Лесик Інна

Науковий керівник – Петрушкевич М. С., кандидат філософських наук, старший викладач

 

Особливості татуювання девіантних груп населення (Україна – Японія)

 

У статті розкриваються особливості татуювань кримінальної субкультури. Досліджується татуювання радянських, у тому числі й українських, злочинців. Проводиться аналіз татуювання японських мафіозі. Досліджується історія виникнення мистецтва татуювання у кримінальній субкультурі. Порівнюються українські і японські татуювання кримінальних субкультур.

Ключові слова: девіантні групи, татуювання, кримінальна субкультура, якудзa.

In the article the features of tattoos of criminal subculture are examined. Soviet tattoos of criminals, including Ukrainians, are probed. The analysis of tattoo of Japanese Mafiosi is conducted. History of origin of art of tattoo in criminal subculture is probed. The Ukrainian and Japanese tattoos of criminal subcultures are compared.

Keywords: antisocial groups, tattoos, criminal subculture, Mafiosi, jacudza.

 

Татуювання – це штучне порушення цілісності шкірного покриву за допомогою інструментів, що колють (ріжуть), і подальше введення в шкіру фарбувальних речовин із метою отримання стійких малюнків, написів, абревіатур або інших зображень, що не зникають [8].

Девіантні групи – це групи людей, поведінка яких відхиляється від норми, соціально небезпечна.

Уперше татуювання, цілком імовірно, з’явилося в середовищі повій, яких відрізняли за натільними знаками відповідного змісту. Татуювання проникло і в злочинний світ, де використовувалось як засіб зв’язку і носій інформації. З одного боку, – це ритуальний знак посвяти, причетності до певного світу. Саме ж татуювання називається „реклама”, „регалка”, „расніска”, „клеймо”, „портачкa”, „наколка”, „картинка” [16, с. 198].

Людство знає злочинність ще з початку свого розвитку. Уже у первіснообщинному ладі існували злочинці і правопорушення. Але в той час ще не існувало суспільства, тому ці правопорушення не мали такого суспільно небезпечного значення, не приносили великої суспільної шкоди з позиції сучасного стану речей. Однак згодом учинення особою протиправних дій почало засуджуватись.

Із давніх часів на Русі тіло розбійника таврували ганебним штампом, який, загалом, став „предком” кримінальної наколки. Відмітний знак зазвичай наносився на обличчя (у жінок – на груди або плече) і мало чим нагадував витвір мистецтва. Скажімо, на лобі російського каторжанина випалювався знак, у якому вгадувалося слово „кат” [1, с. 97]. Зокрема, за часів Петра I злочинцям ставили тавро у вигляді орла на щоці. Катерина II додала до цього антуражу буквене позначення. Наприклад, убивці на щоках і на лобі ставилася літера „У”, брехуна („лжеца”) „нагороджували” відповідно літерою „Л” тощо. Згодом тавро або татуювання наносили злочинцям не судові виконавці, а самі засуджені один одному. Це символізувало причетність до злочинного світу. За допомогою татуювання злочинці поділяли людей на „своїх” та „чужих” [5].

На українських теренах перші татуювання відомі після російсько-японської війни 1904 р. Невдовзі татуювання стало популярним і серед криміналітету. У СРСР татуювання вивчали досить серйозно, оскільки в жодній країні світу, окрім японської „якудзи”, злочинці не мали такої кількості татуювань на тілі як у СРСР.

Одним із перших на поширення татуювань серед злочинців звернув увагу італійський лікар-психіатр Ч. Ломброзо (1835–1890), який уважав татуювання проявом атавізму й ознакою морально меншовартісних, неповноцінних людей. На його думку, татуювання у злочинців тісно пов’язане з розумовими здібностями носіїв, здебільшого природжених злочинців і повій [2].

У кримінальному світі мати наколку означає мати відповідну долю; змінити її на щось інше означає змінити власну долю, що зазвичай карається на смерть.

