Часть 1. Начало выступления

Обычно у оратора есть возможность оказаться заранее в том месте, где ему предстоит выступать, оценить наполненность аудитории, расположение собравшихся и мысленно выбрать то место, где его будут видеть все и он всех, где ему удобно будет пользоваться вспомогательным материалом, если он есть. Прийти заранее важно и для того, чтобы оценить состояние слушателей и решить, нужно ли использовать какой-либо способ установления эмоционального контакта с ними или же собравшиеся готовы воспринимать информацию и будут вполне удовлетворены доброжелательной интонацией.

В любом случае, уверенной походкой выйдя к месту, выступления, следует сделать начальную паузу. Пауза позволяет собрать взгляды слушателей и служит как бы приглашением к разговору.

Первая фраза всегда содержит приветствие. Оно не должно быть формальным. Если оратор рад встрече с аудиторией, ему есть что сказать людям, это отразится во взгляде, которым он окинет, собравшихся, в улыбке, в приветливой интонации. А, если нет... тогда ему лучше вообще не брать слово. После начальной паузы и приветствия обычно в зале еще есть некоторое напряжение, подобное тому, которое бывает, когда в комнату входит посторонний человек. "Какой он? Что скажет? Чего от него ожидать?" -- думают присутствующие. Представьте теперь, что вошедший заговорил официальным тоном, стоит как деревянный и ни на кого не смотрит. Все убегут от такого гостя. А что делают в таком случае слушатели? Замыкаются в своих мыслях или находят себе какое-нибудь занятие. Поэтому "первые слова лектора, - говорил выдающийся судебный оратор А.Ф. Кони, - должны быть чрезвычайно просты, доступны, понятны и интересны (должны отвлечь, зацепить внимание)" 1. Причем произносить их надо не в пустоту, а глядя на какого-нибудь симпатичного вам слушателя. Как только вы увидите его ответный доброжелательный взгляд, * нужно перевести свой взгляд на другого человека и установить контакт с ним. Атмосфера в зале потеплеет. Начало взаимоотношений положено!

Первые фразы, которые позволяют установить; эмоциональный контакт с аудиторией, называют зачином.

Зачинов, этих своеобразных зацепляющих "крючков" выступлении, существует множество: "...что-нибудь неожиданное, какой-нибудь парадокс, какая- нибудь странность, как будто не идущая к делу (но на самом деле связанная со всей речью), неожиданный и неглупый вопрос и т.п. "2.

Зачином может служить обращение к непосредственным интересам слушателей, привлечение внимания к рекламному названию выступления, оригинальная цитата, интригующее описание, интересный факт, впечатляющая цифра, вопрос или даже цепочка. Чувствуя, что внимание слушателей завоевано, можно переходить к введению в тему.

Образец плавного перехода от зачина, которым служит красочное описание, к введению в тему, в котором сообщается о плане предстоящего выступления - вступление к популярной лекции профессора М.А.

Мензбира "История Средиземного моря, рассказанная его берегами, волнами и их обитателями", которую он прочитал 13 декабря 1884 г в Политехническом музее: "Представьте себя путником, который впервые приезжает к Средиземному морю, впервые видит, синеву его волн, окутанные дамкой далекие береговые скалы, пышную зеленую растительность, и позвольте дать вам краткую характеристику современного нам средиземного побережья, начавши с его географического очерка".

Итак, в общем случае вступление состоит из двух частей: зачина и введения в тему. Задачи вступления • вызвать интерес к выступлению и овладеть вниманием аудитории, добиваясь при этом, чтобы непроизвольное первичное внимание переросло в сознательную сосредоточенность; установить взаимопонимание и завоевать доверие слушателей, подготовить их к восприятию темы.

Часть 2. Способы удержания внимания

Вступление способно захватить слушателей. Но как же сохранить поддержать их внимание в течение всего выступления, чтобы "...избежать ситуации, когда четверть слушателей занята "перевариванием" содержания выступления, а три четверти борются со сном"?1

Прежде всего сохранению внимания способствует логическая организация речи (последовательность, непротиворечивость, обоснованность). В этом случае оратор ведет мысль аудитории за собой. Слушателей привлекает такое построение изложения, по ходу которого возникают вопросы, а ответы на них рождаются в процессе совместного поиска или последующего изложения. Поддержанию внимания аудитории способствует проблемная ситуация в речи, подача фактов или идей в противопоставлении.

