Туризм як чинник міжкультурної комунікації

 

У статті розглядається туризм як сучасний феномен суспільства, що призводить до кроскультурної комунікації. Міжкультурна комунікація є досить важливим фактором у сучасному глобалізаційному світі, вона сприяє налагодженню дружніх стосунків між країнами, долає бар’єр відчуження, руйнує стереотипне бачення народами один одного. У статті також подається поетапна структура процесу міжкультурної комунікації.

Ключові слова: туризм, кроскультурна комунікація, структура міжкультурної комунікації.

In this article we are trying to analyze tourism as a modern phenomenon which results cross-cultural communication. Intercultural communication, which is a very important factor in the modern globalizationed world, contributes to commissioning friendly relationships among countries, overcomes estrangement barrier, and destroys nation’s stereotyped views. Also, in this article, a staged structure of intercultural communication is presented.

Key words: tourism, cross-cultural communication, structure of intercultural communication.

 

XX століття позначене надзвичайно швидким розвитком міжнародного туризму. За останні десятиліття він набрав масового характеру. Цьому сприяли як певні об’єктивні фактори (зокрема підвищення життєвого рівня багатьох країн), так і діяльність міжнародних, регіональних та національних туристських організацій, які домагаються від держав забезпечення більшого доступу до туризму для різних верств населення. За прогнозом ВТО (Всесвітньої туристської організації) кількість учасників міжнародного туризму на кінець 2010 року перевищить 1 млрд. чоловік [1, с. 124].

Зрозуміло, що таке зростання контактів між людьми різних культур і уподобань не може істотно не позначитись на розвитку сучасного світового співтовариства, зокрема на розвитку його культури. Міжнародний туризм, безумовно, сприяє процесу взаємодії культур різних регіонів і народів світу, взаємозбагаченню культур, формуванню загальнолюдської культури. На жаль, саме такій ролі туризму приділяється дуже мало уваги.

У налагодженні культурних контактів між народами істотну роль відіграє туризм, який є безпосереднім широкомасштабним спілкуванням між звичайними громадянами різних країн, а також між діячами науки, представниками культури. Особливо це стосується культурного і наукового туризму. В. С. Пазенок зазначає, що основною ланкою „нового гуманізму” нашого суспільства є сучасна комунікативна культура, найдемократичнішим способом реалізації якої є туризм [3, с. 17]. Спілкування як соціальне явище виконує багато функцій, зокрема воно є важливим фактором суспільної інтеграції. Міжнародний туризм, у якому беруть участь мільйони людей різних народів і націй, сприяє взаємопізнанню і взаєморозумінню, утвердженню довіри народів між собою. А довіра є необхідною запорукою різнобічних, взаємокорисних зв’язків, у тому числі і в сфері культури. А. Швейцер відзначив, що „довіра в будь-якій справі є тим першочергової цінності обіговим капіталом, без якого не може обійтись жодна справа. Вона здатна забезпечити умови для процвітання в усіх сферах” [5, с. 439].

Слід зазначити, що найважливіші документи з туризму, прийняті ВТО або за її участю, орієнтують туристів на такі контакти, які б сприяли справжньому спілкуванню, заснованому на взаєморозумінні і взаємодовірі. Це стосується Манільської декларації зі світового туризму (1980), документа Акапулько (1982), Хартії туризму і Кодексу туриста (1985), Гаазької декларації з питань туризму (1989), Монреальської декларації (1996), Глобального етичного кодексу з туризму (1999) та ін. У цих документах підкреслюється необхідність толерантних форм спілкування з населенням країн перебування і населення з прибулими туристами. Важливим завданням туризму вважається досягнення більш високого рівня поваги і довіри між усіма народами. Зокрема в документі Акапулько відзначається, що туризм повинен сприяти духу справедливості, гармонії і поваги між народами і пізнанню світу.