Особи, які мали татуювання почали претендувати на лідерство, оскільки носили на тілі символ сильної, витривалої людини. Пізніше татуювання для злочинця стало своєрідною „таємною мовою”, способом спілкування з собі подібними як на волі, так і в місцях її позбавлення [10].

Значна кількість татуювань робиться насильно (вони називаються „нахабами”). Цей вид татуювань наноситься особам, що займаються статевими збоченнями, які були поміченими в крадіжці у „своїх”, тим, що програли в карти, тим, що не дотримали даного слова, донощикам.

Якщо найнижчу касту татуюють без її згоди, то середня і вища категорії у тюремній ієрархії з гордістю носить свої відзнаки. Це мужики і так звані „блатні” – злодії в законі, які верховодять в арештантському середовищі і наглядають за дотриманням неписаних законів [4].

У злочинному середовищі завжди проходила боротьба за чистоту татуювань, достовірність тієї інформації, яку вона несе в собі. „Самозванці” дуже суворо каралися, могло дійти навіть до „опускання”. Тату, яке не відповідало тюремному статусові „носія”, стирали під примусом наждачним папером, випікали залізом, зрізали зі шкірою. Якщо „персні” на пальцях були незаслужені – пальці відрубували. За симуляцію авторитета могли навіть убити. „Блатні” намагалися захистити свої татуювання від підробок, вигадуючи нові непримітні, але обов’язкові деталі малюнка [11, с. 234–235].

Злочинці, наносячи на своє тіло малюнок, прагнули виразити свою індивідуальність та статус. Кожен малюнок має свій смисл. Це тюремний бодi-арт, автобіографія. Символіка татуювань у кримінальному середовищі тісно пов’язана з традиціями, звичаями і законами кримінальної субкультури.

Текстові тату – це звичайно завірення в коханні, заклинання, погрози, скарги на долю, афоризми. Наприклад: „Не знаєш горя – полюби мене!”, „Народжений для мук, щастя не потребую”, „Хай ненавидять, аби боялися”.

Нерідко можна зустріти окремі букви, абревіатури, що несуть певний смисл: СЛОН – смерть лягавим від ножа; КІТ – корінний мешканець в’язниці; БЛІЦС – бережи любов і цінуй свободу; НІНА – не була і не буду активісткою; ХЛІБ – зберігати любов єдину буду. Буквені татуювання можуть наноситися одночасно двом особам так, щоб все слово або абревіатура складалися під час їхньої зустрічі. Скажімо, одному виколюють букви „БР”, другому, – „AT”, під час рукостискання можна прочитати слово „БРАТ”.

Татуювання-малюнки можуть бути такої тематики. Також використовуються символи – це умовні знаки, що мають певний сенс, незрозумілі необізнаним. При цьому вони зазвичай мають не одне, а декілька тлумачень.

Персні на пальцях позначають чергову судимість. Крапки на кісточках кистей, колючий дріт – позначення про відбутий термін покарання в місцях позбавлення волі. Браслети на руках і ногах говорять про каторжне життя, про вічний потяг кайданів. Так само про це говорять ґрати з в’язнем або голубом і колючим дротом. Бій із барсом говорить про силу духу, про відвагу, стійкість.

Троянда означає волелюбність до жінки, до всього прекрасного. Троянда, пронизана ножем, – це розчарування у коханій або ж заповіт помститися тій, яка вбила почуття кохання.

Картярські масті (бубни, хрести, черви, трефи) означають особливу статтю злодія, швидше за все, майстерність гри в різні карточні ігри.

Чотири тузи віялом кололи собі тільки магірани –досвідчені, непогрішимі, у рамках блатного закону, злодії, жорстокі, нещадні до себе та інших людей. Це – король маси „злодіїв”. Такі люди наносили собі татуювання у вигляді соборів із куполами різної величини, які позначали судимості того або іншого роду за справи великого або більш-менш масштабного злочину, наприклад, пограбування банку.