Слушатели с напряженным вниманием следят за таким выступлением, при котором в излагаемом материале все время раскрывается новое содержание. Если выступление не содержит ничего нового, оно не только остается без внимания, но и вызывает у слушателей ощущение досады и раздражения. Поэтому важнейшее условие поддержания внимания к выступлению -- его содержательность, то есть новая, неизвестная слушателям информация или оригинальная интерпретация известных фактов, свежие идеи, анализ проблемы.

Изложение должно быть доступным, что во многом обусловлено, как уже говорилось, культурой речи оратора. Включение терминов, способы определения понятий продумываются заранее. Сделать выступление понятным и доходчивым помогает использование примеров и наглядных пособий, художественных средств языка, рациональное сочетание теоретических положений с фактами, паузы для осмысления услышанного.

Способна заворожить слушателей выразительность речи оратора -- меняющаяся интонация, красочные словесные образы, оригинальные сравнения, меткие выражения.

"Нужно иметь ловкость выхватывать самое важное и нужное и так же быстро, как течет моя речь, облекать свою мысль в такую форму, которая была бы доступна разумению гидры и возбуждала бы ее внимание, причем надо зорко следить, чтобы мысли передавались не по мере их накопления, а в известном порядке..." 1. Кроме того, поддерживают внимание разнообразные приемы изложения, рассмотренные ранее. Они произносятся с разной интонацией, и это тоже оживляет речь. Диалогизация речи, вопросно-ответный ход, обращение к слушателям настолько эффективны, что способны спасти положение, когда аудитория начинает засыпать.

О. Эрнст советует применять и драматизацию речи: эмоциональное и наглядное изображение относящихся к теме событий. Этот прием использовал древнегреческий оратор Эсхил в своей речи против Демосфена в знаменитом споре о золотом венке: "...Представьте себе: стены рушатся, град падает, дом в пламени, старцы и жены, забывая навеки, что были некогда свободными, и правильно негодуя не столько на орудия, сколько на виновников бед их, вопиют к вам, молят вас со слезами: не давайте венка губителю Греции..."2

Опытные ораторы, прекрасно владеющие темой, иногда прибегают к провокации - заявляют нечто, что вызывает несогласие аудитории (а, следовательно, привлекает ее внимание), а затем вместе с ней приходят к конструктивным выводам. оратор искусство устный презентация

Часть 3. Способы поддержания внимания

Поддерживает внимание сопереживание, возникающее, когда оратор увлеченно описывает события, затрагивающие чувства и интересы аудитории. В зале при этом возникает заинтересованная тишина.

Не остаются равнодушны слушатели и к доверительности, когда оратору удается связать предмет речи с собственным опытом, собственными размышлениями.

Разговорная речь обычно сочетается с естественной, непринужденной манерой изложения, которая хорошо действует на слушателей, приглашает к совместному размышлению и разговору. Манера изложения проявляется в позе, жестикуляции, выражении лица, звучании голоса. Жесты, идущие "от сердца", усиливают эффект речи, делают ее более выразительной, помогают убедить слушателей.

Наконец, очень важны убежденность и эмоциональность оратора. Если он искренен, эти качества не только удерживают внимание слушателей на проблеме, но позволяют ему заразить собравшихся своим, отношением к ней. Восточная мудрость гласит: "Ты, говорящий, никого не убедишь, когда нет в сердце у тебя того, что сходит с языка". Необходим умеренный темп речи, такой, чтобы слушатели успевали следить за ходом мыслей оратора,

усваивать сказанное, записывать, если есть необходимость. В речи обязательны паузы. Именно во время пауз идет осмысление сказанного, появляется возможность задать вопрос.

Постоянный зрительный контакт позволяет следить за реакцией слушателей и управлять их вниманием. "Глаза не только "слушают" -- они и "отвечают", - замечает Р: Хофф. Если почувствуется непонимание или равнодушие в ответном взгляде, есть возможность спасти положение, пояснив сказанное или сказав нечто, что заденет слушателей за живое. Если же оратор смотрит куда- то вдаль, разглядывает носки своих ботинок или уткнулся в свои записи - он и не заметит, что слушатели "отключились" и его выступлению грозит провал.

