважав рівнозначним тому, що й захоплюватися милосердям розбійників за те, що вони дарують життя своїм жертвам. Посилання ж на те, що рабство існує тривалий історичний період, є, на думку мислителя, також безпідставним, оскільки таке посилання може виправдовувати і принесення людей в жертву, яке також було характерне для людства тривалий історичний період. В цілому ж, підкреслював Боден, рабство суперечить людському розумові, природі та свободі людини. Воно не тільки несправедливе, але й шкідливе, оскільки сприяє деградації людини, причому не тільки раба, але й рабовласника.

Боден також піддає рішучій критиці концепцію Платона стосовно побудови держави. На думку філософа, лише приватна власність економічно цементує сім’ю, а отже, і державу. Боден писав, що Платон не взяв до уваги, що коли б встановився розглянутий ним у діалозі «Держава» устрій, то була б знищена головна ознака держави, тому що немає нічого публічного там, де немає нічого приватного, так само, як не було б держави, коли б усі піддані стали монархами. Така держава була б прямо протилежною законам Бога і природи, які не тільки відкидають кровозмішення, перелюбство, батьковбивство, які неминучі при спільності жінок, але й заперечують будь-яку спробу привласнити собі чуже.

Мислителю належить першість у виробленні сучасного поняття громадянства. Об’єднання багатьох сімей у державу означає, що глави сімей перетворюються на громадян держави, тобто пов’язуються відносинами державної влади і підпорядкування. Однак, політичне підпорядкування не знищує свободу людини: вона обмежується, але не зникає повністю. Громадянин держави – це вільна людина, підпорядкована державній владі. Тобто головна і визначальна ознака громадянства – це підпорядкування політичній владі.

Об’єднання сімей і громадян у державу досягається шляхом їхнього підпорядкування загальній політичній владі. Головною ознакою, властивістю цієї влади Боден вважає її суверенний характер. Мислитель підкреслював що суверенітет є постійна і абсолютна властивість держави. Своїм корінням вчення Бодена про суверенітет сягає давньої традиції політичної думки, на якій базувалися становлення і розвиток самостійних національних держав у боротьбі з іншими організаціями, що претендували на політичну владу. Саме базуючись на концепції суверенітету, він обґрунтовує нове розуміння держави, як такого політичного спілкування, яке має свою власну незалежну владу і не підпорядковане ніякій іншій політичній владі, наприклад владі церкви, імперії, сюзеренів тощо. Розвиваючи це розуміння, мислитель уперше формулює положення про суверенітет як ознаку державної влади взагалі і тісно пов’язує суверенітет з державою в цілому.

Розкриваючи ознаки і зміст суверенітету, Боден пояснював, що суверенна політична влада має постійний характер. Тобто тільки така влада є суверенною, яка надана її суб’єкту на невизначений строк, тобто постійно. Далі, верховна влада повинна бути абсолютною, тобто не обмежуватися жодними умовами. Абсолютний характер влади передбачає, що її носій може користуватися і розпоряджатися нею безумовно, необмежено, аж до передачі цієї влади іншому суб’єктові. Тобто народ, як суверен, вправі передати свою владу монархові. Суверен не повинен бути зв’язаний законами: ні своїми власними, ні своїх попередників. Тобто юридично суверен не зв’язаний законами будь-якої людської влади. В іншому випадку ця влада не буде абсолютною, тобто суверенною. Надзаконний характер державної влади випливає з того, що над нею не стоїть ніяка інша політична влада ні в даній державі, ні поза нею. Разом із тим, Боден чітко визначає межі абсолютизму державної влади, у зв’язку зі справедливістю, правдою, правом, а також цілями та завданнями держави, як політичного спілкування. Під цим оглядом, суверен обмежений законами «божественними», «природними» і «людськими законами, спільними для всіх народів». Саме на «законах Бога, природи і спільних людських законах» базуються і в них закріплені деякі фундаментальні людські інститути і принципи людського співжиття. До них, перш за все, належать: приватна власність, сім’я, політичне спілкування і його цілі, тобто мир і правопорядок, справедливість у людському спілкуванні, у визначенні та розподілі благ і покарань. Звідси випливає ряд фундаментальних засад соціально-політичного життя, а також певні властивості і прагнення людини у політичному спілкуванні, на які суверен не повинен посягати. Зокрема, з права недоторканості приватної власності випливає положення про те, що суверен не може встановлювати податки для підданих без їхньої згоди. Суверенна влада, підкреслював Боден, є єдина і неподільна. Суверенітет – це властивість влади бути абсолютною і незалежною від кого б то не було. А це означає, що така влада і її рішення загальнообов’язкові для всіх у державі. Суверенітет реалізується у повноваженнях державної влади вирішувати найважливіші питання життя країни: видання законів та їх зміна, право війни і миру, призначення посадових осіб, правосуддя в останній інстанції, чеканка монети, стягнення податків і зборів.