У Хартії туризму державам рекомендується сприяти зростанню туристської свідомості і контактам відвідувачів із місцевим населенням із метою поліпшення взаєморозуміння і взаємного збагачення, сприяти інформуванню туристів із метою створення умов для розуміння звичаїв місцевого населення в місцях туризму і тимчасового перебування. Водночас, як зазначено в документі, приймаючи туристів, країни та їхнє населення мають право чекати від туристів розуміння і поваги до їхніх звичаїв, релігій і інших аспектів їхньої культури. У Кодексі туриста підкреслюється, що турист повинен бути сприйнятливим до культури місцевого населення, утримуватись від підкреслювання економічних, соціальних і культурних відмінностей, існуючих між туристами і місцевим населенням.

Загальними принципами, якими керується міжнародний туризм, є такі: визнання рівних прав народів у визначенні своєї долі, визначення самобутності культур і повага до моральних цінностей народів, право людини на повагу до її гідності та індивідуальності.

Указані принципи і вимоги, утверджувані у практиці міжнародного туризму, просякнуті духом справжнього гуманізму і демократизму, вони є основою для налагодження „діалогу” культур, під час безпосереднього спілкування туристів із населенням.

У взаємодії, взаємовпливі і взаємозбагаченні культур істотну роль відіграють міжнародні туристські організації, які сприяють безпосереднім контактам представників культури різних країн світу. До таких організацій, зокрема, належать Міжнародна академія туризму, Міжнародна асоціація наукових експертів у галузі туризму, Міжнародна федерація журналістів і письменників з туризму.

Так, Міжнародна академія туризму (заснована ще в 1951 році) має своєю метою пропаганду і захист культурних цінностей міжнародного туризму, збереження і розвиток його гуманістичної спрямованості і тенденцій. Академія готує інформаційні матеріали, здійснює дослідження, видає журнал, де друкуються статті з питань світової культури і туризму. Вона проводить конкурси на кращі статті, присвячені духовним цінностям. Її дійсні члени та члени-кореспонденти представляють багато країн. Їхні безпосередні контакти, обговорення проблем розвитку культури, збереження куль­турних цінностей світового значення, безперечно, сприяють взаємодії, взаємовпливу і взаємозбагаченню культур.

У цьому ж напрямі діє і Міжнародна асоціація наукових експертів у галузі туризму (заснована теж у 1951 році). Її мета полягає у розвитку наукових зв’язків, обміні досвідом, підтримці наукових інститутів, співробітництві в організації і проведенні міжнародних конгресів, зустрічей науковців і засідань, присвячених науковим розробкам у галузі туризму, у яких чільне місце посідають проблеми світової культури та її розвитку. У її складі – викладачі університетів та інших навчальних закладів, які займаються науковими розробками і зробили певний внесок у дослідження проблем туризму. Членами Асоціації є 47 країн Заходу і Сходу, у тому числі Австралія, Австрія, Великобританія, Єгипет, Індія, Гондурас, Венесуела та інші країни світу. Указані організації стимулюють діловий і науковий туризм, які передбачають знайомство з науково-культурними досягненнями країн відвідування, проведення конференцій та симпозіумів.

Велике значення для налагодження культурних контактів між народами світу має тісний зв’язок ВТО й інших туристських організацій всесвітнього характеру – з ООН, особливо з ЮНЕСКО (Організацією Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури). ЮНЕСКО, членами якої є понад 120 держав, співпрацює у справі розвитку взаємного пізнання і розуміння між народами, використовуючи для цього всі засоби спілкування, сприяє справі народної освіти, поширенню знання, встановленню співробітництва між діячами культури, організує міжнародні конференції вчених і засновує міжнародні організації науковців, допомагає у розповсюдженні і популяризації науки, в тому числі такій комплексній науці, як туризмознавство.

За допомогою ЮНЕСКО міжнародні туристські організації провели низку міжнародних конференцій з різних питань розвитку суспільства і культури.