Говорить и смотреть нетрудно. При условии, что вы свободно владеете материалом и хотите, чтобы этот, и этот, и вон тот человек поняли вас и вам поверили. Если контакт установлен с какой-то частью зала, по закону эмоционального заражения он охватывает. всех. А контакт без взгляда не устанавливается. Поэтому из всех перечисленных компонентов хорошего выступления, пожалуй, именно этот больше всего "держит" аудиторию. "Ваши глаза должны помочь в претворении в жизнь главной цели: ваши мысли должны достичь слушателей, ваши глаза должны соединиться с глазами слушателей, как твердое рукопожатие друзей", - советует Ф. Снелл.

Для мобилизации внимания существует целый арсенал приемов. При первых признаках утомления аудитории следует воспользоваться приемами, стимулирующими непроизвольное внимание. Проще всего изменить звучание голоса: интонацию, темп речи, силу звука. Этой же цели служит пауза.

Можно привести пример, затрагивающий непосредственные интересы слушателей, или рассказать короткую забавную историю (анекдот). Так называемые "освежающие отступления" звучат неожиданно и потому позволяют слушателям отдохнуть.

Советуем время от времени переключать внимание слушателей, это мобилизует его, оно как бы получает толчок. Переключение внимания происходит, например, когда оратор умело завершает один вопрос и называет следующий. Еще больший эффект дает показ наглядных пособий" а также предложение что-то записать, ответить на вопрос, сделать несложное вычисление, сопоставить два мнения - словом, любая работа слушателей.

Диалог с аудиторией инициирует все виды внимания, В некоторых случаях помогает прямое указание на то, что рассматриваемый вопрос очень важен, пригодится в дальнейшем и т.п. Этот прием стимулирует волевое внимание, однако злоупотреблять им, конечно, не стоит.

Часть 4. Как завершать выступление

Опытные лекторы считают, что лучше закончить выступление на минуту раньше, чем позже. Если лектор затягивает выступление, слушатели в Италии поглаживают подбородок (выросла борода, пока ты говорил). В Японии есть залы, оборудованные так, что лектора, превысившего регламент "увозят" на транспортере вместе с трибуной или опускают на сцену. Если выступление подходит к концу, и слушатели проявляют признаки утомления, лучше их не "взбадривать" различными приемами, а подумать о завершении выступления. Пауза, слова: "итак", "заканчивая выступление" и т.д. переключают внимание, оно получает дополнительный импульс и в зале обычно устанавливается тишина. "Обязательно возвещай о том, что скоро закончишь, иначе со слушателями может случиться удар от неожиданной радости"!, -писал юморист.

Бывает, однако, что, стремясь все сказать, оратор так увлекается, что доводит слушателей до изнеможения или бурного протеста. Тут уж не до заключения, как бы удалиться поприличнее! Некоторые выступающие в таких случаях бодро желают всем здоровья или бросают реплику: "У меня все". Звучит это банально и гасит впечатление от всего выступления. Ведь известно, что последнее впечатление самое сильное и если заключения нет или оно не связано с темой выступления • суть выступления ускользает от слушателей.

Достаточно типично для информационных речей заключение, в котором подводится итог сказанному.

В агитационных речах особенно тщательно продумывается концовка • последние слова выступления. Оратор старается сформулировать главную идею своего выступления так кратко и выразительно, чтобы это надолго осталось в памяти, запало в душу, побудило к действиям. Концовкой обычно служит яркое афористическое высказывание, призыв или пожелание. Завершение лекции для первокурсников академика А.А. Ухтомского "О знаниях": "Итак, в добрый час! Огорчения и преграды пусть добываются ради радости знать, знать все больше и глубже!"

Подготовить заключение, как мы уже говорили, надо заранее, но так как ни одно выступление не происходит точно так, как предполагалось, ведь реакцию аудитории в точности предсказать невозможно, то заключение может отличаться от заготовленного. Например, вы хотели закончить яркой цитатой, но чувствуете, что не будет воспринята. Лучше отказаться от нее и, быть может, ограничиться выводами и пожеланиями аудитории.