Залежно від того, в чиїх руках зосереджений суверенітет, Боден виділяє три форми держави: монархію, аристократію і демократію. Демократія – це держава, в якій вся або більша частина громадян, незалежно від того, як вони організовані, наділені верховною владою над усіма. При аристократії менша частина громадян наділена верховною владою над усіма взагалі і над кожним зокрема. У монархії верховна влада належить одній особі. Так звані неправильні форми, які виділяв Арістотель та інші мислителі, Боден вважав не окремими формами, а тільки певним станом, якістю тих самих форм. Тобто відмінність між ними полягає не у формі, а в якості, в змісті форми.

Важливе місце у політико-правовій концепції мислителя належить аналізові причин і факторів стабільності і змін, революцій і переворотів у різних формах держави. Головною причиною переворотів і революцій Боден вважав нерівномірний розподіл багатства, різку майнову поляризацію між багатими і бідними. Виходячи з цього, завдання державної влади полягає в запобіганні цим процесам шляхом зміцнення і збільшення прошарку людей середнього достатку та у тому, щоб не допустити надмірного збідніння народу, з одного боку, і надмірної концентрації багатства в руках небагатьох представників олігархії, з другого. Стабілізуючим фактором у суспільстві є і релігійна толерантність. Міцність держави і влади, за переконанням Бодена, посилиться, якщо буде допущена свобода віросповідання. Тобто, він фактично виступає за відокремлення церкви від держави.

 

ВИСНОВКИ З четвертого ПИТАННЯ:

 

Значну увагу Боден приділяє також тому, як впливають на політичне життя і форми держави історичні особливості розвитку того чи іншого народу, його звичаї і побут, звички і психологія. Як і Арістотель, Боден розглядає також вплив геофізичних умов (клімату, ґрунтів тощо) на державу. Однак, він не надає цим факторам фатального значення і, в дусі Відродження, більший акцент робить на творчих зусиллях політичних керівників. Мудрий правитель, за допомогою законів і цілеспрямованої політики, може і повинен запобігти небажаному впливові зазначених факторів. Політичне мистецтво правителів саме й полягає у тому, щоб на основі врахування найрізноманітніших факторів передбачити тенденції політичного розвитку і своєчасно нейтралізувати негативні процеси, для того щоб зберегти і зміцнити державу.

Загалом значення політико-правової спадщини мислителя для подальшого розвитку політичної та правової думки є надзвичайно важливе. Його теорія суверенітету лягла в основу всіх подальших державно-правових теоретичних розробок Нового і Новітнього часу.

 

висновки З ТЕМИ:

Як висновок, зазначимо, що головною метою схоластичної філософії була побудова всеосяжної системи раціонального знання, що включає знання про Бога, світ і людину. Постановка такого завдання стала можливою завдяки наявності деяких передумов теологічного, філософського та логічного характеру, що розділялися більшістю мислителів того часу, і що піддалися значному перегляду в ході подальшого культурно-історичного розвитку. В області теології це було припущення, згідно якого Бог – Творець усього сущого – містить у собі прообрази всіх речей. Кожна створена річ, в її головних, суттєвих властивостях, відображає, копіює зразок, який вічно існує в божественному мисленні, і містить у собі відбиток божественної досконалості.

Слідуючи Платону, середньовіччя трактує відношення, яке зв’язує Першооснову, що творить і світ створених речей, як відношення уподібнення: річ уподібнюється і своєму зразку, знаходячи відповідну форму, і всій сфері божественного буття, одержуючи належну міру досконалості. Річ подібна ідеї-зразку за своєю структурою, і це уподібнення пояснює наявність в світі речей, що відрізняються одна від одної за виглядом через їх схожість із різними зразкам. Виділення ознаки дозволяє віднести річ до того або іншого виду і тим самим підвести її під деяке поняття – найважливіша розумова операція, перший крок у процесі концептуального осмислення світу, вихідний пункт і основа раціонального пізнання. Механізм уподібнення (причетності) в схоластиці, як і в платонівській філософії, використовується, перш за все, для пояснення існування в самих речах концептуально зрозумілих властивостей, що робить можливим раціональне знання про них. За допомогою механізму уподібнення виділяється в чистому вигляді одержує самостійне буття в світі ідей суттєва властивість речі, яку в самій речі неможливо відокремити від випадкових ознак.