Отже, безпосереднє спілкування представників різних країн і культур під час туристських взаємообмінів, діяльність міжнародних туристських організацій, спрямована на посилення взаємокорисних культурних зв’язків між народами, – усе це сприяє не лише взаємозбагаченню культур, а й зближенню народів, запобіганню конфліктів на культурно-релігійному ґрунті, утвердженню миру.

В умовах наявності глобальних проблем, загроз самому існуванню людства немає іншого шляху для самозбереження людства, крім шляху порозуміння, вироблення спільних гуманістичних ціннісних орієнтацій.

Головна проблема сучасності, за словами А. Печчеї, полягає у тому, „як жити, не гублячи самого себе, як жити, щоб зберегти минуле (традиції і культуру), як жити, щоб не вступати у конфлікт з іншими спільнотами людей” [4]. Розв’язанню цієї проблеми значною мірою сприяє туризм, видатний культурний феномен нашого часу.

Цікавим також є сам процес кроскультурної комунікації у туризмі. Професор Я. В. Любивий подає цікаву структуру процесу міжкультурних комунікацій у туризмі. Якщо виходити з того, що носій певної культури під час культурної подорожі переміщується в інший культурний регіон власної країни або навіть в іншу країну, а потім повертається додому, то тут можна виокремити декілька основних етапів, які проходить міжкультурна комунікація.

Перший етап: у суб’єкта потенційної туристської подорожі виникає ідея подорожі і починає формуватися мотивація до подорожі і попереднє „програмування в уяві” цього процесу. Для того, щоб подорож відбувалася насправді, необхідна наявність у суб’єкта вільного часу, фінансових ресурсів та ряду інших сприятливих обставин.

Другий етап: це реальна подорож, занурення у нове, незвичайне мовне, соціально-культурне та природно-географічне середовище. Споглядання та оцінювання іншого і порівняння іншого зі своїм.

Третій етап: повернення додому; комунікація у своїх первинних мікрогрупах (сім’я, інші родичі, друзі, співробітники, різні клуби за інтересами) із приводу вражень від подорожі, а також набутого країнознавчого, культурно-комунікаційного, психологічного, морального, релігійного і, урешті-решт, світоглядного досвіду [2, с. 39].

На усіх трьох етапах комунікація здійснюється як на внутрішньому, так і на зовнішньому мікросоціальному рівні. У випадку внутрішньої комунікації йдеться про розвиток особистості, збагаченні її соціально-комунікативного, культурного досвіду, зміну й розвиток внутрішньої соціально-культурної картини світу, світогляду в цілому.

У випадку зовнішньої комунікації йдеться про те, що індивід, який збирається до подорожі, здійснює подорож і повертається з неї; на останній стадії цього процесу, стає принаймні на певний час лідером комунікативних процесів у своєму найближчому соціальному оточенні як із приводу вражень про природу, культуру і комунікативні особливості особистості того регіону, куди він здійснив туристську подорож, так і з приводу власного особистісного саморозвитку, який мав місце в процесі і внаслідок цієї подорожі. Однак з усіх цих стадій зовнішньої комунікації в проблемному полі нашого дослідження логічно більшу увагу звернути саме на другій стадії: безпосередній комунікації туристів в іншому культурному середовищі. Саме на цій стадії найповнішою мірою проявляється феномен міжкультурної комунікації в основному обсязі його складових, включаючи і соціально-психологічну його складову.

Процес кроскультурної комунікації займає визначне місце серед процесів, які відбуваються завдяки туризму. Це шлях до налагодження дружніх зв’язків між народами, шлях до взаємопорозуміння та шлях до руйнації стереотипного бачення країнами одна одної. Туристи, що є ідентифікаторами міжкультурного спілкування взаємозбагачуються та розвиваються в усіх сферах пізнання. Туризм – це визначний феномен сьогодення, який повинен слугувати джерелом нових знань і для національно спрямованих індивідів, і для космополітів.