Главное - заключение должно быть непосредственно связано с главной идеей выступления, быть естественным, подчеркивать связь оратора с аудиторией, быть мажорным, оптимистическим по духу.

Пример неудачного окончания выступления - неожиданное заявление: "Ну, у меня все!", а также извинения за то, что задержал, плохо подготовился, не знал, кто придет слушать и т.п. Заключение должно быть подарком слушателям. Хорошо воспринимается выступления, конец которых перекликается с началом. Если такое заключение "ложится" на настроение аудитории, оно вызывает эстетическое ощущение высокого искусства слова. Вот так закончил упоминавшуюся лекцию о Средиземном море профессор М. А. Мензбир: "

...Если бы кто-нибудь из присутствующих, попав на берега Средиземного моря, под пальмы Бордичеры или оливки Сорренто, вспомнил их историю, слышанную в стране далекого севера, в неприглядный вечер серого декабрьского дня • это было бы лучшее, на что я смею рассчитывать, оставляя аудиторию".

Презентация - устное представление определенной темы, сопровождаемое наглядными средствами. Для презентации важно учитывать предшествующие знания и интересы аудитории, структурировать представляемый материал. Для презентации важна манера поведения, жесты, внешний вид выступающих. В качестве наглядности могут быть использованы технические средства (Ро\уегРоий, слайдовый проектор и т.п.), графики, схемы, разнообразный раздаточный материал.

Якщо текст, який повторюється в графі таблиці, складаєть­ся з одного слова, його можна замінити знаком повторення; якщо

з двох або більше слів, то при першому повторенні його заміня­ють словами "Те саме", а далі - відповідним знаком. Ставити знак повторення замість цифр, марок, знаків, математичних і хімічних символів, що повторюються, не можна Якщо цифрові або інші дані в якому-небудь рядку таблиці відсутні, то в ньому ставлять прочерк.

2.3. Посилання

Посилання на першоджерела зародилися в далекій давнині. У середньовіччі релігійна схоластична філософія була просто немис­лима без посилань. Усе це визначило його як джерело знання автори­тету, посилання на який забезпечувало гарантії істини міркувань

У науковому дослідженні неможливо обійтися без посилань, тому що вони виконують у ньому кілька функцій:

1. Інструментальну, яка виражається в тому, що посилання виступають засобами опису об'єкта, предмета, виявлення пробле­ми, формулювання гіпотез, тобто інструментом дослідження.

2 Кон'юнктурну, яка полягає в тому, що вони використову­ються через популярність цитованих джерел і знання їх повинне демонструвати компетентність ученого, особливо якщо авторами робіт, що цитуються, є відомі дослідники і/або від них залежить доля наукового дослідження, у якому вони виступають як рецен­зенти, опоненти і т.ін.

Г.Сельс висловлює думку стосовно посилань, яка може при­нести реальну користь у позбавленні наукових текстів від над­мірності посилань: "Тільки в оглядових статтях і в бібліографічній літературі посилання повинні зводитися до мінімуму, необхідно­го для належного визнання більш ранніх досліджень і для того, щоб була ясна основа, на якій грунтується нова робота. Посилан­ня варто також використовувати замість великих описів складних експериментальних процедур, що вже описувалися. Тільки но­вачків захоплює власна здатність наводити величезний перелік літератури, до якого читачі все одно звертаються досить рідко" [115, с. 336].

У процесі цитування існує кілька проблем, що перешкоджа­ють підвищенню ефективності наукового цитування Г.М Добров і О.О.Корінний виділили такі специфічні фактори, що впливають на цитування:

1. Вплив типу документа. Оглядові і навчальні статті мають, як правило, більшу бібліографію, ніж спеціальні наукові повідом­лення. Ці статті можна цитувати частіше, тому що в них викладається матеріал систематизований і в більш доступній формі.

2. Дата публікації матеріалу. Щойно опубліковані матеріали і ще "не засвоєні" споживачем, а також ті, що видані давно й містять застарілі відомості, цитуються звичайно рідше, ніж опубліковані порівняно недавно,

3. Самоцшування автора. Іноді цитуються роботи, що не стосуються теми.