Свастика або ж пов’язка зі свастикою означали виклик владі, соціалізму. Вона означає і протест, обурення і не примирення до своєї долі, подальшу боротьбу зі всією громадськістю і т. д. У злодійському світі вважалося, що такі наколки може нанести тільки малодушна, нікчемна людина.

Ніж в горлі з краплею крові говорить про духоту в житті. Але такі тату теж не схвалюються і до них ставляться із зневагою [16, с. 199–203].

Татуювання відображає те, що мислиться у власному „я”, що є особливо значущим. Якщо для чоловіків, що опинилися у в’язниці, головним завданням стає завоювання авторитету на злодійському світі, то для жінок – основною в житті залишається любов, тому вони часто наносять любовні тату. Любовне татуювання – це лист коханому, що містить питання, обіцянки, звернення, погрози: КЛЕН – „клянуся любити його (его) навік”, ЛЕДІ – „люблю, якщо навіть зрадиш” (люблю, если даже измениш), ЯПОНІЯ? – „я прощаю образу, не зраду (измену), ясно?” та ін. [6, с. 123].

У зеків у радянські часи були популярні наколки із зображенням Сталіна, Леніна. Це були символи злодіїв. Уважалося, що охорона не зможе вдарити або вистрілити в таке татуювання.

У в’язнів навіть був власний тату-гороскоп. Існували й ганебні (за поняттями в’язнів) наколки. Наприклад, зображення карти „шістка”, червоні карточні масті, – визначали „принизливе” місце людини в тюремній ієрархії. Виводити ж, або „забивати” іншими зображеннями такі татуювання заборонялося.

Як уже зазначалося, ніде більше немає такого поширення татуювання серед злочинців, як у японських мафіозі. За допомогою татуювання, вони, як і всі злочинні групи, вирізняють себе з суспільства.

Основну масу японських татуювань можна поділити на дві частини: іредзумі і гаман. Перший термін (іре – вприскувати і дзумі – туш) сягає корінням ХVІІ ст. Цей тип татуювань носили злочинці, засуджені на примусове татуювання, і за закінченням терміну приховують своє минуле під додатковими стилізованими мотивами. Другий тип був покликаний демонструвати чоловічі якості і свідчив про мужність і терплячість носія [7]. У Японії це мистецтво сягає коріннями глибокої давнини.

Татуювання носило в основному ритуальний характер. Пізніше воно стало чіткою ознакою належності людини до тієї або іншої соціальної групи. Витатуюваними хрестами й смугами мітили, наприклад, касту недоторканих, а також злочинців. Щоб замаскувати ці ганебні знаки, їхні носії найчастіше наносили різні складні візерунки, серед яких мітка ката просто губилася [15].

Також заможні японці для охорони своїх володінь і майна набирали охорону з нижчих шарів суспільства. Здебільшого це були так звані „чаен” – люди, що перебували в конфлікті із законом. І тому деякі з них мали татуювання як знак покарання за скоєні раніше злочини. У багатьох державах татуювання використовували і як покарання, і як профілактичний знак – клеймо судимості. Так, у японській провінції Чукудзен періоду Едо (1603–1867 р.) як покарання за перший злочин розбійникам наносили на чоло горизонтальну лінію, за другий злочин – дугоподібну, за третій – ще одну. У підсумку виходила композиція, що становить ієрогліф, що означав „собака”.

У Кодзіки (712 р. н. е.) описуються два типи татуювань. Перший тип – це знак високого соціального статусу, і другий – як знак злочинця. Пізніше, в Анналах Японії, завершених у 720 р. н. е., описується як людині на ім’я Азумі Мураджіхамако зробили татуювання в покарання за зраду. У зв’язку з цим, люди, які отримали татуювання в покарання часто утворювали невеликі групи, співтовариства, які останніми називалися ета і хінін (не людина, нелюдь) [19].

Згідно з кодексом Есімуне, грабіжники, а також вбивці засуджувалися до смерті. Такі злочини як здирство, шахрайство і підробка каралися татуюванням. Злочинцям робилося татуювання у вигляді чорного кільця навколо руки за кожен скоєний злочин, або у вигляді японського ієрогліфа на лобі [20].