4. Цитування на основі списків бібліографії без звертання до оригіналу.

5. Цитування з кон'юнктурних мотивів. Використання авто­ритету вченого, згадування "модних" робіт і напрямів досліджень, демонстрування ерудиції і т. ін.

6. Нерозуміння ідей колегами. Наслідком цього є відсутність посилань на публікації, що містять такі ідеї.

7 Наявні традиції цитування. Вони не передбачають поси­лань на нові й перспективні форми зв'язку, що здобувають усе більшу питому вагу (особисті контакти, листи, препринти, руко­писи, неопубліковані звгги і матеріали заходів науково-технічної пропаганди).

8 Мовні бар'єри, що перешкоджають поширенню наукової інформації.

9. Малі тиражі публікацій [ЗО, с. 188-189].

При цьому для дослідників істотним є знання типу поси­лань, які можна класифікувати за кількома аспектами: 1) залежно від змісту' посилання (що цитують?); 2) через цитування (чому ци­тують?); 3) за типом джерела цитування: посилання на журнальні статті, книги, звіти, збірники доповідей і т.ін.: 4) за авторитетніс­тю і науковою значущістю того, що цитується, і документа, що цтус [ЗО, с, 190].

При написанні наукової праці обов'язково потрібно давати посилання на кожну цитату, запозичену думку, цифру, приклад - на того автора, у якого вони запозичені. Відсутність посилань зму­шує розглядати роботу як плагіат, а зведення її до посилань - як реферат. Наявність посилань характеризує етику дослідника, його порядність стосовно наукового співтовариства.

Посилання в тексті на літературне джерело даються в квад­ратних дужках. При цьому перша цифра в казус номер літератур­ного джерела в наведеному наприкінці роботи списку використа­них джерел, а друга цифра вказує ту сторінку, з якої запозичена цитата, цифра, факт і т ій. Наприклад [13, с. 34] означає посилан­ня на 34 сторінку джерела № 13. У тому випадку, якщо точність цитування не є істотною, а важлива сама думка, запозичена в авто­ра, то авторський текст викладається вільно в межах думки, що цитується, але посилання все одно дається. При огляді літератури здосліджуваної проблеми може застосовуватися посилання на все джерело.

2.4. Список використаних джерел

Список використаних джерел - найважливіший елемент бібліографічного апарату наукового дослідження. Він міститься наприкінці роботи, але готується на самому початку її написання При цьому потрібно постаратися скласти найбільш повний список тих джерел, що використовувалися в роботі. У списку не повинно бути зайвих, "модних" робіт, а включаються наступні їх види:

1) основні державні документи, Конституція України, зако­ни України, укази Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, доповіді і виступи державних діячів України;

2) наукові монографії, присвячені об'єкту дослідження і де­яким аспектам предмета, що вивчається;

3) наукові монографії, що розглядають ті чи інші аспекти предмета дослідження;

4) наукові статті в журналах, що висвітлюють ті або інші аспекти предмета дослідження,

5) літературні джерела, що дають характеристику тим мето­дам дослідження, що застосовуються при проведенні дослідження;

6) документи державної статистики, архівів, звіти соціологіч­них та інших досліджень, документи і звіти місцевих органів дер­жавної влади і місцевого самоврядування, що містять аналізовану інформацію;

• публікації в засобах масової інформації (газетах, журна­лах, Інтериеті), що акцентують проблему або вказують на спосо­би її вирішення;

• номер газети (журналу);

• сторінки, що займає стаття.

Наприклад: Сурмін Ю.П. Аналітична діяльність у держав­ному управлінні: технологічний аспект // Актуальні проблеми дер­жавного управління. - Д.: ДФ УАДУ, 2000. - Вип. З (3). - С. 27-48.