Татуювання стало особливим відмітним знаком японської мафії – якудза, історія якої почалася 300 років тому. У перекладі з японського, якудза, це 893. Вісім – я, ку – дев’ять, дза/тса – три. Сучасна назва злочинних угрупувань в Японії – „якудза” склалася у зв’язку з розповсюдженням в кінці XVII ст. карточної гри, схожої на бороко. Найневдаліше число в цій грі – 20, утворюється з трьох карт: „вісім”, „дев’ять”, „три” [13].

Для пізнавання один одного і вирізнення у натовпі якудза часто робить собі спеціальні традиційні татуювання, які, за статистикою, є у 75% чоловіків. Жінки віддають перевагу особливим невидимим татуюванням. Багато членів клану носять значки з емблемою, а якудза-керівники емблему на шиї, так званий „золотий даймон”.

Згідно з традиціями якудза, татуювання усього тіла символізує належність до клану, а також, якщо татуювання займало більше ста годин, це означало, що людина може протистояти болю. Після нанесення татуювання вони піддаються церемонії виключення з числа учасників нормального суспільства і автоматичного приєднання до замкнутої суспільної групи. З цієї миті представник якудзи вже не може одружуватися з жінкою, що походить із „хорошої” сім’ї, його не приймуть на роботу до установи, якщо вона не знаходиться під контролем злочинного світу. Різниця між „цивільним” і „злочинним” тату значна. Частіше за інших учасники якудзи вдаються до мотивів, почерпнутих з іконографії, розміщеної на картах, які призначені для азартної гри „хана-фуна” або „червоне-чорне”. Серед пов’язаних із цією грою мотивів найбільш улюбленими є квітка черешні і лист клена, використані з застосуванням червоного і чорного кольорів. До інших мотивів, часто використовуваних якудзою, належать образи буддійських героїв, таких як м’язистий Ніо Фудо – опікун злочинного світу. Для якудзи вони є символами мужності і жорстокості, тобто тих особливих рис, якими повинні вирізнятися гангстери. Крім того, члени якудзи уникають прикрашати своє тіло мотивами, що представляють жіночі божества, – Каннон або Бентен, які часто з’являються на спинах представників інших суспільних груп [13].

Якудза вже впродовж сторіч використовує масивні татуювання, як знак належності до групи, а також для позначення свого положення в групі. Крім того, при вступі в якудзу селяни і ремісники отримували нові, войовничо-звучні імена, такі як Тигр і журавель, Дев’ять драконів, Ревуча буря і т. д., які потім наносилися у вигляді картин на спину або груди. Усе це часто доповнювалося художніми надмірностями і нерідко покривалося все тіло аж до голови, кисть рук і стіп, а також ділянка геніталій.

Проте, в останні роки кількість якудза, що носить татуювання, починає зменшуватися. Молоді якудзи відмовляються від татуювання на все тіло, і вважають за краще робити татуювання у вигляді невеликої лінії або фрази на передпліччі. Причина – не в зміні естетики: татуювання старого стилю коштують божевільні суми грошей, і вже не означають ні фізичної, ні фінансової сили. Багато якудза намагалися звести свої татуювання і робили операції, щоб відновити втрачені пальці, для того щоб спокійно повернутися в суспільство [17]. Зараз зробити собі тату в Японії – це добровільно виключити себе з суспільства і піти в підпілля.

Отже, як в Україні, так і в Японії, татуювання – це особлива відзнака, яка застосовується у злочинному співтоваристві для ідентифікації становища її носія у злочинній ієрархії. Також вона носить характер засобу передачі зашифрованих даних про особу злочинця.

Однак слід сказати, що на сьогоднішній день татуювання вже не носять такого загальнообов’язкового характеру як раніше, оскільки теперішні представники кримінального світу навпаки прагнуть приховати свій зв’язок із криміналом. Сьогодні малюнки на шкірі вже не означають належність до людей із темним минулим.