При підготовці дисертацій досить часто її список будується не за алфавітом, а в порядку цитування робіт, що дозволяє авто­рові уникнути посилання на ті роботи, що не стосуються теми його дослідження, а опонентові це дає можливість краще проконтро­лювати простір цитування

2.5. Скорочення і додатки

Скорочення і додатки відіграють у науковому тексті загаль­ну роль. Вони дають змогу зменшити обсяг тексту, зробити його більш зрозумілим і необтяженим зайвою інформацією. Скорочен­ня спрямовані на ус ікання слова, уведення типових скорочень слів При цьому скорочення бувають двох видів: скорочення слова й абревіатура У свою чергу, скорочення слів також розподіляються на два види: типові скорочення, що уведені завдяки тривалій прак­тиці, і скорочення, що вводяться самим автором для запобігання громіздким повторам. Звичайно в дужках пишеться слово "далі" і дасться скорочений варіант слова або словосполучення. Під абре­віатурою розуміються іменник, складноскорочене слово, утворе­не скороченням словосполучення, що читається по алфавітній назві початкових букв або з початкових елементів словосполучення.

Додаток являє собою деякий текст, що додається до даного тексту і слугує для розкриття змісту цього тексту. До додатка зви­чайно ставлять такі вимоги:

• він розкриває зміст основного тексту і не є принципово іншим текстом;

• він не повинен загромаджувати і відтісняти на задній план зміст основного тексту, ідею викладу;

* як додатки можуть використовуватися графіки, таблиці, масиви статистичної інформації, інші тексти;

• текст, що наводиться в додатку, є авторським, у противно­му разі потрібні посилання на інших авторів.

Додатки оформляються як продовження роботи на наступ­них сторінках і розміщаються в порядку появи на них посилань у тексті роботи. Ілюстраціям належить важливе місце у нетексгових елемен­тах наукового дослідження При цьому погрібно домагатися того, щоб ілюстрація відображала найбільш істотні аспекти наукового дослідження, а не була спрямована на несуттєві його сторони

Цитування являє собою важливий інструмент наукового дослідження, що дозволяє показати зв'язок даного наукового дос­лідження з досягненнями науки, дати чіткий контур предметові дослідження, ощадливіше використовувати простір нау кового текс­ту. Відсутність цитування свідчить або про некомпетентність авто­ра, або про його схильність до плагіату. Надмірне цитування пере­творює наукову працю в реферат.

Список використаних джерел - це найважливіший елемент бібліографічного апарату наукового дослідження. Він розміщуєть­ся в кінці роботи, але готується на самому початку її написання Він характеризує ерудицію автора, забезпечує наступність і зв'я­зок дослідження з текстами науки.

Додатки являють собою відображення різних сторін дослі­дження, частину його інструментарію і фактологічної бази Вони забезпечують більш повне представлення дослідження.

Скорочення виступають засобами економії, більш компакт­ного подання тексту'завдяки скороченням часто вживаних термінів

Питання для підготовки і самоконтролю

1 Який порядок оформлення ілюстрацій?

2. Яке призначення таблиці в тексті?

3. Як формується список використаних літературних джерел?

4 Які вимоги до цитування?

5. Що входить у додатки до тексту?

6. Які основні скорочення в тексті?

Теми для статей і роздумів

1. Співвідношення змісту й оформлення текстів.

2. Сучасні вимоги до ілюстрування наукових текстів

3. Цитатництво і плагіат.

4. Психологічні аспекти оволодіння формальними вимога­ми до наукового тексту.

 

Класифікація наукових статей

Вимоги до наукової статті досить чітко сформульовані в по­станові Президії ВАК України від 15 січня 2003 р. №705/1. Статті повинні мати такі елементи, як.

- постановка проблеми в загальному вигляді і її зв'язок з найважливішими науковими або практичними завданнями;

- аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких почате ви­рішення даної проблеми і на які спирається автор, виділення не- вирішених раніше частин загальної проблеми;

- формулювання цілей статті (постановка завдань);

- виклад основного матеріалу дослідження з повним обгрун­туванням отриманих наукових результатів;

- висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі.

Важливо і те, що наукова стаття повинна проходити через незалежне рецензування і ретельний відбір, що мають бути органі­зовані редакціями

Ці вимоги ВАК України цілком правомірні, оскільки в них мова йде саме про наукову статтю, що повинна максимально відпо­відати вимогам науки і являти собою не просто розмову за темою наукового дослідження, а презентацію в наукове співтовариство результатів наукового дослідження. При цьому самі результати не

 

 

РОЗДІЛ 4 ДИСЕРТАЦІЯ

Основні поняття:

автореферат дисертації, дисертація кандидата наук, дисер­тація доктора наук, відгуки на дисертацію.

4.1. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук

Науковий ступінь кандидата наук був уведений у Росії в 1864 р. Для його одержання потрібно було закінчити повний універси­тетський курс із середнім балом не нижче 4,5 і представити до захисту рукописну кандидатську дисертацію. Вона піддавалася рецензуванню одним із професорів, а потім проводився під керів­ництвом декана колоквіум, і факультет приймав рішення, яке зат­верджувалося радою університету Кандидатська дисертація тоді відповідала за своїм науковим значенням сучасним дипломним ро­ботам У 1884 р. ступінь кандидата нздк був скасований У 1934 р. постановою Раднаркому СРСР "Про наукові ступені та звання" були встановлені ступені кандидата і доктора наук, був затверд­жений перший склад ВАК, а з 1974 р. був створений Вищий атес- таційний комітет при Раді міністрів СРСР. В Україні створена своя Вища атестаційна комісія України, що працює відповідно до "По­ложення про Вищу атестаційну комісію України", затвердженого Указом Президента України від 25 лютого 1999 р. № 216/99. Ран­іше в СРСР, а нині в Росії і суверенній Україні статус наукового ступеня кандидата наук значно вищий, ніж у дореволюційній Росії. Приблизно кожен десятий кандидат наук стає доктором наук

Дисертація являє собою одноосібно написану наукову квалі­фікаційну робоїу, яка містить сукупність нових наукових резуль­татів і положень, висунутих автором для публічного захисту, має внутрішню єдність і свідчить про особистий внесок автора в нау­ку. Дисертаційна робота звичайно являє собою спеціально підго­товлений рукопис. У виняткових випадках дисертація подається у вигляді наукової доповіді або надрукованих монографії, підручника. Дисертація - це спеціальна форма наукового дослідження на здо­буття наукового ступеня кандидата або доктора наук, яка захищаєть­ся привселюдно на засіданні спеціалізованої вченої ради.

Дисертація на здобуття накового ступеня кандидата наук являє собою не просто наукову, а і кваліфікаційну роботу. У ній дисертант повинен продемонструвати свій особистий внесок у вирішення конкретного наукового завдання, що е значущим для деякої галузі науки. Він повинен показати також свою високу на­укову кваліфікацію. Дуже важливо і те, що дисертаційна робота має бути оформлена відповідно до державного стандарту і при­вселюдно захищена на засіданні спеціалізованої вченої ради.

Дисертація складається із вступу, основної частини, загаль­них висновків

Вступ у дисертації виконує кілька функцій:

• власне вступ у дисертаційну роботу Його прочитання повин­не забезпечити входження в проблематику дослідницької робота;

• презентації дисертаційної роботи. Вступ повинен давати можливість розуміння суті змісту роботи;

• обгрунтування методології і структури дослідження. По всту­пу можна судити про серйозність дослідницьких намірів автора;

• регуляції дослідження, відповідно до якої вступ регулює хід усього дослідження, визначає струкіуру, зміст і характер висновків.

У структурі вступу виділяються:

1 Характеристика об'єкта дисертаційної роботи.

2. Визначення предмета дисертаційної роботи.

3. Характеристика проблеми дослідження.

4. Аргументація акіуальності дослідження.

5. Огляд літератури, аналіз рівня вивченості теми

6. Формулювання цілей дисертаційної роботи.

7. Визначення завдань дисертаційної роботи.

8. Обгрунтування методології і методів дослідження.

9. Короткий опис емпіричної бази дослідження.

10. Формулювання основних положень, що виносяться на захист

У табл. 4.1 даються основні поняття за всіма 10 пунктами вступу дисертації.

Дисертація концентрує в собі, з одного боку, сукупність нау­ково обгрунтованих намірів дисертанта (об'єкт, предмет, проблема, цілі та завдання дослідження), а з другого - дає характеристику реалізації цих намірів, конкретних результатів, які відзначаються науковою новизною. Тому в дисертації постановочна частина по­винна корелюватися з результатами та новизною дослідження за схемою: завдання - отримані результати – новизна.